Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.1. Аналіз сучасного стану умов розвитку міжнародного туризму в Україні і Карпатському регіоні

Соціально-економічні зміни, що проходять в Україні останні 5-6 років не минули й туристичну сферу. В ній відбуваються складні й динамічні процеси пошуку нових форм організації і вдосконалення структур управління туризмом.

Реформування форм власності обумовило появу на ринку туристичних послуг величезної кількості суб'єктів туристичного бізнесу. Нові формування, що масово виникли в 1992 - 1994 p.p., в основному орієнтували на відправку туристів за кордон, що в умовах діючого тоді законодавства приносило їм певну економічну вигоду. Але із спадом активності населення, зниженням його доходів, веденням більш суворих митних правил їх діяльність поступово почала згортатись. З середини 1994 року починає простежуватись чітка тенденція до звуження учасників туристичного бізнесу. Частина фірм не витримала конкуренції, частина змінила свій профіль. Для визначення довгострокових туристичних ринків звернемося до історії їх виникнення в Україні. Вивчення історії розвитку туризму в Україні і в Карпатському регіоні свідчить, що ще в 1921 році гурток Львівських аматорів започаткував влаштування туристичних турів у Львові та навколишній місцевості.

В 1922 р. українська туритстична спілка "Чорногора" почала організовувати у Станіславі (Івано-Франківськ) прогулянки і лижні подорожі. Вони забезпечували членів спілки туристичним обладнанням, включаючи топографічні карти, а також будували і здійснювали нагляд за гірськими притулками і хижами. Протягом 1924-1939 років етнографічна і туристична спілка "Плай" продовжували розвиток туристичних маршрутів і гірських баз в Карпатах. Крім того, "Чорногора" видавала свій власний журнал, а "Плай" друкував карти туристичних маршрутів і подорожні записи, написані національними та іноземними авторами. У цей період були також видані путівники по Карпатах. Вони поєднували вичерпну інформацію про історичні і старі туристичні маршрути із великою кількістю етнографічного матеріалу.

За радянські часи український національний туризм наслідував модель туризму із будинками і базами, створеними профспілками і військовими для відпочинку своїх працівників і персоналу. Профспілковий туризм в Україні, контрольований Укрпрофтуром, розвивався дуже швидко; організації сплачували місцевій виконавчій владі тільки 10% прибутку і ці фонди використовувалися на будівництво шляхів та відновлення історичних і культурних пам'ятників. Протягом цього періоду іноземний туризм знаходився під контролем Інтуристу, який монопольно займався іноземними туристами, і "Супутника", організації, яка впорядковувала міжнародний молодіжний туризм. Завдяки тому, що матеріальні ресурси накопичувалися роками, Укрпрофтур, Інтурист і "Супутник" продовжують прикладати значні зусилля для розвитку туризму в Україні на сучасному етапі.

Протягом 1960-х і 1970-х років Карпати стали важливим туристичним регіоном. В середині 80-х років функціонували 60 туристичних організацій і більше ніж 800 туристичних маршрутів, які перетинали чотири карпатські області. До цього часу існує в Карпатах багато профспілкових будинків і баз відпочинку. В 1984 році було видано 25 томів, де описані найбільш привабливі місця і пам'ятки країни. Чотири томи цього дослідження були присвячені Карпатам, хоча із підходом, притаманним радянському періоду: церквами і релігійними символами просто знехтували.

Сучасна туристична діяльність в Карпатах продовжує зосереджуватися на культурі і заняттях на відкритому повітрі, включаючи оздоровчу діяльність на лижних базах, мандрівки у горахі в печери. Сільський туризм, який також має довгу історію в Карпатах продовжує функціонувати, головним чином, в Закарпатській та Івано-Франківській областях, заохочуваний з боку незалежних і підприємливих гуцулів.

Доцільно підкреслити, що для розвитку туризму важливими також є існуючі історичні і культурні зв'язки карпатських областей із сусідніми країнами. Після останнього поділу Польщі у другій половині 18 сторіччя, який здійснили Росія, Австро-Угорщина і Прусія, території сучасних Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської та Закарпатської областей стали частиною Австро-Угорської імперії. Закарпатська область знаходилася під наглядом Чехословаччини до угорської окупації у 1938 році. Починаючи з 1919 до 1939 року Івано-Франківська і Львівська області належали Польщі. З 1918 до 1940 року Чернівецька область належала Румунії. Україна завжди була і продовжує бути привабливою для візитерів з усіх цих колишніх імперій, включаючи СНД.

