6.16. Кісточкові плоди
Кісточкові плоди замість насіннєвих камер мають кісточку, оточену м'якіттю, До кісточкових плодів відносять черешню, вишню, сливу, абрикос, персик, кизил, терен, аличу, чорнослив і ін. Споживчої зрілості плоди набувають при дозріванні на дереві. Зберігаються погано, оскільки мають ніжну, соковиту м'якоть, не переносять тривалих перевезень. Споживають в свіжому вигляді, використовують для приготування компотів, варення, джему, повидла, мармеладу, соків.
Черешня. Плодоносить на 7—8-й рік. Плоди (кістянки) містять 7—15% цукру, 0,36—1,1% кислот, вітамін С. Використовують в свіжому вигляді для приготування компотів, варення, цукатів, соку. У ядрі кісточки міститься до 30% масла, вживаного в парфумерній промисловості.
Стан зрілості черешки — важливий товарний показник. Зняті недостиглими, вони не здатні дозріти і не набувають характерних товарних якостей. Черешню знімають з плодоніжкою, оскільки навіть при незначних натисках на шкірці утворюються бурі плями. У першому сорті плоди повинні бути (по діаметру) не менше 17 мм, в другому — не менше 12 мм.
Вишня. У культурі найбільш поширена вишня звичайна. Плоди — соковиті кістянки від рожевої (сорт групи аморелей) до майже чорного (сорту групи гріотів, або морель) забарвлення. Містять 7,3—17,5% Сахаров, 0,8—2,4% органічних кислот. Використовують свіжими і консервованими, переробляють на варення, джем, кондитерські вироби.
Плоди вишні першого сорту повинні бути типовими за формою і забарвленням, для другого сорту допускаються і нетипові плоди. Розмір плодів для сортів нижче другого не нормується. Дефекти — побурення шкірки плодів.
Слива. Широко використовують в свіжому вигляді і для переробки. Практичне значення має слива столова, яку на смак ділять на десертну, столову і заводську.
Найбільш важливі сортові ознаки сливи — величина плодів, форма, забарвлення шкірки і м'якоті, смак, хіміко-технологічні якості плодів і терміни дозрівання. Плоди (соковиті кістянки) овальної, округлої або яйцевидної форми, жовтого, зеленого, червоного або синювато-чорного забарвлення, з голубувато-восковим нальотом, масою 6—100 р. Містять (у %): цукру 9—20, органічних кислот (яблучна і лимонна) 0,4—1, вітаміни В1 В2, З, До, каротин, мінеральні речовини. Використовують свіжими і для переробки (варення, джем, сік, компот і ін.). Сорти сливи об'єднують в помологічні групи: угорки, ренклоди, мірабелі.
Сорти: Рання , Ренклод, Вікторія, Рясна, Місцева червона, Пердрігон, Единбурзька.
Плоди, призначені для перевезення, прибирають вручну або машинами за 3—6 діб до настання повної стиглості, для переробки — при повній стиглості.
Терен, рослина роду сливових. Колючий чагарник, рідше дерево заввишки 4—8 м. Плід — чорна з синюватим нальотом кістянка з кисло-солодкою м'якіттю, містить 5,5—8,8% цукру, 0,8—2,8% кислот. Використовують в сушеному і переробленому (варення) вигляді.
Алича, або ткемалі, вид дерев роду сливи, плодова культура. Одна з початкових форм сливи домашньої. Висота дерева 4—10 м. Плоди — кістянки подовженої і округлої форми. Містять 10% цукру, 1,5—4 — яблучної і лимонної кислоти, 0,3—1,5 — пектину, до 16 мг% вітаміну С.
Сорти: Пурпурова, Піонерка, Красуня, Курортна, Малинова, Рясна.
Кизил. Дерева або чагарники заввишки 2,5—10 м. Плід — м'ясиста кістянка завдовжки 1,5 см, від червоної до майже чорною. Використовують для приготування варення, начинок, сиропів, лікерів.
Гуммі- чагарник заввишки до 3 м. Плід схожий на кизиловий, але не має кислоти. По властивостям може діяти, як віагра.
Ірга. Дерево або чагарник заввишки до 3 м. Плоди містять до 10% Сахаров і 0,4—1,1% яблучної кислоти; круглі, синювато-чорні або червонувато-фіолетові, діаметром до 10 мм, солодкі. Застосовують для приготування варення, пастили, джему.
