Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

10.3. Західноукраїнські землі у другій половині XIX ст.

Хоча буржуазно-демократична революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії й зазнала поразки, проте вона започат­кувала поступову ліквідацію феодально-кріпосницьких відно­син і розчищення шляху до капіталізму. При цьому Галичи­на, Північна Буковина і Закарпаття увійшли в нову епоху економічно відсталими. Земельна аристократія зберегла свої економічні й політичні позиції. Загалом основні проблеми буржуазно-демократичних перетворень в Австрії протягом певного часу залишалися невирішеними.

У зв'язку з глибокою політичною кризою в країні, виклика­ною військовими невдачами в Італії (1859 р.) та у війні з Прус­сією (1866 р.), австрійський уряд видав цілий ряд указів і роз­поряджень. 20 жовтня 1860 р. було оголошено документ відо­мий під назвою Федеративної конституції, згідно з якою перед­бачався розподіл законодавчої влади між імператором і рейх­стагом та обласними сеймами. Вирішальною подією внутріш­ньополітичної боротьби був австро-угорський компроміс 1867 р., тобто угода між придворною аристократією та австрійським великим капіталом, з одного боку, і угорським землеволодін­ням - з іншого. В результаті Австрійська імперія була перетво­рена в двоїсту Австро-Угорську імперію. У Львові 1861 р. роз­почав свою діяльність місцевий виборний Галицький крайовий сейм. У Буковині також розпочав роботу крайовий сейм.

В промисловості Західної України переважали іноземні кап­італи - австрійські, німецькі, англійські, американські, французькі, бельгійські. Створивши монополістичні об'єднання, іноземні ка­піталісти оволоділи основними галузями західноукраїнських зе­мель, перш за все нафтою, експлуатували природні багатства.

У 50-60-ті роки XIX ст. в Західній Європі спостерігалося економічне пожвавлення, викликане процесом промислового перевороту. На початку 70-х років в основному він завершив­ся і в Австро-Угорській імперії. Проте, якщо в її західних і центральних частинах мало місце промислове піднесення, то промисловість Східної Галичини, Північної Буковини і За­карпаття розвивалися дуже повільно.

''•"• 70-90-ті роки були часом виникнення середніх і великих підприємств, але їх роль в промисловому виробництві була не­значною. Промисловість мала переважно дрібний, кустарно-ремісничий характер, була слабко механізованою. Великих капіталістичних підприємств на західноукраїнських землях було близько 220, і на них зосереджувалася лише четверта ча­стина робітників. Найбільш інтенсивно розвивалися нафтова і озокеритна промисловість у Бориславе-Дрогобицькому басейні.

Завдяки розвитку нафтової та озокеритної промисловості Борислав вже на початку 70-х років став найбільшим проле­тарським центром на західноукраїнських землях. Наприкінці століття на трьох великих на той час лісохімічних підприєм­ствах Закарпаття (у Великому Бичкові, Турії Бистрому і Пере-чині) працювало по 300-600 робітників. Діяло три меблеві фаб­рики — в Ужгороді (400 робітників), Хусті (160) і Львові (80). На кожному із трьох рудників Марморощини працювало по 300-500 робітників. Поступово набирав промислових рис Львів, де зростала кількість населення, зайнятого в промисловості й торгівлі, розширювалась мережа фінансово-кредитних установ. У місті відкрили свої філії Австрійський національний банк, Австрійський кредитний заклад для торгівлі і промисловості, Англо-австрійський банк, працювали Галицький іпотечний банк, Селянський та Крайовий банки. В нафтодобувну, лісову та інші галузі промисловості вкладали свої капітали австрійські, німецькі, французькі, американські банкіри і підприємці. Роз­гортали свою діяльність українські фінансові установи і тор­гово-промислові об'єднання: страхові товариства "Дністер" і "Карпатія", Крайовий союз кредиторів, Український іпотечний банк, Селянська каса, крайові кооперативні союзи.