За останні роки спостерігається значне скорочення індустрії українського туризму. Україна переживає економічну кризу, інфляцію, високі податки, нестабільність законодавчої бази, втрату платіжної спроможності більшості населення. Ці економічні умови продовжують негативно впливати на стан туристичної інфраструктури України, проблемою також є негативний імідж Чорнобильської катастрофи.

Період з 1990 по 1993 рік був особливо жорстоким для українського туризму. По даним проф. Крачило М.П. обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився в 4 рази, а кількість неформальних туристичних внутрішніх "екскурсій" - в 23 рази. Кількість іноземних туристів зменшилась на 80 %. Тільки 120 тисяч іноземних туристів було зареєстровано в 1993 році. Економічна криза зменшила і кількість громадян України, які виїжджають у відпустки. Хоча багато працедавцев продовжують посилати своїх робітників в санаторії і будинки відпочинку, розглядаючи це як частину їх винагороди, за останніх декілька років рейтинг карпатського туризму впав до рекордно низького рівня. Сьогодні громадяни України, які мають відповідні гроші, віддають перевагу подорожам за кордон, де ціни є нижчими, а інфраструктура - кращою. На ярмарках в Києві представники професійних туристичних фірм продають тури на Кіпр, до Туреччини та Західної Європи; дуже мало тих, хто продає тури в Україну. Із усіх областей України тільки Львівська має туристичну статистику, яка показує, що кількісь іноземних туристів перевищує кількість українських туристів, що їдуть за кордон.

Але все ж таки, в 1995 році із прийняттям Верховною Радою Закону України про туризм, повільно розпочався новий етап розвитку українського туризму. Сьогодні, туризм розглядається карпатськими посадовими особами і лідерами бізнесу як головний засіб економічного розвитку регіону. Цілком ймовірно, що добре організований туризм може стати як додаткова діяльність до збалансування впливу від різногалузевої діяльності, яка існує сьогодні і засновується на інтенсивному використанні природних ресурсів.

Останні два роки принесли промисловості деяку стабілізацію, хоча-би у зменшенні обсягів падіння виробництва. В 1995 році офіційна статистика зафіксувала покращення ситуації на туристичному ринку: за даними Державного Комітету по туризму в Україну прибуло 1875000 іноземних туристів, що 1,6 разів більше ніж у 1994 році.

Держкомітет по туризму прийняв рішення про створення фонду фінансування розвитку туризму. Гроші, що надходять від податку, який сплачують туристичні фірми використовується на рекламні заходи Комітету, навчання персоналу, будівництво і ремонт готелів, будівництва шляхів і наукові дослідження. За останні місяці використання фондів Міністерство поставило ряд питань. Засоби масової інформації і Уряд вимагали легалізації цих платежів і того факту, що без закону про покарання неплатників, ступінь ефективності фондів дуже низька. Спроби примусити приватні туристичні компанії і готелі платити гроші у цей фонд зазнали поразки.

Опоненти фонду відмічали відсутність будь-яких конкретних результатів від цих коштів.

Зусилля по рекламуванню включають відвідання декількох міжнародних туристичних торговельних ярмарків; виробництво відео для показу визначних пам'яток : місць України та національної їжі, розвиток і підтримання контактів з деякими із п'ятисот іноземних туроператорів. Невідомо, яка майбутня діяльність і туристичні місця будуть розрекламовані Комітетом, хоча найбільш ймовірно це стосується будинків відпочинку і санаторіїв на Чорному морі, можливостей корабельних круїзів. Крім того, планується, що Держкомтуризм приєднається до Всесвітньої туристичної організації (ВТО). Стратегія розвитку постійного туризму розроблена Гаагською Декларацією про туризм і прийнята ВТО у 1989 році встановила чотири принципи, які включають екологічно безпечний і соціально спланований цілісний розвиток, а також введення кількісних економічних і соціальних обмежень на зміни, які спричиняються туризмом. Зокрема, увага зосереджується на розвитку такої діяльності, яка надає прибуток місцевій економіці.

Основні напрямки постійного туризму за визначенням ВТО включають такі позиції:

• зацікавлені групи знаходять спільну мову щодо бачення, як туризм буде розвиватись в регіоні;

• які види діяльності будуть дозволені або особливо визначені;

• досягнення угоди по туристичних зонах, тобто таких де туризм дозволено;

• досягнення консенсусу щодо екологічної, соціальної та економічної політики: стандартів, що будуть дотримуватися в цих зонах чи на територіях.

