Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Господарське значення. Люпин (Lupinus L.) у сільськогосподар­ському виробництві вирощують на корм худобі і як сидеральну культуру на зелене добриво.

Поділ люпину на кормовий і сидеральний пов'язаний з кількіс­ним вмістом у рослинах гірких отруйних речовин — алкалоїдів (лю-пиніну, люпаніну, спартеїну та ін.). Серед сортів кормового люпину, в свою чергу, виділяють групу безалкалоїдних, або так званих «со­лодких» люпинів, у насінні яких вміст алкалоїдів не перевищує 0,0025 % (його навіть можна вживати у їжу), та малоалкалоїдних із вмістом алкалоїдів до 0,1 — 0,2 %. У насінні сидеральних або «гір­ких» люпинів вміст алкалоїдів сягає 1 — 2 % і більше. Проте як чисто сидеральні культури «гіркі» люпини втратили своє значення і замінені кормовими люпинами, які одночасно є високобілковим кормом для худоби (дозріле зерно або зелена маса) і поліпшують родючість ґрунту.

Серед зернобобових культур, а тим більше порівняно із злакови­ми, люпин, поряд із соєю, відзначається найвищим вмістом білка в насінні — з коливанням залежно від виду, сорту та умов вирощуван­ня 33 — 50 %. За вмістом білка 1 ц зерна люпину прирівнюється до 4,5 ц зерна ячменю або 5 - 6 ц кукурудзи.

Білок люпину за вмістом незамінних амінокислот і біологічною цінністю прирівнюється до найбільш цінного білка сої. До його скла­ду входять усі 10 незамінних амінокислот, у тому числі аргінін (3,6 %), валін (4,3 %), гістидин (2,9 %), лізин (4,3 %), лейцин (9,8 %) та ін.

Високий вміст у зерні перетравного протеїну, який залежно від ви­ду люпину становить у середньому 290 — 367 г на 1 кг, що в 3,5 — 4,5 раза більше, ніж в 1 кг зерна ячменю, кукурудзи, свідчить про його високу цінність як компонента при виробництві збалансованих за протеїном концентрованих комбікормів.

Крім білка, у зерні люпину міститься 25 — 40 % безазотистих екст­рактивних речовин, 4,4-9,4 % і більше жиру, 3,5-4,2 % золи, що підвищує його високу кормову поживність. У 100 кг зерна міститься в середньому понад 100 корм. од.

Зелену масу кормового люпину, в складі якої є до 9 % і більше білків, вітаміни А, С і мінеральні речовини, кальцій, калій, фосфор, марганець, залізо, сірка, згодовують тваринам у вигляді зеленого корму, силосу, сіна, трав'яного борошна. У 100 кг зеленої маси міс­титься близько 15 корм. од. із вмістом на одну кормову одиницю 150 — 160 г перетравного протеїну.

Використовують на корм також люпинове борошно із соломи кормових люпинів, яка містить 6,5 — 9 % білка, і сіно, в якому до 17 % білків.

Сорти кормового люпину, крім використання на корм, відіграють важливу роль у підвищенні родючості малородючих дерново-під­золистих, піщаних та супіщаних ґрунтів Полісся. Завдяки добре розвиненій кореневій системі, здатній активно засвоювати з ґрунту важкорозчинні сполуки елементів живлення, та активній діяль­ності бульбочкових бактерій кормовий люпин дає урожай зеленої маси до 350 ц/га і більше із середнім вмістом азоту 0,6 %. При за­орюванні такої маси як зеленого добрива у ґрунт він збагачується на 180 — 200 кг/га біологічного азоту та на 35 — 40 т/га органічної речо­вини. Це рівноцінно внесенню у ґрунт 40 — 48 т/га гною.

Дані науково-дослідних установ свідчать, що кормовий люпин навіть при поширеному в господарствах двобічному його викорис­танні (перший укіс — на зелений корм, а відрослу отаву — на зеле­не добриво) замінює внесення у ґрунт 20 — 25 т/га гною.

Кормовий люпин добре відростає після скошування, тому його можна вирощувати на випас, а залишки використовувати для за­орювання на зелене добриво. На Поліссі поширене вирощування кормового люпину на зелене добриво як післяукісної та післяжнив­ної культури. Грунт значно збагачується на органічну речовину та біологічний азот також при заорюванні лише післяжнивних реш­ток, які залишаються після збирання кормового люпину на зерно.

Відомі й інші способи використання люпину. Із його насіння, на­приклад, одержують вітаміни, а також білки, які застосовуються при виробництві певних видів клею та пластмас.

