1. 9.4. Міжнародне регулювання міграційних процесів

Вже протягом XIX ст. деякі країни ввели заборони на в'їзд іно­земних робітників. З кінця XIX ст. окремі країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання в'їзду та виїзду працівників, згодом такі угоди укладались і між багатьма країнами.

Так, питання соціального забезпечення щодо громадян Італії та Франції були вирішені угодою, підписаною цими країнами ще в 1904 р. Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія та Ісландія в 1955 р. уклали угоду про рівноправність громадян цих держав в усіх пи­таннях найму на роботу та соціального забезпечення. Одним з ос­новних моментів Римського договору про утворення €С став прин­цип "вільного переміщення осіб".

Щенгенською угодою, укладеною в березні 1995 р. Бельгією, Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались Італія, Греція, Австрія, з 1 липня 1995 р. повністю ліквідована система контролю на внутрішніх кор­донах цих країн.

За сучасних масштабів міграції робочої сили двосторонні угоди стали малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та інших міжнародних організацій, хоча жодна з міжна­родних організацій не має мандата на безпосереднє регулювання міграції робочої сили.

МОП — це спеціалізована організація ООН для вироблення кон­венцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 р. при Лізі Націй. Місцезнаходження — Женева. Нараховує понад 170 держав-членів.

МОП розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є реко­мендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального стра­хування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі стандарти впрова­джуються країнами-членами самостійно, про що вони щорічно звіту-ються в МОП. У разі недотримання міжнародних стандартів з праці

країною — членом МОП, це питання, після засідання створеної з цього питання тристоронньої комісії, може бути винесено Міжна­родною організацією праці на розгляд Міжнародного Суду.

МОП ухвалила низку важливих документів з елементами право­вого регулювання міжнародних переміщень робочої сили: проти дискримінації робітників-переселенці в, про регламентацію викори­стання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права.

Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучас­ну міграційну ситуацію в світі визначають передовсім основні імпор­тери робочої сили. Це США і Канада, країни — члени ЄС, Австра­лія, деякі країни Близького Сходу, Ізраїль та Південно-Африкан­ська Республіка. У цих країнах безпосереднє здійснення іммігра­ційної політики покладено на спеціальні організації — націо­нальні служби імміграції при Міністерстві праці або Міністерстві внутрішніх справ.