Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.1. Сутність, структура та роль оборотного капіталу

6.1. Сутність, структура та роль оборотного капіталу

Традиційна радянська фінансова школа (Д.С. Моляков[1]) визначає оборотні кошти як “авансовану в грошовій формі вартість для планомірного створення та використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в мінімально необхідних розмірах, що забезпечують виконання підприємством виробничої програми і своєчасного здійснення розрахунків”. Це визначення, на перший погляд, істотно відрізняється від тих, що наводяться в західних виданнях з фінансового менеджменту. Насправді, в них є багато спільного як за змістом, так і за методами впливу на об’єкт управління, в ролі якого в даному випадку виступають оборотні активи, а авансована в них вартість представляє собою капітал підприємства.

Так, Е. Нікбахт і А.А. Гроппеллі[2] не розглядають теоретичні питання сутності оборотного капіталу, а приділяють увагу методам і прийомам управління ним, тобто процедурному аспекту. Вони взагалі зосереджують свою увагу на понятті “чистого робочого капіталу” у зв’язку з тим, що він представляє собою “показник ліквідності, коли йдеться про менеджмент робочого капіталу” (оборотних коштів). Чистий робочий капітал (NWC) в традиційній західній термінології представляє собою власні оборотні кошти.

Функціональна роль оборотного капіталу в процесі виробництва суттєво відрізняється від ролі основного капіталу. Оборотні засоби забезпечують безперервність процесу виробництва. Характерною їх особливістю є швидкість обороту.

Речові елементи оборотного капіталу (предмети праці) повністю споживаються в кожному виробничому циклі шляхом зміни своєї натурально-речової форми і повністю включаються до вартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг).

 

Кругооборот капіталу охоплює шість стадій (рис. 6.1). Будь-яке виробництво починається з певної суми грошових коштів, які вкладаються у визначену кількість ресурсів для виробництва (або товари для продажу). В результаті стадії постачання оборотний капітал з грошової форми переходить у виробничу (предмети праці або товари).

 

 

 

Рис. 6.1. Схема кругообігу оборотного капіталу

 

На стадії виробництва ресурси перетворюються на продукцію, роботи або послуги. Результатом цієї стадії є перехід оборотного капіталу з виробничої форми в товарну.

На стадії реалізації оборотний капітал з товарної форми знову перетворюється на грошову. Обсяги первісної суми грошей і виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) не співпадають за розмірами. Отриманий від виробництва фінансовий результат (прибуток або збиток) пояснює причини розбіжності.

Як бачимо, елементи оборотного капіталу є частиною безперервного потоку господарських операцій.

Закупівлі призводять до збільшення виробничих запасів і кредиторської заборгованості; виробництво – до збільшення готової продукції; реалізація – до зростання дебіторської заборгованості і грошових коштів в касі і на поточному рахунку. Цей цикл операцій багаторазово повторюється і в результаті зводиться до грошових надходжень і платежів.

Особливості управління оборотним капіталом визначаються структурною належністю господарюючих суб’єктів. Якщо у торговельних підприємств висока питома вага товарів, у промислових підприємств – сировини та матеріалів, то у фінансових компаній переважають грошові кошти та їх еквіваленти. Загальна структура оборотних активів в народному господарстві України, що була характерна для 1990-х рр., наведена в табл. 6.1

Таблиця 6.1.

Структура оборотних активів, %

Склад оборотних активів

Роки

1995

1996

1997

1998

Оборотні активи – всього

100

100

100

100

У тому числі:

 

 

 

 

товарно-матеріальні цінності

44,2

42,0

36,4

28,4

товари відвантажені

17,0

22,3

11,6

4,2

грошові засоби

5,9

2,1

1,8

2,0

дебіторська заборгованість

28,3

29,1

47,5

62,1

інші оборотні активи

4,6

4,5

2,7

3,3

Оборотний капітал характеризується не тільки обсягом і структурою, а й ліквідністю поточних активів. Ступінь ліквідності визначається здатністю поточних активів перетворюватись в процесі кругообороту на грошові засоби. Оборотний капітал – один з найважливіших показників ліквідності. Щоб визначити, чи ліквідний баланс, потрібно порівняти суму активів, що реалізуються до певного строку, із пасивами, які повинні бути до цього ж строку оплачені. Для розрахунку необхідно враховувати тільки ті статті балансу, які відображають зобов’язання перед третіми особами в межах поточного звітного періоду. Ліквідним є той баланс, де всі зобов’язання перед кредиторами забезпечені активами, строк реалізації яких співпадає із строками оплати цих зобов’язань або їх випереджає. При цьому враховується, що, наприклад, виробничі запаси є менш ліквідними, ніж готова продукція, а абсолютно ліквідними виступають грошові кошти.

