Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8. 6. Форми міжнародного представництва транснаціональних банків

8.6. Форми міжнародного представництва транснаціональних банків

 

Банки беруть участь у міжнародних банківських операціях шляхом установлення кореспондентських відносин або використовуючи ту чи іншу форму організаційної структури на міжнарод­них ринках.

Нині вирішального значення набуває розвиток організаційних структур ТНБ, які забезпечують раціональність налагоджених господарських зв’язків не тільки у самому транснаціональному банку, а й між ТНБ та його зовнішнім середовищем. Велику роль відіграють фактори науково-технічного розвитку: підвищення кваліфікації та стимулювання роботи персоналу, методи активізації новаторства у вигляді надання клієнтам нових послуг тощо. Організаційна структура є формою, яку наповнюють відносини між її внутрішніми частинами та її зовнішні відносини з іншими структурами. Від раціональної організації залежить успішне функціонування транснаціонального банківського капіталу.

Розвиток нових фінансових інструментів, розширення ринку позичкових капіталів, збільшення кількості банківських послуг привели до зростання ролі принципу так званої дивізіональної організації. Згідно з цим принципом у центральному апараті зосереджуються лише стратегічні рішення, втручання у поточні операції відділень мінімальне. Ця структура поєднує предметну спеціалізацію ланок і відносну децентралізацію контролю. Вона виявилася ідеальною з погляду ефективного управління банком.

На формування організаційної структури у цілому впливають тенденції, які діють у світовій економіці. До них відносять обсяги експансії банківського капіталу за межі країни, універсалізація банківської діяльності, диверсифікація, науково-технічний розвиток і впровадження його досягнень у банківську справу, а також політичні дії на світовій арені.

Організаційна структура ТНБ має сприяти розв’язанню завдань, які стоять перед банком, проведенню банківської політики на внутрішньому і зовнішньому ринках, відповідати принципам і основним напрямам його діяльності тощо.

Організаційна структура банку є важливою складовою для успішного досягнення цілей міжнародного банківського менеджменту. Як відомо, досить часто недоліки в організаційних структурах банків призводили достатньо сильні банки до стану банкрутства. Тому вибір організаційної структури, що відповідає як внутрішнім, так і зовнішнім чинникам, які визначають специфіку діяльності банку, є стратегічною метою міжнародної банківської справи та основою диверсифікації банківського обслуговування.

Сьогодні банки спеціалізуються на здійсненні різного роду послуг, мають різні цілі менеджменту, тому їхні організаційні структури можуть набувати досить різних форм. Кожен вид такої структури має свої переваги та недоліки, які беруться до уваги в міжнародному банківському менеджменті з урахуванням конкретної ринкової ситуації. Організаційна структура банку повинна забезпечувати раціональну роботу банківських службовців, успішне здійснення всіх функцій управління, максимальне задоволення потреб клієнтів тієї чи іншої країни та досягнення цілей, які стоять перед банківським менеджментом. Хоча мета діяльності банку визначає розмір його операцій, але важливу роль відіграють і такі фактори, як досяжність ресурсів, знання та досвід персоналу, а також знання ринку та технологічні можливості.

Центральним аспектом при виборі банківської організаційної форми роботи на зовнішніх ринках є визначення пріоритетних ринків, а також факторів, які ведуть до успіху на цих ринках продукції, послуг, людських ресурсів та технології. Для цього має розроблятися стратегія діяльності банку на різних рівнях його організації. Корпоративна стратегія банку відбиває його загальні завдання, визначає нормативи прибутковості операцій, які повин­ні виконуватися щороку [9, с. 89] Стратегія підрозділу формулює завдання банку на конкретних ринках, визначає коло банківських продуктів, основні потреби щодо персоналу, розподіл видів діяльності. Стратегії будь-якого рівня повинні охоплювати такі шість категорій управління:

ризикові (дохідні) активи;

зобов’язання;

доходи від комісійних та платних послуг;

продуктивність;

контроль;

персонал (штати).

Банки в багатьох країнах світу історично діяли під захистом економічної політики держави, яка підтримувала зростання та прибутковість певних фінансових інституцій та перешкоджала розвитку конкуренції. Наприклад, вимоги до статуту та капіталу банку контролюють вхід у певну галузь, створюючи перешкоди для нових конкурентів та обмежуючи створення нових відділень і філій, тоді як транснаціональна діяльність промислових, сільськогосподарських та комерційних фірм вимагає від країни знімати обмеження на створення закордонних організаційних форм.

