Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1. Методологія досліджень організації і розвитку міжнародного туризму

Останні роки двадцятого століття характеризуються глибокими змінами в світовій економіці і міжнародних відносинах. Відбувається подальше зміцнення всестороннього співробітництва Європи та Америки, поглиблюються інтеграційні процеси, розширюються торгові, культурні та науково-технічні зв'язки між ними. Складовою частиною цих процесів виступають міжнародні туристичні зв'язки, вплив яких на світове господарство і міжнародні відносини неухильно зростає.

Швидке зростання туристичного руху, його комплексний характер і все більший вплив на самі різні сторони життя сучасного суспільства обумовлюють необхідність теоретичного вивчення і узагальнення складних і різноманітних процесів міжнародних туристичних зв'язків.

На наш погляд, міжнародний туризм є однією з форм міжнародних економічних відносин, історія розвитку яких починається ще за часів А. Сміта і Д. Рікардо. Центральне місце тут належить теорії порівняльних витрат, яка в тій чи іншій формі лежить в основі багатьох сучасних теорій міжнародних економічних відносин. А. Сміт, намагаючись обгрунтувати вигідність світової торгівлі писав: "Якщо якась чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром по більш дешевій ціні, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще купляти його в неї на деяку частину продукта нашої власної промислової праці, прикладеної в тій галузі, в якій ми володіємо деякими перевагами" (137).

Значно далі в розв'язанні цього питання пішов Д. Рікардо. Розробляючи вчення про зовнішню торгівлю, він мав на увазі не тільки вирішення проблеми в теоретичному плані, а й виконання чисто практичного завдання. Своїми теоретичними висновками він намагався довести необхідність ведення вільної торгівлі не пов'язаної з будь-якими обмеженнями в умовах якої на його думку, всі країни отримають більшу вигоду від розвитку зовнішньої торгівлі. Суть теорії Д. Рікардо полягає в тому, що кожна країна отримує "вигоду" від розвитку зовнішньої торгівлі, використовуючи різницю в витратах виробництва окремих товарів і послуг в різних країнах. Д. Рікардо доповнив теорію А. Сміта положенням про відносну перевагу в витратах, яке полягає в доцільності спеціалізації країни на виробництві тої продукції чи послуг, по яким вона має найбільші переваги в витратах. На думку Д. Рікардо, для країни невигідно розвивати ті галузі, де витрати виробництва нижчі ніж в інших країнах, але різниця в витратах менша, ніж по продукції чи послугах найбільш продуктивної галузі в даній країні.

В цій теорії є раціональне зерно. Дійсно, країні вигідно продавати ті чи інші послуги, національні витрати виробництва яких відносно менші ніж по іншим товарам та послугам і купувати товари і послуги, витрати виробництва яких в даній країні відносно вищі.

Кардинальні зміни в житті суспільства, викликані бурхливим науково-технічним та соціально-економічним прогресом у 20-ому столітті суттєво трансформували теоретичне осмислення розвитку міжнародних економічних відносин. Ці зміни, в першу чергу, стосуються соціального статусу людини, так як підвищується рівень її життя, скоротився робочий час і збільшився вільний час, розширився освітній рівень, зросли психологічні навантаження на людський організм, більш інтенсивними стали умови праці та ритм життя, погіршився стан природного середовища і т.п. В зазначених умовах у людей відбувається природня трансформація цінносних орієнтацій, що проявляється у потребі відпочинку, спілкування з природою, розвитку духовності і т.п. Ці потреби виступають на одному рівні з матеріальними благами. З цих позицій швидко зростає роль і вага рекреаційної діяльності, як складної виробничої галузі специфічних товарів і послуг, які покликані задовільняти відповідні духовні і матеріальні потреби людей.

Відбувається подальше зміцнення всестороннього співробітництва країн Європи та Америки, розширюються торгові, культурні та науково-технічні зв'язки між ними. В результаті цих процесів розширюються і поглиблюються туристичні зв'язки - активна форма спілкування людей. В свою чергу неухильно зростає вилив міжнародного туризму на світове господарство і міжнародні відносини.