З розвитком капіталізму відбувалося формування нових класів - пролетаріату і буржуазії. Робітничий клас поповню­вався селянами, що розорилися, ремісникам, кустарями. Велика кількість вільнонайманих робітників була зайнята в сільсько­му господарстві. Пролетаріат Західної України був багатонаці­ональним: тут працювали українці, поляки, угорці, молдавани, словаки, німці, євреї, представники інших національностей.

Робітники зазнавали тяжкого соціального, політичного та національного гноблення. Незважаючи на австрійський закон 1885 р. про 11-годинний робочий день, в Західній Україні він становив 12 годин і більше. Західноукраїнські робітники одержували найнижчу в Австро-Угорщині заробітну плату, охо­рони праці практично не існувало. Хоча Австрійська

Конституція 1867 р. офіційно проголосила національну рівноп­равність в школах, державних установах та судах, у дійсності ж панівне становище поряд з австрійськими правлячими колами в Східній Галичині займали польські шляхтичі, в Північній Буко­вині - румунські бояри, в Закарпатті - угорські феодали та кап­італісти.

Західноукраїнські землі були аграрним краєм. Сільським господарством тут займалося 94% населення. Більша частина ріллі, лісів та пасовищ належала поміщикам, заможним селя­нам, католицькій та уніатській церкві. Поміщикам належало понад 40% усіх земель.

Селянське господарство Галичини, Буковини і Закарпаття було переважно малоземельним, внаслідок чого більшість се­лян була змушена йти в кабалу до експлуататорів. В цілому господарств, які мали наділи до 5 га., в Галичині нараховува­лося 80%, в Буковині - 85%, в Закарпатті - 83%. Поряд з капіталістичними формами експлуатації в західноукраїнсько­му селі значне місце займали відробітки та інші пережитки кріпосництва.

Виключно тяжке економічне становище трудящих захід­ноукраїнських земель, зумовлене селянським малоземеллям і відсутністю розвинутої промисловості, призвело до появи надлишків робочих рук і спричинило масову еміграцію. Малоземельні та безземельні селяни і робітники залишали рідні місця і в пошуках роботи виїжджали до Аргентини, Бразилії, Канади, США та інших країн.

У другій половині XIX ст. пануючим класом на західноук­раїнських землях залишалися поміщики, проте розвиток капіта­лізму привів до посилення ролі буржуазії. Поряд з іноземними капіталістами в Галичині, Буковині і Закарпатті виникла і укра­їнська буржуазія, хоча її питома вага була порівняно невеликою.

Та;сим чином, падіння кріпосного права в Росії спричинило до подальшого розвитку капіталістичного устрою в Україні. Внаслідок завершення промислового перевороту 'на початок 90-х років капіталізм став пануючим способом виробництва, і це викликало великі економічні й соціальні зрушення в Ук­раїні. Південь України перетворився на основну вугільно-мета­лургійну базу країни. Важливим районом цукроваріння стала Правобережна Україна. Розвивалася промисловість на Лівобе­режній Україні: тут виростав Харківський промисловий район.

Провідним соціальним явищем післяреформенної епохи ста­ло формування двох нових класів - буржуазії та пролетаріату. г

Щодо Західної України, то економіка цих земель розвива­лася дуже повільно, не втрачаючи рис аграрно-сировинного придатку Австро-Угорщини та країн Заходу, а населення цих земель зазнавало соціального і економічного гніту.

 

Питання для повторення


1. В чому полягав основний зміст реформи 1861 р.?

2. Особливості реформи 1861 р. в Україні.

3. Аграрна реформа для державних і удільних селян: основні положення.

4. Наслідки реформи 1861 р. в сільському господарстві: а) в сфері виробництва; б) в соціальній сфері.

5. В чому полягали зрушення у фінансовій і кредитній системі другої половини XIX ст.?

6. Особливості промислового перевороту в Україні.

7. Формування класу буржуазії в Україні.

8. Робітничий клас України: особливості становлення і розвитку.

9. Особливості соціально-економічного розвитку західноукраїнсь­ких земель в другій половині XIX ст.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+