Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3.1. Концепція філософії К.Твардовського

Наміри, з якими Твардовський прибув до Львова, можна реконструювати на підставі його інаугураційної промови при вступі на посаду професора. За традицією в такій мові висловлюється позиція ученого і проголошується напрям його діяльності на кафедрі, яку відтепер він очолюватиме. Звичайно, від доповіді, розрахованої на широкі кола університетських викладачів, не слід очікувати субтильних дистинкцій в рішенні фундаментальних питань філософії, але для нас важлива аргументація Твардовського при відстоюванні наукового характеру філософії та її ядра - метафізики.

Перш за все автор ставить під сумнів правомірність віднесення творчості якого-небудь філософа до однієї з рубрик широко поширених класифікацій, вважаючи, що ідеалізм, реалізм, матеріалізм, монізм і т.д. не більше ніж гасла, «під якими філософи привчилися вихваляти власні і переслідувати чужі плоди розуму.» ([1994a], S.227) І зрозуміло, Твардовський відкидає у межах філософських напрямів, наприклад ідеалізму, авторитарне начало у вигляді схильності до платонізму, берклеїзму і т.д. Коли ж Твардовського питали, куди він себе зараховує, його відповідь була наступною: «Зразком для себе я вибрав Сократа і на питання відповідав питанням; я питав, як виглядало б аналогічне запитання, звернене до представника якої-небудь природничої науки? Чи можна взагалі так само питати зоолога або фізика і що могло б значити по відношенню до дослідника природи подібне питання?» (S.227/228) Викликаний такою «відповіддю» подив у прихильників різного вигляду «- ізмів" Твардовський пояснює припущенням, що мовчазно поділяється більшістю філософів, про існування безодні між природничими і філософськими науками.

Таким чином, центральним пунктом першої публічної доповіді при вступі на посаду було з'ясування стосунків між природничими науками і філософськими. Розглядаючи предмет і метод як перших, так і других Твардовський бачить зв'язуючу ланку між ними в метафізиці, до якої відносить перш за все теорію відношення; не розділяють ці дві групи наук і методи, що використовуються в них, серед яких Твардовський виділяє індукцію і дедукцію, причому він неявно припускає, що з розвитком наукової дисципліни в ній починає превалювати дедуктивний метод, як наприклад в механіці. На цій підставі автор доповіді вважає, що з часом «етика і естетика також повинні стати дедуктивними науками, тільки тут ще немає згоди щодо основних законів, з яких вдалося б шляхом дедукції вивести окремі норми етичного і естетичного оцінювання». (S.231)

Будучи прихильником метафізики Твардовський разом з тим являв собою противника т.зв. метафізицизму, вбачаючи недолік цього останнього як в апріорності постулатів, що приймаються, та їх максимальній узагальненості, так і в зародках понять, які «дрімають десь на дні людської душі. А оскільки немає двох однакових душ, то кожний з іншого виходячи припущення і до інших приходив висновків. Звідси – робить висновок Твардовський - виникло велике число конкуруючих між собою систем». (S.232) Вихід він бачить в успадкуванні прикладів, які подають природничі науки «тихою, систематичною, що спирається на факти, а не гасає в хмарах працею, поволі просуваючись упевненим кроком все далі і вище». (S.232)

Тверезо дивлячись на стан справ у вибраній області Твардовський ратує не «братися за побудову філософської системи», не боячись осуду за те, що він віднімає у метафізики її найістотнішу рису, яка передбачає цілісне витлумачення результатів окремих досліджень. Не без жалю він констатує: «Отже все, що ми в метафізиці не робили б, є частковим синтезом; те, що ми не володіємо повним синтезом, який охоплює все без виключення - це безперечна істина, факт, якого не можна позбутися жодними спекуляціями. Але краще не мати такого синтезу, ніж володіти помилковим.» (S.234-235) Якщо природничі науки акумулюють знання, то чому у філософських науках повинно бути інакше, чому кожний у філософії повинен починати ab ovo? - питає Твардовський. Звичайно, так не повинно бути і, якщо філософія - наука, то крім пошуків істини у неї немає «ніяких амбіцій» - робить висновок автор вступної промови у Львівському університеті.

Такою є вихідна позиція у вивченні філософії. Для більш детального знайомства з концепцією філософії Твардовського звернемося до його наукових робіт.