Таким чином, оборотний капітал виявляє певні взаємозв’язки між активом та пасивом балансу підприємства, тобто зобов’язання погашаються за допомогою активів, що повинні беззбитково реалізуватися:

NWC = CA – CL,                                                          (6.1)

де NWC – чистий оборотний капітал підприємства;

СА – поточні активи підприємства;

СL – поточні зобов’язання підприємства.

Управління оборотним капіталом вимагає від фінансового менеджера вирішення ряду взаємопов’язаних питань:

ранжування поточних активів та поточних зобов’язань за критерієм ліквідності;

оптимізація операційного циклу;

визначення оптимального розміру поточних активів;

обґрунтування розмірів поточних активів кожного виду;

встановлення оптимальної пропорції між короткостроковими та довгостроковими зобов’язаннями у фінансуванні поточних активів і т.д.

Третьому і четвертому питанням окремо присвячені наступні питання цієї лекції, тому зупинимося на ранжуванні активів за ступенем ліквідності, з’ясуванні впливу операційного циклу на обсяги активів, політиці фінансування оборотного капіталу.

Класифікація оборотних засобів за ступенем їх ліквідності і ступенем фінансового ризику характеризує якість засобів підприємства, що знаходяться в обороті. Завдання такої класифікації – виявлення поточних активів, можливість реалізації яких представляється майже нереальною (див. табл. 6.2).

Ліквідність поточних активів є головним фактором, що визначає рівень ризику вкладень капіталу в оборотні засоби. Накопичені статистичні дані швидкості реалізації тих чи інших видів оборотних засобів за тривалий період часу дозволяють визначити вірогідність ризику вкладень в ці активи.

Групування оборотних засобів за ступенем ризику вкладень капіталу важливе для фінансового менеджера, завданням якого є контроль за раціональним розміщенням капіталу в поточних активах. Ефективно управляти ліквідністю – означає не допускати збільшення частки активів з високим і середнім рівнем ризику.

Таблиця 6.2

Поточні активи за категорією ризику

Ступінь ризику

Група поточних активів

Сума групи, тис. грн.

Абсолютні відхилення

на початок року

на кінець року

Міні-мальний

Наявні грошові кошти, короткострокові цінні папери, що легко реалізуються

 

 

 

Малий

Запаси (без залежалих), готова продукція, яка користується попитом, дебіторська заборгованість (для підприємств з нормальним фінансовим станом)

 

 

 

Серед-ній

Продукція виробничо-технічного призначення, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, товари відвантажені, не сплачені в строк

 

 

 

Високий

Дебіторська заборгованість підприємств, які знаходяться у складному фінансовому стані, запаси готової продукції, що вже не споживається, неліквіди

 

 

 

 

При проведенні такого аналізу слід пам’ятати, що класифікація оборотних засобів на ті, що важче і легше реалізувати, не може бути постійною, а змінюється зі зміною конкретних економічних умов.

Важливою частиною управління оборотним капіталом є визначення тривалості операційного циклу – інтервалу часу з моменту придбання виробничих ресурсів до моменту надходження грошових коштів за реалізований товар.

Очевидно, що необхідно уважно спостерігати за тривалістю стадії операційного циклу та усього виробничо-комерційного циклу підприємства, щоб уникнути можливих розбіжностей в ланцюзі фізичного руху матеріальних ресурсів та грошових коштів.

На тривалість вищезазначеного циклу впливають:

період кредитування підприємства постачальниками;

період кредитування підприємством покупців;

період перебування сировини і матеріалів в запасах;

період виробництва і зберігання готової продукції на складі.

Частина оборотного капіталу постійно знаходиться у виробництві, а друга частина – в сфері обігу. Тому склад і розмір оборотного капіталу підприємства обумовлені не тільки потребами виробництва, а й потребами обігу.

Тривалість періодів, в межах яких відбувається зміна форми майна підприємства із товарної у грошову і, навпаки, як правило, знаходять з пропорції:

p/t = C/O,                                                           (6.2)

 де p – середній строк перебування сум на рахунку бухгалтерського обліку;

t – часовий інтервал, за який береться оборот по рахунку;

O – оборот по рахунку за період, що розглядається;

C – середнє сальдо по рахунку за період, що розглядається.

Із врахуванням формули (6.2) розглядаються складові частини операційного циклу, представлені в табл. 6.3. Розрахувавши показники, перераховані в цій таблиці, можна оцінити характер кредитної політики підприємства, еквівалентність дебіторської та кредиторської заборгованості, специфічну для конкретного підприємства тривалість операційного циклу та його вплив на оборотний капітал підприємства, період вилучення із господарського обороту грошових коштів.

