Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.2. Роль міжнародного туризму в соціально-економічному розвитку регіонів

Розвиток індустрії туризму все більш наполегливо вимагає наукових досліджень. На Україні створюються наукові підрозділи (лабораторії, відділи і навіть інститут туризму), які розробляють різні аспекти розвитку такої галузі економіки, як туризм.

В цій області складаються два напрямки:

• прикладні дослідження (оцінка попиту з метою виявити можливості залучення туристів в той чи інший район, порівняльна оцінка туристичних ресурсів, розробка проектів комплексного розвитку окремих районів туризму і т. д.);

• теоретичні (загальний аналіз проблем і перспектив розвитку індустрії туризму, аналіз географії туристичних потоків та факторів, що визначають їх інтенсивність, методологія оцінки ресурсів попиту і ефективності капітальних вкладень).

Дослідження туристичного ринку мають економічний і психологічний характер. Економічний аспект дослідження туристичного ринку припускає розрахунок економічного потенціалу регіону, що досліджується, розподілу національного доходу на душу населення, ступінь розвитку окремих галузей економіки. Крім того досліджується політика країни в відношенні розвитку туризму: стимулюються чи обмежується туризм, чи виділяються кошти на будівництво матеріально-технічної бази туризму, чи проводиться відповідна регіональна політика з боку держави.

Психологічний аспект дослідження враховує орієнтацію виробників туристичних послуг на той чи інший вид туризму, причини, які спонукають туристів відвідати ті чи інші туристичні об'єкти, а також найбільш благоприємні для туризму періоди року. Досліджується ефективність впливу реклами на вибір туристами тієї чи іншої країни.

Для проведення досліджень в області туризму часто залучаються експерти різних туристичних організацій, які мають необхідний досвід. Використовуються також матеріали туристичних збірників інформаційних бюлетнів, журналів і т.д.

Крім того, велике значення при психологічному дослідженні має опитування туристів працівниками туристичних фірм. Однак ці узагальнені дані в основному інформаційні та призначені для орієнтування.

Вони лише приблизно показують, що більше всього цікавить туристів. Для отримання реальної оцінки перспектив розвитку туристичної індустрії необхідно проаналізувати всю сукупність факторів, що впливають на збільшення об'ємів туризму або на уповільнення його росту.

Важливим є визначити економічну ефективність розвитку міжнародного туризму для регіонів і держави в цілому. В першу чергу необхідно визначити роль і місце туризму в моделі державної регіональної політики.

Побудова ринкових відносин, формування відкритого ринку, неможливе в умовах централізованого управління. Сьогодні став вже очевидним той факт, що без переносу акцентів ринкових перетворень в регіони, без децентралізації влади очікувати швидких позитивних зрушень неможливо. Відомо, що ефективною влада може бути тільки при оптимальному співвідношенні між централізацією і децентралізацією влади, коли держава бере на себе функції управління тільки стратегічними галузями виробництва, що забезпечують життєздатність держави. В зв'язку з цим виникає об'єктивно-обумовлена проблема "регіоналізації" економічних реформ, що в свою чергу вимагає чіткої державної політики по відношенню до регіонів. Справа в тому, що особливістю регіону є виконання ним не тільки виробничих, а й соціальних функцій. В цьому полягає принципова різниця між структурними ланками народногосподарського комплексу країни у відтворювальному процесі. Якщо галузь чи окреме підприємство є носіями виробничих відносин, то регіон є носієм і відносин з приводу невиробничого споживання. В кінцевому рахунку зміст регіонального відтворювального процесу полягає в забезпеченні добробуту населення, стану його здоров'я, створення незалежних умов для продуктивної праці і відпочинку людей, їх духовного розвитку. Така орієнтація відтворення потребує створення необхідних передумов для зміцнення і розвитку економічної, фінансової, правової бази системи самоуправління регіональних ланок. А це означає, що регіони повинні мати достатньо повноважень у регулюванні господарських і соціальних процесів, забезпечення комплексності їх соціально-економічного розвитку. Тому питання децентралізації влади, розширення соціально-економічних прав і відповідальності регіонів за вирішення своїх проблем має сьогодні стати ключовими в регіональній політиці держави. Ця політика повинна базуватись на забезпеченні практичної реалізації інтересів самої держави на регіональному рівні і одночасно внутрішніх інтересів самих регіонів в межах єдиної економічної системи. Необхідно відмітити, що саме відсутність чіткої, законодавчо визначеної і нормативно закріпленої державної регіональної політики призвела до виникнення загострення негативних явищ і процесів не тільки соціально-економічного, а й політичного характеру. Відсутність налагодженої, дієвої законодавчої бази взаємодії державних і регіональних органів влади, недосконалість фінансово-бюджетної і податкової політики призвели до малоефективних результатів по розширенню економічних прав і свобод регіонів. Масовими стали порушення встановленого порядку бюджетних взаємовідносин між різними рівнями, міжрегіональні зв'язки трансформувалися у форму примітивних бартерних обмінів, регіони почали використовувати не властиві їм і не передбачені діючим законодавством функції. Все це свідчить про необхідність проведення такої державної регіональної політики, яка була б побудована на балансі державних та регіональних інтересів, неухильному виконанні всіма її учасниками встановлених правил взаємовідносин.

