Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.2. Чинники дивідендної політики

8.2. Чинники дивідендної політики

У західній літературі виділяються різні чинники юридичного, економічного і фінансового характеру, що впливають на дивідендну політику корпорації. Перша група чинників пов’язана з юридичними обмеженнями у проведенні дивідендної політики, друга — з інвестиційними можливостями корпорації, третя — зі збереженням контролю над акціонерним капіталом і четверта — з дохідністю акціонерного капіталу.

Законодавчі обмеження дивідендних платежів

Умови дивідендних виплат обмежені відповідними законами. У США законодавчо захищені інтереси власників привілейованих акцій і корпоративних облігацій. Корпорації під час підписання контракту повинні визначати максимальні суми дивідендів за звичайними акціями. У ряді випадків у договір включаються умови, які забороняють платежі дивідендів у тому разі, якщо сума прибутку або чистих активів нижча встановленого рівня. Так, наприклад, корпорація Дженерал Моторз не може виплачувати дивіденди за звичайними і привілейованими акціями, якщо в розрахунку на одну привілейовану акцію перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями менше 75 дол.[1] Такі обмеження спрямовані на захист держателів облігацій і привілейованих акцій від надмірних дивідендів за звичайними акціями. Держателі облігацій захищені також законами штатів. У багатьох штатах діє так зване правило про чистий прибуток (Net Profit Rule), відповідно до якого заборонено виплачувати дивіденди в сумах, які перевищують нерозподілений прибуток. Правило ослабленого капіталу (Capital Impairment Rule) забороняє виплачувати дивіденди із капіталу. Правило неплатоспроможності (Insolvency Rule) передбачає, що в разі неплатоспроможності корпорація може не виплатити дивідендів. Правило спрямоване на захист активів корпорації, які необхідні для задоволення вимог кредиторів на випадок можливого банкрутства[2].

У Великобританії Акт про компанії 1985 р. вимагає, щоб дивіденди виплачувалися тільки з чистого реалізованого прибутку, котрий включає як прибуток даного року, так і попереднього. У британських законах немає визначення реалізованого прибутку, тому Консультативний комітет аудиторів у своєму документі дав визначення реалізованого прибутку і прибутку, котрий розподіляється. Згідно з документом аудиторів реалізований прибуток визначається за аудиторським стандартом і відповідно до встанов­лених принципів бухгалтерського обліку. Прибуток, призначений для розподілу, визначається вирахуванням усіх збитків за минулі роки. У британських законах є також положення про захист інте­ресів кредиторів у визначенні дивідендів за звичайними акціями[3].

Закони захищають акціонерів від дій корпорації, спрямованих на зниження дивідендів до мінімуму. Відповідно до податкового законодавства США, корпорація виплачує штраф податковим органам у тому разі, якщо вона занижує нерозподілений прибуток з тим, щоб створити своїм акціонерам можливість знизити податки з доходів.

Інвестиційні плани корпорації

Корпорація планує економічний розвиток на кілька років уперед. Відповідно складаються плани фінансування нових капітальних проектів. Для корпорацій з високими темпами зростання головна проблема — поєднати поточні інтереси акціонерів із планами економічного розвитку, які в кінцевому підсумку повинні забезпечити подальше зростання дивідендів. У цьому зв’язку важливо переконати акціонерів у обґрунтованості рішень менеджерів про скорочення коефіцієнта дивідендних виплат і спрямування основної суми чистого прибутку на рахунок нерозподіленого прибутку. У тих випадках, коли внутрішніх джерел недостатньо для фінансування нових проектів, розробляються плани емісії корпоративних цінних паперів.

Фінансові аналітики надають великого значення бюджетуванню капітальних вкладень — тобто процесам, у яких визначаються джерела і напрями використання фінансових фондів. У фінансових відділах корпорації вивчаються її оперативні грошові потоки, очікувані майбутні капітальні інвестиції в будівлі, споруди, устат­кування, а також інвестиції, пов’язані з приростом оборотних коштів. Метою цього вивчення є визначення грошових потоків і фінансової позиції корпорації за незмінних коефіцієнтів дивідендних виплат, з урахуванням підприємницького і фінансового ризиків. Особлива увага приділяється очікуваній прибутковості капітального проекту з метою визначення майбутніх грошових потоків.

