Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

13.6. Проблеми інтеграції соціально-трудових відносин України в систему відносин, визнану МОП

 Диплом на замовлення

У сучасних умовах неможливо розраховувати на успіх в соці­ально-трудовій політиці країни, ізолювавшись від світового співто­вариства, тому при переході до ринку дуже важливим є звернення до початкових цінностей, закладених в базових трудових нормах, рекомендаціях, правилах, що акумулюють досвід світового співто­вариства та перевірені практикою їх застосування в багатьох краї­нах.

З метою регулювання соціально-трудових відносин наша дер­жава з урахуванням міжнародних, регіональних трудових стан­дартів створює власну законодавчу та нормотворчу систему, яка охоплює питання зайнятості, оплати праці, соціальної політики, умов та охорони праці, робочого часу, міграційної та демографіч­ної політики тощо.

Конституція України згідно із загальновизнаними принципа­ми і нормами міжнародного права гарантує громадянам права на працю, на не заборонену законом підприємницьку діяльність, на соціальний захист. Гарантується захист від примусової праці, рівні можливості в обранні професії, виду трудової діяльності, право на безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу, ніж це визначено законодавством. Громадяни мають рівні консти-

туційні права і свободи, захищені від дискримінації за всіма озна­ками тощо. Ці положення мають вищу юридичну силу та застосо­вуються на всій території нашої держави.

Трудові правовідносини можуть регулюватись актами компе­тентних державних органів: діючі міжнародні договори за участю України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств, ко­мітетів та відомств України, накази керівників підприємств, рішен­ня органів місцевого самоврядування.

В умовах формування нової для нашої країни системи ринко­вих відносин і нове законодавство про працю також постійно роз­вивається . Поряд з Конституцією України, що визначає ряд основ­них принципів правового регулювання, в країні діють також Ко­декс законів про працю України та ряд законів й інших правових документів, які регулюють соціально-трудові відносини праців­ників усіх підприємств, установ, закладів незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, що здійснюють трудову діяльність за трудовим договором з фізич­ними особами.

Якщо в законодавстві України містяться інші (гірші для люди­ни) права, ніж у міжнародному договорі, в якому бере участь Укра­їна, то застосовуються правила міжнародного договору. Умови до­говорів, які погіршують становище працівників порівняно з нор­мами вітчизняного законодавства, є недійсними.

Відповідно до ст. 9 Конституції України дійсні міжнародні до­говори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України.

Традиційно в Україні склалося так, що діяли досить прогре­сивні правові норми, які визначали принципи трудового права. Нині наша країна може пишатись рівнем гарантій, що надаються трудящим чинним законодавством. Це підтверджується прийнят­тям і дотриманням Україною конвенцій МОП, Загальної декларації прав людини, нормативно-правових актів Ради Європи та Євро­пейського Союзу, Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів тощо.

З усіх ухвалених МОП конвенцій Україна ратифікувала 54 кон­венції, з них 46 — чинні, в тому числі всі фундаментальні конвенції (№29,87, 98, 100, 105, 111, 138). За роки незалежності Україною ратифіковано 10 конвенцій.

Практично за всіма напрямками, що створюють основу соціаль­но-трудових взаємовідносин, національне українське законодав­ство гарантує не менш широкі права громадянам — суб'єктам соці­ально-трудових відносин, ніж зафіксовані в міжнародних актах.

Багато з міжнародних трудових актів лише декларують право трудящих на щорічну оплачувану відпустку, зокрема Міжнарод­ний пакт про економічні, соціальні та культурні права людини, Конвенція МОП № 132 1970 р. про оплачувані відпустки, Євро­пейська Соціальна Хартія (переглянута в 1996 р.). Водночас ст. 74 та 75 Кодексу законів про працю України встановлюють, що гро­мадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємства­ми, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також тим, що працюють за договором з фізичною особою, надаються щорічні (основна та до­даткова) відпустки зі збереженням на цей період місця роботи та заробітної плати. Причому щорічна основна відпустка надається співробітникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік з дня укладення трудового договору.

Щодо надання жінкам оплачуваних відпусток у зв'язку з вагіт­ністю та пологами українське законодавство гарантує трудящим більші строки, ніж мінімальні, встановлені Конвенцією МОП № 183 2000 р. про охорону материнства. Ця Конвенція передбачає надання такої відпустки тривалістю не менше 14 тижнів, включа­ючи обов'язковий період тривалістю шість тижнів після народжен­ня дитини, тоді як ст. 179 КЗпП України встановлює оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 18 тижнів (126 календарних днів — 70 до пологів та 58 після, рахуючи з дня пологів).

