Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.12. Інвестиційні механізми й індивідуальні інвесто-ри

6.12. Інвестиційні механізми й індивідуальні інвестори

 

Інвесторів можна класифікувати за низкою ознак, проте найбільш значущим вважається їхній статус.

Так, виділяють чотири групи інвесторів:

держава (урядові організації, місцеві органи влади тощо).

інституційні інвестори — це група фінансових установ, що стала найважливішою групою утримувачів фінансових активів у другій половині ХХ ст.;

корпоративні інвестори (підприємства);

фізичні особи (населення) — це надавніша група інвесторів, що на початкових етапах становлення фондового ринку була єдиною;

Держава здебільшого є стратегічним інвестором, мета котрого полягає у стабілізації ринку, отриманні доходу від вкладення коштів у міжнародні ринки, диверсифікації своїх ресурсів тощо.

Інституційні інвестори — це юридичні особи, що активно інвестують власні кошти та кошти клієнтів в акції та інші фінансові активи на професійній основі.

Корпоративні інвестори (підприємства), з одного боку, емітують цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів, а з іншого — шукають шляхи прибуткового розміщення своїх тимчасово вільних коштів. Скорочення обсягів власного виробництва та джерел його фінансування, зокрема, спонукають підприємства до вкладень у державні цінні папери.

Фізичні особи (індивідуальні інвестори) вважаються основною групою інвесторів. Вони використовують свої заощадження для купівлі цінних паперів з метою отримання додаткових доходів і виступають у ролі постачальника капіталу на ринок цінних паперів.

Майже всі інвестиції здійснюються в умовах невизначеності та обмеженості фінансових ресурсів. Інвесторам доводиться розглядати безліч інвестиційних активів і вирішувати: що купувати, як купувати, де купувати і коли купувати. Але перш ніж відповісти на ці запитання, інвестор має визначитись із цілями вкладення коштів у фінансові активи: вимога до прибутковості (return requirement) та схильність до ризику (risk tolerance). Вони відображають прийнятний для даного інвестора баланс «дохід-ризик».

Цілі інвестора визначаються низкою факторів, розуміння котрих стає для інвестора запорукою ефективності капіталовкладення, допомагає визначити адекватні цілі інвестування. Професійним інвесторам це допомагає у розробленні відповідної політики для кожного зі своїх клієнтів.

Для індивідуальних інвесторів найважливішим фактором у визначенні цілей інвестування та розробленні інвестиційної політики є вік інвестора. Тому інвестиційна стратегія фізичних осіб тісно пов’язана з відповідними етапами життєвого шляху.

Інвестиційні рішення більшості людей у перші роки працездат­ного віку пов’язані з капіталовкладенням у «людський капітал» (отриманням освіти). Основний актив на цій стадії життєвого шляху — здатність людини заробляти гроші на основі своєї професії та кваліфікації. Тому фінансовий ризик, пов’язаний із втратою працездатності, є для них вищим за фінансовий ризик, пов’язаний із дохідністю їх портфелів фінансових активів.

У зрілому віці більшість інвесторів вибирають портфель, що характеризується відповідним ступенем ризику та підвищеним рівнем дохідності. У міру старіння та накопичення коштів людина все більше переорієнтовується з «людського капіталу» на фінансовий. На цій стадії життєвого циклу підвищується важливість вибору відповідного складу портфеля зі зменшеним рівнем ризику.

Так, у віці від 20 до 50 років індивідуальні інвестори віддають перевагу акціям, що забезпечують, як правило, підвищену довготермінову дохідність. При цьому у віці близько 30 років у збалансованому портфелі інвестора частка акцій становить близько 75 %, а ближче до 50 років — приблизно 60 %. На цьому етапі життєвого шляху портфель інвестора містить 15—25 % облігацій та 10—15 % інструментів грошового ринку.

Після 50 років збалансований портфель фінансових активів індивідуального інвестора передбачає зменшення ризику шляхом скорочення частки акцій в середньому до 50 %. Після виходу на пенсію основну частку збалансованого портфеля індивідуальні інвестори відводять облігаціям (45 %), збільшується і частка інструментів грошового ринку (20 %).

Завдання фінансового планування на весь період людського життя для більшості осіб є непосильним. Більше того, індивідуальні інвестори у процесі інвестування стикаються з багатьма проблемами управління портфелем фінансових активів, що пов’я­зані з диверсифікацією ризику, вибором прийнятної інвестиційної політики, невеликим спектром інвестиційних операцій, достовірністю інформаційних джерел тощо. У зв’язку з цим сформувалася ціла галузь, єдине завдання котрої — консультування людей з різних фінансових питань.

Деякі індивідуальні інвестори здійснюють купівлю-продаж цінних паперів самостійно, однак все частіше вони звертаються до послуг фінансових посередників. Останні, у свою чергу, залучають грошові кошти індивідуальних інвесторів та вкладають їх у достатньо широкий спектр цінних паперів або в інші види фінансових активів. До таких посередників відносять, зокрема, інвестиційні фонди (компанії), взаємні фонди, головною метою котрих є об’єднання активів.

До позитивних аспектів співпраці з професійними інвесторами належать:

диверсифікація ризику (об’єднуючи грошові кошти своїх інвесторів, професійні інвестори дають їм можливість володіти частками різних цінних паперів);

професійне управління (більшість професійних інвесторів мають постійний штат фінансових аналітиків, що працюють за­для досягнення максимальної ефективності капіталовкладень своїх інвесторів);

зниження витрат на проведення транзакцій (операції з великими пакетами цінних паперів дозволяють суттєво зекономити на брокерських комісійних).

Проте участь в інвестиційних фондах передбачає стягнення плати за управління, а також інші витрати, що знижують ставку прибутковості інвестора.

Індивідуальні інвестори, що здійснюють інвестування у міжнародному масштабі, купують цінні папери самостійно або віддають свої кошти у розпорядження міжнародних та глобальних інвестиційних (взаємних[1]) фондів.

Міжнародний взаємний фонд — це інвестиційний фонд, що вкладає кошти в цінні папери різних країн (у тому числі в різних валютах) з метою диверсифікації ризику та підвищення прибутковості.

Глобальний взаємний фонд — це інвестиційний фонд, котрий може вкладати грошові кошти в акції та/або облігації різних країн світу і спеціалізується на інвестиціях у конкретні країни або у фінансові ринки окремих регіонів. На відміну від міжнарод­них фондів, глобальні фонди вкладають частину коштів і в американські активи.

Усі фінансові посередники, що надають послуги індивідуальним інвесторам, входять до складу інституційних інвесторів.



[1] Взаємний фонд — це загальноприйнята назва інвестиційних фондів відкритого типу.