Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

10.2. Промисловий переворот і його вплив на національну структуру суспільства в Україні

Розклад натурального господарства у пореформений пері­од створював ринок збуту для капіталістичного виробництва. Вже в другій половині 60-х років починається швидке зрос­тання фабрично-заводської промисловості. В основних галу­зях народного господарства починають переважати парові

машини і різноманітна техніка - механічні станки, обладнан­ня, механізми, перш за все в обробній промисловості.

Однією з найрозвинутіших галузей української промисло­вості стає цукроваріння. Його питома вага у всеросійському виробництві цукру в 1852-1885 рр. досягла 87,8%. Україна стала основним постачальником цукру для всієї імперії. Ма­шинна індустрія в цукровій промисловості України сформува­лася в основному на базі великих вотчинних мануфактур шля­хом заміни ручної техніки в усіх основних операціях систе­мою машин, а примусової праці кріпосних селян - працею вільнонайманих робітників.

Початок капіталістичної індустріалізації характеризував­ся прямим втручанням держави в економіку, зокрема у формі фінансування залізничного будівництва, прямої підтримки га­лузей, що мали загальноросійське значення (металургія, маши­нобудування). Інтенсивне залізничне будівництво 70-80-х років сприяло розширенню внутрішнього ринку для фабричної про­мисловості; розвиткові нових галузей — рейкопрокатного ви­робництва, транспортного машинобудування.

Селянська реформа сприяла появі дешевої робочої сили, що спричинило до надзвичайно високої норми її експлуатації. Це приваблювало до країни іноземні капітали, до того ж царизм поширював різні форми державної підтримки й на закордонних підприємців. Іноземний капітал брав участь у розвиткові вели­кої машинної індустрії шляхом скуповування акцій російських компаній, фінансування вітчизняних підприємств тощо.

Своєрідністю економічного розвитку України у післяре-форменний період був двобічний розвиток капіталізму -вшир і вглиб — за умов здійснення так званої "внутрішньої колонізації", швидкого зростання населення степової смуги за рахунок еміграції, викликаної розвитком великої про­мисловості Півдня та капіталізацією сільського господар­ства. Характерним для перших пореформених десятиліть було існування поряд з великими фабриками, заводами, ко­пальнями дрібних закладів і мануфактур, зокрема у харчовій та обробній промисловості.

Вже у 60-х - на початку 80-х років відбулися зміни у струк­турі промисловості України: ґуральництво, суконна та інші колись високорозвинені галузі поміщицької промисловості займають другорядні позиції або занепадають і ліквідовують­ся, натомість зростає вага добувної промисловості (кам'яне ву­гілля), посилено розвиваються металургія, машинобудування.

 60 -80-ті роки XIX ст, — це час інтенсивного залізничного будівництва, розвитку річкового і морського пароплавства, за­галом - розгортання в країні промислового перевороту, суть якого полягала у витіснені ручної праці машинною.

Щодо металообробної та машинобудівної промисловості, то найбільшими районами її розвитку на Україні були Херсонсь­ка, Харківська, Катеринославська і Київська губернії. Потуж­ними на той час підприємствами були Луганський казенний завод, "Арсенал" у Києві, завод Бобринських у Смілі, завод Ях-ненків і Симирненка в Городищі, завод Російського товариства пароплавства і торгівлі в Одесі. На початку 70-х років анг­лійський капіталіст Дж. Хьюз (Юз) збудував у Донецькому басейні великий металургійний завод.

З кінця 60-х років розпочалося інтенсивне піднесення ву­гільної промисловості Донбасу. Через швидкий розвиток ме­талургії та будівництва залізниць у Донецькому краю сталася справжня підприємницька лихоманка. Вітчизняні й іноземні капіталісти намагалися у всякий спосіб захопити родовища вугілля і будувати шахти. Особливого розмаху капіталістичне підприємництво набуло у зв'язку з будівництвом залізниць, що перетинали Південь України: Курсько-Харківсько-Азовсь-кої, Лозово-Севастопольської та Донецької.

У 60-80-ті роки Україна стає головним центром харчової промисловості Росії. Розвинутими галузями були цукрова, спир­тогорілчана і мукомольна. Районами цукроваріння всеросійсь­кого значення були Київщина і Поділля.

У 80-ті - на початку 90-х років завершився технічний перево­рот у традиційних галузях промисловості України - харчовій та легкій. На цукроварнях були впроваджені системи машин, різко зросла середня продуктивність цукроварні та загальне виробни­цтво цукру. На початку 90-х років на Правобережжі та Харків­щині діяло понад 150 цукроварних заводів, які виробляли близь­ко 21 млн. пудів цукру (85% загальноросійського виробництва). Головним районом капіталістичної мукомольної промисловості був Південь України. На Правобережжі та Лівобережжі центра­ми мукомольного виробництва стають Київ, Кременчук, Харків. Цукрове, мукомольне, спиртогорілчане виробництво України пе­ретворилися на галузі великої капіталістичної промисловості все­російського значення. Серед галузей по переробці тваринної си­ровини продовжувала розвиватися шкіряна.