Сферу філософських досліджень і предмет філософії Твардовський [1897] окреслює наступним чином: «[...] перш за все слід було би відмовитися від звички визначати філософію так, як ніби вона є єдиним мистецтвом. Вираз «філософія», подібно до виразів «теологія» або «природознавство», означає групу наук. Так само, як ми говоримо про теологічні науки або природничі, так само ми говоримо і про науки філософські. Тому слід вказати спільну ознаку, на основі якої зараховують окремі філософські дисципліни до єдиної групи мистецтв. Такою спільною ознакою є певна властивість предметів, якою займаються філософські науки, оскільки всі філософські науки вивчають предмети, які нам дані або виключно у внутрішньому досвіді, або однаково як у внутрішньому, так і в  зовнішньому досвіді. З такого визначення предмету філософських наук легко вивести окремі гілки філософії. Предметами, даними виключно у внутрішньому досвіді, є прояви розумової діяльності [zycia umyslowego]. Але серед інших деякі з цих проявів відрізняються непомірно важливою для розумової діяльності властивістю, оскільки служать основою всякого виду оцінювання, що відбувається в трьох головних напрямах: у напрямі істини і брехні, прекрасного і огидного, добра і зла. Закони і правила оцінювання, які є, очевидно, процесом мислення, є предметами окремих філософських наук: логіки і теорії пізнання, естетики, етики і філософії права [...]. Оскільки [...] розумова діяльність не тільки індивіда, але і всього людства схильна до постійного перетворення і проходить через різні фази розвитку, то історія філософії прагне знайти закони, що управляють цим розвитком. [...] Проте існують предмети пізнання, які більш менш безпосередньо нам розкриває як внутрішній, так і зовнішній досвід. Тут слід перш за все назвати більшість відношень, наприклад, тотожність і відмінність, подібність і протилежність, згоду і незгоду, кількісні відносини, а також співіснування і наступництва. Далі, існує цілий ряд понять, які ми однак виробляємо на основі даних, що надаються обома видами досвіду; серед інших до цих понять належать поняття зміни, субстанції, випадковості, причинності. З'являються також проблеми [...], які найбільш живо займають людський розум: питання про початок світу, чи спрямований його розвиток взагалі і до якої мети, проблема сутності відношення світу матеріального до духовного і т.д. Нарешті, треба зібрати в систематичну цілісність результати дослідницької діяльності, виконаної в обох сферах досвіду. Все це складає завдання метафізики як такої науки, яка займається питаннями, що виникають перед людським розумом однаково як завдяки досвіду внутрішньому, так і зовнішньому» ([1927], S.27/28).

Твір, з якого запозичена приведена вище цитата, присвячений захисту філософського характеру психології, яку в XIX ст. відносили до філософських дисциплін. В багатьох філософських дослідженнях психологія почала грати роль підстави у вивченні внутрішнього і зовнішнього досвіду, а метафізика повинна була забезпечити єдність філософських знань, зібрати їх в «систематичну цілісність». Не дивлячись на те, що сподівання Твардовського не виправдалися (в «психологічному періоді» його творчості) і психологія, не виконавши основоположної ролі, що призначалася їй, сама відділилася від філософських дисциплін, його погляд на предмет і сферу філософії по суті не змінилися. Метафізичне сприйняття предмету, в якому втілювалася єдність уявлень про об'єкт філософського дослідження, диктувало одне бачення філософії, а область цих уявлень, складена з окремих дисциплін, відкривала інші горизонти цієї науки. Відповідно до цих точок зору, які можна було б назвати внутрішньою і зовнішньою по відношенню до філософії, Твардовський оперує двома поняттями філософії - колективним і дистрибутивним. В першому значенні філософія є деякою цілісністю, складеною з різних дисциплін: історії філософії, психології, логіки, етики, естетики, теорії пізнання, метафізики та інших, більш детальних, наприклад, філософії права або філософії релігії, даних у внутрішньому або внутрішньому і зовнішньому досвіді одночасно, в другому значенні філософія може бути охарактеризована концептуально за допомогою вказівки напряму свого розвитку. В першому випадку ми маємо справу з результатами філософських досліджень, що склалося історично, в другому - з пануючою парадигмою. Якщо єдність філософських знань в колективному розумінні забезпечувалася трактуванням філософії як сукупності філософських дисциплін, число яких релятивізоване до даного етапу розвитку науки, то в дистрибутивному трактуванні філософія визначалася метафізичною сутністю предмету досліджень, до якої включені його онтичні характеристики. За допомогою прикладів Твардовський прагне показати, що обидва розуміння філософії кореспондують між собою, тобто що кожна проблема в колективному трактуванні є також проблемою в дистрибутивному трактуванні, а співіснування обох понять філософії служить аргументом дійсної приналежності психології до групи філософських наук. Центральними ланками, що сполучають обидва розуміння філософії, все ж таки залишаються психологія і метафізика. Їх співвідношення у момент написання роботи Твардовський бачить таким чином: «Незалежність психологічних досліджень щодо метафізики іноді служить підставою для думки, начебто психологія взагалі не має ніякого зв'язку з метафізикою, а тому не можна обидві ці науки відносити до однієї групи наук. Але усунення психології з під впливу метафізики зовсім не позначилося на зв'язках між ними, хіба що сьогодні метафізика виявилася залежною від результатів психологічних досліджень, тоді як до цього було навпаки. Раніше початком філософських досліджень була метафізика; [...]. Сьогодні ж, прагнучи прийти до філософської системи, ми починаємо «знизу» [...], тобто від досвіду. [...] Хоча метафізика повинна зібрати в систематичне ціле результати досліджень, заснованих як на внутрішньому досвіді, так і зовнішньому, все ж таки не можна заперечувати, що обидва види досвіду неоднаково сприяють побудові філософської системи» (S.30). З приведеної цитати видно. що Твардовський хоче бути вірним тому стану філософії, який він застав і в його міркуваннях не вдається помітити яких-небудь устремлінь до зменшення обсягу філософії. У згоді з брентаністською настановою Твардовський прагне показати, що основою філософських досліджень є емпірія, внутрішня або зовнішня.