Однією з основних організаційних форм банківської діяльності на міжнародних ринках є встановлення кореспондентських відносин, з допомогою яких банки різних країн спрощують виконання міжнародних фінансових операцій для своїх клієнтів.

Кореспондентські відносини — це традиційна форма банківських зв’язків, яка використовується в основному при обслуговуванні зовнішньої торгівлі і включає сукупність усіх можливих форм співробітництва між банками. Збільшення обсягів міжнародних банківських операцій, розширення їх видів за одночасного збільшення ризиків за подібними операціями викликали зміну традиційних поглядів на кореспондентські відносини. Якщо раніше банки відводили кореспондентським відносинам другорядну, суто технічну роль, то нині вони розглядаються банками як один з інструментів зниження ризиків і, що найважливіше, як джерело одержання додаткового прибутку.

Під кореспондентськими відносинами в їх сучасному значенні слід розуміти стосунки, що опосередковують проведення між банками взаємних операцій, які вони здійснюють за дорученням своїх клієнтів і від власного імені. Поняття «кореспондентські відносини» включає форми, методи й умови здійснення операцій та порядок їх проведення.

Отже, поняття «кореспондентські відносини» сьогодні вийшло за традиційні рамки тільки домовленості між банками про порядок здійснення взаємних операцій і поширилося практично на всі сфери банківської діяльності, у тому числі на широкий комплекс міжбанківських взаємовідносин, роботу з удосконалення практики міжнародних розрахунків, якість банківського обслуговування клієнтури, які є базою для трансферту коштів (валютних переказів) для невеликих банків та можливість отримання операційних послуг на основних фінансових ринках і кредитні лінії для підтримання своїх документарних операцій. Для великих банків кореспондентські відносини створюють можливість доступу до ресурсів регіональних грошових і фінансових ринків. Кореспондентська мережа є відносно менш дорогою для банків, ніж організаційно-інституційна форма проникнення банків у формі закордонної філії та дочірнього банку за кордоном, хоча її підтримання теж не є дешевим.

Кореспондентські відносини можна розглядати з двох боків: коли відкривається ностро-рахунок та коли відкривається лоро-рахунок. Ностро-рахунок для одного банку, а дія іншого банку, в якому відкривається такий рахунок, є лоро-рахунком [13, с. 83].

«НОСТРО» — «НАШ» — «Due from account».

Такий рахунок може бути номіновано у трьох типах валют:

у валюті іноземної держави, у якій відкрито цей рахунок;

у валюті третьої країни;

у вітчизняній валюті банку, якому належить цей рахунок.

Записи за ностро-рахунком відображаються:

коли фактично надходять валютні кошти (повідомлення про кредитування свого рахунка від іноземного банку-утримувача цього рахунка);

коли він здійснює платіж в іноземній валюті за цим рахунком (надсилає відповідне повідомлення у банк-утримувач рахунка з вимогою дебетувати цей рахунок на користь третьої особи).

Водночас банк — власник рахунка розраховуватиме у вітчизняній валюті еквівалент такої операції і робитиме відповідні записи для своєї офіційної фінансової звітності. У зв’язку з цим ностро-рахунок також має назву двовалютний рахунок.

Ностро-рахунки відкриваються:

у країнах, валюти яких необхідні для торговельної діяльності інвалютних трейдерів самого банку на форексному та грошових ринках;

у тих країнах, у валютах яких клієнти банку повинні виконувати платежі та отримувати надходження.

Як правило, банки не мають бажання відкривати зайві ностро-рахунки, принаймні більш ніж це необхідно йому для надання послуг.

Зміст рахунка лоро

Лоро (від лат. loro — «їх») — це депозити на вимогу цього банку, а доходи від їх використання (грошовий ресурс у вигляді відсоткового спреду + комісійні за операції, що проводяться за цими рахунками), як правило, перевищують витрати банку отримувача операційних послуг, пов’язаних з такими рахунком.

Депозитні рахунки «на вимогу» мають різні назви та дещо різне наповнення в різних країнах:

«due to» (США) депозити на вимогу, що підтримуються іноземним банком-кореспондентом у вітчизняному банку;

«vostro» (vostro — ваш) підтримуються іноземним банком у банку-резиденті в місцевій валюті або у валюті третьої країни, або навіть у національній валюті іноземного банку. Наприклад: доларовий рахунок «Lloyds Bank», який підтримує там «Укрексім­банк», рахунки у доларах комерційних банків України, які підтримуються в його книгах.