Комітет запевняє, що за два роки він матиме централізовану комп'ютерну систему і увійде до міжнародної системи подорожей до 1999 року. Поки що невідомо, чи буде ця система використовуватися для полегшення контактів по просуванню і рекламі, чи буде використовуватися лише до управління організацією туристичної діяльності. Комітет також планує відкрити туристичні інформаційні офіси в Болгарії і Канаді.

Працюючи над рекламуванням і просуванням туристичних послуг, Комітет не вносить ніяких пропозицій щодо розподілу ринку збуту між малими або спеціалізованими тур-операторами. Тому невідомо, чи будуть послуги по рекламі і просуванню на ринок поширюватися на приватних операторів.

На сьогодні в Україні не існує розвинутої системи збору, публікації і розповсюдження туристичної інформації для іноземних туристів. Є туристичні карти та путівники по Карпатському регіону на англійській та інших європейських мовах, але дуже мало інформації щодо змін умов і можливостей туризму.

Головним обмеженням для проведення туристичного маркетингу є негативне міжнародне освітлення у засобах масової інформації. Це негативне сприйняття зосереджується головним чином на Чорнобильській катастрофі та на рівні злочинності. Ніде не було заявлено про безпеку туристів, що подорожують по Україні, у контексті Чорнобильської катастрофи.

Держкомтуризм розробив "Національну програму розвитку туризму до 2005 року" в якій рекомендуються політичні зміни, заходи щодо розвитку туризму, включаючи розвиток інфраструктури і приведення у належний стан уже існуючої. Програма рекомендує для розвитку або відновлення наступну інфраструктуру: три міжнародних туристичних готелі; 28 туристичних та готельних комплексів, 84 готелі, мотелі, кемпінги та туристичні бази; чотири автобази; дев'ять спальних корпусів; чотири кафе-клуби; бізнес-центр; туристичне село; сервісний центр; чотири спортивні, риболовецькі і   мисливські бази; 466 км автомобільних шляхів; 22 пункти перетину державного кордону.

По більшості проектів перше і друге місце посідають м. Львів і Чернівці. Але розробка проектів не визначає пріоритетів і не забезпечує деталізації щодо того як будуть впроваджуватися політика і рекомендації. В них відсутні аналіз туристичного ринку або економічного обгрунтування.

Масштабність Програми Держкомтуризму робить її виконання неможливим без значних іноземних інвестицій, на отримання яких через   відсутність юридичних і фінансових гарантій існують лише мінімальні шанси. В запропонованій Програмі зокрема передбачено:

• децентралізація управління туристичним сектором за допомогою відділів по туризму на обласному рівні і рівні міст;

• створення національної корпорації по туризму з метою об'єднання всіх туристичних підприємств;

• створення стандартів для туристичної галузі із залученням екологічних стандартів;

• визначення загальних підходів до викоритання національних заповідних територій для туристичної діяльності;

• пристосування транспортного і ресторанного сервісу для туризму;

• розвиток стратегії роботи служби і страхування туристів;

• податкову систему, спрямовано спеціально на вдосконалення інфраструктури;

• встановлення контактів з міжнародними організаціями і застосування міжнародних туристичних офісів;

• вдосконалення відносин з представниками влади на міжнародному і місцевому рівнях;

• визначення в загальному плані ступеню відповідальності місцевої влади за розвиток туризму;

• створення ради туристичних організацій, яка буде керувати фондом для розвитку туризму;

• програму забезпечення безпеки для туризму;

• розробку документів для проведення сертифікації готелів і постачальників харчової продукції;

• вказівки щодо ліцензування туристичної діяльності;

• напрямки організації закордонних турів для громадян України;

• угоду про співробітництво між Україною і СНД та іншими зарубіжними країнами;

• багатосторонню угоду із Союзом Чорного моря;

• юридичне співробітництво із Австрією, Туреччиною, Іспанією і Німеччиною щодо туристичного законодавства;

• допомогу у створення малого і середнього бізнесу;

• досягнення домовленості щодо політики цін;

• створення банку Укртур для залучення інвестицій в туризм.

