Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Господарське значення. Серед зернових бобових культур, які ви­рощують в СНД, горох займає найбільші посівні площі — до 5 млн га, що становить близько 30 % світової площі. Таке велике поширення гороху пояснюється його високою середньою врожайністю та цінни­ми продовольчими й кормовими якостями.

Зерно гороху містить від 16 до 36 % білка, до 54 % вуглеводів, 1,6 % жиру, понад 3 % зольних речовин. Білок гороху є повноцінним за амінокислотним складом і засвоюється в 1,5 раза краще, ніж бі­лок пшениці. В ньому міститься 4,66 % лізину, 11,4 % аргініну, 1,17 % триптофану (від сумарної кількості білка), тоді як у складі білка пшениці — тільки 2,32 % лізину та 3,56 % аргініну.

Горох добре розварюється і широко вживається в їжу у вигляді різноманітних продуктів харчування, які відзначаються приємним смаком і високою поживністю.

Зелене недозріле насіння гороху («зелений горошок»), а також недозрілі плоди овочевих сортів мають промислово-сировинне зна­чення. Його, зокрема, широко використовують у консервній промис­ловості. Насіння зеленого гороху містить значну кількість вітамінів А, В1, В2, С, мінеральних речовин і є цінним дієтичним продуктом харчування.

Борошно із зерна гороху використовують як важливий концент­рований корм, в 1 кг якого міститься 1,17 корм. од. і 180 — 240 г пе­ретравного протеїну.

Тваринам згодовують зелену масу, сіно, а також солому гороху, кормова поживність яких, завдяки підвищеному вмісту білка, знач­но вища, ніж злакових культур.

Походження та поширення. Горох — давня землеробська куль­тура. Народам середземноморських країн (Іспанія, Італія, Австрія, Югославія) він був відомий за 5 тис. років до н. е. Одночасно з наро­дами Європи дрібнонасінний горох вперше ввели в культуру земле­роби країн Центральної, Передньої і Південно-Східної Азії (Іран, Закавказзя, Туркменія). У країнах Нового світу історія гороху пов'язана з іменем Х. Колумба, який висіяв його на о. Ізабелла у 1493 р.

В Україні горох з'явився приблизно за 500 років до н. е., про що свідчать розкопки, проведені поблизу Харкова.

Тепер горох вирощують практично усі європейські країни, США, Канада, КНР та ін. Загальна світова посівна площа його становить близько 15 млн га, в тому числі в СНД — понад 5 млн га.

В СНД горох вирощують у Росії (Центральночорноземній і Нечор­ноземній зонах), Україні, Білорусі, Татарстані, Мордовії, Чувашії, Башкортостані.

В Україні горох займає площу до 1,3 млн га (1995 р.). Вирощують його в усіх зонах, найбільше — в Лісостепу (55 % від загальної пло­щі), Степу (25 %), решту — на Поліссі.

Середня врожайність гороху в Україні сягає 24 ц/га (1993 р.), у кращих господарствах 40 — 45 ц/га і більше. Одержання таких уро­жаїв — свідчення великих можливостей господарств країни в даль­шому зростанні середньої врожайності цієї культури.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Горох (Pisum L.) має кілька видів, з яких найпоширеніші: поліморфний — P. sativum L. і культурний посівний. Підвидами останнього є горох звичайний по­сівний — ssp. sativum, горох польовий (пелюшка) — ssp. arvense та ін.

У гороху посівного білі квітки, зелене листя, кулясте гладеньке, інколи зморшкувате насіння однотонного забарвлення (біле, зелене, рожеве) та світлі (рідко темні) рубчики (рис. 45). Маса 1000 насінин становить 150 — 300 г. Цей підвид найпоширеніший у культурі.

У гороху польового, або пелюшки, квітки червоно-фіолетові, лис­тя зелене, прилистники з фіолетовими (антоціановими) плямами. Насіння кулясто-кутасте з невеликими вм'ятинами, коричневим або чорним рубчиком. Шкірка сіро-зелена, бура або чорна, часто з крап­частим малюнком. Горох по­льовий менш вибагливий до ґрунтів. Росте в західних і північних областях СНД, особливо на піщаних і торф'яних ґрунтах. Його ви­рощують для кормових по­треб і на зелене добриво.