Однак ряд положень українського національного законодавства у сфері соціально-трудових відносин, практика застосування їх у деяких аспектах не відповідає нормам міжнародного трудового пра­ва, дія котрих поширюється на Україну. Наприклад, це стосуєть­ся вельми поширеної в роки кризи практики виплат заробітної плати в натуральній формі і затримок виплати зарплати. Держава, яка ратифікувала відповідну Конвенцію (Конвенція № 95 1949 р. про охорону заробітної плати, ратифікована Україною), має здій­снювати всі необхідні заходи щодо поліпшення ситуації, яка пору­шує вимоги міжнародного права. Потрібно прийняти відповідні за­кони, які б встановлювали відповідальність роботодавців у випад­ках таких порушень тощо. Україна все ще не ратифікувала Кон-

венцію МОП № 173 1992 р. про захист вимог трудящих у випадку неплатоспроможності підприємця, норми якої визначають права працівників на отримання належних їм коштів.

Ряд міжнародних правових актів декларує право трудящих (в тому числі трудящих-мігрантів) на об'єднання в профспілки. Якщо ж звернутись до українського законодавства, то з нього випливає, що іноземні громадяни та особи без громадянства не мають права створювати в Україні суспільні організації за професійною ознакою.

Розвиваючи національне законодавство у сфері праці та дола­ючи його недоліки, Україна сприяє розвитку та інтеграції націо­нальних соціально-трудових відноси у систему відносин, визнану світовим співтовариством. Однак для цього також потрібно знати своє національне законодавство та практику, знати та розуміти історичні, господарські, культурні традиції та особливості своєї країни, вміти розуміти та передбачати стан соціально-економічних умов країни на кожному етапі її розвитку, реформування її трудо­вих відносин. Тільки тоді відбудеться становлення ефективних со­ціально-трудових відносин в країні та взаємовідносин у трудовій сфері на міжнародному рівні.

Україна є членом Міжнародної організації праці з 1954 р., за своїм географічним розташуванням належить до середовища впли­ву Європейської регіональної конференції. В Україні з 90-х рр. XX ст. також активно працює Міжнародне бюро праці, робота яко­го має системний характер і базується на найважливіших пробле­мах соціальної політики. В жовтні 1998 р. між Україною та МБП було підготовлено угоду "Політика активного партнерства. Націо­нальні цілі для України", для виконання якої було розроблено ро­бочий план та запроваджено спільний контроль за її виконанням.

МБП та Міжнародний навчальний центр у Турині організува­ли участь тристоронніх делегацій України у семінарах з питань ринку праці, розвитку малих та середніх підприємств і забезпечен­ня зайнятості.

З початку 90-х рр. XX ст. в Україні розпочало роботу Бюро ста­тистики МОП, яка спрямована на реформування статистики праці, формування інформаційної системи ринку праці на національно­му та місцевому рівнях. Допомога була надана Міністерству стати­стики України, Міністерству праці України, Державному центру зайнятості.

Важливе практичне значення мало для України здійснення з 1997 по 2002 р. проекту ПРООН/МОП "Впровадження гнучких про-

грам професійного навчання безробітних". Протягом першого ета­пу цього проекту було залучено до роботи понад 50 професійно-тех­нічних навчальних закладів в усіх регіонах країни та підготовле­но більше 100 викладачів за навчальними програмами. Для більш ніж 30 професій було підготовлено підручники. Другий етап, роз­початий 1 липня 1999 р., тривав 36 місяців, і передбачав підготов­ку близько 75 модульних пакетів за професіями та практичне на­вчання безробітних.

Особливої уваги вимагає проект МОП зі сприяння реалізації ос­новних принципів і прав у сфері праці, який було офіційно відкри­то 2 жовтня 2001 р., і який включає такі чотири напрямки діяль­ності: реформування трудового законодавства України та приве­дення його у відповідність до положень фундаментальних кон­венцій МОП; реформування системи інспекції права та вдоскона­лення виконання трудового законодавства; сприяння реалізації принципів свободи асоціацій підприємців та працівників та ефек­тивного визнання прав на колективні переговори; сприяння усу­ненню дискримінації у сфері праці.