Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Господарське значення. За посівними площами і валовими збо­рами зерна соя (Glycine hispida Maxim.) є головною зерновою бобо­вою культурою світу. Вирощують її більше 40 країн на загальній площі понад 50 млн га. Таке велике поширення сої пояснюється універсальністю її використання як важливої продовольчої, техніч­ної і кормової культури. Зумовлено це винятково сприятливим по­єднанням у насінні органічних і мінеральних речовин.

За хімічним складом насіння сої є унікальним. Воно містить у середньому 39 % (33 - 52 %) білків, 20 % (14 - 25 %) напіввисихаючої олії, 24 % вуглеводів, 5 % зольних елементів (з переважним вмістом калію, фосфору і кальцію), а також потрібні для організму людини і тварин різні ферменти, вітаміни (А, В, С, D, Е) та інші важливі ор­ганічні й неорганічні речовини.

Висока цінність сої визначається насамперед великим вмістом повноцінного білка, який за амінокислотним складом наближається до білків тваринного походження і добре засвоюється людиною і тваринами.

Має значення також те, що головний протеїн сої — гліцидин здат­ний при закисанні згортатися, що дає змогу виготовляти з насіння і бобів велику кількість різноманітних продуктів харчування. При­чому медичною наукою встановлено, що в продуктах харчування із сої є антисклеротичні речовини, що особливо важливо для людей старшого і похилого віку.

З насіння сої виготовляють соуси, молоко, сир, котлети, конди­терські вироби, ковбаси, харчове борошно, сурогати кави та ін. В їжу використовують також незрілі боби у вареному й консервованому вигляді.

Соя — важлива технічна культура. Вона займає перше місце у світовому виробництві харчової рослинної олії, яку використовують у їжу і яка є сировиною для виробництва вищих сортів столового маргарину, лецитину. Соєва олія широко використовується також у миловарній та лакофарбовій промисловості. Із білків сої виробляють пластмаси, клей та інші вироби.

Як кормову культуру сою використовують на зелений корм, сі­наж, для виробництва трав'яного борошна, на силос (в сумішах з кукурудзою), монокорм. Поживність соєвих кормів досить висока. Наприклад, у 100 кг її зеленої маси міститься 21 корм. од. та 3,5 кг перетравного протеїну; в 100 кг кукурудзяно-соєвого силосу — від­повідно 26 і 2,9 кг.

Цінними концентрованими кормами є соєва макуха із вмістом до 47 % і шрот, який містить понад 45 % білка. За амінокислотним складом вони не поступаються м'ясному й рибному борошну. Задо­вільним кормом (для овець, кіз) є полова й солома сої.

Соя збагачує ґрунт на азот, тому, як і інші бобові культури, є цін­ним попередником для різних сільськогосподарських культур.

Походження та поширення. Соя — одна з давніх культур. Вста­новлено, що в країнах Південно-Східної Азії (Китай, Корея, Індія, Японія) вона була відома як землеробська культура за 4 тис. років до н. е. У Європі з'явилася наприкінці XVIII ст.

На сучасній території СНД її здавна вирощували російські пере­селенці на Далекому Сході, а в європейській частині країни вона з'явилася лише в 70-х роках ХІХ ст. Серед країн світу найбільші посівні площі сої у США — понад 25 млн га та КНР — до 10 млн га. Великі посівні площі вона займає також у Бразилії, Японії, В'єтнамі, країнах Північної Африки, Австралії. У країнах СНД сою вирощують на площі 900 тис. га. Основними районами її вирощу­вання є Далекий Схід (Амурська область, Хабаровський і Примор­ський краї). Відносно сприятливі умови для її вирощування також на Північному Кавказі, в Закавказзі, Лісостепу України, Молдові, Середній Азії (при зрошенні).

В Україні соя займає поки незначну площу — до 75 тис. га і біль­ше залежно від року. На перспективу заплановано довести соєвий лан в Україні не менш як до 500 тис. га.