Державна політика по відношенню до регіонів має бути спрямована на створення відповідних юридичних та економічних умов для їх саморозвитку на основі ефективного використання природно-ресурсного, національно-економічного, науково-технічного, трудового потенціалу територій з метою задоволення матеріальних і духовних потреб населення, підвищення його життєвого рівня, забезпечення гарантій екологічної безпеки. Така політика має базуватись на всебічному врахуванні регіональних особливостей історичних, природно-кліматичних, географічних, демографічних, соціально-економічних, культурних та інших реальних можливостей адаптації регіонів до нових умов господарювання. Треба виробити прийнятну для держави і регіонів формулу взаємовідносин, побудовану на принципах партнерства, а не протистояння, еквівалентності, а не утриманства, законопослушності, а не анархії. (24).

Необхідність активної раціональної регіональної політики з боку держави обумовлює питання нового економічного регіонування України. Територія України є далеко неоднорідною як в історичному контексті, так і за рівнем соціально-економічного розвитку. Різні регіони відрізняються між собою природними і кліматичними умовами, національним складом населення, системами розселення, напруженістю екологічної ситуації, економічним та науково-технічним потенціалом, системою внутрішніх, міжрегіональних та зовнішньоекономічних зв'язків, навіть етнічними зв'язками. В результаті сформувався відповідний територіальний поділ праці. Всі окреслені відмінності мають знайти своє відображення в новому економічному поділі праці. Нові підходи, щодо викладеного, знайшли своє часткове відображення в проекті Основ державної регіональної політики. В цьому проекті виділено дев'ять регіонів, серед яких Карпатський. До нього віднесено Закарпатську, Львівску, Івано-Франківську та Чернівецьку області. В цьому регіоні сформувалися індустріально-аграрний тип господарського комплексу з достатньо розвинутою промисловістю і багатогалузевим сільським господарством. Винятком є тільки Львівська область, яка більше наближається до промислово-розвинутих регіонів України. Якщо аналізувати структуру народногосподарського регіону, то провідне місце тут займають галузі машинобудування та металообробка (25%), харчова (28%), легка (16%), лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість (8,6%), що разом складає 77,6% всого господарства.

Внаслідок загальнонаціональної економічної кризи і прорахунків в соціальній політиці попередніх років, просліджується чітка тенденція до загострення соціальної ситуації в регіоні. Це яскраво видно на прикладі різкого погіршення демографічної ситуації, стрімко падає природний приріст населення, що впливає на факт зростаючої смертності, веде до загострення депопуляційних процесів. Наприклад, у Львівській області в 1994 році природній приріст населення становив всього 0,5 чол. на 1000 жителів. За рахунок зростаючих міграційних переміщень вперше за останні десятиріччя чисельність населення області зменшилось на 9 тис. чоловік. Продовжується процес старіння населення: кожний п'ятий мешканець Львівщини - особа пенсійного віку. За останні роки кількість пенсіонерів збільшилась на 5,7%, а загальна чисельність населення - на 1,1%. Це явище характерне і для інших областей регіону. Якщо в найближчі роки ці процеси не будуть зупинені, то будь-які економічні програми втрачають зміст: їх не буде кому і для кого реалізувати.

Останні роки характерні ще й загостренням проблеми зайнятості населення Карпатського регіону, який завжди був трудонадлишковим. Ця ситуація доповнилась появою офіційно зареєстрованих безробітних, чисельність яких у 1993 році становила 0,5% від усього трудоактивного населення, а в 1995 році їх чисельність склала близько 5 млн. чол. Крім того, зберігається досить високий рівень прихованого безробіття, який по експертним оцінкам складає 30-35% (25).