Горох невибагливий до тепла. Насіння його починає проростати, коли ґрунт про­гріється всього до 1 - 2 °С, а сходи добре витримують ко­роткочасні заморозки до мі­нус 5-7 °С. Найсприятли­вішою температурою для го­роху у період вегетації є 15 -18 °С. Проте в період нали­вання і дозрівання зерна для гороху потрібна дещо вища температура (близько 25 °С).

До вологи горох вибагли­вий починаючи з проростан­ня: насіння бубнявіє при поглинанні до 115 % води від власної сухої маси. Найвищі врожаї фор­мує у районах з річною кількістю опадів 450 — 600 мм і вологістю ґру­нту 70 — 80 % НВ. В посушливі роки (особливо коли в період від схо­дів до кінця цвітіння запаси продуктивної вологи в орному шарі ґрунту становлять менше 25 мм) різко знижує врожай — опадають квітки, зменшуються озерненість бобів, маса 1000 насінин. Негатив­но впливає на урожайність зерна гороху і надмірна волога — розви­вається велика вегетативна маса, на що витрачається багато пожив­них речовин, рослини сильно уражуються хворобами.

На півдні горох добре реагує на зрошення.


До ґрунтів у гороху підвищені вимоги. Найкращими для нього є середні за механічним складом суглинкові й супіщані родючі чорно­земні ґрунти, багаті на фосфор, калій та кальцій, з нейтральною або слабкокислою реакцією ґрунтового розчину (рН 6 - 7). Добре родить на осушених некислих торфовищах. На щільних глинистих, пере­зволожених ґрунтах, ґрунтах з неглибоким заляганням ґрунтових вод (50 — 60 см від поверхні), кислих горох розвивається погано. Тут він пригнічується діяльністю бульбочкових бактерій, рослини жовк­нуть і припиняють ріст. Тому такі ґрунти треба обов'язково вапну­вати. Малопридатними для гороху є також бідні на поживні речо­вини легкі піщані, солонцюваті й солончакуваті ґрунти.

За тривалістю вегетаційного періоду горох належить до скоро­стиглих культур — визріває за 75 — 115 днів. Тому його часто виро­щують як парозаймаючу культуру.

Це самозапильна рослина, проте в жарку погоду спостерігається також його перехресне запилення.

У рослин гороху розрізняють 4 основні фази (проростання насін­ня, поява сходів, бутонізація — цвітіння, достигання) і ХІІ етапів органогенезу, які поділяють на 3 періоди онтогенезу: 1-й (І —ІІ ета­пи) — формування та ріст вегетативних органів, коренів, стебла, листя; 2-й (ІІІ — VIII етапи) — закладання, ріст генеративних орга­нів (суцвіть, квіток); 3-й ( ІХ —ХІІ етапи) — формування, ріст і до­стигання репродуктивних органів — бобів і насіння.

Сорти. Районовані в Україні й СНД сорти зернового гороху на­лежать переважно до середньостиглих сортотипів. Серед них поши­рені: Аграрій, Акціонер, Вінничанин, Грапіс, Інтенсивний 92, На­дійний, Норд, Топаз 2, Світязь, Таловець 50, Харківський 85 та ін.

Серед кормових (укісних) сортів районовано: Богун, Донбас, Зер-ноградський, Урожайний, Кормовик, Люлинецький 1, Подільський, Резонатор, Усатий 90 та ін.

У виробництві поки що мало невилягаючих сортів, так званих штамбових, вусатих. Проблема ця давня, проте й досі практично не вирішена в промисловому масштабі. Такі сорти дають змогу обходи­тись без роздільного збирання гороху, яке спричинює великі втрати зерна, і перейти на пряме збирання.