Потужні великі банки підтримують лоро-рахунки багатьох іноземних банків з усього світу. З відкриттям рахунків «лоро» можна зафіксувати початок міжбанківських кореспондентських відносин. Такі рахунки корисні не тільки для банків-власників, а й для комерційних банків, що їх підтримують. При цьому, маючи такий рахунок, перші банки-кореспонденти можуть здійснювати прямі платежі на користь інших країн, отримувати надходження в іноземній валюті, проводити розрахунки за траттами в межах відкритого акредитива. Технічно відкрити такі рахунки у провідних банках не важко. Лоро-рахунки частіше за все є прибутковими для банку, де їх відкрито і де вони підтримуються, оскільки дають можливість залучати податкові ресурси та отримувати доходи у вигляді комісійних за здійснення розрахунків. Крім того, наявність великої мережі лоро-рахунків є не лише прибутковою, а й корисною з огляду на використання при виборі маршруту проходження платежу та його оптимізації. Так, наприклад, коли встановлені кореспондентські відносини з провідними банками розвинутих країн, які мають розгалужену географічну структуру кореспондентської мережі, число їх кореспондентів зазвичай вимірюється тисячами.

Кореспондентські відносини можуть установлюватися з відкриттям рахунка та без його відкриття. Коли, кореспондентські відносини встановлюються без відкриття відповідних рахунків, за домовленістю між банками, розрахункові операції відображаються на рахунках, відкритих в інших банках-кореспондентах даного банку або в банку на ім’я інших банків-кореспондентів. Це, як правило, пов’язано з додатковими труднощами: вимагаються додаткові гарантії, розрахунки проводяться з використанням третіх банків, що веде до затримок у здійсненні платежів і до збільшення комісійних та поштово-телеграфних витрат.

Установлення кореспондентських відносин між двома банками з відкриттям кореспондентського рахунка передбачає укладення кореспондентської угоди (кореспондентський договір або договір про встановлення кореспондентських відносин). Це, у свою чергу, означає, що банки, обмінявшись контрольними документами (альбомами зразків підписів осіб, уповноважених підписувати банківську документацію, ключем для ідентифікації телеграфного листування або SWIFT-ключами), виконують різно­манітні операції за дорученням один одного в межах установлених лімітів на проведення тих або інших операцій.

Кореспондентський договір — угода між двома або кількома кредитними установами про здійснення платежів та розрахунків за дорученням та за рахунок іншого.

Кореспондентською угодою, яка передбачає відкриття банками рахунків один в одного, визначаються:

вид і валюта, у якій відкривається рахунок, порядок нарахування відсотків, можливість переказування коштів із рахунків в інші країни, право конверсії на рахунках в іншу валюту; перелік надходжень і платежів, що можуть здійснюватися за рахунками; можливість одержання і надання кредиту у формі овердрафту або в іншій формі; ліміт такого кредиту і захисне застереження щодо сальдо рахунків та ін.;

перелік установ та філій банку, яким надається право здійснювати операції за рахунками із вказівкою їх точної адреси, номерів телексів та інших необхідних даних (в Україні, наприклад, здійснення операцій за дебетом рахунка (списання коштів) має право лише головний офіс, через який здійснюються операції клієнтів усіх філій, а при зарахуванні коштів філії самостійно визначають банк-кореспондент, на рахунок у якому необхідно здійснити зарахування коштів);

форми і порядок розрахунків (порядок відкриття, авізування, підтвердження і виконання акредитивів, умови рамбурсування, порядок здійснення інкасових та інших розрахункових операцій);

порядок стягнення комісійної винагороди і відшкодування поштових, телеграфних та інших витрат;

канали зв’язку. Зазвичай основним каналом обміну інформації є SWIFT, додатковим — телекс, оскільки останній менш безпечний та швидкий, а тому є альтернативним і використовується у виняткових випадках;

інші питання, що становлять спільний інтерес.

У передбачені договором строки банки-кореспонденти спільно вивіряють записи на кореспондентських рахунках. За необхідності для зручності розрахунків банки-кореспонденти відкривають один одному кореспондентські рахунки в різноманітних валютах.

Банкам, з якими встановлені кореспондентські відносини, надається альбом зразків підписів співробітників, уповноважених підписувати документи і кореспонденцію від імені банку, інші необхідні контрольні документи, такі, наприклад, як статут банку, ліцензія на здійснення банківських операцій, установчий договір, свідоцтво про реєстрацію, довідка про реєстрацію як платника податків. На кожний банк, з яким установлені кореспондентські відносини, ведеться досьє, або, як офіційно називається, юридична справа. У ньому зберігаються справжні (перші) примірники розпоряджень про порядок розрахунків із банком-кореспондентом, угоди про встановлення кореспондентських відносин, різноманітна фінансова звітність, надана кореспондентами одне одному на взаємній основі, інші документи і листи, що стосуються відносин із даним банком.