Туристичні зв'зки в міждержавних відносинах набувають все більшу вагу, а надходження від міжнародного туризму вже сьогодні становлять одну з найбільш значних частин "невидимого експорту". Подорожі до інших країн, на різні континенти стали для мільйонів осіб популярним способом проведення вільного часу. Минулого року подорожувало понад 475 млн.чол. Міжнародний туризм став найпотужнішою світовою галуззю промисловості: і в експорті посідає третє місце після енергетики та машинобудування.

В багатьох країнах і регіонах туризм вже тепер є основним джерелом прибутків, а за чисельністю працівників індустрія туризму стала найбільшою в світі. У ній зайнято понад 140 мільйонів чоловік, тобто кожний 14-й працюючий.

Надходження з туристичних подорожей у світовому масштабі становлять понад 300 мільярдів доларів США. Найбільші прибутки отримують країни Західної Європи, США.

Незважаючи на збройні конфлікти в різних частинах світу, розвиток туризму триває, а Європа залишається найбільш відвідуваним туристами контингентом - 240 мільйонів чоловік тільки в минулому році.

Половина світових надходжень з туризму припадає власне на Європу. Підраховано, що до 2000 року туризм стане в Західній Європі найбільшою, з огляду на оборот, галуззю економіки, а щорічні надходження становитимуть близько 400 мільярдів доларів США. Серед п'яти найбільш відвідуваних країн світу першою є Франція, далі США, Іспанія, Італія, Австрія.

Іноземний туризм часто виступає як стабілізатор в платіжному балансі окремих краін.

Так, в Австрії надходження від іноземного туризму дозволяють цій країні щорічно покривати приблизно 80% дефіциту платіжного балансу по розрахункам за товари та послуги. В Італії надходження від іноземного туризму збільшують позитивне сальдо платіжного балансу на 120 - 130%. В Швейцарії надходження валюти від іноземного туризму займають по своїм розмірам третє місце після доходів країни від експорту продукції машинобудівної, хімічної та фармацевтичної промисловості. Валютні надходження від міжнародного туризму дозволяють створити резерви іноземної валюти, щоб потім обміняти її на світовому ринку на інші необхідні товари та послуги.

В умовах національного і культурного відродження України на шляху розбудови незалежної держави міжнародний туризм набуває виняткового значення, як важливий фактор міжгалузевих зв'язків, і ринкових відносин у народному господарстві нашої країни. Кожного року Україна приймає понад 250 тисяч іноземних туристів, що становлять 12% від рівня СНД та 0,05 -0,06% від світового рівня, а в сумі доходів відповідно 12,5 і 0,02 -0,03%. Це говорить про те, що питома вага України в міжнародному обміні туристами невелика. Так надходження від туризму в іноземній валюті в 1994 році становить трохи більше 1% експортної виручки всієї торгівлі країни.

Для порівняння відзначимо, що в Іспанії міжнародний туризм дає 17 мільярдів доларів США доходу, що дорівнює 30% від суми доходів щорічного експорту цієї країни. В Італії прибуток від туризму становить - 11%, в Данії - 8%, Австрії - 8% прибутків, які надходять від експорту товарів за кордон (73).

Наведені цифри показують, що в економіці України порівняно з промислово розвинутими країнами, міжнародному туризму належить поки що скромне місце, що не відповідає потенційним можливостям цього виду діяльності, як додаткового джерела надходження валюти в український бюджет.

Міжнародний туризм сьогодні розглядається, як частина сфери міжнародних послуг, прискорений розвиток якої відзеркалює глибоку внутрішню необхідність прогресу продуктивних сил і разом з цим є продуктом такого розвитку.

При розгляді факторів, що визначають підвищення ефективності суспільного виробництва розвитку індустрії туризму, поки що не приділяється серйозної уваги на державному рівні.

В якійсь мірі це пояснюється тим, що серед частини українських економістів склалось враження, що сфера обслуговування, навіть якщо вона поставлена як товарне виробництво, не створює елементів сукупного продукту і національного доходу, створеного в галузях матеріального виробництва.

Такий підхід серйозно заважає розумінню реального економічного змісту експлуатації туристичних ресурсів. Тільки признаючи рівнозначність праці витраченої на створення послуг і праці, що створює продукти, ми зможемо отримати уяву про загальну величину господарських благ, за рахунок яких суспільство задовольнить свої необхідні потреби.