Спостерігається падіння життєвого рівня населення Карпатського регіону, як і по всій Україні. Якщо проаналізувати структуру споживання, то вона характеризується поступовим збільшенням грошових витрат на купівлю товарів і зменшенням питомої ваги послуг. Внаслідок цьго відбувається деформація структури особистого споживання, в якій домінуюче місце займають витрати на продукти харчування, а в їх складі - продукти рослинного походження. Карпатський регіон займає перше місце в країні по споживанню найменш цінного в біологічному відношенні продовольства - хліба і хлібопродуктів.

В більшості розвинутих країн світу питома вага витрат на харчування, одяг та взуття складає 15-20% сімейного бюджету. В обстях Карпатського регіону цей показник в 3,5 - 4,0 рази вищий. В розвинутих країнах така картина спостерігалась 70-100 років тому (46).

З урахуванням соціальних наслідків економічної кризи (інфляція, низька заробітна плата, зростання цін і т.ін.) можна констатувати, що населення Карпатського регіону проживає сьогодні в умовах соціального дискомфорту і наростання соціальної напруги. В Концепції соціально-економічного розвитку областей Карпатського регіону, робиться висновок, що в результаті нераціональної економічної політики і непродуманих дій в регіоні сформувалась деформована економічна система, яка в цілому є непривабливою, екологічно та економічно неефективною. В ньому нагромадилось багато соціально-економічних проблем, гострота і необхідність вирішення яких з усією силою проявилась сьогодні. Це зокрема:

• соціально-економічна структура регіону страждає виробничою однобокістю; майже 3/4 працюючих зайнято у виробничій сфері, що говорить про соціально несприятливий характер регіональної економіки;

• існують відчутні територіальні диспропорції в розвитку продуктивних сил, які проявляються в гіпертрофованому розвитку рівнинної частини, особливо деяких промислових вузлів і соціально-економічною відсталістю гірських районів;

• машинобудування, як одна з профілюючих галузей є глибоко мілітаризованою і через переважно складальний тип виробництва має слабкі внутрірегіональні кооперативні зв'язки, що робить цю галузь вкрай вразливою в кризові періоди;

• промисловість регіону, як і в цілому його господарство є екологонебезпечною, а окремі виробництва і галузі з відсталими технологіями є взагалі несумісні з природою краю;

• орієнтація деяких галузей промисловості, особливо машинобудування, на привізну сировину (комплектуючі) і прискорені темпи розвитку природоексплуатуючих галузей (сірка, ліс, калійні солі, нафта, газ, вугілля) зробили регіональну економічну систему малопридатною до виживання в критичних ситуаціях;

• в регіоні чітко простежується тенденція до різкого погіршення демографічної ситуації: збільшується смертність, падає природній приріст, йде процес старіння населення.

Враховуючи національно-етнографічний менталітет населення краю, існує реальна загроза генофонду нації;

• поступово загострюється соціальна ситуація, пов'язана з проблемами безробіття і зайнятості населення, яку підсилює ще й той факт, що тут вже давно був надлишок трудових ресурсів;

• нанесені в попередні роки екологічні збитки природі, які сьогодні доповнюються марнотратством, безгосподарністю, спричинили значне погіршення стану навколишнього середовища, викликали деградацію унікальної природи Карпат (51).

В результаті проведеного аналізу в концепції сформульована стратегічна мета і пріоритетні напрямки розвитку Карпатського регіону. В найближчий період основними пріоритетними напрямками регіонального розвитку повинні стати:

• рекреаційний комплекс;

• агропромисловий комплекс;

• лісопромисловий комплекс;

• машинобудування;

• невиробнича сфера, особливо в гірській частині;

• охорона навколишнього середовища;

• збереження і відновлення історико-культурної спадщини.

Згідно з даною структурою перспективних напрямків розвитку Карпатського регіону на перше місце поставлено розвиток рекреаційної індустрії, яка органічно зв'язана практично з іншими напрямками. Ми розділяємо такий підхід, так як він враховує наступі особливості Карпатського регіону:

1. Соціально-економічні фактори. В зв'язку з тим, що в гірській частині проживає п'ята частина його населення, вибір місць праці тут обмежений, що характеризується вищим рівнем безробіття, ніж у рівнинних регіонах. В зв'язку з цим, розвиток туристичної індустрії, створення її фізичної інфраструктури (будівництво готелей, будинків відпочинку, санітарно-лікувальних комплексів, засобів зв'язку, шляхів, тощо) не тільки покращить умови проживання, а й дасть додаткові робочі місця. Крім цього, по своїй економічній ефективності туризм складає серйозну конкуренцію традиційним для гірських районів галузям господарства, багато з яких сьогодні є не ефективними і екологічно небезпечними.