У разі фінансування проектів через емітування боргових зобов’язань корпорація повинна бути спроможною позичати гроші на короткі строки, тобто мати певну ліквідність. Емісія довгострокових фінансових інструментів передбачає наявність високого кредитного рейтингу корпорації. У цьому випадку зовнішнє фінансування може сприяти підтриманню стабільності коефіцієнта дивідендних виплат.

Вище зазначалося, що виплати дивідендів мають бути забезпечені ліквідністю корпорації. Дивідендні платежі пов’язані з відпливом коштів, тому чим вища ліквідність і стійкіший фінансовий стан корпорації, тим вища спроможність сплачувати дивіденди у встановлені терміни.

Контроль над акціонерним капіталом

Прийняття рішень щодо фінансування капітальних вкладень пов’язане з проблемами збереження контролю над капіталом кор­порації. У випадку, коли менеджери корпорації прийняли рішення про стабільне зростання дивідендів і про фінансування нових інвестицій за рахунок емісії акцій, може виникнути проб­лема «розводнення» капіталу і втрати контролю над корпорацією. Акціонери віддадуть перевагу рішенню змінити таку політику, знизити коефіцієнт дивідендних виплат і основним джерелом фінансування інвестицій залишити нерозподілений прибуток. Менеджери малих і середніх корпорацій уважатимуть за краще взагалі не виплачувати дивіденди протягом певного терміну, побоюючися скорочення грошових потоків. У великих корпораціях може виникнути загроза введення зовнішніх менеджерів.

У західній літературі відзначається, що проблеми контролю над корпорацією впливають на дивідендну політику. Корпорація, у якої з’являються її «поглинальники» — корпорації або фізичні особи, повинна проводити виважену дивідендну політику, їй небажано знижувати коефіцієнт дивідендних виплат. Акціонери можуть віддати перевагу контролю аутсайдерів, які вливають нові фінансові фонди в корпорацію і підтримують у такий спосіб дивідендні виплати. Аутсайдери можуть переконати діючих акціонерів корпорації в тому, що корпорація погано веде фінансові справи і не може забезпечити підвищення їх добробуту. Небезпека злиття або поглинання корпорації може стимулювати зростання дивідендів для задоволення бажань акціонерів[4].

Дохідність акціонерного капіталу

Дохідність акціонерного капіталу, тобто ставка чистого прибутку на акціонерний капітал, є суттєвим чинником у визначенні дивідендної політики. Стабільна ставка доходу корпорації може сприяти підвищенню коефіцієнта дивідендних виплат навіть під час прийняття інвестиційних рішень. Західні дослідники виділяють чотири основні чинники, пов’язані з дохідністю акціонерного капіталу, що впливають на дивідендну політику. По-перше, від-
строчення сплати податку на приріст капіталу. По-друге, акціонери звичайно віддають перевагу одержанню поточного доходу, а не майбутнього. По-третє, дивіденди більшою мірою піддаються ризику, ніж доходи від приросту капіталу. По-четверте, дивіденди є джерелом інформації про фінансовий стан корпорації. Фінансові менеджери зобов’язані враховувати думки і бажання своїх акціонерів під час вироблення дивідендної політики корпорації[5].

Особливості дивідендної політики ТНК

Дивіденди є важливим засобом трансфертів фінансових фондів від іноземних філій ТНК у материнську корпорацію. У США вони становлять понад 50 % від усіх трансфертів корпорації[6]. Розробляючи дивідендну політику для своїх філій, ТНК враховують такі чинники, як податки, валютний контроль, фінансові вимоги, доступність до фінансових фондів, коефіцієнт дивідендних виплат у материнській корпорації, агентські витрати. Більшість корпорацій вимагають, щоб філії встановлювали коефіцієнт дивідендних виплат на рівні материнських компаній, інші визначають дивідендні виплати в процентному відношенні до всіх доходів у іноземній валюті. Якщо материнська корпорація встановлює норму дивідендних виплат у розмірі 40 %, то іноземні операції повинні приносити 40 % прибутку для досягнення поставленої мети. Основною причиною контролю ТНК над дивідендною політикою дочірніх корпорацій, на думку американських економістів, є їх обов’язкова участь у виплаті дивідендів акціонерам.

