Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

10.4. Державне сприяння інвестиційній діяльності. Правове становище концесій

10.4. Державне сприяння інвестиційній діяльності. Правове становище концесій

Сучасна інвестиційна політика України базується на створенні спеціальних режимів інвестиційної діяльності. Такі режими можуть діяти в рамках певної галузі господарювання або в межах певної території, визначеної як вільна економічна зона або територія пріоритетного розвитку.

У першому випадку нині такі преференції існують у галузях літакобудування (Закон «Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні» від 12 липня 2001 р.), сільського господарства (Закон «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років» від 18 січня 2001 р.), суднобудування (Закон «Про державну підтримку суднобудівної про­мисловості України» від 23 грудня 1997 р.), бронетанковій (Закон «Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки» від 11 січня 2001 р.), автомобілебудування (Закон «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» 19 вересня 1997 р.), гірничо-металургійному комплексі (Закон «Про подальший розвиток гірничо-металургійного комплексу» від 17 січня 2002 р.).

В Україні певний час діяли Державний інвестиційно-клірин­говий комітет (при Міністерстві промислової політики) та Агентство з питань спеціальних (вільних) економічних зон. Нині їхні функції виконує Міністерство економіки.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Захист інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню мети викладення інвестицій, ефективній діяльності об’єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій. Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій.

Гарантії — це підкріплена силою держави система юридичних засобів і умов, що посилюють права управнених суб’єктів і обов’язки зобов’язаних суб’єктів правовідносин, забезпечуючи їх реалізацію опосередковано особливою процедурою (деталізація регулювання, надання регулювання більшої юридичної сили і т. ін.)[1].

Насамперед інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути вжиті заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на підставі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв’язку з припиненням інвестиційної діяльності.

Одним із джерел інвестування вітчизняної економіки є приватизація державного та відчуження комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до законодавства можуть бути покупцями у процесі приватизації[2].

До речі, у законодавстві України навіть виокремлюється спеціалізована група так званих промислових інвесторів, під якими згідно з п. 10 Державної програми приватизації на 2000—2002 роки, затвердженої Законом України «Про Державну програму приватизації» від 18 травня 2000 р. розуміється вітчизняний чи іноземний інвестор або їх об’єднання, які заінтересовані у збереженні частки підприємства на ринку відповідного продукту та не менше трьох років виробляють продукцію (виконують роботи, надають послуги), аналогічну основній продукції (роботам, послугам) підприємства, що приватизується, або споживають в основному виробництві продукцію (роботи, послуги) такого підприємства чи виробляють продукцію (роботи, послуги), яка використовується в основному виробництві підприємства, що приватизується, як основна сировина, чи здійснюють безпосередній контроль на таких підприємствах не менше від одного року. Промисловим інвестором не може бути компанія, зареєстрована в офшорній зоні. Для такої категорії інвесторів можуть установлюватись певні переваги в процесі приватизації[3].

Крім залучення інвестиційних коштів держава бере участь в інвестуванні через створення нових підприємств, а також передання майна в оренду.

Деякі інвестиції, насамперед, які фінансуються за державні кошти або кошти місцевих бюджетів, підлягають державній реєстрації, яка здійснюється після відповідної експертизи. Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р.

Надання інвесторам права на проведення господарської діяльності, пов’язаної з використанням об’єктів, що перебувають у державній або комунальній власності і передаються в концесію, відбувається на підставі Закону України «Про концесії» від 16 липня 1999 р. способом укладення концесійного договору та Закону України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14.12.1999.

Концесія — це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань зі створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

У концесію можуть надаватись об’єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для здійснення ді-
яльності в таких сферах господарської діяльності (крім видів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства можуть здійснюватися виключно державними підприємствами й об’єднан­нями):

водопостачання, відведення та очищення стічних вод;

надання послуг міським громадським транспортом;

збирання та утилізація сміття;

надання послуг, пов’язаних з постачанням споживачам тепла;

будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об’єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд;

будівництво та експлуатація шляхів сполучення;

будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів;

будівництво та експлуатація аеропортів;

надання послуг у сфері кабельного телебачення;

надання послуг зв’язку;

надання поштових послуг;

транспортування та розподіл природного газу;

виробництво та (або) транспортування електроенергії;

громадське харчування;

будівництво жилих будинків;

надання послуг у житлово-експлуатаційній сфері;

використання об’єктів соціально-культурного призначення;

створення комунальних служб паркування автомобілів;

надання ритуальних послуг;

будівництво та експлуатація готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об’єктів туристичної індустрії.



[1] Крупа Л. К вопросу о юридическом содержании понятия «специальный правовой режим» // Підприємництво, господарство та право. — 2001. — № 7. — С. 15.

[2] Вінник О. М. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2000. — С. 207—208.

[3] Напр., ст. 16 Закону України «Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»» від 13 липня 2000 р.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+