Сьогодні в Україні існує понад 1600 ліцензованих туристичних організацій і компаній, з яких малі приватні підприємства обслуговують 72,9% туристичного ринку, Укрпрофтур - 15%, "Супутник - Україна" - 2,9% і підприємства та організації Держкомтуризму - 9,2%. 20% цих фірм розташовано в гірських районах Карпат. Більшість з малих туристичних фірм займаються організацією шоп-турів до сусідніх країн і має незначне обладнання для бізнесу, або зовсім немає ні обладнання ні транспортних засобів.

95% існуючих туристичних фірм відправляє жителів України за кордон. З них тільки дві фірми спеціалізуються на Карпатах. Обидві компанії "Далі" і Укрпрофтур, розташовані у Києві. В регіоні не існує гідів - організаторів, які спеціалізуються на природному і культурному туризмі. Інші приватні компанії тримають лижні бази головним чином па Драгобраті. Крім того, фірми, що організовують шоп-тури відзначають, що користуються популярністю тури у Румунію, Словаччину і Польщу.

Малі туристичні фірми, що функціонують в Україні, стикаються з великими проблемами. їм бракує кредитних джерел для того, щоб розширювати свій бізнес. Без капіталу оператори не можуть дозволити собі високоякісного західного обладнання, а виробництво більш дешевого російського обладнання зменшилось або зовсім зупинилось. Не існує організованої системи аби стимулювати розвиток ділових контактів у сфері туризму. Оператори посилаються на необхідність мати іноземних партнерів для рекламування своєї діяльності на заході.

Декілька малих регіональних фірм зацікавлені у розвитку досвіду на інших туристичних ринках, таких як пішоходний та культурний туризм. Небагато шоп-тур-операторів сьогодні мають досвід роботи на цих спеціальних ринках, але не мають відповідного обладнання для його забезпечення. Європейські і північно-американські тур-оператори, що займаються пішоходним туризмом, переважно беруть мінімум обладнання, а забезпечення обсягу необхідних їм пристроїв залежить від гіда-організатора на місці. Сьогодні в Україні обладнання для кемпінгів, таке наприклад, як намети, є обмеженим, а нове обладнання, яке можна знайти - дороге або низької якості. Крім того, відсутня система навчання і сертифікації гідів для проведення турів по пам'тниках культури або подорожей на відкритому повітрі. Значні зусилля по розвитку туризму здійснюються на регіональному рівні. Деякі області і міста визначили туризм як найважливіший вид економічної діяльності. Так, наприклад Львівська, Закарпатська і Чернівецька обласні адміністрації активно ведуть пошук можливостей туризму. Так наприклад, працівники туристичного відділу Закарпатської обласної адміністрації спрямували свої зусилля на розвиток санаторію в Околіні і лижних зон в долині ріки Уж на північ від Ужгорода. Вони також вважають, що ця зона може використовуватись для лижного відпочинку при умові покращення маршрутів для пішоходних екскурсій з тим, аби привабити іноземних туристів. Крім цього працівники туристичного відділу працюють з угорськими операторами з метою розвинути зону ринку для туристів, які бажають зупинитися в українсько-угорських сім'ях.

В місті Рахів Закарпатської області розроблені пропозиції, які передбачають стратегію створення Рахівської вільної екологічно-безпечної економічної зони. В цьому документі туризм визначений як галузь, яка має найбільший потенціал; наголошується тут також на туризмі, пов'язаному з територіальними санаторіями. Стимули до розвитку туризму включають зниження податку на 50% для туристичних компаній і звільнення від податку для виробників товарів в зоні.

У Чернівецькій обласній держадміністрації разом з науковцями університету розроблено проект і техніко-економічне обгрунтування спеціальної (вільної) економічної зони туристично-рекреаційного типу "Буковина".

Згідно з цим проектом, основним завданням створення на території Чернівецької області ВЕЗ "Буковина" є забезпечення раціонального використання та забезпечення природних ресурсів туризму і рекреації, формування туристично-рекреаційного комплексу (ТРК) як галузі спеціалізації господарства регіону, прискорення соціально-економічного розвитку Чернівецької області. У відповідності з цим комплекс цілей зонування туристично-рекреаційної зони включає:

• створення економічних умов, які будуть стимулювати розвиток туризму і рекреації на території Чернівецької області;

• покращення використання місцевих природних і трудових ресурсів;

• залучення національних і іноземних інвестицій в розвиток туризму і рекреації;

• створення рівних можливостей розвитку для суб'єктів підприємницької діяльності різних форм власності;

• сприяння розвитку конкуренції та забезпечення дотримання в цій галузі антимонопольного законодавства;

• здійснення державної підтримки розвитку туризму та рекреації на території ВЕЗ.