Тривав швидкий розвиток кам'яновугільної промисловості Донбасу. Добування вугілля тут зросло з 6 млн. пудів у 1868 р.

до 250 млн. на середину 90-х років. Донецький басейн став го­ловною вугільною базою країни, на його частку припадало близь­ко 70% загальноросійського вуглевидобутку. Важливе значен­ня для розвитку металургійної промисловості мало створення на Україні власної залізорудної бази. У середині 80-х років ос­новним районом добування руди стає Криворіжжя. Тут почав діяти ряд потужних рудників, видобуток залізної руди зріс із 6,9 млн. пудів у 1885 р. до 66,7 млн. у 1895 р.

У другій половині 80-х-на початку 90-х років на Україні було збудовано чотири великі металургійні заводи: Олександрів-ський Брянського товариства у Катеринославі, Дніпровський завод у Каменському, Гданцівський завод у Кривому Розі та завод Донецького товариства у Дружківці. Південь України перетворився в найпотужніший район виробництва металу: в 1895 р. залізо і сталь, що були вироблені на його заводах, скла­дали 28,6% загального виробництва в Україні. Тим самим, відтіснюючи Урал, Південь України перетворився в основну ву­гільно-металургійну базу країни. Швидке піднесення Півдня здійснювалося завдяки інтенсивному припливу капіталів (зо­крема іноземних), створенню густої транспортної мережі, близь­кості моря, відсутності тут феодальної рутини, що забезпечувала розвиток суто капіталістичних галузей промисловості.

Протягом 80-х—на початку 90-х років бачимо швидке зро­стання на Україні капіталістичної машинобудівної промисло­вості. На середину 90-х років діяло 109 заводів (79 із яких збудовано саме в ці роки). Значна частина заводів була вели­кими підприємствами. На початку 90-х років на Україні зосе­реджувалося майже 32 % всіх машинобудівних заводів Росії, котрі давали близько 16% загальної російської продукції ма­шинобудування. Україна перетворилася на головний район сільськогосподарського машинобудування. Найбільшими центрами машинобудування були Харків, Катеринослав, Київ, Одеса, Олександрівськ. Водночас його розвиток гальмувався обмеженістю власної технічної бази.

Продовжувалося інтенсивне залізничне будівництво. Заліз­ниці на Україні створювались як складова загальноросійської мережі. Частина залізниць була збудована казною, решта -великими акціонерними товариствами за підтримки державного кредиту. На початку 90-х років на Україні діяло 9 залізничних (казенних і приватних) магістралей, загальна дов­жина становила 7,6 тис. верст. Виникли великі транспортні вузли - Харків, Київ, Катеринослав, Кременчук тощо. ,

На середину 90-х років на Україні склалися промислові райони всеросійського значення: Правобережжя - з розвину­тою цукровою та іншими галузями харчової промисловості та машинобудуванням, Південь, який поділявся на Криворізько-Придніпровський район — з розвинутою залізорудною і мар­ганцевою промисловістю, металургією і машинобудуванням, та Донбас — із розвинутою вугільною, металургійною, хімічною промисловістю. Слід ще виділити Харківський район (маши­нобудування, цукрова промисловість) і Одесько-Миколаївський (машинобудування, суднобудування, харчова промисловість).

У 90-ті роки в обробній промисловості України налічувалось понад 34 тис. підприємств. Отже, на цей час тут був створений основний кістяк великої капіталістичної машинної індустрії.

Розвиток капіталізму призвів до утворення двох нових су­спільних класів - пролетаріату і буржуазії, що було виражен­ням зміни суспільно-економічних відносин, які відбувались в усіх галузях народного господарства. Цей процес поширював­ся в межах загальних для всіх країн закономірностей. Разом з тим, формування буржуазії в різних районах, зокрема в Ук­раїні, мало свої особливості, які визначалися рівнем розвитку економіки, спеціалізацією виробництва, становищем даного рай­ону в системі всеросійського капіталізму.

Провідне становище в буржуазному класі належало великій буржуазії. В Україні на час реформи 1861 р. вона являла со­бою відносно чисельну групу, зформувавшись в цукровій, вино­курній та деяких галузях обробної промисловості на базі на­громадження капіталу в поміщицьких господарствах. У цей період промислова буржуазія ще не набула серйозного сусп­ільного значення.

Розвиток капіталізму в промисловості, поштовх якому дала селянська реформа 1861 р., створив грунт для кількісного росту промислової буржуазії, збільшення її капіталів, зміцнен­ня економічного становища і ролі в житті суспільства. Про­мислова буржуазія в пореформений період поновлювалася ви­хідцями з різних станів - дворянства, купецтва, заможного капіталізованого селянства. В Україні до складу промисло­вої буржуазії входили також представники технічної інтелі­генції і частково капіталісти-іноземці, які переселялися в Росію і вкладали свої капітали у важку промисловість: ву­гільну, металургійну, машинобудівну. Ядро торговельної буржуазії складали купці, які займалися торгівлею ще в до-реформений період.

