Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3. Договір 1654 p.: його політичне навантаження та правовий зміст

Договір 1654 p.: його політичне навантаження та правовий зміст

На переговорах у Переяславі 9—10 січня (с.с.) 1654 р. Б. Хмельницький і старшина (принаймні про це так свідчать звіти боярина Бутурліна, який був зацікавлений якомога привабливіше зобразити власні дипломатичні успіхи в Україні і тому його не мо­жна визнати об'єктивним інформаційним джерелом) порушили чимало питань, які становили залишки політики козацького авто-номізму, не відповідали потребам часу, а тому були не лише зай­вими з огляду на загальнодержавну репрезентацію керівництва Війська Запорозького, а й створювали досить небезпечні преце­денти для майбутніх відносин з царем. Зокрема, за свідченням Бу­турліна, 9 (19) січня Хмельницький заявив послам: "Чтоб великий государ [...] указал с городов и мест, котрьіе поборьі наперед сего сбирали на короля и на римские кляшторьі и на панов, сбирати на себя государя..."70. Не заперечував гетьман і проти намірів царсь­кого уряду надіслати воєвод (крім Києва) до інших "знатних" міст України.

У подальшому концептуальні погляди гетьманського осеред­ку на характер договору швидко еволюціонували, або ж українсь­ке керівництво, вийшовши з цейтноту, характерного для кінця 1653 — початку 1654 pp., зуміло поглянути на проблему дещо ши­рше. Старшинські наради, що пройшли наприкінці січня — у пер­шій половині лютого спочатку в Корсуні, а згодом — Чигирині, виробили досить зрілий проект договору, в якому відображено ін­тереси насамперед козацтва та певною мірою всіх інших станів ко­зацької України, а також гарантовано непорушність суспільно-по­літичного й соціально-економічного устрою Української Держа­ви, її суверенітет як у внутрішній, так і зовнішній політиці71.

У ході московського раунду переговорів (березень 1654 р.) представники уряду Олексія Михайловича здебільшого схвалили гетьманський проект. Разом з тим Москва відхилила запропонова­ний Чигирином варіант фінансових взаємин, констатувавши в ра­тифікаційних актах такий їх порядок, за якого збір податків в Україні здійснювався місцевою адміністрацією, але від імені царя та під контролем його представників. Крім того, гетьманові забо­ронялося підтримувати дипломатичні відносини з варшавським і стамбульським дворами72.

Доповнення, зроблені царським урядом, посилювали залеж­ність Війська Запорозького від Москви. Проте загалом Московсь­кий договір 1654 р.73 не перекреслював досягнень української еліти в утворенні власної держави. Українська козацька держава зберіга­ла за собою права політичної автономії, які давали їй змогу ефекти­вно розвивати як власну внутрішню політику (засновану на вироб­лених в Україні традиціях і правових нормах та керовану місцевою адміністрацією), так і дещо обмежену політику зовнішню.

Загалом же, підбиваючи підсумки, варто наголосити на таких, на наш погляд, ключових моментах. Договір 1654 р. про прийнят­тя Війська Запорозького під протекцію царя цілком логічний ре­зультат розвитку українсько-російських політичних взаємин 1649—1653 pp., що враховував конфігурацію регіональної міжна­родної взаємодії, яка склалася на той час у Центрально-Східній Єв­ропі. Разом з тим укладення договору не варто сприймати як прояв реалізації жорстко детермінованої об'єктивної данності, що випли­вала з усієї попередньої історії політичного розвитку України та Ро­сії. Адже зміна будь-якого компоненту структури тогочасної регіо­нальної взаємодії (наприклад, можливості досягнення успіху в при-дунайській політиці Хмельницького чи політичного розв'язання го­ловних суперечностей у стосунках Гетьманату з Польською Коро­ною) могла призвести до того, що визнання Військом Запорозьким протекції російського монарха стало б неактуальним.

Даючи ж оцінку московській політиці гетьмана Хмельницько­го кінця 1640 — початку 1650-х pp., що увінчалася укладенням Московської угоди, варто пам'ятати передовсім про те, що вона вперше на міжнародному рівні легітимізувала розрив Війська За­порозького з Річчю Посполитою. Крім того, угодою було закріп­лено непорушність соціополітичного устрою Гетьманату, а також залучено до збройної боротьби козацтва з Річчю Посполитою по­тужного союзника. Саме зважаючи на названі аспекти, московсь­ку політику Чигирина на цей момент можна вважати загалом ус­пішною. І такою вона залишалася до тих пір, поки зберігали акту­альність виділені вище аспекти. Втрата будь-яким із них своєї зна­чимості неминуче висувала на передній план питання доцільності збереження в недоторканності зовнішньополітичної моделі, поро­дженої угодою 1654 р.