Установлення кореспондентських відносин — дуже поширена форма співробітництва між українськими банками та банками країн СНД і Балтії. У відповідних договорах досить детально окреслені умови співробітництва — режим рахунка, розмір процентних ставок, тарифи, права та обов’язки сторін, відповідальність та форс-мажорні обставини, строк дії угоди, повні реквізити сторін. Тексти та зміст договорів дуже подібні. Незначні розбіжності містяться в пакеті документів, необхідних для відкриття рахунка та його обслуговування.

В Україні встановлення кореспондентських відносин здійснюється згідно з чинним законодавством на підставі Закону України «Про національний банк України», «Про банки та банківську діяльність», іншими законодавчими актами України та нормативно-правовими актами НБУ, Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, яка затверджена постановою Правління НБУ від 27 грудня 1999 р. № 621.

Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні визначає шляхи, порядок та умови проведення міжбанківських розрахунків у грошовій одиниці України та в іноземній валюті за кореспон­дентськими рахунками банків-резидентів, відкритими в банківських установах України.

Закордонне представництво банку — територіально відокремлений структурний підрозділ, що не здійснює банківської діяльності.

Завданнями представництва є:

присутність у закордонному фінансовому центрі, але тоді коли обсяг операцій, що обліковуються, недостатній для утворення філій або дочірньої структури;

допомагати своїм клієнтам здійснювати бізнес у закордонній країні, шляхом передання заяв у головний офіс;

збір фінансово-економічної інформації про країну базування (початкові, регулятивні та ринкові умови функціонування).

Представництва відкриваються в тому разі, якщо уряд країни, яка приймає, заперечує відкриття відділень або дочірніх банків, або представництва є початковою стадією на шляху до відкриття відділень чи дочірніх банків. Вони не здійснюють банківських операцій, але забезпечують інформаційні послуги та підтримують постійний контакт з головним банком.

Згідно з Законом України про банки та банківську діяльність, реєстрація представництв банків-нерезидентів здійснюється Національним банком України за умов подання нотаріально завірених документів, які легалізовані в консульській установі України. Національний банк України може відмовити у реєстрації представництва іноземного банку у разі порушення порядку реєстрації, невідповідності наданих документів законодавству України, недостовірності інформації, а також недотримання умов реєстрації або перевищення повноважень щодо сфер діяльності представ­ництва.

Зарубіжні відділення — це юридична форма розширення операцій «батьківського» банку, а не окрема корпорація, акції якої належать батьківській фірмі, як це буває стосовно дочірньої компанії.

Відділення використовуються для отримання доступу до місцевого капіталу або євровалют, а також часто-густо вони відкриваються для уникнення залежності від кореспондентських відносин та для забезпечення доступу до місцевих клієнтів. Наприклад, відкриття зарубіжних відділень завжди було і буде основним засобом проникнення та розміщення капіталу американських банків за кордоном, тому що це найбільш гнучка форма, яка дає можливість контролю і має низьку вартість. Іноземні відділення банків відіграють важливу роль, оскільки:

по-перше, вони стають великою конкурентною силою на внутрішніх грошових і банківських ринках країни, яка прийамає. У цьому розумінні вони фактично перебудували ринки Лондона, Сінгапура;

по-друге, вони є головним фактором розвитку ринку євровалют, який на сьогодні є основним міжнародним грошовим ринком;

по-третє, вони спрощують здійснення банківських операцій між головним банком та клієнтом у будь-якій країні світу і таким чином постають інтеграційним механізмом, котрий пов’язує фінансові ринки.

Відділення утворюються, як правило, на всіх міжнародних валютних ринках, їхня діяльність передбачає повний набір банківських послуг для національних та міжнародних компаній, фізичних осіб та урядів, зарубіжні відділення можуть здійснювати місцеві фінансові послуги в будь-якій країні світу. Відділення можуть надавати кредити для місцевого використання, а також прямі фінансові послуги тоді, коли відбуваються торговельні відносини між двома країнами, в яких розташовані ці відділення.

Регіональна характеристика зарубіжних відділень.

Англія — операції на оптовому грошовому ринку, надання послуг багатонаціональним компаніям (американським), торгівля євродоларами, свопові операції. Взагалі європейські відділення мають оптовий напрям.

Латиноамериканські відділення, навпаки, мають роздрібний напрям. Вони виконують такі функції, як загальні фінансові послуги, місцеві платежі між торговими фірмами, фінансування зовнішньої торгівлі, облік доларів для головної організації.