Таблиця 6.3

Розрахунок періоду імобілізації грошей

№ з/п

Часовий інтервал

Схема розрахунку

1

Період переробки сировини і матеріалів

Середній хронологічний обсяг запасів за період / Денний кредитовий оборот по рахунках виробничих витрат

2

Період інкасації грошей за товар

Середній хронологічний обсяг дебіторської заборгованості / Денний кредитовий оборот по рахунках реалізації в кредит

3

Операційний цикл

р.1 + р.2

4

Період відстрочки платежу за сировину і матеріали

Денний оборот по дебету рахунків постачальників + Денний оборот по дебету рахунків розрахунків з персоналом та іншими кредиторами

5

Період між оплатою сировини і матеріалів (відплив грошових коштів) та оплатою продуктів (приплив грошових коштів)

р.3 – р.4

6

Період імобілізації грошей

Середній хронологічний обсяг залишку грошових коштів на банківських рахунках та в касі / Денний оборот по рахунках грошових коштів

 

Крутик О.Б, Хайкін М.М. виділяють наступні основні принципи прийняття фінансових рішень щодо оборотних активів[3].

Потреба підприємства у власному оборотному капіталі є об’єктом планування і відображається у фінансовому плані підприємства.

Позикові оборотні кошти формуються у вигляді банківських кредитів і кредиторської заборгованості. Вони надаються підприємству у тимчасове користування. Частина з них є платною (кредити, позики), інша – безкоштовною (кредиторська заборгованість).

При цьому можуть використовуватися такі методи. І. Метод пропорційної оцінки потреби у фінансуванні. Потребу у фінансуванні ділової активності підприємства AFN оцінюють за формулою 6.3:

AFN = [A/S · (Sпл – S) – CL/S · (Sпл – S)] – (NCF –DIV),                (6.3)

де A – активи підприємства (входять до оцінки валюти балансу);

Sпл – фактичний і плановий обсяги реалізації відповідно;

CL – поточні зобов’язання підприємства;

NCF – чистий операційний приріст грошових засобів;

DIV – дивідендні виплати.

Основна ідея методу полягає в ув’язці очікуваного прирос­ту обсягу реалізації із динамікою активів підприємства. За інших рівних умов (відображених у коефіцієнтах А/S та СL/S) очікуване підвищення обсягу реалізації потребує додаткового залучення до господарського обороту нових активів (запасів сировини, матеріалів, готової продукції на складі підприємства, грошових засобів), які можуть бути покриті залученими поточними зобов’язаннями (на тих же умовах, які склалися до моменту прогнозної оцінки). Поправка до додаткової фінансової потреби (у грошових засобах) у вигляді різниці (NCF – DIV) показує, що потреба у додаткових грошах може бути зменшена за рахунок очікуваного у майбутньому зростання чистого доходу підприємства за вирахуванням амортизаційних відрахувань і дивідендних виплат. Розрахунок за формулою (6.3) базується на даних балансового звіту, звіту про фінансові результати та перспективних розрахунків надходжень та витрат у зв’язку із очікуваним обсягом реалізації.

ІІ. Кошторисний метод. Суть методу полягає у бюджетуванні грошових засобів, що надходять на підприємство та виходять з нього у вигляді платежів. Зазвичай кошторисним розрахункам передує вирішення ряду вихідних задач, які зводяться до визначення постійних та змінних витрат, частки надходжень від реалізації продукції за готівку та на умовах кредиту, частки дивідендних виплат, руху залишків готової продукції на складі та виробничої програми.

III. Методи трендового аналізу та економічного моделювання. Ці статистичні методи використовуються у практиці закордонних підприємств (особливо великих компаній, зайнятих виробництвом засобів виробництва) для прогнозування руху грошових ресурсів на основі ринкових макроекономічних індикаторів ділової активності (наприклад, валового національного продукту, зайнятості тощо). Таким чином, дані статистичних розробок адаптуються до потреб конкретного підприємства, що грунтуються на масиві показників фінансової (бухгалтерської) звітності.

Суттєвим моментом в аналізі руху грошових засобів є визначення мінімально необхідного обсягу реалізації (та виробництва) продукції, якого було б достатньо для того, щоб відшкодувати витрати підприємства на оплату праці робітників, рентні та комунальні платежі та інші поточні постійні та змінні витрати. Надходження грошових засобів у результаті реалізації продукції Sb, мінімально необхідне для відшкодування першочергових платежів, визначається за формулою:

Sb = (F – Dep) / (1 – V/P),                                 (6.4)

де F – постійні витрати, незалежні від обсягу реалізації;

Dep – знос активів, виходячи з прийнятих норм амортизації;

V/P – норма відшкодування витрат, розрахована як відношення змінних витрат V, залежних від обсягу реалізації, до вартості реалізованої продукції P.

Не знаючи критичного обсягу надходжень, що визначаються за формулою (6.4), підприємство ризикує опинитися нездатним виконати термінові зобов’язання, а, можливо, і збанкрутіти.