Технологія вирощування. Інтенсивна технологія вирощування гороху, як і інших зернобобових культур, полягає у проведенні сис­теми агротехнічних та організаційних заходів, спрямованих на оде­ржання високих урожаїв зерна. Вона передбачає: дотримання нау­ково обґрунтованого розміщення посівів гороху в сівозміні, впрова­дження високоврожайних сортів, придатних для механізованого вирощування, застосування оптимальних норм добрив, високоякіс­ний основний і передпосівний обробітки ґрунту, науково обґрунто­ване використання пестицидів або механічного догляду та комплек­су високопродуктивних машин, прогресивну організацію праці.

Попередники. Залежно від зони вирощування горох у сівозміні висівають після удобрених озимих культур, кукурудзи на зерно або силос, картоплі, льону-довгунця, у районах достатнього зволоження — після цукрових буряків.

Не слід сіяти горох після або поблизу (ближче 1 км) інших бобо­вих культур, з якими в нього багато спільних шкідників. Не реко­мендується також часто (через кожні 4-5 років) повертати горох у сівозміні на його попереднє місце, щоб запобігти так званій горохо-втомі: горох сильно уражується кореневими гнилями, фузаріозом, пошкоджується нематодами, плодожеркою, бульбочковими довгоно­сиками, гороховим комариком.

Горох можна вирощувати на зелений корм як післяжнивну куль­туру, а скоростиглі сорти — як парозаймаючу.

Обробіток ґрунту. На посівах гороху, розміщених після стерньо­вих попередників (озимої пшениці), при наявності однорічних бур'янів проводять одне дискування (ЛДГ-15) на глибину 6 — 8 см і звичайну зяблеву оранку плугами ПЛН-5-35 або ПЛП-6-35 на гли­бину 20 - 22 см, на деградованих чорноземах 25 - 27 см, дерново-підзолистих ґрунтах — на глибину орного шару. Якщо поле за­бур'янене кореневищними бур'янами, його дискують двічі дискови­ми лущильниками або боронами (ЛДГ-10А, ЛДГ-15А, БДТ-7) на глибину 10 — 12 см; на площах з коренепаростковими бур'янами — перший раз дискують на глибину 6 — 8 см, другий — через 10 — 15 днів лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 12 — 14 см. Зяблеву оранку проводять на глибину 20 — 22 см. У Лісостепу й на Поліссі віддають перевагу ранній зяблевій оранці, яка дає змогу застосувати напівпаровий обробіток для очищення поля від бур'янів і накопичити в ґрунті більше вологи.

При вирощуванні гороху після кукурудзи площу після збирання останньої двічі дискують у поперечних напрямках важкими диско­вими боронами (БДТ-3, БДТ-7) на глибину 10 — 12 см і орють на зяб на глибину 25 - 27 см.

Розміщуючи горох після цукрових буряків, картоплі, поле здебіль­шого не лущать, а обмежуються лише зяблевою оранкою на глибину 22 - 25 см.

У районах вітрової ерозії поле після стерньових попередників об­робляють плоскорізами КПГ-2-250, КПГ-250.

Зважаючи на вологолюбність гороху, високі потреби його у волозі під час проростання насіння, надають великого значення передпо­сівному обробітку ґрунту. Головна мета його — максимально зберег­ти вологу в ґрунті і створити дрібногрудочкувату структуру посівно­го шару для якісної сівби гороху. Такий обробіток починають відра­зу після настання фізичної стиглості ґрунту з розпушування важ­кими або середніми боронами (БЗТС-1,0) у комплексі з шлейфами, яке проводять під кутом до оранки. Через день—два, а на півдні в один день починають передпосівний обробіток паровими культива­торами (КПС-4) в агрегаті із середніми боронами на глибину 6 — 8 см. У посушливу весну передпосівний обробіток ґрунту доцільно прово­дити комбінованими агрегатами РВК-3,0, РВК-3,6, які за один прохід культивують, вирівнюють, боронують і коткують ґрунт. При цьому зменшуються втрати ґрунтової вологи через випаровування. На важ­ких запливаючих ґрунтах Лісостепу навесні площу до сівби гороху двічі культивують — на 8 — 10 і 6 — 8 см.