2. ІІриродно-ресурсний потенціал. Карпатський регіон має великі запаси лікуальних і мінеральних вод, розвіданих більш як у 800 джерелах і свердловинах. Але вони ще в більшості не освоєні. Так, тільки в Чернівецкій області з розвіданих більш як 60 мінеральних джерел ДКЗ затверджені запаси тільки по одному - Брусницькому. Запаси цього джерела дозволяють організувати курортний комплекс під 2 тисяч місць (перша черга) до 10 тисяч місць (друга черга) для лікування в рік. В області необхідне детальне гідронеологічне обстеження найбільш перспективних джерел мінеральних вод, не маючих затверджених запасів, вивчення лікувальних властивостей цих вод, і в першу чергу в селах Віженка та Черешенка Вижницького району, Щербинці - Новоселицкого, Дихтинець і Селятин - Путильського районів. Перспективним для рекреаційного використання в регіоні є запаси лікувальних грязей, що мають високі лікувальні властивості - біля сіл Брусниця - Кіцманського, Черешенка - Вижницького і Костинці - Сторожинецького районів. Унікальні природні умови Карпатського регіону перетворюють його в потужний регіон міжнародного та регіонального туризму. Це підсилюється тим фактом, що це єдиний в Україні регіон придатний для гірських видів спорту. В цілому рекреаційна місткість території дозволяє щороку приймати 8 млн. туристів і відпочиваючих та 12 млн. екскурсантів і туристів "вихідного дня" (41).

3. Екологічний фактор. Якщо порівнювати екологічну ситуацію Карпатського регіону з Україною в цілому, то природа Карпат зазнала значно менших від техногенних процесів. Відомо, що туристів в першу чергу, приваблюють місця і регіони екологічно безпечні. З другого боку екологорегулююча роль Карпат настільки важлива, що розвиток тут екологонебезпечних галузей неможливий, а альтернативою їм може бути тільки розвиток туризму. Крім цього, в відповідності з наявністю природних ресурсів в регіоні можна розгорнути розгалужену мережу закладів, що спеціалізуються на лікуванні урологічних, гінекологічних, захворювань нервової системи, опорно-рухового апарату, ефективним засобом оздоровлення населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Розглядаючи міжнародний туризм, як одну з форм зовнішньоекономічних відносин України, необхідно відмітити одну із характерних особливостей сучасного стану, яка полягає в глибоких змінах між співвідношенням динаміки можливостей загальнодержавного і регіонального рівнів зовнішньоекономічної активності. Наявна політична і соціально-економічна нестабільність в країні протидіє нині розгортанню світогосподарських зв'язків на загальнодержавному рівні і в той же час зумовлює необхідність більш активної зовнішньоекономічної діяльності регіонів. І тут важливу роль може відігравати розвиток міжнародного туризму, як спеціалізованих вільних економічних зон.

Інтенсифікація попиту у сфері туризму на основі зростання кількості міжнародних економічних, господарчих, наукових та культурних контактів, обумовлених удосконаленням засобів транспорту, зв'язку, розширенням обсягів міжнародної торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язків, підвищенням інтернаціоналізації і глобалізації світового господарства - з одного боку, та посилення конкуренції між туристичними організаціями і підприємствами різних країн в умовах підвищення монополістичного туристичного бізнесу та формування замкнутих інтеграційних туристичних угрупувань (як, наприклад, в межах ЄС), - з другого, обумовили виникнення спеціалізованих вільних туристичних зон (СВТЗ), позитивний досвід створення яких існує в Іспанії, Гібралтарі, на Кіпрі.

Перспектива реалізації потенціалу міжнародного туризму в Україні на основі розвитку СВТЗ грунтується як на певних передумовах, що склалися на її території, так і на характерних властивостях, притаманних локальним ділянкам економічного простору з преференційним режимом функціонування.

По-перше, Україна має значні туристичні ресурси (природно-кліматичні, культурно-історичні, націоально-етнографічні) і можливості для створення ВЕЗ, в яких міжнародний туризм на основі рекреації та оздоровлення буде одним із стуктуроутворюючих факторів.

Вдале поєднання і взаємодоповнення на території України кліматичних, ландшафтних, бальнеологічних і грязьових природних лікувально-профілактичних факторів посилює ефективність їх впливу та підвищує курортологічну цінність до рівня міжнародного значення. Безпосередній інтерес міжнародної громадськості до культурно-історичної спадщини України, яка має безсумнівну історичну цінність, посилюється наявністю значної за кількістю української діаспори в світі. А геополітичні характеристики, що дозволяють Україні стати міжнародним вузлом комунікацій, роблять реальною можливість скористатися наявним тут рекреаційним потенціалом туристів, що проживають далеко за її межами.