Основні завдання економічної діяльності суб'єктів ВЕЗ виходять і повністю співпадають з цілями, задачами та спеціалізацією вільної економічної зони у Чернівецькій області. Сюди відносяться:

• формування і розширене відтворення матеріально - технічної бази туризму та рекреації;

• створення туристичного продукту;

• формування ринку спеціалізованих послуг туризму і рекреації;

• створення, розвиток та вдосконалення інфраструктури туризму;

• надання туристичних послуг населенню;

• розвиток внутрішнього і міжнародного туризму.

Адміністрація м. Львова робить спроби відкрити ринок багатонаціональних турів. Вона намагається встановити більш тісні зв'язки з Польщею і вважає що існує ринок для дво-п'ятиденних турів. Завдяки тому, що ця територія має багату єврейську історію, вона розраховує, що місто і область можуть привабити поляків єврейського походження. Туристичні компанії Львівської області постійно відвідують польські туристичні ярмарки (наприклад Просліт). Крім того, Львівський комітет по туризму кооперується із сусідніми країнами з метою організації дво- і багатонаціональних туристичних проектів, що на їх думку обіцяє регіону хороші перспективи.

Сьогодні області мають свої власні децентралізовані можливості для рекламування і сприяння розвитку туризму. Але існує багато обмежень. Обласні і міські туристичні відділи не мають поточних даних про іноземних і внутрішніх тур-операторів, зацікавлених карпатськими перевагами. Ще немає регіональної реклами, яка стосується зокрема парків і заповідних територій. Регіональна статистика по туризму недостатня для того, щоб зробити аналіз потреб, передбачень і планування майбутніх ускладнень розвитку. У відповідності з "Законом про туризм", області були проінструктовані Держкомтуризмом про початок збирання туристичної статистики. Починаючи з липня 1996 року дані про відвідування збираються, головним чином, на митних постах.

На регіональному рівні вже здійснені заходи по сприянню розвитку туристичної індустрії. Так, Львівська область створила відділ організації розваг, туризму і відпочинку як секцію обласного економічного управління. У червні 1996 року був створений інформаційний туристичний центр, спонсований приватними фірмами. Але для впровадження рекламної діяльності більшість областей і міст потребує комп'ютерного обладнання і видавничого програмного забезпечення.

Адміністрація м. Львова включила створення туристичного фонду шляхом введення 20% податку в готелях міста (готельний податок в обсязі 10% завжди впроваджувався в інших містах України). Львів використовує 30% коштів, що надходять від готельного податку і 30% від коштів, які збираються за рахунок окремого рекламного податку на підтримку туристичної діяльності. Гроші з цих двох фондів йдуть на виробництво туристичних інформаційних буклетів.

Туристична організація "Супутник" відзначає, що підвищення цін в готелях обумовлене необхідністю збільшення рекламного податку, зменшило туристичний попит. Мають місце факти, коли декілька груп відмовились від турів до міста через високі ціни і тому невідомо, який довгостроковий вплив буде мати цей податок на кількість відвідувачів. Через те, що міська влада використовувала кошти на діяльність далеку від сприяння і рекламування туризму, сьогодні фонд вичерпано.

Діяльність карпатських приватних підприємств по рекламі і сприянню і розвитку туризму, в основному складається з особистих зусиль. Кількість малих і середніх туристичних фірм, що мають можливості по просуванню і рекламі на сьогодні невелика. Власники невеликів готелів не мають зв'язків з обласною адміністрацією, що стримує можливість отримати гроші із регіонального туристичного фонду. З метою сприяння місцевого туризму, група місцевих підприємців з семи областей України у грудні 1994 року створила Асоціацію Західних областей. Але проіснувавши рік, Асоціація із-за нестатку членських внесків свою діяльність припинила.

Маркетингове дослідження проведене у м. Львові рекомендувало створити Львівську і Західноукраїнську туристичну асоціацію. Асоціцація отримала допомогу від уряду США, який забезпечив її надлишком свого обладнання. Крім того, відзначено, що регіональні організації мають більше шансів на отримання міжнародної донорської підтримки.

Питання ефективного розвитку туристичної індустрії багато в чому залежить від вирішення питань інвестування. Успішне інвестування в туризм визначається економічною здійсненістю проекту, наявністю кваліфікованої робочої сили, існуванням системи відповідної інфраструктури, урядової підтримки інвестування у туризм. Крім того, юридичні вимоги до розвитку туризму повинні створити добрий діловий клімат і гарантувати безпеку інвестицій. Необхідні фіскальні і непрямі податкові пільги.