Тільки в цьому випадку підприємства які обслуговують відпочинок, можуть розглядатись як частина особливої галузі економіки і можна ставити питання про порівняння ефективності вкладених коштів в розвиток індустрії туризму і інших сфер господарювання. Сучасна індустрія туризму - складна галузь народного господарства і щоб забезпечити швидкий її розвиток, необхідна широка програма погоджених дій. Саме тому в багатьох країнах світу розвиток туризму розглядають зараз як одне з найважливіших завдань загальнонаціональної програми економічного розвитку.

Не дивлячись на те, ща характерними рисами міжнародного туризму є динамічний його розвиток, а також постійно зростаючий вплив на світову економіку і міжнародні відносини, теоретична проблема розвитку туризму до цих пір відстає від вимог життя.

Швидке зростання туристичного руху, його комплексний характер і все більший вплив на різноманітні сторони життя сучасного суспільства висувають вимоги теоретичного дослідження і узагальнення складних і різносторонніх процесів міжнародних туристичних зв'язків. Багато проблем, які стоять перед туризмом викликають необхідність досліджень в цій області.

Міжнародний туризм багатосторонньо впливає на світову економіку, світогосподарські зв'язки, формування і розвиток міжнародних економічних відносин. Тому економічна наука проявляє все більшу зацікавленість до цієї проблеми.

Цілий ряд економічних досліджень провів російський вчений М.А. Ананьєв. Так в роботі "Міжнародний туризм" він показує, що найбільша кількість туристів в світі відвідують Європу - 74,2%, 16,7% подорожують Північною Америкою, 3,2 - Латинською Америкою, 3,4 - приїздять на Близький Схід, 1,8% - в Африканські країни, 1,7% - Азію та Австралію.

Надходження валюти в % розподіляється наступним чином: в Європейські країни - 62,4%, країни Північної Америки - 16,4 %, Латинської Америки - 11,7%, Африканські країни - 2,5%, Ближній Схід - 2,5%, Азія та Австралія - 4,5%.

Проаналізувавши ці дані приходимо до висновку, що доля Європи по доходах менша ніж по відвідуванню туристів. Це пов'язано в першу чергу з поширенням тут короткочасних поїздок в сусідні країни, в деякій мірі нижчими цінами на туристичні послуги в ряді Європейських країн.

Об'єм надходжень від іноземних туристів по окремих країнах представляє все більш різноманітну картину, обумовлену, як різним рівнем розвитку туризму так і великими коливаннями в розмірах надходження з розрахунку на одного туриста.

В Європейських країнах, наприклад, амплітуда цих коливань складає від 10 до 300 доларів і більше. Але для більшої повноти економічної оцінки долі міжнародного туризму для кожної країни, необхідне також співставлення надходжень іноземних туристів з витратами на поїздки за кордон, власних туристів. Це тим більш важливо, що існує певний зв'язок між приїздом іноземних туристів і виїздом за кордон власних туристів, особливо по окремим видам туризму (наприклад по науково-культурному обміну, спорту, професійному туризму).

В багатьох країнах світу надходження від іноземного туризму являються основним джерелом отримання інвалюти. Окрім безпосередніх витрат на обслуговування іноземні туристи витрачають кошти на придбання автомобілів, аудіо, відеотехніки, сувенірів та інших товарів.

Позитивний вплив на національну економіку має і те, що гроші витрачені іноземними туристами, функціонують в економіці країни як засіб обігу, як засіб нагромадження. Коли турист оплачує рахунок за готель, харчування та інші послуги, внесені ним гроші не залишаються без руху, вони використовуються для оплати цілого ряду послуг інших сфер діяльності.

Так по даним американських спеціалістів сума отримана, наприклад, за обслуговування в готелі, витрачається слідуючим чином: зарплата - 35-40%, адміністративні витрати - 7-10%, комісія турагентам - 5%, ремонт на утримання - 5-7%, податки - 10-12% і інше, а кошти отримані від продажу харчування, ідуть на купівлю продуктів - 35-37%, зарплату - 30-35%, страхування - 3-5%, повернення грошей кредиторам - 6% та інші (138).