Туристичні ресурси України - природні і створені працею людей об'єкти - мають поліфункціональний рекреаційний характер, створюють передумови для організації практично усіх відомих в міжнародній практиці видів туризму.

По-друге, розвиток на території України вільних економічних зон з рекреаційною спеціалізацією може стати інструментом, який дозволить зберегти та зміцнити наявні порівняльні переваги, що підвищують конкурентоспроможність України на світовому ринку туристичних послуг, на основі заходів організаційного, економічного та юридичного характеру, наслідком яких є:

• стабільність економічного комфорту ВЕЗ, незалежна від політичної ситуації в країні;

• гнучкість та висока адаптивність процесу адміністрування;

• податкові, валютні та митні пільги;

• спрощений порядок реєстрації підприємств та земельної аренди;

• спрощений порядок в'їзду та тимчасового перебування іноземних громадян.

З урахуванням специфіки приморських та прикордонних регіонів Азово-Чорноморського басейну та Карпат, перспективними видами ВЕЗ, що будуть поєднувати особливості територіальної та режимної концепції, можуть стати спеціальні ВЕЗ туристичного призначення на основі спеціалізації:

• активного морського відпочинку - південне узбережжя Криму;

• грязьового лікувально-оздоровчого відпочинку - район Одеси, Євпаторія, Феодосія, Саки, Бердянськ, Маріуполь і т.п.;

• бальнеологічного лікувально-оздоровчого відпочинку Трускавець, Моршин, Шалян, Салява, Східниця, Великий Любень і т.п.;

• активного гірського відпочинку - Верховина, Ворохта, Яремча і т.п.

На першому етапі відпрацювання зонального механізму доцільним є створення однофункціональних зон на обмежених територіях невеликої площі, з розширенням позитивного досвіду та формуванням багатофункціональних ВЕЗ різної площі - на другому.

Використання потенціалу міжнародного туризму на основі функціонування вільних економічних зон дозволить забезпечити:

• залучення іноземних інвестицій для створення внутрішньої пропозиції адекватної зовнішному попиту на основі приведення матеріально-технічних ресурсів (матеріально-технічної бази та інфраструктури) регіону у відповідності з міжнародними нормами обслуговування туристів та ліквідації диспропорції між наявним туристичним та матеріально-тежнічним потенціалом;

• апробацію та прискорену адаптацію міжнародного досвіду щодо найбільш ефективних методів управління та організації праці та виробництва в рекреаційному господарстві з метою підвищення гнучкості та адаптивності туристичної пропозиції регіону до кон'юнктури світового ринку;

• ліквідацію диспропорцій соціально-економічного розвитку регіону за рахунок прямих (як безпосереднього джерела значних фінансових надходжень) та опосередкованих (як чинника позитивних структурних зрушень галузевих та інфраструктурних, що підвищують комфортність регіону для потенційних інвесторів) можливостей міжнародного туризму;

• залучення валютних коштів у місцевий та державний бюджет за рахунок експорту туристичних послуг на основі оптимального використання ресурсного потенціалу регіону з урахуванням стратегії його перспективного розвитку та забезпеченням балансу державних та місцевих інтересів.

"Україна має хороші потенційні можливості для розвитку туризму: унікальні природно-кліматичні, національно-етнографічні та історико-культурні ресурси. Загальна площа придатних для туризму і відпочинку природних ландшафтів складає 9,4 млн. га, які й досі ще повністю не освоєні. Налічується понад 125 тисяч пам'яток археології, архітектури, містобудування, історії і мистецтва, сотні музеїв" (140).

Українські економісти В. Новіков та Ю. Корягін в статті "Економічні проблеми міжнародного туризму в Україні" вказують на необхідність значно піднести роль туризму в зовнішніх зв'язках республіки. Це завдання актуалізує проблему розробки і вивчення складних та багатогранних питань розвитку іноземного туризму на території України.

Які ж все-таки фактори обумовлюють швидкий розвиток міжнародного туризму?

Різке зростання міграційних потоків в кінці 20 століття пояснюється рядом причин. Самою головною слід признати розвиток процесу індустріалізації - зміцнення економічних зв'язків між країнами і континентами на основі поглибленого територіального розподілу праці і безпосередньо зв'язаного з ним розширення науково-технічних і культурних зв'язків.

