Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.5. Управління товарно-матеріальними запасами

10.5. Управління товарно-матеріальними запасами

Класифікація запасів.
Чинники, що визначають їх обсяг

Корпорації в середньому вкладають 20—25 % своїх активів у товарно-матеріальні запаси; торговельні корпорації, які організовують роздрібний товарообіг — близько 40 %. Товарно-мате­ріальні запаси класифікуються на три основні групи:

1) запаси, що накопичуються до виробничого процесу, — сировина, напівфабрикати (pre-production inventory);

2) незавершене виробництво (in-progress inventory);

3) запаси готової продукції (finished goods inventory).

Структура товарно-матеріальних запасів визначається особливостями галузі господарства. У роздрібній торгівлі накопичуються великі запаси готової продукції, невелика частка сировини, напівфабрикатів, ще менша — незавершеного виробництва.

Сума грошових коштів, вкладених у товарно-матеріальні запаси, визначається найрізноманітнішими чинниками: обсягом планованої реалізації, особливостями виробленого продукту, сезонністю, портфелем замовлень та ін. Фінансові менеджери корпорації звичайно намагаються знизити до можливого мінімуму вкладення в сировину і напівфабрикати, деякі фірми працюють
«з коліс». Необхідний денний обсяг сировини і напівфабрикатів доставляється до початку робочого дня. У цьому випадку корпорація заощаджує кошти, необхідні для зберігання запасів. Незавершене виробництво скорочується під впливом застосування нових технологій. Особлива увага приділяється статті «готова продукція». Товари, що користуються низьким попитом, корпорація може реалізувати за нижчими цінами. Корпорація також враховує можливі ризики, пов’язані з труднощами збуту товарів модних, таких, що швидко псуються, вогненебезпечних, технічно застарілих.

Модель економічно обґрунтованого
обсягу замовлення

На практиці застосовуються різні моделі економічно обґрунтованих розмірів товарно-матеріальних цінностей. Класична модель, яка описується в усіх підручниках, виданих у західних країнах, називається «економічно обґрунтований обсяг замовлення» (ЕООЗ —
The Economic ordering quantity — EOQ)[1]. Модель пропонує такі умови: 1) усі параметри відомі і постійні, очікувану вартість можна прогнозувати; 2) попит постійний і добре вивчений; 3) замовлення здійснюються без затримок; 4) ніяких кількісних знижок замовнику не дається.

Рис. 10.5. Графічний розрахунок точки вибору
економічно обґрунтованого обсягу замовлення

Мінімальна точка на кривій Q* — загальна вартість економічно обґрунтованого замовлення — визначається за формулою:

.

де S — щомісячний продаж одиниць виробу, дол.;

О — вартість розміщення замовлення, дол.;

С — поточні витрати на зберігання одиниці виробу на місяць, дол.

За даними Міністерства торгівлі США, річні витрати на поточні запаси товарно-матеріальних цінностей у промислових корпорацій становлять 25 % від їх вартості. Проценти розподіляються в такий спосіб: моральний знос — 10 %, фізичний знос — 5—6 %, податки на власність — 0,5 %, вантажно-розвантажувальні витрати — 2,5 %, страхування — 0,25 %, зберігання — 0,75 %[2].

Ситуація

Припустимо, що корпорація N дала згоду на поставку 2000 одиниць виробу. Розміщення замовлення обходиться корпорації у 8 дол. за кожне замовлення. Ціна одиниці виробу — 1 дол. за умови 20 % поточних витрат на збереження запасу виробів, тобто поточні витрати на одиницю виробу становлять 0,2 дол.

Підставляємо значення у формулу:

Таким чином, оптимальне замовлення виробів становить 400 одиниць.

Припустимо, що фірма буде використовувати товарно-мате­ріальні запаси рівномірно протягом року, тоді середній рівень запасу становитиме 200 одиниць (середній рівень запасу визначається за формулою — ЕООЗ / 2).

Рис. 10.6. Використання товарно-грошових запасів[3]

У нашому прикладі обчислення загальної вартості товарно-матеріальних запасів (рис. 10.5 — крива А) зведеться до таких розрахунків:

1) Кількість замовлень = 2000 од. / Оптимальне замовлення 400 од. = 5 замовлень;

2) Вартість розміщення замовлень = 5 · 8 = 40 дол.;

3) Поточні витрати = Середня кількість одиниць виробу ´ Поточні витрати на зберігання на одиницю виробу = 200 · 0,2 = 40 дол.;

4) Усього витрати = Вартість розміщення 40 + Поточні витрати 40 = 80 дол.

Точка М (на графіку ЕООЗ), яка показує оптимальне замовлення в 400 одиниць, відповідає 80 дол. загальних витрат за замовленнями, які складаються з 40 дол. вартості збереження плюс 40 дол. вартості розміщення.

Метод контролю АВС

У тих випадках, коли список товарно-матеріальних запасів дуже довгий і умови зберігання вимагають додаткової площі для складування, застосовується метод контролю, що називається АВС. Так, приміром, хімічні корпорації звичайно мають на складах запаси, що охоплюють 20 000 найменувань. Відповідно до методу АВС усі запаси класифікуються за укрупненими групами. Уперше метод був застосований корпорацією «Дженерал Електрик». Усі матеріальні цінності групуються за трьома категоріями (рис. 10.7).