Середні врожаї сої в СНД невисокі — 10-15 ц/га, у кращих гос­подарствах України сягають 20 — 25 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Ботанічний рід сої Glycine об'єднує більш як 40 видів, з яких половина росте в країнах тропічної Африки. Виробниче значення і поширення має вид сої культурної G. hispida L., у якого є 6 підвидів. В Україні поширений слов'янський підвид — ssp. Slovonica Kov. Ef Pinz.

Культурна соя — це однорічна самозапильна трав'яниста росли­на з гіллястим стеблом заввишки до 1 м і більше (рис. 46).

Соя — теплолюбна культура. Насіння її по­чинає проростати при тем­пературі ґрунту 8-10 °С, а дружні сходи з'являються при 15 - 18 °С.

Висока вибагливість сої до тепла спостерігається упродовж усього періоду вегетації, особливо під час цвітіння і наливання зер­на. Сприятливою середньо­добовою температурою для росту й розвитку сої протя­гом вегетації є 18 - 22 °С, а при цвітінні-наливанні на­сіння 22-25 °С. Проте в молодому віці соя відносно непогано витримує низь­кі температури. Сходи її практично не пошкоджу­ються заморозками мінус



2 — 3 °С, а іноді (при низькій відносній вологості повітря) навіть ви­тримують зниження температури до мінус 5 °С.

Вимоги до вологи у сої у різні періоди росту неоднакові. Напри­клад, при проростанні насіння, яке поглинає не менше 130 — 160 % води від власної маси, потрібний значний запас вологи в ґрунті — близько 30 мм в шарі 0 — 20 см. На початку вегетації, коли соя в ос­новному вкорінюється, а темпи росту її вегетативної маси сповіль­нені, рослини до цвітіння добре витримують посуху.

З посиленням росту вегетативної маси потреби сої у волозі збіль­шуються, досягаючи максимуму під час цвітіння і розвитку плодів. Через нестачу вологи в цей час обпадає частина квіток, молодих па­гонів.

Транспіраційний коефіцієнт сої у середньому становить 520. То­му високий урожай вона дає при вологості ґрунту 75 — 80 % НВ, доб­ре витримуючи повітряну посуху. Загальне споживання води посі­вами сої коливається залежно від місця та умов вирощування в ме­жах 3000 - 5500 м3/га, а коефіцієнт водоспоживання — 150 - 300 м3 на 1 ц зерна.

Найкращі ґрунти для сої — достатньо родючі, багаті на органічну речовину і кальцій, з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5-7) та добре аеровані, з щільністю 1,1- 1,25 г/см3. Кислі, засо­лені, схильні до заболочення ґрунти без відповідного їх поліпшення непридатні для вирощування сої. Не витримує вона тривалого зато­плення (більше трьох діб).

Соя — рослина короткого дня. Тривалість вегетаційного періоду залежно від сорту й району вирощування коливається від 90 - 100 до 150— 170 днів. В Україні районовані сорти дозрівають за 115 — 140 днів.

У розвитку сої виділяють три періоди: перший (І — ІІ етапи орга­ногенезу) — формування вегетативних органів (коренів, стебел, листя); другий (ІІІ — VІІІ етапи) — утворення генеративних органів і третій (ІХ — ХІІ етапи) — дозрівання плодів і насіння.

Сорти. В Україні районовано багато сортів сої, зокрема: Аметист, Київська 27, Бистриця 2, Деймос, Іванка, Ізумрудна, Київська 91, Медея, Пальміра, Подільська 1, Романтика, Сонячна, Хаджибей, Чарівниця степу, Вустя, Оксана та ін. Сортовий склад як сої, так і інших культур весь час поповнюється і змінюється.

Технологія вирощування. За наявності в господарства високо­врожайних сортів, достатньої кількості мінеральних добрив, ефек­тивних гербіцидів, сільськогосподарських машин сою вирощують за інтенсивною технологією.

Попередники. Висівають сою після найбільш придатних попере­дників — озимих і ярих колосових культур, кукурудзи, овочевих, картоплі. Кращим попередником для сої в бурякосійних районах достатнього зволоження є також цукрові буряки. Не слід вирощувати сою після інших бобових культур через пошкодження рослин спіль­ними хворобами і шкідниками та на полях, засмічених осотом, бо гербіцид трефлан, рекомендований як найефективніший на посівах сої, не знищує цей бур'ян.