Важливу роль відіграє досягнення науково-технічної революції, особливо в області транспорту. Розвитку міжнародного туризму сприяє певний ріст грошових доходів населення ряду країн, збільшення тривалості відпустки, а також зростаюча втома від життя у великих містах:

"Изучение проблемы показало, что даже в промышленно развитых странах поездки с целью отдыха совершают главным образом жители крупных индустриальных центров" (141).

Важливу роль відіграють і здійснювані в багатьох країнах спеціальні програми розвитку міжнародного туризму: спрощення прикордонних формальностей, відміна обмежень на ввіз валюти, введення єдиної візи на декілька країн (Шенгенська домовленість), будівництво доріг, готелів, широка реклама об'єктів туризму, ціна на туристичні послуги. Розглянемо один з таких факторів, - ціноутворення в міжнародному туризмі. Специфічна особливість туристичних послуг, як товару на світовому ринку заключається не тільки в співпаданні по часу процесу виробництва і споживання, а також в різниці підприємств одного і того ж класу і рівня обслуговування в них.

Ціни на туристичні послуги являють собою грошовий вираз вартості, створений минулою працею закладеною в готелях, транспорті і теперішньою працею обслуговуючого персоналу. Ціна на туристичні послуги відображає необхідну затрату праці, тобто робочий час, який необхідний для їх відтворювання при нормальних умовах праці і при середній в даному суспільстві продуктивності.

В цілому можна сказати, що ціна на туристичні послуги визначається на основі вартості будівництва туристичних баз, затрат на утримання обслуговуючого персоналу, затрат на транспорт, рекламу, пропаганду туристичних послуг і т.п.

Разом з тим перерахувавши всі зазначені витрати ще не можна стверджувати, що наяву структура ціни на туристичні послуги і величина самої ціни. Туристичний ринок відрізняється від ринків інших товарів тим, що якщо на ринку товарів визначальними є показники попиту та пропозицій, то в туризмі особливе значення мають і інші фактори. В першу чергу ціна залежить від економічного і політичного становища країни, свій вплив має сезон, природно-кліматичні умови, якість обслуговування, проведення різних міроприємств.

В даний час економісти багатьох країн світу розробляють різні коефіцієнти, що дали би можливість точніше розрахувати ціни на туристичні послуги.

Якщо при рівних умовах ціни на туристичні послуги виявляються значно вищими ціни виробництва, то можна стверджувати, що наявний об'єм виробництва послуг менший загальної необхідності в них.

В цьому випадку необхідно розширити виробництво цих послуг в даному районі, тоді попит і пропозиції туристичних послуг прийдуть у відповідність і ціна на них знизиться.

Якщо ж ціни на туристичні послуги нижчі ціни виробництва, то це означає, що кількість побудованих туристичних центрів перевищує загальну необхідність.

Якщо який-небудь туристичний район викликає високий попит, але в ньому не існує реальних можливостей задоволення цього попиту, то ціна на туристичні послуги в цьому районі на протязі відповідного періоду буде значно перевищувати ціну виробництва. І навпаки, ціна на послуги в об'ємах низької якості в старих, малопривабливих районах, як правило встановлюється нижче ціни виробництва.

Таким чином, ціна на туристичні послуги виступає не тільки як регулятор рівноваги попиту і пропозиції, але і як активний важіль впливу на виробництво.

Підвищення ціни стимулює будівництво добре обладнаних туристичних об'єктів в нових районах і підвищення якості обслуговування, а зниження ціни може стати причиною закриття нерентабельних готелів, які не користуються попитом.

Важливе значення для розвитку міжнародного туризму мають туристичні ресурси. Україна володіє багатими природно-кліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму.

Туристичні ресурси, або іншими словами туристичні пам'ятники являються основною метою подорожей. В силу цих обставин вони обумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та інше. Тому комерційна робота в області туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

Туристичні ресурси можна розділити на три групи:

1. Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни: музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, зв'язані з подіями Великої Вітчизняної війни, життям і діялністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти.

2. Об'єкти, які демонструють здобутки України в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, народній освіті, медицині, спорті.

3. Природні ресурси: унікальні явища природи, печери, водопади, скали, заповідники, гори, ріки, моря, кліматичні та бальнеологічні курорти.

Більшість регіонів України мають туристичні ресурси, які відносяться до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з приваблюючими туристичними пропозиціями. Визначальним у розвитку міжнародного туризму є засоби активного формування попиту на туристичні послуги.