Рис. 10.7. Метод АВС [4]

Категорія А: до неї відносять найменування, що охоплюють до 10 % усіх запасів, але за вартістю вони становлять 70 % усіх доларових вкладень у статті «Товарно-матеріальні запаси».

Категорія В: до неї відносять найменування товарів, що охоп­люють до 30 % усіх запасів, за вартістю — до 20 % усіх доларових вкладень.

Категорія С: до неї належать численні статті, що охоплюють до 60 % усіх запасів, але за вартістю вони становлять лише 10 %.

Крива на графіку називається кривою Парето[5], а метод АВС — аналіз Парето, або метод угруповань.

Сутність «кривих Парето», або «кривих байдужності», полягає в тому, що велика частина виробництва, торгівлі, доходів та інших показників припадає на меншу частину покупців, одержувачів доходів і т. д. Криві байдужності, як показує сама назва цих кривих, нейтральні до будь-якої політики. У нашому прикладі основна частина запасів за вартістю припадає на незначну їх частину. І яку політику в галузі формування товарно-мате­ріальних запасів не проводила б корпорація, їх розподіл буде визначатися кривою байдужності. Великої диференціації в розподілі запасів у різних за своїм виробничим потенціалом і призначенням корпорацій не спостерігається.

Класифікація товарно-матеріальних запасів дає змогу диферен­ціювати методи контролю і спрямувати основні зусилля на проб­леми, вирішення яких дасть найкращі результати. Дорогі запаси категорії А вимагають більшої уваги і контролю. За цією категорією передбачається детальний аналіз обсягу замовлень і створення буферних запасів. Категорія В вимагає менших зусиль від менеджерів, тут застосовуються більш прості методи прогнозування і приблизні оцінки ЕООЗ. Категорія С включає множину статей, часто дуже дрібних, які мають обмежене споживання. Цій категорії статей приділяється менше уваги порівняно з двома першими. За можливості тут застосовується система (two-bin system), яка складається з двох ящиків (комірок) зберігання. Коли один з них порожній, робиться замовлення. Кількість замовлень за такого зберігання скорочується, витрати, пов’язані зі зберіганням, наближаються до мінімуму.

Деякі корпорації виділяють категорію запасів Д. Здебільшого це залежані товари, не використовувані понад шість місяців. Контроль над цими статтями повинен бути дуже жорстким. Вони не повинні замовлятися доти, доки не будуть витрачені старі запаси. Якщо старі запаси непридатні, то нові замовлення дозволяються тільки в разі потреби. У літературі зазначається, що так звана крихка, тобто нестійка, стаття запасів, або та, що стає об’єк­том шахрайства, може бути переведена з категорії С (або D) в А[6].

Вплив інфляції на визначення суми
товарно-матеріальних запасів

На управління товарно-матеріальними запасами впливає інфляція. У літературі зазначається, що помірна інфляція (під такою розуміється трипроцентне щорічне зростання цін) не впливає на формування запасів і в прогнозуванні вона не враховується. За стабільних темпів інфляції використовується модифікований ва­ріант моделі ЕООЗ. Темп інфляції, виражений у процентах, віднімається від суми поточних витрат на одиницю виробу. У нашому прикладі (див. с. 390) передбачувані поточні витрати становлять 20 %, з урахуванням інфляції (10 %) вони становитимуть 10 %, або 0,1 дол. Знаменник скорочується, тому показник ЕООЗ зростає. Проте якщо темпи інфляції високі, що тягне за собою зростання процентів поточних витрат на одиницю виробу, показник ЕООЗ може зрости незначно і навіть скоротитися. Інфляція, що розвивається, як правило, призводить до збільшення запасів, оскільки менеджери прагнуть купити необхідні вироби, сировину та інше до чергового витка цін. На зростання запасів також впливає зростання цін на імпортовану сировину, напівфабрикати тощо, невизначеність постачання і курсів валют.



[1] Ми наводимо інтерпретацію цієї моделі за кн.: Block S. B., Hirt G. A. Foundations of Financial Management. — P. 193—195; Samuels J. M., Wilkes F. M., Brayshaw R. E. Mana­gement of Company Finance. — P. 583.

[2] Финансовое управление компанией / Под общ. ред. Е. В. Кузнецовой. — М.: Фонд
«
Правовая культура
», 1996. — С. 180.

[3] Графік з кн.: Block S. B., Hirt G. A. Foundations of Financial Management. — P. 197.

[4] Графік із кн.: Samuels J. M., Wilkes F. M., Brayshaw R. E. Management of Company Finance. — L.: Chapman and Hall, 1993. — P. 598.

[5] Вільфредо Парето (1948—1923) — швейцарський економіст італійського похо-
дження відомий своїми працями з теорії економічної рівноваги, загального добробуту, розподілу прибутків та ін.

[6] Див.: Шим Д. К., Сигел Д. Ф. Финансовый менеджмент. — С. 258.