Основний обробіток ґрунту після стерньових попередників та ку­курудзи складається з лущення та зяблевої оранки плугами з пе­редплужниками. На полях, засмічених однорічними бур'янами, об­межуються одним неглибоким лущенням дисковим лущильником ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 6 — 8 см; на забур'янених осотом ділян­кам перше лущення проводять також дисковими лущильниками на глибину 6 — 8 см, друге — полицевими лущильниками ППЛ-10-25 або культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПЕ-3,8 та іншими на глибину 12 - 14 см, а за два тижні до зяблевої оранки при відрос­танні розеток осоту вносять амінну сіль 2,4Д (4-5 кг/га за препара­том); на запирієних площах здійснюють подвійне дискування на глибину 10 — 12 см; двічі дискують площу на таку саму глибину піс­ля збирання кукурудзи, для чого використовують важкі дискові бо­рони БЦТ-3, БЦТ-7.

Зяблеву оранку на чорноземних ґрунтах, особливо при висіванні сої після кукурудзи, проводять плугами ПЛН-5-35 та іншими на глибину 28 — 30 см, на дерново-підзолистих ґрунтах з мілким орним шаром — на його глибину. Після овочевих культур, картоплі, цук­рових буряків орють мілкіше — на 22 — 25 см і здебільшого без по­переднього лущення.

Удобрення. На утворення 1 ц зерна соя виносить з ґрунту 7,5 — 10 кг азоту, 3-4,5 кг калію, 1,7-2,5 кг фосфору, тому добре реагує на органічні та мінеральні добрива в легкодоступній формі. Під зяблеву оранку рекомендується вносити гній або компости в норму 20 — 25 т/га та мінеральні добрива (фосфорно-калійні по 60-90 кг/га д. р.), крім каштанових ґрунтів Степу, де норми калію зменшують до 30 — 45 кг/га, та солонцюватих, на яких калій не вносять. Азотні добрива застосо­вують під передпосівну культивацію (30 - 45 кг/га), у рядки (по 10 -12 кг/га) вносять молібденізований суперфосфат. Посіви також під­живлюють (20 - 25 кг/га NP) під час обробітку міжрядь.

Весняний обробіток ґрунту полягає в ранньому боронуванні, ви­рівнюванні волокушами (ВВ-2,5), вирівнювачами (ВП-8, ВПН-5,6), боронами (БП-8), застосуванні гербіцидів і передпосівній культива­ції. Передпосівну культивацію з боронуванням проводять на глиби­ну 5 — 7 см.

З використовуваних при вирощуванні сої ґрунтових гербіцидів найпоширеніший трефлан. Йоно вносять під передпосівну культи­вацію в нормі 4 — 6 кг/га. Крім трефлану під культивацію вносять його аналог нітран (3,5 — 5 кг/га), суміш трефлану (4 — 5 кг/га) з прометрином (2 — 3 кг/га) та ін.

Сівба. Висівають кондиційним насінням, протруєним ТМТД (2,4 — 3,2 кг/т), тигамом (2,8 — 4,2 кг/т) або іншими рекомендованими препаратами з додаванням 5 — 10 л води на 1 т насіння. Безпосе­редньо перед сівбою насіння обробляють у затінку соєвим ризотор­фіном. Сіють сою у добре прогрітий ґрунт (12 — 14 °С) широкорядним способом з міжряддям 45 — 60 см або звичайним рядковим способом (на землях 2-ї технологічної групи).

Норма висіву в районах достатнього зволоження Лісостепу й По­лісся становить 550 — 650 тис. схожих насінин на 1 га, недостатнього 450 — 500; у Степу 300 — 450 тис.; в умовах зрошення норма висіву насіння ранніх сортів 600 — 700, середньостиглих 500 — 600, пізньо­стиглих 400 - 500 тис./га. Вагова норма висіву 35 - 100 кг/га. Насін­ня загортають на глибину 4 — 5 см, на важких ґрунтах 3 — 4 см, при недостатній вологості ґрунту 5 — 6 см. Для сівби використовують бу­рякові сівалки (ССТ-12А, ССТ-8), кукурудзяні (СПЧ-6М, СУПН-8) або овочеві (СКОН-4,2) в агрегаті з котками.