 

Політика фінансування оборотного капіталу. Фінансовий менеджер розглядає будь-які активи (будь-то запаси чи готівка) як капітал, вилучений з обороту. Наявність запасів, дебіторської заборгованості і навіть готівки – це все імобілізація оборотних коштів. Даний процес є об’єктивним, однак природним є бажання мінімізувати втрати, які є непрямими і чисельно дорівнюють доходу, що можна було б отримати, інвестувавши  відповідну суму в будь-який альтернативний проект (наприклад, вклавши гроші в банк під проценти). Крім того, ці непрямі втрати при певних обставинах можуть стати і прямими. Наприклад, при вимушеній реалізації активів (у випадку банкрутства фірми) більшість оборотних коштів можуть потрапляти в групу неліквідних, а виручка від їх реалізації буде нижчою за облікову вартість.

Незалежно від того, чи використовуються формалізовані моделі, менеджмент будь-якої фірми завжди використовує певні принципи управління запасами і обирає відповідну стратегію їх фінансування. Вони передбачають розв’язок двох проблем: якою повинна бути структура джерел фінансування активів і яким повинен бути їх обсяг?

Щодо відповіді на перше запитання, то відомі три моделі поведінки: консервативна (1), поміркована (2) і агресивна (3) (рис. 6.2).

 

 

Рис. 6.2. Методи фінансування оборотних активів

 

Рішення про те, як саме фінансувати активи – за рахунок короткострокових чи довгострокових зобов’язань, – приймається ґрунтуючись на концепції “компромісу між ризиком і доходністю”, тобто за умови доведення ризику до мінімуму та одержання максимального доходу. За нормальних економічних умов довгострокові позики дорожчі за короткострокові. Пояснюється це тим, що кредитори, які позичають кошти на більш тривалий термін, більше ризикують через невизначеність, ніж ті позикодавці, яким повертають позики за короткий термін. Ризик неплатоспроможності та вплив інфляції, як правило, значно вищий для довгострокових позик, що відображається у зростанні процентних ставок. Високі процентні ставки значною мірою дисконтують вартість довгострокових запозичень через значні терміни до погашення боргів. Подорожчання довгострокових позик – це часткова компенсація за ризик.

Довгострокові позики є дорожчими ще й тому, що гарантують позичальникам можливість використовувати кошти протягом тривалого терміну без поновлення фінансових ресурсів. Слід запам’ятати, що в разі невчасного поновлення короткострокових позик підприємство може залишитись без грошей на рахунку і в касі, а комерційна діяльність може припинитись. Фінансування за рахунок довгострокових позик, які дорого коштують, вважається консервативним підходом до забезпечення ліквідності підприємства. За такого підходу може покриватися більшість майбутніх фінансових потреб за рахунок довгострокових позик. На короткий термін позичають лише незначні суми.

Як показано на рис. 6.2, за консервативного підходу (1) необоротні активи, системна частка оборотних активів та частина сезонних потреб фінансуються з допомогою довгострокових зобов’язань і власного капіталу. За рахунок короткострокових зобов’язань фінансується лише частина сезонних потреб. Як наслідок, вартість капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без коштів є мінімальним.

За поміркованого підходу (2) необоротні активи і системна частка оборотних активів фінансуються за рахунок довгострокових зобов’язань та власного капіталу. Сезонні потреби фінансуються за рахунок короткострокових зобов’язань.

За агресивного підходу необоротні активи і лише частина мінімального рівня оборотних активів покривається за рахунок довгострокових зобов’язань і власного капіталу (3). Всі сезонні потреби, а також частина мінімального рівня оборотних активів покриваються за рахунок короткострокових позик. За такого фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий.

Від того, як фінансові менеджери відносяться до ризику, залежить вибір підприємством особливих підходів до фінансування своїх активів. Якщо підприємство впевнене в тому, що короткострокові зобов’язання будуть легко поновлені, то, застосувавши агресивний підхід, воно заощадить значні кошти на оплаті запозичень. З іншого боку, коли немає впевненості, що можна буде постійно підтримувати зобов’язання на визначеному рівні (що характерно для вітчизняної ситуації), поміркований підхід, або навіть консервативний, буде ефективнішим.

Відповідь на питання про склад і структуру джерел фінансування має суб’єктивний (політичний) характер, тому не грунтується на будь-яких формалізованих алгоритмах.



[1] Моляков Д.С. Финансы промышленности – М.: Финансы и статистика, 1990.

[2] Нікбахт Е., Гроппеллі А.А. Фінанси. – К.: “Основи”, 1993.

[3] Крутик О.Б, Хайкин М.М. Основы финансовой деятельности предприятия. – СПб.: Бизнес-преса, 1999.