Процес створення і споживання послуг в більшості випадків передбачає особистий контакт виконавця послуг і їх споживача, всебічне врахування індивідуальних особливостей та запитів споживача.

Тому процес надання послуг в меншій мірі піддається механізації та автоматизації, ніж виробництво товарів.

За підрахунками американських вчених для обслуговування кожної тисячі туристів, проживаючих в готелях будь-якого району США, необхідно 279 посад в закладах безпосередньо обслуговуючих туристів і 107 посад в галузях побічно пов'язаних з туризмом, а на кожну тисячу туристів, розташованих в кемпінгах - 57 посад в сфері безпосередньо зв'язаній з наданням послуг туристам і 32 посади в допоміжних галузях.

Аналізуючи теоретичні дослідження міжнародного туризму в Україні українські вчені В.С. Кравців, В.К. Євдокименко, М.М. Габрель, М.В. Копач наголошують, що спочатку необхідно вивчити і врахувати досвід багатьох країн світу у цій сфері.

Світовий досвід розвитку міжнародного туризму представляє для нас безумовний інтерес у всіх відношеннях: починаючи з організації обслуговування і закінчуючи питанням економічної ефективності. Досягнуті окремими країнами економічні показники розвитку туризму дійсно вражають. Резонно напрошуються аналогії: чи може Україна, володіючи потужним туристичним потенціалом, зайняти чільне місце серед країн світу - туристичних лідерів?

При всій привабливості такої перспективи мусимо дати об'єктивну відповідь на інше запитання: чи може процвітати туризм в умовах кризової економіки? Не претендуючи на вичерпну і однозначну відповідь відзначимо лише, що існують різні точки зору з цього приводу.

Дехто вважає, що сучасну індустрію можна створити у будь-якій привабливій для туристів країні.

Як приклад наводяться такі країни, як Мексика, Бразилія, Перу, Кенія, Єгипет, Китай, Таїланд і найсвіжіший - Хорватія.

Інші автори досить категорично стверджують, що "самі по собі компоненти природно-кліматичного комплексу країни ще не гарантують безумовного успіху туристичної діяльності. В кінцевому підсумку визначним фактором є рівень економічного розвитку" (55).

На підтвердження цієї думки наводиться ряд факторів політичної стабільності в державі, рівня сервісу та вартості і асортименту послуг.

Робиться однозначний висновок: "Туризму як внутрішньому так і міжнародному, без економіки, що динамічно розвивається, бути не може" (55).

У книзі "Рекреаційна політика в Карпатському регіоні, принципи формування, шляхи реалізації" автори відзначають, що "на сучасному етапі на світовому ринку туристичних послуг сформувались своєрідні країни-монополісти: на долю Франції, США, Іспанії, Італії і Угорщини прпадає майже 40% всіх прибутків від міжнародних туристів, або понад 170 млн. чол. Цікаво, що в 1990 році Австрія прийняла контингент туристів, що в 2,6 раза перевищував чисельність постійного населення країни, в 2 раза більше від свого населення - Угорщина і Швейцарія. Протягом цього ж року населення Гонконгу, Греції, Іспанії, Португалії, Франції фактично подвоювалось за рахунок туристів, які відвідали ці країни" (46).

Таким чином аналіз наведених даних підтверджує тезу про прямий взаємозв'язок між рівнем економічного розвитку країн і рівнем розвитку туристичної індустрії: 80% світового обсягу туристичних послуг припадає на промислово розвинуті країни.

Багато проблем, які торкаються розвитку міжнародного туризму на Україні висвітлені в багаточисельних і різнопланових працях таких авторів, як М.І. Долішній, В.С. Кравців, П.В. Жук, В. Новіков, Ю. Корягін, В.К. Євдокименко, М.М. Габрель, В. Дергачов, О. Живицький, М. Тараканов, О. Хуторний, В. Тинтулов та інші.