Удобрення. Горох, формуючи врожай, виносить з ґрунту значну кількість поживних речовин: на 1 ц зерна 4,5 — 6 кг азоту, 1,6 — 2 кг фосфору, 2- 3 кг калію, 2,5 - 3 кг кальцію, 0,8 - 1,3 кг магнію і мікроелементи (молібден, бор та ін.). Через це, а також у зв'язку з тим, що в гороху недостатньо розвинена коренева система і короткий ве­гетаційний період він добре реагує на внесення добрив. Оскільки горох є азотфіксуючою рослиною і азотом значною мірою забезпечу­ється завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями, його посіви удобрюють переважно фосфорними та калійними добривами, які сприяють кращому розвитку кореневої системи, підвищують актив­ність бульбочкових бактерій. Проте на бідних дерново-підзолистих та інших ґрунтах (при вирощуванні гороху, наприклад, після куку­рудзи, яка засвоює з ґрунту багато азоту) під горох слід вносити, крім фосфору й калію, також азот.

Фосфорні і калійні добрива вносять, як правило, врозкид ма­шинами РУМ-5, РУМ-8, ІРМГ-4 — під основний обробіток ґрунту, азотні — під передпосівну культивацію. Фосфорні добрива дозою 10 - 15 кг вносять також у рядки під час сівби гороху. Середні нор­ми добрив — 45 —60 кг/га фосфору, калію і азоту. Для стимуляції життєдіяльності бульбочкових бактерій вносять мікродобрива — в рядки 50 - 70 кг/га гранульованого молібденізованого суперфос­фату. Розчином молібдату амонію можна обприскувати також на­сіння з розрахунку на 1 т насіння 200 - 300 г препарату, розчинено­го в 5 — 10 л води. Обробляти насіння молібденом доцільно одночас­но з обробкою його бактеріальним препаратом ризоторфіном у день сівби.

Кислі ґрунти при вирощуванні гороху треба обов'язково вапнува­ти, вносячи 6 — 7 т/га дефекату, солонцюваті — гіпсувати (3 — 5 т/га гіпсу).

Органічні добрива безпосередньо під горох не вносять, бо вони викликають надмірний ріст вегетативної маси.

Сівба. Урожайність гороху значною мірою залежить від якості насіння. Висівати треба добре сформоване, добірне за крупністю, чисте, не пошкоджене гороховим зерноїдом (брухусом), висококон-диційне насіння 1 — 3 репродукції.

Готуючи насіння гороху до сівби, його насамперед слід перевіри­ти на наявність зерноїда. У разі виявлення останнього пошкоджене насіння видаляють (на бурякових гірках або зануренням посівного матеріалу в 5 — 10 %-й розчин аміачної селітри, в якому таке насін­ня спливає на поверхню розчину). Занурене здорове насіння проми­вають водою і провітрюють на сонці до сипкого стану. Щоб запобігти захворюванню гороху, насіння за 3 — 4 тижні до сівби протруюють на машинах ПС-10А, ПСШ-5 та інших, використовуючи такі препа­рати, як фундазол (3 кг/т), тигам (4-6 кг/т) або тачигарен, який особливо ефективний проти кореневих гнилей (1 — 2 кг/т в 5 — 10 л води).

Протруєне завчасно насіння обробляють безпосередньо перед сів­бою бактеріальним препаратом ризоторфіном. Одночасно з протруюванням можна застосовувати ризоторфін лише при використанні фундазолу. Інші протруювачі при поєднанні з ризоторфіном зни­щують бульбочкові бактерії. Застосування ризоторфіну особливо ефективне, коли горох висівають у сівозміні один раз за ротацію.

Горох — культура найраніших строків сівби. У разі запізнення з висіванням на 5 — 10 днів урожай зерна гороху знижується в західно­му Лісостепу на 4 - 7 ц/га, східному 4-9, центральному на 5 - 8 ц/га.

Починають сівбу при настанні фізичної стиглості ґрунту — від­разу після його передпосівного обробітку.

Сіють горох переважно звичайним рядковим способом зерновими сівалками, наприклад, СЗ-3,6, СЗП-3,6 та ін. Сошники при цьому менше забиваються вологим ґрунтом і насіння висівається рівномір­ніше, ніж при вузькорядній сівбі.