Відділення Азії здійснюють обмін коштів між місцевим валют­ним ринком та ринком азіатських доларів, отримуючи прибуток за такими операціями. (Азіатські долари — це банківські депозити, які розміщуються в Сінгапурі й використовуються за межами США.)

Відділення Африки здійснюють змішані послуги з фінансування розвитку, загальні роздрібні банківські послуги, фінансування торгівлі та послуги місцевим філіям багатонаціональних компаній.

Середньосхідні відділення використовують нафтові багатства країн — експортерів нафти. Однак у часи низьких цін на нафту ці джерела ліквідності можуть загасати.

Слід зауважити, що уряди деяких країн застосовують національне законодавство стосовно іноземних банків, які відкривають відділення на їх території. Так, закон про міжнародні банківські операції в США в 1978 р. був уведений з метою регулювання та скасування несправедливих умов, від яких страждали американські банки при розширенні діяльності іноземних банків у США. До зарубіжних банків почали застосовувати національне законодавство.

Базельська угода 1988 р. ввела єдині вимоги до капіталу міжнародних банків. Прийняття цієї угоди було викликане необхідністю зниження ризику в діяльності банків.

Агентства — це така форма міжнародного банківництва, за якої виконується широкий спектр банківських операцій, але забороняється приймати вклади. Агентства використовуються там, де відділення заборонені, де основною метою міжнародного банківського менеджменту є не залучення коштів (наприклад, кредитування). У 60—70 роки минулого століття японські банки використовували форму агентства для кредитування японських компаній, включаючи великі торгові доми. Канадські банки використовували форму агентств у Нью-Йорку для управління коштами в американських доларах, які були вкладені в нью-йоркський грошовий ринок. Японські банки використовували свої нью-йоркські агент­ства для обліку великих доларових кредитів.

Закордонні дочірні банки — це така форма міжнародного бан­ківського менеджменту, яка здійснює загальну банківську діяльність та може створюватися як нове підприємство або шляхом поглинання діючого банку. Така форма утворюється в тих країнах, де вітчизняний банк не має контрольного пакета, і тоді, коли в країні базування діють обмеження щодо міжнародного представництва. Вони в основному орієнтовані на місцеві ринки та роздрібні банківські операції.

Завдання закордонного дочірнього банку:

поліпшення міжнародних конкурентних позицій;

мінімізація податкових зобов’язань;

можливість ефективно оперувати в країнах, де заборонено створювати іноземні філії;

обслуговування місцевих клієнтів та функціонування в інтересах материнських банків, виконуючи операції, які заборонені для головного офісу в країні походження.

Спеціальні міжнародні банківські корпорації використовуються залежно від їх можливостей та здібностей. Наприклад, внутрішні банки США мають можливість створювати корпорації на підставі «закону Єджа» (Edge Act corporations) у межах Сполучених Штатів для проведення міжнародних операцій. Згідно з цим законом банк має право створювати компанії в різних містах за межами свого штату, однак, за умови, що він проводить міжнародні, а не внутрішні банківські операції. Вони також виконують такі основні функції: загальну міжнародну банківську справу, пайові вкладення в акції, спеціалізоване фінансування.

Банківський консорціум створюється тоді, коли кілька банків із різних країн об’єднують свої ресурси для створення ще одного банку, який здійснює міжнародні операції. Така форма дає змогу банкам-учасникам у разі необхідності користуватися підтримкою у своїх партнерів. Наприклад, через депоненти в іноземних валютах, функціонування відділень у різних країнах, використання досвіду в проведенні банківських операцій особливих видів.

Дочірні фінансові компанії засновуються в тих країнах, де просування іноземного банку було заборонено або обмежено (Австралія, Тайвань, Південна Америка). Вони здійснюють операції, які не дозволені банківським компаніям, — лізинг та брокерська діяльність на ринку цінних паперів.

Торгові банки — існують у Лондоні і здійснюють міжнародні банківські операції: здійснюють управління портфелем цінних паперів та надають послуги корпораціям.

Міжнародні банківські служби — характерна форма міжнародного представництва для США, яка може приймати термінові депозити від іноземних клієнтів, не враховуючи діючих в Америці вимог щодо створення обов’язкових резервів. Тобто ці операції нагадують операції з євродоларами. Вони майже однакові за розміром процентних ставок та іншими параметрами. Американські компанії можуть отримати доступ до фінансування з боку МБС через свої іноземні філії або дочірні компанії, але при цьому вони повинні довести те, що фінансування необхідне для іноземних операцій.