Так В. Новіков, Ю. Корягін у статті "Економічні проблеми іноземного туризму в Україні" підкреслюють що "важливими і малорозробленими проблемами іноземного туризму в Україні є питання його фінансування і кредитування. Останні повинні будуватись на положеннях Гаагської декларації по туризму, яка ухвалена Міжпарламентською конференцією по туризму, фундаторами якої були Міжпарламентська рада і Всесвітня туристська організація. Рекомендації декларації містять три тези, які мають велике значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських державних та інших організацій щодо організації туристичної справи:

• законодавча діяльність повинна зводитись до аналізу, координації спрощення і регулювання розвитку, як внутрішнього такі міжнаролного туризму;

• туризм повинен плануватись державною владою і керівниками туристичної індустрії на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів цього феномена (екологічних, соціальних, оздоровчих, економічних). Уряду слід забезпечити базову інфраструктуру для розвитку туризму; вжити спеціальних заходів для підтримки діяльності туристичних підприємств, особливо дрібних;

Наголос з боку уряду треба зробити на поширені індустрії туризму в різні регіони, на фінансування і стимулювання її розвитку" (73).

Далі автори констатують, що для того щоб іноземний туризм мав історичний позитивний вплив на економіку країни необхідно значно розширити обсяг капіталовкладень у туризм. "Оскільки туристичні підприємства та організації за рахунок власних доходів не спроможні покрити дефіцит капіталовкладень, то для розвитку іноземного туризму необхідні додаткові джерела фінансування.

Значну частину фінансування ресурсів повинна виділити держава і направити їх насамперед на створення базової інфраструктури туризму" (73).

Але дозволимо не погодитись з цією думкою, так як держава на даному етапі не в стані фінансувати розвиток туризму. Та і Закон України "Про туризм" в статті 11 "Джерела фінансування туризму" виключає фінансування туристичної діяльності за рахунок держави.

Тому необхідно розгорнути роботу по залученню іноземних інвестицій, створювати спільні підприємства, вишукувати позабюджетні фонди, розвивати інфраструктуру туризму за рахунок банківських та бюджетних кредитів, благодійних внесків та грошових позик громадян та юридичних організацій.

Велике значення для зміцнення теоретичної основи розвитку міжнародного туризму мають науково-практичні конференції проведені останнім часом в Черкасах, Косові, Трускавці та інших містах України.

Науковці та спеціалісти у своїх доповідях та виступах однозначно підкреслюють, що тільки комплексне розв'язання всіх проблем пов'язаних з розвитком міжнародного туризму в Україні дасть змогу активізувати діяльність такої важливої галузі народного господарства. Так, зокрема, Л.С. Гринів та О.М. Чабанюк у виступі "Фінансова та інвестиційна політика в рекреаційній індустрії" стверджують, що "фінансування за рахунок власних коштів представляється найбільш доцільним у фінансовому забезпеченні галузі. Однак на сьогоднішній день самофінансування суб'єктів господарювання не має перспективи у зв'язку з недосконалою податковою політикою та діючим механізмом ціноутворення" (139).

Н. А. Мікула у виступі "Проблеми формування туристично-рекреаційних вільних економічних зон" наголошує, що "створення таких зон в окремому регіоні на основі "об'єднання зусиль виконавчої влади, підприємців усіх форм власності, державних установ, громадян і іноземних інвесторів" приведе до вирішення проблем соціально-економічного розвитку прикордонних районів України і сусідніх держав на основі розвитку транскордонного співробітництва, приєднання до Європейських конвенцій, міжнародних угод та інших нормативних актів" (139).

Аналіз зарубіжних та вітчизняних досліджень в методиці розвитку міжнародного туризму свідчать, що ця галузь ще не має достатнього комплексного осмислення та наукового обгрунтування. На сьогодні ще не вивчені наслідки впливу функціонування туристичної індустрії країни на макро- та мікрорівневі показники, відсутня модель формування міжнародного туризму, перспективні розрахунки його подальшого розвитку, взаємозв'язку з іншими галузями народного господарства, методика техніко-економічного обгрунтування регіональних форм та видів туризму. Не досліджено також можливість створення спеціальних вільних туристичних зон, як форми інтенсифікації розбудови міжнародного туризму в Україні, Залучення іноземних та внутрішніх інвестицій. Все назване обумовлює необхідність наукових досліджень на рівні держави. Але на сьогодні Закон України "Про туризм" не передбачає державних джерел фінансування на розвиток туризму і регіони вимушені самостійно вирішувати ці проблеми, в тому числі і науково-дослідницькі.