Догляд і збирання. За якісного обробітку ґрунту і позитивної дії внесених гербіцидів догляд за соєю практично обмежується одним міжрядним розпушуванням на глибину 5 — 6 см. На площах без за­стосування ґрунтових гербіцидів проводять 2 досходових і 1 — 2 піс-лясходових боронування середніми або легкими боронами упоперек посіву та обробіток міжрядь. Глибина першого міжрядного розпушу­вання 5 — 6 см, другого і третього 6 — 8 см.

В умовах зрошення сою в період вегетації 2 — 4 рази поливають: перший раз — у фазі бутонізації, другий — при формуванні бобів, на­ступні — під час наливання зерна, витрачаючи щоразу 500 - 700 м3/га води.

На посівах пізньостиглих сортів сої, а в дощові роки — середньости­глих проводять десикацію, коли побуріє більшість бобів у нижніх і се­редніх ярусах: посіви обприскують хлоратом магнію в дозі 20 — 30 кг/га за препаратом. Це прискорює достигання сої. Збирають її у повній стиглості зерна переобладнаними на низький зріз (5 — 6 см) зерно­вими комбайнами («Нива», «Колос» та ін.). Зібране насіння очища­ють, при потребі підсушують і зберігають за вологості 12 — 14 %.

Сою вирощують на зелений корм як у чистому вигляді, так і в сумішах з іншими культурами, часто з кукурудзою, висіваючи їх при зрошенні в один рядок; на суходолі — почергово за схемою: один рядок кукурудзи — один рядок сої або два рядки кукурудзи — один-два рядки сої. Збирають зелену масу під час цвітіння рослин, на силос — у молочно-восковій (восковій) стиглості кукурудзи.

Безгербіцидна технологія вирощування сої. Варіант цієї техноло­гії випробуваний в КСП «Зоря» у 80-х роках генеральним директо­ром Миколаївського об'єднання «Соя» М. Ю. Дробітьком, схвалений Міністерством аграрної політики України та Інститутом кормів УААН.


25. Біоенергетична ефективність вирощу­ванні сої за традиційною та альтерна­тивною технологіями (врожайність — відповідно 19,6 і 21,4 ц/га, соломи — 26 і 28 ц/га, вало­вої енергії разом у зерні й соломі — відповідно 64 452 і 69 211 МДж/га, перетравної — 43 506 і 46 717 МДж/га) ( О. І. Зінченко та ін., 1996)

 

Показник

Технологія

тради­ційна

альтер­нативна

Затрати сукупної енергії, МДж/га Енергетичний коефіцієнт виро­щування Коефіцієнт енер­гетичної ефектив­ності

18 647 3,46 2,38

18 182 3,81

2,57

Технологія передбачає якіс­ний зяблевий обробіток ґрунту з метою знищення насамперед осоту та березки польової як злісних коренепаросткових бур'янів. Завдяки цьому міні­мізується весняний допосівний обробіток, є можливість обме­житися лише однією—двома культиваціями (замість двох-трьох) проти ранніх ярих бур'янів та передпосівною або поєднати їх. Насіння висівають спеціальною сівалкою, виготов­леною на Кіровоградському заводі «Червона зірка». При цьому широкі міжряддя (90 см) чергуються   із   стрічками,   у

яких міжряддя звужуються до 45 см. Проводять також досходове боронування (через кожні 4-5 днів), по сходах — у фазі першого листка. При потребі його повторюють уже після міжрядного обробіт­ку (обов'язково впоперек рядків).

Застосування цієї екологічно чистої технології тривалий час у за­значеному вище та інших господарствах показало ефективність її в умовах Степу, а тривалі дослідження в Уманській державній аграр­ній академії (О. І. Зінченко, В. Ф. Кропивко, Р. В. Ткачук, 1996) з дещо іншим просторовим розміщенням рослин підтвердили ефектив­ність цієї технології стосовно енергозбереження. Енергетичний кое­фіцієнт безгербіцидної технології вирощування сої становив 3,81, традиційної 3,46 (табл. 25).