Норми висіву гороху залежать від зони вирощування, особливос­тей сорту, посівних якостей насіння.

Рекомендовані зональні норми висіву становлять: для південних степових районів України 0,9 — 1,0 млн схожих зерен на 1 га, лісо­степових 1,3 — 1,4 млн, поліських до 1,5 млн. Для низькорослих сор­тів норму висіву збільшують на 0,1 — 0,2 млн зерен, а для високорос­лих приблизно на стільки ж зменшують. Крупнозерні сорти сіють рідше, ніж дрібнозерні. За вузькорядної сівби або при висіванні на­сіння в сухий ґрунт норму висіву збільшують на 10 — 15 %.

Глибина загортання насіння на важких ґрунтах 4 — 5 см, серед­ніх і легких 6 — 7 см. При пересиханні посівного шару, враховуючи, що горох не виносить на поверхню сім'ядолі, насіння, насамперед крупнозерних сортів, можна загортати на глибину 8—10 см.

Догляд. Першим заходом догляду за горохом у посушливу весну є післяпосівне коткування ґрунту, яке сприяє підтягуванню вологи до насіння та кращому контактуванню його з ґрунтом. Цей захід забезпечує також більш якісне збирання гороху жатками. Для кот­кування використовують гладкі котки СКГ-2,2 або 3ГКВ-1,4 в агре­гаті з посівними борінками для створення мульчуючого шару ґрунту або кільчасто-шпорові 3ККШ-6. Якщо немає гербіцидів, до появи сходів проводять одне-два боронування для знищення бур'янів у фазі «білої ниточки» і зменшення випаровування ґрунтової вологи.

З появою сходів посіви також боронують (під кутом до сівби) зу­бовими або сітчастими боронами БЗС-1,0, ЗБП-0,6А, БСО-4А та ін­шими. Боронування повторюють, коли на рослинах буде 3 — 4 лист­ки (до утворення вусиків).

Щоб запобігти значному обламуванню соковитих рослин, борону­вання слід проводити вдень не раніше 11 — 12 год, в суху погоду, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються зубцями борін, а знищені бур'яни швидше підсихають.

У посівах гороху одно- і двосім'ядольні бур'яни знищують також гер­біцидами 2М-4ХМ (2,5 - 3,8 кг/га) або 48 %-м базаграном (3-4 л/га),обприскуючи рослини водними розчинами у фазі 3 — 4 листків; при виявленні бульбочкових довгоносиків (10 — 15 шт. на 1 м2) сходи го­роху обприскують 30 %-м метафосом (0,5 - 0,7 л/га), 50 %-м поліхлор-камфеном (1,6 — 3 л/га за препаратом). Рекомендується обприску­вати горох на початку бутонізації препаратом ТУР з розрахунку 3 — 6 кг/га д. р. При застосуванні ТУРу поліпшується розвиток коре­невої системи гороху, збільшується кількість бобів на рослинах, гине попелиця. Цим препаратом можна також обробляти насіння гороху (1,5 — 3 кг/т) або вносити його під передпосівну культивацію дозою 6 кг/га за д. р.

Під час бутонізації та на початку цвітіння горох обприскують розчином 20 %-го метафосу (0,5 — 1 л/га) для знищення зерноїда. Повторюють обприскування через кожні 6 — 8 днів (на початку цві­тіння) зменшеною нормою препарату (на 40 — 50 %). Можна викори­стовувати також 40 %-й фосфамід (0,5- 1 л/га) та інші засоби, які одночасно знищують горохову попелицю та горохового комарика.

Проти аскохітозу, антракнозу горох обприскують 1 %-м розчином бордоської рідини; проти борошнистої роси використовують цинеб (2-4 кг/га).