У дивідендній політиці ТНК ураховують вплив податків. Податки, стягнуті з дивідендів, отриманих акціонерами з-за кордону, залежать від умов регулювання подвійного оподаткування. У по­датковому законодавстві ряду країн існують системи пільг, так звані іноземні податкові кредити (foreign tax credits). Їх сутність полягає в тому, що із суми податку, визначеного відповідно до національного податкового законодавства, відраховуються суми податків, вилучених в іноземних державах. Проте застосування пільг обмежене національною податковою ставкою (табл. 8.1). Наведені нижче умовні дані показують можливості використання іноземного податкового кредиту.

Ефективна (тобто реальна) податкова ставка для материнської корпорації коливається від 34 до 52,5 %. Отже, корпорація фактично використовує пільги тільки в тому разі, якщо національна податкова ставка нижча іноземної.

Коефіцієнти дивідендних виплат у дочірніх корпораціях визначаються також фінансовими умовами. Одні з них залучають капітал з фінансового ринку за високими ставками, інші — за нижчими, оскільки умови розміщення цінних паперів на зарубіж­них ринках неоднакові. Материнська корпорація враховує фінансові умови кожної з дочірніх корпорацій, тому встановлює диференційовані коефіцієнти дивідендних виплат: вищі — для філій, які залучають фінансові фонди за сприятливих умов, і нижчі — для тих, що сплачують за залучений капітал високі проценти.

Таблиця 8.1

Калькуляція іноземного податкового кредиту в США[7]

Податкова ставка, застосовувана в інших країнах

20 %

40 %

50 %

Прибуток до сплати податку

100

100

100

Іноземний корпоративний податок

(20)

(40)

(50)

Чиста сума для дивідендних виплат

80

60

50

Податок на процентний дохід і дивіденди, виплачувані нерезидентами 5 % (withholding tax on dividends)

(4)

(3)

(2,5)

Чиста сума прибутку для акціонерів США

76

57

47,5

Загальна сума податків, що сплачується дочірньою компанією за кордоном

(24)

(43)

(52,5)

Оподатковуваний дохід у США

100

100

100

Корпоративний податок за ставкою 34 %, стягнутий у США (до пільги)

(34)

(34)

(34)

Мінус іноземний податковий кредит

24

43

52,5

Чиста сума податку з використанням пільги

10

(9)

(18,5)

Загальна сума податку (total tax cost) — усі пільги використані

34

34

34

Загальна сума податку, що перевищує невикористані кредити

34

43

52,5

 

Трансферт дивідендів у материнську корпорацію в ряді випадків утруднений через уведення валютного контролю країнами, у яких розташовані її філії. ТНК намагаються проводити політику стабільних трансфертів, які підтверджують брак яких-небудь спекулятивних намірів. Виплата дивідендів декларується ТНК навіть у разі заборони перерахувань відповідних сум. Такі дії свідчать про серйозність намірів сплачувати дивіденди в майбутньому, а не проводити валютні операції, які загрожують стабільності місцевої валюти.

Примушування материнськими корпораціями дочірніх в обо­в’язковому порядку сплачувати дивіденди фінансові менеджери розглядають як захід для підтримання їхньої ліквідності.

Отже, можна зробити висновок, що дочірні корпорації беруть активну участь у здійсненні дивідендної політики ТНК.



[1] Shapiro A. Modern Corporate Finance. — Р. 527.

[2] Іbid. — Р. 527—528.

[3] Samuels J. M., Wilkes F. M. and Brayshow R. E. Management of Company Finance. — P. 430.

[4] Van Horne I. C., Dipchand C. R., Hanrahan J. R. Fundamentals of Financial Management. Canadian 6-th Ed. — Scarborough, Ontario: Prentice. — Hall Canada Inc., 1989. — P. 545.

[5] Brigham E. F., Gapenski L. C. Financial Management: Theory and Practice. 5-th Ed. — Chicago, N.Y. etc: Dryden Press, 1988. — P. 475—476.

[6] Shapiro A. Modern Corporate Finance. — Р. 559.

[7] Shapiro A. Modern Corporate Finance. — Р. 560.