Пізніше Твардовський [1910] дещо чіткіше виділяє два критерії, відповідно до яких окремі дисципліни можуть бути залічені до філософських. Один критерій виділяє в дисциплінах, які залічуються до філософських, спільність, інший - ставить основним завданням «інтроспекційні підстави всякої філософської науки». Один з цих критеріїв - пише Твардовський - враховує стан філософських дисциплін, що історично склався, другий - вказує напрям, в якому піде розвиток філософії. Твардовському важко віддати перевагу якому-небудь одному визначенню філософії і він констатує перехідній період, що характеризується нечіткістю у визначенні поняття філософії.

Окресливши погляд Твардовського на філософію як предмет дослідження необхідно також окреслити його відношення і до методу. Здавалося б загальновідомо, що вслід за Брентано Твардовський вважав, ніби метод філософських досліджень повинен бути таким же ж, як метод в природничих науках. За поясненнями звернемося до «Конспекту лекцій» [1910], до розділу, названому «Загальний погляд на метод наукових досліджень», в якому Твардовський прямо ставить питання: Чи «використовують всі науки один і той самий метод, як про це колись твердили крайні апріористи, а сьогодні стверджують крайні емпіристи, або ж слід розрізняти декілька принципово відмінних методів дослідження? Оскільки крайній апріоризм сьогодні належить до минулого, то залишається питання: чи всі науки засновано на досвіді?» (S.424) В цьому питанні Твардовський бачить подвійне значення. По-перше, йдеться про те, звідки наука черпає свої судження, тобто яким шляхом вона до них приходить. По-друге, яким чином наука обґрунтовує свої судження. Оскільки обґрунтовування тверджень іноді базується не на досвіді, а навіть ігнорує його і відбувається незалежно від досвіду, то тому - вважає Твардовський - існують і можливі неемпіричні науки. Якщо ж йдеться про джерело пізнання, то як емпіричні, так і неемпіричні науки черпають дані як з досвіду, так і з міркувань і з цієї точки зору між ними відмінностей не існує.

В цьому погляді Твардовського можна побачити обережну модифікацію метафілософських переконань Брентано на метод, яка полягає на тому, що філософія підводиться під більш загальне поняття науки, а в ній виділяються результати - судження, які і розглядаються з огляду процесів, що призвели до них - обґрунтування і міркування, або ж пояснення і розуміння. Цей погляд Твардовського сформувався в перехідному періоді, який привів його до апсихологізму, перш за все в логіці, що знайшло вираз в роботі «Про дії і результати» [1912]. Але вже у вище згаданому «Конспекті лекцій» [1910] Твардовський розрізняє парадигму психологізму на прикладі судження як ключового поняття логіки. Точку зору, відповідно до якої логіка є наукою про правильне мислення, Твардовський характеризує як психологізм і рішуче відкидає, бо інакше довелося б вважати логіку частиною психології. Він подає наступні аргументи: «По-перше, предметом логіки не є мислення, хоч би і правильне; її предметом є результати (wytwory) мислення, а саме - думки. По-друге, логіка володіє всіма рисами апріорних наук, тоді як психологія є емпіричною наукою» (S.424). Психологізм в логіці Твардовський пояснює генезисом останньої та практичним її характером. Свої висновки Твардовський закінчує наступною фразою: «Належним чином розглянуте відношення логіки до психології кидає цікаве світло на відношення етики і естетики до психології». (S.424)[1]



[1] Як здається, тут автор має на увазі, по аналогії з логічними оцінками, аналіз етичних і естетичних оцінок в т.зв. оціночних судженнях.