Походження та поширення. Люпин білий як харчова культура був відомий у Єгипті, Греції, Давньому Римі 2 — 3 тис. років до н. е. З країн Середземномор'я походять також жовтий і синій люпини, які стали відомими в XVI — XVII ст., але введені в культуру лише в ХІХ ст. Багаторічний люпин походить з Північної Америки і введений у культуру також у ХІХ ст. У Росії люпин був відомий з початку XVII ст., а як сидеральну культуру його почали використовувати й поши­рювати лише наприкінці ХІХ ст.

Історія безалкалоїдного і малоалкалоїдного люпинів пов'язана з науковою діяльністю видатного вченого-агрохіміка Д. М. Пряниш­никова, за ініціативою якого в Росії з 1924 р. були розгорнуті роботи з їх відбору в посівах алкалоїдних люпинів. Малоалкалоїдні сорти люпину, на відміну від безалкалоїдних, більш стійкі проти хвороб і шкідників. Їх згодовують худобі у вигляді силосу або трав'яного бо­рошна як профілактичний лікувальний корм.

На території СНД люпин вирощують переважно в Нечорнозем­ній зоні Росії, Білорусі та в Україні.

Із однорічних видів люпинів в Україні найпоширеніші сорти жов­того кормового люпину, які вирощують у Чернігівській, Житомир­ській, Київській, Рівненській та Волинській областях, та білого лю­пину, котрі поширені в районах Лісостепу і в Закарпатті. Незначне поширення на Поліссі має також люпин вузьколистий.

Середня врожайність зерна кормових люпинів порівняно неви­сока: жовтого 10 — 15, білого до 20 ц/га. За високої агротехніки із за­стосуванням інтенсивної технології врожайність зерна люпинів, особ­ливо білого, сягає 25 - 30 ц/га і більше, зеленої маси 450 - 500 ц/га.

Морфобіологічні і екологічні особливості. Люпин — Одно- або ба­гаторічна трав'яниста рослина. В СНД поширені три види одноріч­ного люпину: синій, або вузьколистий (L. agnustifolius), жовтий (L. luteus) і білий (L. albus) та один вид багаторічного люпину (L. poly-phyllus). Як декоративну рослину вирощують люпин мінливий (L. mutabilis). Заслуговує на увагу як перспективний вид за високий вміст жиру в насінні (15 — 20 %). У виробничих посівах України ви­рощують однорічні види кормового липину — переважно жовтий та білий (рис. 47).

Серед вирощуваних люпинів найбільш вибагливий до тепла на початку вегетації люпин білий, насіння якого починає проростати при температурі ґрунту близько 4 — 6 °С, сходи витримують знижен­ня температури до мінус 3 — 4 °С. Насіння жовтого люпину пророс­тає при 3 — 5 °С, а сходи виживають при заморозках до мінус 4 — 5 °С. Найменш вибагливий до тепла люпин вузьколистий. Його на­сіння проростає при температурі 2 — 4 °С і сходи не гинуть навіть з настанням заморозків до мінус 6 — 8 °С.

У період вегетації всі види люпинів, насамперед білий, форму­ють високий урожай насіння при достатньо високих сумах ефектив­них температур, зокрема вузьколистий — при сумі температур 2400 °С, жовтий — 2600 °С, білий — 2800 °С.

Нормально ростуть і розвиваються люпини в умовах достатнього зволоження ґрунту. Особливо вибагливі вони до вологи під час про­ростання насіння, яке при бубнявінні поглинає в 2 — 3 рази більше

води, ніж насіння зер­нових культур, а також у період від бутонізації до зав'язування бобів. Проте в другу половину вегетації, коли коріння люпинів проникає гли­боко в ґрунт, рослини здатні добре витримува­ти посуху. Транспірацій­ний коефіцієнт у люпи­нів, залежно від виду, становить 600 — 700. Си­ній і жовтий люпини, завдяки добре розвине­ній і фізіологічно актив­ній кореневій системі, котра здатна засвоюва­ти важкорозчинні міне­ральні сполуки ґрунту, добре ростуть на дерно­во-підзолистих та ін­ших малородючих пі­щаних ґрунтах. Мало­придатні для них важкі глинясті ґрунти із щільним підґрунтям. Люпини, крім білого, витримують значну кис­лотність ґрунту (рН 5 і нижче) і дуже погано ростуть на ґрунтах з великою кількістю вапна, яке викликає хлороз рослин. Люпин білий краще росте на більш ро­дючих ґрунтах з реакцією ґрунтового розчину, близькою до нейтраль­ної (рН 6 - 6,8).

