13.2. Методи розміщення корпоративних цінних паперів
13.2. Методи розміщення корпоративних цінних паперів
Розміщення первинних емісій
Первинне розміщення цінних паперів визначається як законами, так і традиціями країни. У практиці країн з розвиненою ринковою економікою корпорації використовують два основні методи розміщення первинних емісій: публічне, або відкрите, розміщення і приватне з переважанням першого.
Публічне розміщення, тобто пропонування цінних паперів широкій публіці, здійснюється через численних інституційних посередників; корпорація може також розміщувати свої цінні папери за допомогою оголошення в пресі, не звертаючись до посередництва. Особливість публічного розміщення полягає в тому, що цінні папери продаються необмеженій кількості учасників.
За приватного розміщення цінних паперів весь їх випуск продається «в одні руки» — великому посереднику-андеррайтеру (underwriter), що гарантує розміщення всієї нової емісії. Андеррайтерами звичайно є інвестиційні банки і фінансові інституції інвестиційного типу.
У розміщенні облігацій у США переважають публічні випуски — від 63 до 82 %. З 1990 р. визначилася чітка тенденція відносного зростання публічних емісій і скорочення приватних. Облігації корпорацій США реалізуються також за кордоном, їх відносна частка зросла з 7,6 до 15,2 % (рис. 13.1).
Рис. 13.1. Емісія корпоративних облігацій
у США за методом їх розміщення, % [1]
У розміщенні емісій акцій переважають приватні розміщення (рис. 13.2). Під час кризових 2000—2002 рр. проявилася тенденція зменшення приватних і збільшення публічних розміщень. У такий спосіб високотехнологічні корпорації певною мірою обходять контроль над емісією з боку Комісії з цінних паперів і бірж (КЦПБ), надаючи перевагу приватному розміщенню, а емісії дрібних і середніх корпорацій, які зазвичай використовують відкриту передплату, скоротилися.
Рис. 13.2. Емісії акцій у США за методом їх розміщення, % [2]
Фінансові посередники надають корпорації-емітенту ряд послуг, пов’язаних із розміщенням. Вони пропонують корпорації вибрати кращий час для продажу. Теоретично кращим часом для випуску нових акцій є дні тижня, коли на вторинному ринку раніше випущені акції корпорації котируються за високою ціною. Кращий час для продажу нових облігацій — період (який може бути і коротким, і тривалим) найнижчих процентних ставок ринку. Якщо за раніше випущеними облігаціями купонна ставка була вищою, ніж ринкові процентні ставки, їх ціна буде вищою номіналу. Саме цей період найбільш сприятливий для нових емісій облігацій.
Фінансовий посередник повинен також запропонувати ціну цінного папера, що випускається. Вибір ціни передбачає глибоке знання ринку. У корпораціях, фірмах і банках, що розміщують цінні папери, є спеціальні відділи, призначення яких полягає у вивченні руху індексів цін за акціями й облігаціями. Правильно визначена ціна продажу (offer price, public offering price, asked price) сприяє швидкому розміщенню випуску за найбільш «зручною», тобто високою, ціною (convenient price). Випуск, який можна швидко розмістити, називається «продажем із вікна» (to go out the window). Якщо ціна була встановлена на низькому рівні, можливий швидкий розпродаж цінних паперів. У цьому разі менеджери корпорації повинні вибрати кращий варіант: або швидкий продаж, наслідком якого буде зменшення суми залучених фондів, або звичайне розміщення, що принесе очікувану суму коштів.
З погляду корпорації-емітента кожний з методів має свої переваги і недоліки. У публічного розміщення є низка переваг.
По-перше, маючи великий вибір посередників і ринків, корпорація може розмістити цінні папери на значні суми. По-друге, відкрита підписка підвищує авторитет корпорації на ринках товарів і послуг. По-третє, інвестори, зацікавлені в диверсифікації своїх портфелів, віддають перевагу публічній підписці і тим самим сприяють швидшому розміщенню. По-четверте, корпорації, що ведуть політику поглинання і злиття, використовують відкритий ринок, тобто публічний продаж цінних паперів у своїх цілях.
Публічне розміщення має також недоліки.
По-перше, у США, наприклад, корпорація, подаючи документи у КЦПБ, повинна сповна розкрити не тільки свою фінансову інформацію, а й плани розвитку. По-друге, корпорації відчувають чималий тиск великих інституційних інвесторів із приводу відображення у квартальних звітах збільшення доходів на одну акцію. Нерідко це завдає шкоди довгостроковим програмам корпорації. По-третє, публічний продаж випуску обходиться набагато дорожче приватного розміщення. Емітент оплачує не тільки процес розміщення, а й різні комісійні платежі.
Приватне розміщення має свої недоліки і переваги перед відкритою формою. Переваги полягають у такому.
По-перше, корпорація уникає реєстрації нового випуску в КЦПБ, підготування до якої потребує часу і значної суми грошей. Незважаючи на широке використання правила 415 (див. с. 477), корпорації зазнають значних втрат, пов’язаних зі сплатою комісійних КЦПБ. За даними американської економічної літератури, щорічно корпорації сплачують КЦПБ до 2 млрд дол. По-друге, відхід від реєстрації сприяє збереженню комерційної таємниці. Одним із документів, який КЦПБ вимагає від емітента, є плани економічного і фінансового розвитку. Це положення неприйнятне для інноваційних корпорацій, військово-промислового комплексу. По-третє, андеррайтери купують весь випуск цінних паперів і, таким чином, беруть на себе ризик розміщення емісії.
Основний недолік приватного розміщення полягає в тому, що емітент потрапляє у певну фінансову залежність від інвестиційних банків-андеррайтерів. Виконуючи вимоги, які висуває до них КЦПБ, емітенти також дають пояснення щодо фінансової звітності. Фінансові аналітики андеррайтерів уважно вивчають всю інформацію про своїх клієнтів.