Стандарти розповсюджуються на сливу і аличу, які за якістю ділять на три товарні сорти: вищий, перший і другий. Плоди кожного товарного сорту повинні бути такими, що розвинулися, цілими, чистими, здоровими, без стороннього запаху і смаку. Звертають увагу на зрілість плодів. Для зберігання і транспортування сливу і аличу знімають за 5—7 діб до повної зрілості, коли плоди вже досягла нормальної величини і форми, придбали характерне забарвлення, але м'якоть ще щільна. У першому сорті плоди повинні бути типові за формою і забарвлення, в другому — допускаються нетипової форми, забарвлення і неоднорідні по зрілості. Допускаються незначні дефекти (градобоїни, потертості, легкі пошкодження шкідниками , що зарубцювалися, . Зелені плоди, що загнили, і сильно пошкоджені сливовим слоником в партії не допускаються.
Абрикос. Дерева і чагарники, плодова культура. Вирощують частіше абрикос звичайний. Абрикоси використовують в свіжому вигляді, сушать, готують компоти, варення, соки з м'якіттю. Плід (кістянка) зазвичай з м'ясистим біляплодником, що не розтріскується при дозріванні, з явно вираженим черевним швом у вигляді придольної борозенки, з бархатисто-опушеною, рідше голою поверхнею; кісточка гладка, шорстка або сітчаста; рідко ямчата.
Найбільш важливі сортові ознаки абрикосів: форма, величина, забарвлення шкірки і м'якоті, щільність і соковитість, смакові і технологічні якості. Залежно від сорту форма абрикос буває округла, овальна, яйцевидна, плоско-округла. Шкірка від білої до червонуватої, частіше щільна, іноді опушена. М'якоть жовтого, білуватого, оранжевого кольору. За призначенням плоди абрикоси ділять на сушильні, столові і консервні.
Столові. Красивого забарвлення, великі з соковитою м'якіттю і приємним ароматом.
Сушильні. Яскраво забарвлені, високоцукристі, малокислі, з солодким ядром.
Консервні. Міцні, яскраві, цукристі з хорошим поєднанням кислот і цукру. Залежно від походження, помологічних особливостей сорту абрикоси розділяють на середньоазіатські, ірано-закавказські і європейські групи.
Абрикоси підрозділяють на дві помологічні групи і три товарні сорти — вищий, перший і другий. Плоди абрикосів кожного товарного сорту повинні бути однієї помологічної групи, цілком розвинуті, чисті, здорові, без стороннього запаху і присмаку. У першому сорті це плоди типові за формою, з добре вираженим забарвленням. У другому сорті допускаються плоди нетипові і неоднорідні по ступеню зрілості, але не зелені і не перезріли. У першому сорті нормується розмір, не менше 25 мм (для середньоазіатських) і 30 мм (для Кримських сортів). Обмежуються градобоїни, потертості, опіки, пошкодження, що зарубцювалися, плодожеркою. Плоди загнилі і зелені, не повинні поступати в торгову мережу.
Персик звичайний вирощують в субтропіках і Криму; дерево заввишки до 8 м. Скороплідний, дає товарний урожай на 3-й рік після закладки саду. Плоди — соковиті кістянки (200—600 г) різної форми і забарвлення, з крупною кісточкою, шкірка часто опушена; містять цукру, пектинові речовини.
Сорти: Ароматний, Золотий ювілей, Молозані. Сорти ділять на групи: справжній персик (з опушеними плодами), нектарини (без опушування) і ріпчасті (з плодами плескатої форми). Розрізняють столові сорти (з волокнистою м'якоттю) і консервні (з хрящуватою м'якоттю).
Основне забарвлення плодів від зеленувато-білого до оранжево-жовтого; покрову — у вигляді точкового або розмитого рум'янцю. М'якіть різного кольору, аж до кремового. Кісточка має нерівну порізану борозенками поверхню. У персиків зйомна зрілість наступає під час переходу зеленого забарвлення в світло-зелене з жовтими тонами. Свіжі персики підрозділяють на дві помологічні групи і три товарні сорти — вищий, перший, другий. До вищого сорту відносять персики 1-ої помологічної групи. Плоди кожного товарного сорту повинні бути одного помологічного сорту, що цілком розвинулися, цілі, чисті, здорові, без зайвої зовнішньої вологості, зрілі, без стороннього запаху і присмаку. На вигляд плоди, що відносяться до вищого сорту, повинні бути добірними, для 1-го сорту — типовими за формою і забарвленням. У 2-му сорті допускаються плоди нетипові за формою і забарвленням, неоднорідні по ступеню зрілості, але не зелені і не перезріли; встановлені розміри плодів: вищий сорт — 50—55 мм, 2-й сорт — 45—50 мм (до 1 серпня). У 1-му і 2-му сортах обмежуються плоди з градобоїнами, що зарубцювалися, натисками, потертостями, пошкодженнями, що зажили. Зелені та загнилі плоди реалізації, , не підлягають.