Економічна література останніх років по питаннях ринкових відносин, розвитку попиту та споживання розкриває закономірність споживання продовольчих і промислових товарів, досліджує фактори, які визначають, попит, розглядає методи отримання вихідної інформації шляхом бюджетних, монографічних і інших досліджень населення, а також з джерел державної статистики.

Важливе місце в аналізі процесів розвитку споживання і попиту зайняли економіко статистичні і математичні моделі.

Розвиток міжнародного туризму та вивчення попиту на туристичні послуги дасть змогу науковим організаціям обгрунтовано вирішити питання про перетворення туризму в галузь народного господарства і розробити державну програму розвитку цієї галузі.

Директивним органам така інформація потрібна для прийняття рішень по даному питанню.

В умовах індустріального розвитку туристичних послуг вивчення попиту стане необхідною ланкою ефективного функціонування індустрії туризму, бо туристичні послуги неможливо складувати і зберігати подібно товарам, вони споживаються разом з виробництвом.

При плануванні освоєння нових туристичних ресурсів не обійтись без інформації, хоча би у вигляді прогнозу про туристичні потоки в заново освоєні регіони.

Проблема туризму та попиту на туристичні послуги тісно пов'язана з проблемою оцінки туристичних ресурсів. Цінність ресурсу в кінцевому рахунку визначається його привабливістю для іноземних туристів, яких цей ресурс може прийняти.

Дослідження розвитку туризму, в тому числі, міжнародного включає вивчення наступних основних питань:

• загальних закономірностей розвитку і формування попиту на туристичні послуги. Ця область дослідження складає частину більш загальної проблеми розкриття закономірностей споживання і попиту. Вона може формулюватись як визначення місткості ринку туристичних послуг і попиту на послуги туризму в різних країнах, різних груп населення з врахуванням впливу соціально - економічних, демографічних, природно - кліматичних і інших факторів;

• широти залученння груп населення в туристичні поїздки;

• структури попиту на туристичні послуги (вивчення попиту на туристичні послуги, окремі види туристичних подорожей і на товари супутні туризму).

• регіональних особливостей розвитку ринку;

• попиту на соціальний туризм;

• попиту на нетрадиційні види туризму (сплав по ріках, кінний туризм та інше);

• ефективності реклами як засобів активного формування і регулювання попиту;

• платіжоспроможності населення тієї чи іншої країни.

Соціологічні опитування груп іноземних туристів, які відвідали Україну в 1994 - 1995 роках по лінії А/О "Супутник" свідчать про те, що попит на туристичні путівки в Україну дуже малий. Головна причина - це непоінформованість, страх перед невідомим, низька якість обслуговування та безпека туристів. Тільки для 10%  туристів ціна відіграє вирішальну роль у виборі поїздки, 90% віддають перевагу комфорту, врахуванню індивідуальних потреб, тощо.

Розвиток міжнародного туризму не можливий без створення матеріально - технічної бази (готелі, кемпінги, ресторани).

Готельне господарство України по кількості місць на першому етапі спроможне задовільнити попит на розташування, та створення необхідних умов. Разом з цим, більшість готелів не відповідають вимогам міжнародних стандартів. Їх відсталість є самим вузьким місцем, яке стримує розвиток міжнародного туризму.

Цілу галузь матеріального виробництва продукт якої є важливим ресурсом індустрії туризму представляє організація харчування туристів та національна кухня.

Можливості розширення виробництва продуктів національної кухні на Україні дуже великі, але використовуються вони ще погано.

Між іншим, при самих незначних капітальних вкладеннях національна кухня може стати вагомим джерелом отримання доходів, зокрема іноземної валюти.

Впливаючи на розвиток міжнародного туризму, транспорт виконує дві істотно різних функції: являється засобом доставки туристів до місця відпочинку і засобом розміщення та переїзду всередині країни.

В першому випадку транспорт виступає як "переддень індустрії туризму", в другому - як один з елементів основних фондів цієї галузі.

Авіаційний транспорт виконує головним чином першу функцію, причому його розвиток все в більшій мірі визначає розміри туристичних потоків.

Залізничний та автомобільний транспорт завдяки тому, що Україна знаходиться в центрі Європи, використовується як для доставки туристів в Україну, так і для транспортування по всьому маршруту.

Великий попит у іноземних туристів на морський та річковий транспорт.

Міжнародний туризм - вид зовнішньоекономічної діяльності і тому на його розвиток, і особливо на попит, впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. Зокрема, політична невизначеність, економічна нестабільність, і подекуди й ознаки екологічної кризи і, як наслідок, соціально-економічна напруженість в суспільстві негативно позначається на інтенсивності туристичного потоку, як зовні так і в середині країни.