Уряду необхідно мати довгострокове бачення тих типів туризму, які є бажаними. Наприклад, урядовці повинні визначити яка підтримка буде забезпечена малому і середньому бізнесу, що протистоїть великим масовим туристичним базам відпочинку. Крім того, треба приймати рішення і щодо проектів, які змінюють імідж; наприклад, чи зацікавлена держава в заохоченні проектів, які покращують традиційний імідж території?

Обмеженням щодо розвитку туризму є світова нестача капіталу для готельного і туристичного секторів. П'ять чи десять років тому джерела фінансування були більш доступними, але через сучасні умови, проекти розбудови в Україні будуть вимагати значних місцевих інвестицій. В проектах, зорієнтованих на міжнародне фінансування, слід визначити місцеві ресурси і чітко сформулювати, що необхідно від іноземних інвесторів.

Використання ресурсів ОПІК (Закордонна приватна корпорція США) може забезпечити допомогу в гарантуванні американських інвестицій. Крім того, ОПІК має екологічний фонд, який надає кошти для екотуристичних проектів. МІГА (Міжнаціональне агенство гарантування інвестицій, Світовий Банк) проводило успішну компанію по сприянню інвестиціям в Іорданії і Бразилії і можливо було б корисно поширити їх зусилля в Україні. Відомо, що МІГА має зацікавленість щодо проведення семінарів і компанії по інвестиційному сприянню для Карпатського регіону.

В залежності від розміру проекту, проектанти повинні враховувати, що виконання етапу оцінки здійсненості коштуватиме від 20 до 500 тис. американських доларів. Необхідно впровадити механізм розподілу вартості виконання цих етапів і таким чином полегшити тягар потенційного інвестора. Проекти менших обсягів можуть бути об'єднані у пакет проектів з тим, щоб досягти загальної суми, необхідної для міжнародних фінансових організацій. Деякі представники цих організацій рекомендують поєднувати обладнання для екологічно зорієнтованого постійного туризму із обладнанням для великих готелів. Аналіз показує, що в Карпатському регіоні старі готелі в існуючих зонах відпочинку (наприклад Драгобрат) можуть бути придбані за ціною до 10 тис. доларів США. Місцеві експерти з туризму вважають, що приєднання невеликого готелю до вже існуючих структур є менш складною справою, ніж будівництво нового готелю. Головною проблемою і витратами на будівництві готелю є придбання землі. Земельна площа під вже існуючими готелями, як правило, має таку історію володіння, що її легко перевести в юридичний контекст. Невід'ємною частиною проекту мають бути точні умови будівництва. При цьому бізнесмени застерігають, що старі радянські готелі завжди будувалися погано, і тому відновлення може бути в багатьох випадках більш дорогим, ніж будівництво нового готелю.

Туристична галузь не має і мабуть ближчим часом не матиме коштів не те, що на нове будівництво, а й на реконструкцію наявної матеріальної бази. Відомо, як "обчищають" туристичні підприємства податками. Без закордонних інвестицій і кредитів годі і мріяти про реконстукцію і розширення матеріальної бази. Саме тому через відповідні владні структури слід давати "зелене світло" інвесторам, спільним підприємствам, засновниками яких є учасники туристичного процесу в Україні.

Для вирішення проблем інвестування розвитку інфраструктури туристичної індустрії необхідно розв'язати питання (з відповідними гарантіями) про власність об'єктів з перенесенням акцентів з державного на приватний сектор при контролі з боку держави.

Оскільки зайвих грошей у держави немає, небхідно створити з числа державних та комерційних організацій, підприємств, приватних осіб, іноземців мобільні структури, котрі забезпечили б рух,конструктивні кроки до виконання намірів. Це інвестиційні фонди, асоціації, товариства, ті чи інші лідируючі структури, здатні і зацікавлені реалізувати великі проекти. Іншими словами, включити в роботу такі інвестиційні механізми, яким під силу швидко налагодити справу. Це можливо, коли держава дає відповідні гарантії вкладенням, захищає інвестиції. Вона може підтримувати інвесторів і пільговими кредитами, гарантіями щодо повернення інвалютних кредитів і пріоритетним забезпеченням ресурсів, які контролюються державою і фінансовими та митними пільгами.