1.4.1. Форми суспільного виробництва

Натуральне виробництво. Історично першим виникло натуральне виробництво, за якого продукти праці при­значаються для задоволення власних потреб виробницт­ва, для споживання всередині господарства, що їх виро­било. В усіх докапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним (господарство первісних об­щин і патріархальних сімей, латифундій у рабовласниць­ких державах і середньовічних феодальних маєтків). У цих господарствах існував замкнутий кругообіг (рух) продукту, який, як правило, не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремле­на від інших як у виробництві, так і в споживанні. Рі­вень споживання суб'єктів, що господарювали (власни­ків), залежав виключно від рівня виробництва.

Суспільний поділ праці в натуральному господарстві розвинутий ще слабо. Проте всередині цього господарст­ва праця уже могла бути поділена між окремими людь­ми та групами людей. Наприклад, всередині латифундій мав місце поділ праці між рабами, що виконували різні види робіт. Але поділу праці між господарськими одини­цями не існувало. Ці одиниці характеризувалися, зде­більшого однаковим набором видів праці. Рабовласниць­кі латифундії чи феодальні маєтки відрізнялися не так строкатістю застосовуваних видів праці, як кількістю за­йнятої в них робочої сили, експлуатованих рабів і кріпа­ків. Щодо вільних селян, то структура їх господарств бу­ла практично однакова. Селяни не лише вирощували хліб та худобу, а й виготовляли знаряддя праці, одяг, взуття тощо. Звичайно, і за натурального господарства деякі продукти праці (сіль, залізо, прянощі тощо) обмі­нювалися на ринку як товари, але такий обмін відігравав другорядну роль.

Натуральна форма виробництва існувала в умовах не­розвинутого суспільного поділу праці і відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і типу виробничих від­носин, що зумовлюють украй обмежену мету виробництва та підпорядковують його задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних, примітивних за характером.

Натуральне виробництво було малоефективним, кон­сервативним і забезпечувало дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини в натуральному господарстві не уречевлювалися, тому виступали як від­носини між самими людьми, а не між продуктами їхньої праці. Експлуатація в антагоністичних формаціях, де па­нувало натуральне виробництво, відбувалася у зримих,

найбільш грубих і брутальних формах. Вона ґрунтувала­ся на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності, яка мала персональний характер.

Причини виникнення і сутність товарного виробницт­ва. Матеріальною основою виникнення товарних відносин, їх речовим змістом є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Суспіль­ний поділ праці зумовлений дією закону економії часу і спричиняє підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів. На основі суспільного поділу пра­ці виникають виробничі відносини між людьми у сфері не лише безпосереднього виробництва, а й обміну продукта­ми праці. Суспільний поділ праці та обмін продуктами — два взаємозумовлених процеси. Але сам суспільний поділ праці не породжує товарних відносин.

У докапіталістичних формаціях суспільний поділ праці був слабо розвинутий. Так, виділення пастуших племен з маси первісних поклало початок першому вели­кому суспільному поділу праці. Це уможливило регуляр­ний обмін між общинами. Згодом відбувся другий вели­кий поділ праці — ремесло відокремилося від землероб­ства, що означало виникнення товарного виробництва, тобто виробництва, спеціально розрахованого для обміну. Розвиток обміну зумовив виникнення металевих грошей, виділення класу купців, появу торговельного капіталу. Це був третій великий поділ праці, що відбувся в умовах рабовласницького ладу і визначив подальший розвиток товарного виробництва.

З погляду суспільної форми виникнення товарних відносин зумовлене соціально-економічною відокремлені­стю виробників, яка з часу розпаду первісного ладу є формою приватної власності на засоби виробництва. Оскільки приватна власність існує у двох діаметрально протилежних за економічним змістом формах (дрібното­варна, що ґрунтується на власній праці, та капіталістич­на, заснована на експлуатації найманої праці), то й відо­кремлення має різний характер.

Економічна відокремленість виявляється передусім у тому, що виробники самі привласнюють результати своєї праці. Характер відокремленості (повна чи часткова) за­лежить від панівного типу власності. Постає питання про причини відокремленості виробників.

З погляду речового змісту така відокремленість зумов­люється насамперед неоднорідністю праці. Види праці рі­зняться своєю складністю, неоднаковим функціональним

змістом праці — співвідношенням творчого та шаблонного компонентів, розумової та фізичної праці. Існують різні умови праці, залежно від яких виділяють працю легку й важку, працю у шкідливих умовах тощо. Не однакові фі­зичні й духовні здібності людей до праці, не однакові їхні навички до щоденної наполегливої праці. Тому результа­тивність, ефективність праці різних людей різна.

З погляду суспільної форми відокремленість виробни­ків зумовлена їх прагненням привласнити результати своєї праці (в умовах простого товарного виробництва) і чужої праці (в експлуататорських формаціях, насампе­ред за капіталізму).

Суспільний поділ праці виявляється у трьох основних формах. «Коли мати на увазі лише саму працю, то поділ суспільного виробництва на його великі роди, як-от зем­леробство, промисловість та ін., можна, — писав К. Маркс, — назвати загальним поділом праці, розпад цих родів виробництва на види і підвиди — частковим поділом праці, а поділ праці всередині майстерні — оди­ничним... поділом праці». Така класифікація, з одного боку, відображає історичну послідовність виникнення різних форм поділу праці, з іншого — ступінь його роз­витку в межах окремих національних держав. Аналогіч­ні три основні форми суспільного поділу праці існують у межах світового господарства, при функціонуванні між­народного поділу праці.

Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частко­вий поділи праці. Ці форми створили великі матеріально відокремлені між собою сфери виробництва, злиття яких у сукупний суспільний відтворювальний організм при со­ціально-економічному відокремленні виробників здійс­нюється шляхом обміну продуктів праці як товарів.

Товарне виробництво — така організація суспільного господар­ства, коли окремі продукти виробляються відокремленими вироб­никами і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами.

Звідси випливає, що основними рисами товарного ви­робництва в усіх докапіталістичних формаціях і на ниж­чій стадії капіталізму є: 1) суспільний поділ праці; 2) приватна власність на засоби виробництва; 3) повна со­ціально-економічна відокремленість виробників; 4) еко­номічні зв'язки між відокремленими товаровиробниками через обмін; 5) стихійний та анархічний характер розвит­ку; 6) невтручання держави у розвиток і функціонуван­ня товарного виробництва. І • И.'ї

Розрізняють просте та капіталістичне товарне вироб­ництво. Просте товарне виробництво характеризується поєднанням безпосередніх виробників із засобами вироб­ництва, капіталістичне — їх антагонізмом. Просте това­рне виробництво ґрунтується на власній праці, капіталі­стичне — на експлуатації чужої праці. Продукт праці в простому товарному виробництві належить товаровироб­никові, у капіталістичному — власникові засобів вироб­ництва, тобто капіталістові. Просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним, у ньому відсутній одиничний поділ праці, а кінцева мета — задоволення особистих по­треб товаровиробника. Капіталістичне товарне виробниц­тво передбачає спільну працю багатьох найманих праців­ників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета — одержання прибутку капіталістом. Просте товарне вироб­ництво має обмежений характер (одна частина виробле­них у суспільстві продуктів йде безпосередньо на особис­те споживання, друга — на ринок), а капіталістичне — загальний.

В умовах командно-адміністративної системи колиш­нього СРСР мало місце штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії еконо­мічних законів товарної форми організації виробництва, що стало однією з причин неефективності й затратного характеру економіки.