Збирання. Боби гороху дозрівають нерівномірно — спочатку ни­жні, потім у верхніх ярусах. Строки збирання визначають, зважаю­чи на стан дозрівання (пожовтіння) 60 — 75 % нижніх і середніх бо­бів на рослинах, у яких формується найкрупніше, добірне насіння. Починають збирання, коли насіння в пожовклих нижніх і середніх бобах затвердіє (матиме вологість 30 - 35 %), набере форми й забар­влення, типових для сорту. Чекати, поки дозріють верхні боби, які становлять приблизно третю частину усіх бобів на рослині, не мож­на, бо через розтріскування нижніх бобів втрачається найцінніше зерно. Не слід також поспішати із збиранням, коли на рослинах до­зріло близько половини бобів, що призводить до недобору врожаю за рахунок недозрілого насіння, маса 1000 шт. якого на 10 — 30 г менша, ніж дозрілого.

Збирають горох переважно роздільним способом. Скошують ко­сарками КС-2,1, КЗН-2,1, які обладнані пристроями ПВ-2,1 і здвою-вачами валків ПБ-4 або жатками ЖРБ-4,2 та ін. На 3 — 4-й день піс­ля скошування й підсихання валків, коли вологість зерна досягне 16 — 19 %, їх підбирають і обмолочують зерновими комбайнами СК-4, СК-5 з підбирачами ППТ-3А, ППТ-3. Обмолочують при зменшеній частоті обертів барабанів молотарок до 400 - 500 об./хв, що запобігає дробленню зерна.

На півдні України при вирощуванні короткостеблових сортів го­роху, що не обсипаються, застосовують також однофазне збирання гороху, яке проводять при повній стиглості бобів з вологістю насіння 15 - 16 %.

Обмолочене й очищене насіння зберігають при вологості 14 — 15 %.


24. Біоенергетична   ефективність   ви­рощування гороху сорту Уладівський 10 (врожайність зерна 36 ц/га, соломи 40 ц/га за традиційною і відповідно 38 і 42 ц/га за безгербі-цидною технологіями, акумульова­на в урожаї енергія — відповідно 103 940 і 109 628 МДж/га) (за О. І. Зінченком, 1996)

 

Показник

Технологія

тради­ційна

безгер-біцидна

Затрати сукупної енергії, МДж/га Енергетичний коефіцієнт уро­жаю Коефіцієнт енер­гетичної ефектив­ності

17 770 5,87 4,11

16 173 6,68

4,74

Технологія вирощування гороху без застосування гербіцидів. Без-гербіцидну технологію за­пропонували науковці Черкась­кого НВО «Еліта». Суть її полягає в тому, що при вирощуванні го­роху проти бур'янів застосовують агротехнічні, а не хімічні заходи. Починають роботи з високоякіс­ного зяблевого обробітку ґрунту і продовжують їх після сівби горо­ху. Обов'язково проводять досхо-дове боронування через 4 — 5 днів після сівби гороху середніми бо­ронами у два сліди на підвище­ній швидкості (7 — 8 км/год) і піс-ляслохове одно—двофазне боро­нування у фазі зміцнілих сходів легкими та у фазі 2 — 3 листків се­редніми боронами. Боронуваннями знищується 80 — 85 % бур'янів, тому не треба застосовувати гербіциди. Внаслідок післясходового боронування знищується значна частина рослин гороху (200 — 300 тис. шт./га), тому норму висіву насіння за цією технологією збіль­шують на 200 — 300 тис. зерен на 1 га. Всі інші прийоми догляду за посівами гороху такі самі, як при загальноприйнятій технології.

Біоенергетична ефективність вирощування гороху. Загалом тех­нологія вирощування гороху менш енергоємна, ніж кукурудзи і цу­крових буряків. Це пов'язано з тим, що він менш вимогливий до удобрення і не потребує особливого догляду, а до- і післясходові бо­ронування малоенергоемні. Так, за два досходових і одне післясхо-дове боронування затрачають 360 - 720, а при застосуванні гербіци­дів 1600 — 1800 МДж/га. Тому біоенергетична ефективність вирощу­вання гороху досить висока, вища, ніж гречки, проса, картоплі та ін­ших культур. Безгербіцидна технологія вирощування культури по­ліпшує ці показники (табл. 24).

До- і післясходові боронування забезпечують значно кращий ріст рослин, підвищують їх урожайність. Тому є підстави альтернативну безгербіцидну технологію вирощування гороху, яка широко випро­бовувалася в господарства Черкаської області, вважати й ресурсо­зберігаючою.