Вегетаційний період люпинів, залежно від сорту й умов вирощу­вання, становить 120 — 160 днів. Люпини — світлолюбні рослини довгого дня, з добре виявленим геліотропізмом: у них листки зав­жди спрямовані пластинками перпендикулярно до променів сонця і, як кошики соняшнику, «рухаються за сонцем».

Технологія вирощування. Кращими попередниками для люпинів на зерно є удобрені озимі та ярі зернові культури, а також картопля, кукурудза, цукрові буряки. Проте слід враховувати, що при виро­щуванні люпинів після просапних культур, під які вносили високі дози гною, можливе недружне й запізніле достигання насіння. Як­що в господарстві вирощують кормовий і сидеральний «гіркий» лю­пин, який подекуди ще зустрічається, то під кормовий треба відво­дити площі, на яких протягом останніх 3 — 4 років не вирощували «гіркого» люпину. Насіння останнього має досить тверду оболонку, тому, потрапляючи в ґрунт під час збирання, може давати сходи через 2 — 3 роки, навіть на 4-й рік, і засмічувати посіви кормового люпину.

Не рекомендується висівати люпин на зерно після інших бобових культур або поряд з ними, а також повертати його на попереднє міс­це в сівозміні раніше як через 7 — 8 років, а сорти, стійкі проти фу­заріозу (Лідер, Кастричник), — через 4-5 років. Такий захід зни­жує ураження люпину властивими для бобових хворобами і шкід­никами.

Люпин на зелене добриво або зелений корм вирощують у польо­вих сівозмінах переважно в паровому полі. У кормових сівозмінах «солодкі» люпини розміщують на полях після однорічних трав. Ба­гато господарств застосовують післяжнивні та післяукісні посіви люпину на зелене добриво або на зелений корм, розміщуючи їх піс­ля озимого жита, ячменю, які рано дозрівають і звільняють поле, та після озимого жита, котре вирощують на зелений корм.

Великого поширення набирають змішані посіви люпину з куку­рудзою, ярою викою, вівсом, горохом, які дають вищий і якісніший урожай зеленого корму, ніж чисті посіви зазначених культур.

Заслуговують на увагу змішані посіви люпину з житом або пше­ницею. До зими люпин формує 60 — 70 ц/га зеленої маси, яка взим­ку виконує роль куліс, а навесні розкладається, і озимина забезпе­чується поживними речовинами.

Основний обробіток ґрунтупід люпин, як і під інші зернові бобові культури ранніх строків сівби, включає лущення (одне або два, за­лежно від кількості і видового складу бур'янів) та зяблеву оранку плугами   з   передплужниками   ПЛН-5-35,   ПЛП-6-35.   Дерновопідзолисті ґрунти орють на глибину орного шару при вирощуванні білого люпину, чорноземи — на глибину 25 — 27 см.

Рано навесні ґрунт боронують зубовими боронами БЗТС-4,0, піс­ля чого проводять культивацію культиваторами КШП-8, КПС-4 та ін. в агрегаті з боронами БЗТС-1,0 на глибину 6 — 8 см. На легких піщаних, супіщаних ґрунтах обмежуються лише боронуванням з використанням важких борін. Пухкі ґрунти перед сівбою ущільню­ють кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6.

Під передпосівну культивацію вносять гербіциди: прометрин (1,5 кг/га) або симазин (0,8 - 1 кг/га).

Удобрення. При вирощуванні люпинів застосовують, звичайно, фосфорно-калійні добрива, які, крім забезпечення рослин пожив­ними речовинами, підвищують стійкість їх проти фузаріозу. На лег­ких піщаних і супіщаних ґрунтах, на яких вирощують жовтий або вузьколистий люпин, під зяблеву оранку слід вносити до 60 кг/га д. р. фосфору і 90 кг/га калію. На більш важких за механічним складом ґрунтах калію й фосфору вносять по 60 кг/га. З фосфорних добрив краще використовувати фосфоритне добриво, фосфор якого добре засвоюється люпином. Під білий люпин фосфорні та калійні добри­ва вносять з розрахунку Р90-120К90.

Сівба. Сіють люпин добре очищеним, відсортованим насінням із схожістю не менше 87 %, чистотою 97 - 98 %. Насіння перед сівбою протруюють проти фузаріозу, аскохітозу, антракнозу, пліснявіння. Найкраще це робити восени після просушування насіння, а якщо навесні, то не пізніше як за два тижні до сівби, використовуючи бен-лат у дозі 2,5 -3 кг/т, фундазол (3 кг/т) або тигам (4-6 кг/т) з витра­тою на 1 т насіння 5 — 10 л води. У день сівби насіння обробляють ризоторфіном. У разі виявлення в ґрунті значної кількості азотфік­суючих бактерій інокуляція насіння не обов'язкова.