Поступовий розвиток капіталізму супроводжувався струк­турними змінами в класі буржуазії. Дуже велике значення в цьому процесі належало промисловому перевороту. Зростан­ня машинної індустрії, посилення концентрації виробництва мали своїм наслідком зосередження великих промислових підприємств в руках окремих капіталістів. Промисловий пе­реворот все більше закріплював в ролі лідера буржуазного роз­витку крупний промисловий капітал, підпорядкувавши йому торговий та фінансовий капітал.

Утворення промислової буржуазії на Україні відбувалося насамперед шляхом "обуржуазнення" українських, російських, польських поміщиків (Терещенків, Головинських, Тишківсь-ких, Рутченків, Добринських, Лопухіних-Демидових), які стали на шлях капіталізації своїх господарств, перетворювалися у власників промислових підприємств, ставали членами акціо­нерних і пайових товариств - передусім у цукровій, спиртого­рілчаній, мукомольній галузях. Формування промислової бур­жуазії йшло також за рахунок вихідців з українського купе­цтва й міщанства — в цукровій, мукомольній, шкіряній, вугільній промисловості й пароплавстві (Яхненки і Симирненки, Пан-ченки, Стороженки); російського — в суконній, машинобудівній і металообробній промисловості, залізничному транспорті (Дег-тярьови, Суботіни); єврейського - в цукровій, винокурній, му­комольній промисловості (Бродські, Горенштейни, Гальперіни). Таким чином, характерною особливістю промислової буржу­азії на Україні був її багатонаціональний склад. При цьому українська національна буржуазія посідала важливі позиції в ряді провідних галузей промисловості.

Дрібна буржуазія (власники невеликих промислових за­кладів, ремісничих майстерень тощо) відступала на задній план, частково розорялася. Однак в Україні, як і в цілому по Росії, все ж таки зберігався значно більший, ніж в західноєвропейських країнах, дрібнобуржуазний прошарок.

В середовищі буржуазії складався прошарок буржуазної інтелігенції — адвокати, лікарі, землеміри.

Процес становлення робітничого класу нерозривно пов'яза­ний передусім із переходом від мануфактури до фабрики, з пе­ремогою машинної праці над ручною. Якщо робітник на ману­фактурній стадії капіталістичної промисловості ще не розірвав зв'язків з землею, то фабричні робітники зосереджувались на великих підприємствах, втрачали риси патріархальності і ос­таточно поривали зі своїм минулим.

•™ Головним джерелом утворення робітничих кадрів для ве­ликої машинної індустрії було збідніле селянство. У 60-х—80-х роках, коли фабрики витісняли мануфактуру та відбу­валося прискорене будівництво великих підприємств, селяни, йдучи на фабрики і заводи, вливалися до лав промислових ро­бітників, оволодівали навичками машинної праці, набували певної технічної культури, розширювали свій кругозір. Маса робітників перетворювалася у соціальний клас — пролетаріат. Соціальна характеристика цього класу визначалася відсутні­стю у нього будь-якої власності і працею по найму, тобто виму­шеним продажем своєї робочої сили капіталістам при фор­мальній свободі. У 1897 році загальне число промислових ро­бітників України сягало близько 425 тис., причому майже по­ловина з них зосереджувалася у важкій промисловості Кате­ринославської губернії. Однак промислові робітники все ще складали лише 7% робочої сили.

Процес утворення робітничого класу України здійснював­ся нерівномірно: найбільш інтенсивно він проходив у най­важливіших галузях промисловості, у великих промислових районах (Донецькому краї, Криворіжжі), на залізничному транспорті.

Активні процеси концентрації виробництва в головних галузях промисловості України в свою чергу сприяли концен­трації робітників на великих підприємствах. Складна техніка таких підприємств вимагала постійних кадрів робітників, які були б обізнані з нею. Концентрація робітників на великих підприємствах була основою для формування постійних кадрів промислового пролетаріату.

Формування робітничого класу у післяреформенні роки здійснювалося за рахунок не лише місцевого населення, а й при­міських селян і робітників, передусім із Центральної Росії. Швидкий розвиток індустрії на Півдні притягував сюди тисячі трудівників. Так, на шахтах Донбасу на початку 90-х років більше половини робітників були прийшлими, переважно з російських губерній. До половини робітників металургійних заводів також були вихідцями з російських і білоруських губерній, а на заліз­ницях їх була третина.

Умови праці в промисловості України, як і в усій Російській імперії, були, за європейськими стандартами, просто жахливими. Навіть після введених урядовими законами 1890-х років по­ліпшень, робочі зміни нерідко тривали по 10, 12 чи 15 годин. Технічної безпеки чи медичного обслуговування практично не

існувало. А платня (що майже цілком витрачалася на їжу та злиденне житло) середнього робітника на Україні становила лише малу частку того, що отримував його європейський колега.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+