Розвиток міжнародного туризму, як один із факторів становлення економіки України звичайно направлений на залучення валютних надходжень для потреб народного господарства країни. Однак, значення економіки туризму визначається не тільки одним цим показником. Є ряд інших, дуже важливих економічних переваг експорту туристичних послуг. Це по-перше, швидкі темпи росту надходжеь від міжнародного туризму, в результаті чого сума надходжень росте абсолютно і відносно, піднімаючись на більш високе місце в платіжному балансі країни.

По-друге, через міжнародний туризм ми маємо можливість експортувати такі товари та послуги, які в іншому випадку не могли би знайти збуту на іноземних ринках. Туризм, наприклад, являється єдиним каналом продажу за валюту таких послуг, як розміщення в готелі, харчування в ресторані, транспортні послуги, екскурсії, відвідання театрів, музеїв, Карпатських галерей та багато іншого.

Нарешті, послуги і товари продаються іноземним туристам по роздрібним цінам, які значно вищі зовнішньоторгових оптових цін. А якщо до цього додати, що торгівля в ресторанах, барах проводиться з застосуванням високих надбавок до роздрібних цін, то більша ефективність зовнішньої торгівлі туристичними послугами стане ще більш очевидною.

Вказані обставини обумовлюють економічну вигоду, отримувану від іноземного туризму, а отже і його суттєву роль у вирішенні завдань підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків нашої країни.

Важливою складовою частиною міжнародного туризму є організація поїздок для громадян України за кордон. Окрім соціальної функції виїздний туризм має і економічне значення. Хоча він не приносить валютних надходжень державі, його економічне значення полягає в тому, що громадяни України під час поїздок знайомляться з передовими прогресивними методами роботи, які потім можуть впровадити у себе на виробництві, через бізнес-тури вирішують торгово-комерційні питання, швидко реагують на попит тих чи інших товарів народного споживання, які по іншим причинам перестають вироблятись в Україні, та інші.

Взяти, наприклад, вивіз громадянами України товарів народного споживання, які виробляються на Україні. Держава різними методами обмежує цей вивіз з метою насичення внутрішнього ринку, але на нашу думку цей захід невиправданий:

• покупець заплативши роздрібну ціну за товар і реалізувавши його за кордоном, що до речі не може зробити держава, ввозить до України вільноконвертовану валюту;

• друге: цей же покупець при ввозі товарів народного споживання за межі України сплачує різні митні збори, ставки яких сягають до 50% вартості товару;

• третє: товаровиробник отримавши кошти за реалізовану продукцію вкладає їх знову у виробництво з отриманням нових прибутків та сплатою державі податків;

• і останнє: дешевша в порівнянні з західними зразками аналогічна продукція України поступово завойовує ринок, робить рекламу, що створює сприятливі умови для підписання міждержавних торгівельних угод.

Таким чином виїздний туризм, як невід'ємна частина міжнародного туризму тісно пов'язаний з економікою України, сприяє її піднесенню та розвитку, зміцнює здоров'я та розширює кругозір громадян України. Виїздний туризм сприяє нагромадженню валютних заощаджень у населення країни, які з часом через приватизацію, виробництво та реалізацію якісних товарів, потраплять у державний бюджет.

Необхідно підкреслити, що в сучасну епоху, коли в туристичний рух залучено сотні мільйонів людей, коли в багатьох країнах сформувалась по суті нова галузь господарства по обслуговуванню іноземних та національних туристів, розглядати вплив на економіку тієї чи іншої країни без врахування внутрішнього туризму було би неправомірно, тим більше, що провести чітке розмежування між внутрішнім та іноземним туризмом практично неможливо, так як ці дві сфери діяльності взаємопов'язані, взаємообумовлені.

По своїй природі ці явища однорідні, вони породжені одними і тими ж мотивами, створюють попит на одні і ті ж товари та послуги, взаємно доповнюють одне одного. Практично існує єдина матеріально-технічна база призначена для обслуговування як внутрішніх так і іноземних туристів.

Як правило при будівництві туристичних об'єктів не можна розраховувати тільки на іноземних туристів хоча б тому, що іноземний туризм дуже відчутний до всяких ускладнень як в середині країни, так і міждержавних відносинах.

Внутрішній туризм в умовах уповільненого росту іноземного туризму служить свого роду амортизатором для туристичної економіки, даючи можливість послабити негативну дію, яка відбувається внаслідок простою матеріальної бази туризму.