Більшість районованих сортів люпину сіють одночасно або слі­дом за ранніми зерновими культурами — при температурі ґрунту 5 — 6 °С, а післяжнивний та післяукісний — негайно після збирання попередньої культури. Найпоширеніший спосіб сівби — звичайний рядковий, а на забур'янених полях та ущільнених ґрунтах вдаються до широкорядної сівби з шириною міжрядь 45 см або стрічкової за схемою 45 х 2 х 15 см.

Норма висіву жовтого люпину при звичайній рядковій сівбі близь­ко 1,1-1,3 млн/га зерен, або 160-180 кг/га; синього — також 1,1 -1,3 млн/га зерен, або 180 - 200 кг/га, білого 0,9 - 1 млн/га зерен, або 200 - 250 кг/га. За вузькорядної сівби люпину на зелене добриво або зелений корм норму висіву збільшують на 20 — 25 %, при широ­корядній сівбі жовтого, вузьколистого люпинів — по 0,5 — 0,6 млн/га (80-90 кг/га), білого — теж 0,5-0,6 млн/га (100-120 кг/га); при стрічковій сівбі висівають на 20 % більше насіння, ніж при широко­рядній.

Насіння люпину під час проростання виносить на поверхню сім'ядолі, тому дружні сходи його з'являються за умови сівби у во­логий шар ґрунту на глибину: на легких ґрунтах 3 — 4 см, на важких 2 - 3 см.

Догляд за люпином у суху весну починають з післяпосівного кот­кування ґрунту гладкими котками в агрегаті з легкими боронами. Якщо під культивацію не вносили гербіцидів, то в холодну весну, коли поява сходів люпину затягується, площу боронують легкими боронами під певним кутом до напряму сівби, знищуючи бур'яни у фазі утворення зародкового корінця 2 — 5 мм завдовжки. До борону­вання бажано внести один з гербіцидів — лінурон (1,5 кг/га) або кар-текс-М (6 кг/га). Застосовують також післясходове боронування доб­ре вкоріненого люпину, яке проводять у фазі 2 — 4 справжніх листки в другу половину дня, коли в рослин зменшується тургор.

На широкорядних і стрічкових посівах 2 — 3 рази за вегетацію розпушують міжряддя: перший раз після проведення післясходово-го боронування на глибину 10 — 12 см, другий — через 12 — 15 днів на глибину 5 — 6 см, третій — у фазі бутонізації на глибину 6 — 8 см.

Для захисту люпину від кореневих гнилей, люпинового довгоно­сика посіви у фазі бутонізації рослин обприскують інсекто-гербіцидною сумішшю концентрату БІ-58 (6 л/га 40%-ї емульсії) з фундазолом (0,7 кг/га 80 %-го порошку).

Збирання. Люпин на зерно достигає недружно: першими дости­гають боби й насіння на центральних китицях, пізніше — на біч­них. Для якісного проведення збирання застосовують десикацію (підсушування) люпину, обприскуючи рослини під час побуріння бобів на центральних китицях розчином реглону-супер з витратою 4 — 5 л/га, 5 %-м розчином радонистого натрію або 7 %-м — аміачної селітри.

На площах із застосуванням десикації люпини збирають пере­важно прямим комбайнуванням; без проведення десикації, на за­бур'янених площах — роздільним способом при побурінні на росли­нах 70 — 75 % бобів, насінники — при дозріванні 95 % бобів. Вико­ристовують на збиранні жатки ЖРБ-4,2А, ЖРС-5, зернові комбайни СК-5М та інші з частотою обертів барабана 700 - 850 об./хв при воло­гості стулок бобів 13 — 16 % і 850 — 1100 об./хв при вологості їх 16 — 19 %.

Обмолочене насіння ретельно очищають на зерноочисних маши­нах ОВС-25, 3ВС-20А від незрілого, битого зерна, різних домішок, підсушують на зерносушарках при температурі 20 - 25 °С до волого­сті 14— 15 %. Зберігають його в зерносховищах у мішках або в засі­ках шаром 1,5 м.

Кормовий люпин, який вирощують на зелений корм або сіно, скошують у фазі бутонізації або цвітіння рослин на висоті 12 — 13 см, після чого люпин добре відростає і дає другий урожай зеленої маси, яку використовують на корм худобі або зелене добриво. Люпин на силос збирають у фазі блискучих бобів.

Люпин, вирощуваний на зелене добриво, заорюють у фазі блис­кучих бобів. Післяжнивний та післяукісний люпини заорюють, коли настане стійке похолодання.