Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.2.2. Директивна концепція значення

З'ясуванню поняття значення, яке сформувало кінець кінцем концепцію радикального конвенціоналізму, присвячено дві основоположні роботи Айдукевича - "Про значення виразів" [1931] і "Мова та значення" ("Sprache und Sinn") [1934a]. Мету свого дослідження він сформулював таким чином: "Приступаючи до даної теми, ми прагнемо відзначити, що ця тема нас не цікавить як деякий розділ наукового словника. Нас не стільки турбує представлення і критика чужих дефініцій значення і експозиція власної, скільки щось інше, що ми можемо тут зазначити тільки загалом. Так, ми вважаємо, що мова грає певну і вельми важливу роль в процесі пізнання. Різні погляди, які стосуються значення, виявляють відносні точки зору саме на цю пізнавальну роль мови. [...] Займаючись поняттям значення ми вважаємо, що нам вдасться цю роль висвітлити повніше." ([1931], S.105) В більш пізньому творі Айдукевич додає: "Важливість поняття [...] значення виразів для методології і теорії пізнання випливає хоча б з того, що твердження наук є нічим іншим, як значеннями деяких речень, які відповідають цим реченням в певній мові, а пізнання (на відміну від пізнавання), принаймні в своєму досконалому вигляді - це саме це значення певних речень і, можливо, інших виразів." ([1934a], S.145) Таким чином, значення виразів Айдукевич пробує встановити шляхом зовнішніх обмежень, що накладаються рамками наукових теорій, хоча і в самій мові теорії.

В творі "Про значення виразів" [1931] Айдукевич аналізує існуючі конструкції поняття значення - асоціонізм і теорію конотацій Мілля. Асоціонізм, який покладає значення психічним переживанням, сполученим з виразом, Айдукевич вважав помилковою теорією, яку жодною модифікацією не вдасться захистити, а основним її недоліком він вважав психологізм. Айдукевичем розглядаються також шанси конотаційної теорії, але і вона на його думку вимагає покращення. Зроблений в [1931] висновок зводиться до того, що жоден з існуючих шляхів визначення значення виразу не провадить до успіху. Айдукевич виділяє два шляхи: пошук значення в психіці, наприклад, асоціонізм, або ж пошук значення в самих речах, тобто в реальності, наприклад, теорія конотації. На думку Айдукевича правильним буде третій шлях, що полягає в "знаходженні значення в самій мові". Таким чином, в результаті вибору третього шляху неминучим ефектом стає релятивізація значення щодо певної мови J.

Айдукевич задається питанням: Що значить "говорити на мові J"? Можливі відповіді полягають у тому, що вираз "говорити на мові J" може означати: а) використовування звуків згідно з фонетикою мови J; б) використовування виразів мови J; в) з урахуванням фонетики мови J використовування виразів, продиктованих лексичними засобами J, а при висловлюванні зворотів, що використовуються, така поведінка, яка передбачається мовою J. [1931] Очевидно, що лише значення в) передає інтуїтивний зміст, необхідний для задовільної інтерпретації звороту "говорити на мові J". Цю поведінку, передбачувану мовою J, Айдукевич передає наступними словами: "[...] говорить на польській той, хто [...] володіє деякою готовою до ужитку сукупністю диспозицій реагувати на звороти польської мови, сукупністю диспозицій, якими володіє той і лише той, хто якраз і уміє [говорити] по-польськи." ([1931], S.108) Поняття диспозиції Айдукевич розуміє як схильність до розпізнавання деяких речень мови. Тому механізм "балаканини мовою J" можна описати за допомогою формулювання правил, або директив розпізнавання речень. В [1931] мова ще не йде про директиви значення і цьому поняттю присвячена робота [1934a], але вже тут однозначність мови визначається існуючими мотиваційними зв'язками. Подана в [1931] дефініція значення є дефініцією через абстракцію відношення взаємозамінності в контекстах, що взаємно виводяться, тобто спочатку Айдукевич визначає рівнозначність, і лише потім значення як спільну властивість рівнозначних виразів. Ми не подаємо тут у вигляді цитати вельми розлогу дефініцію рівнозначності, замінивши її поняттям взаємозамінності ще і із тієї причини, що ця дефініція є по суті описом мотиваційних зв'язків і містить, не дивлячись на декларований Айдукевичем антипсихологізм, психологічні поняття, наприклад, "переживання P". Іншим психологічним поняттям є поняття типу думки, тобто абстракт, але в жодному випадку не поняття думки індивідуума. Важливим моментом в міркуваннях Айдукевича є прийняття ним т.зв. теорії інтенціональних значень, впроваджене під впливом Гуссерля та його "актів значення", які він характеризує наступними виразами: "Відповідно до Гуссерля цей "акт значення", тобто використовування даного звороту як виразу певної мови полягає в тому, що у свідомості з'являється чуттєвий зміст, за допомогою якого можна було б наочно думати про цей зворот, якби до цього змісту приєднувалася відповідна інтенція, направлена саме на цей зворот. Однак при використанні даного звороту як виразу певної мови до цього чуттєвого змісту приєднується інша інтенція, необов'язково представлена інтенція, направлена однак в принципі на щось інше, ніж сам цей мовний зворот. Ця інтенція спільно з чуттєвим змістом утворює однорідне переживання, але ні сприйняття цього чуттєвого змісту, ні ця інтенція повним, самобутнім переживанням не є. Як одне, так і друге є несамостійними частинами сукупного переживання. Значенням даного виразу (як типу) в певній мові був би, відповідно до Гуссерля, тип, під який повинна підпадати ця приєднувана до чуттєвого змісту інтенція з тим, щоб даний зворот був використаний як вираз цієї, а не іншої мови." ([1931],  S.116)

Теорія інтенціональних актів значення була широко сприйнята в Львівсько-Варшавській школі, але після її критичного розгляду, як у випадку з Айдукевичем, була відкинута багатьма ученими. Неважко помітити, що сутність цієї теорії полягає у встановленні тісного зв'язку між змістом представлення і мовним зворотом і полягає у співіснуванні думки про предмет і думки про знак в єдиному переживанні, скріпленим інтенціональним актом. При з'ясуванні природи цього переживання використовується інтроспекція, результати якої важко розповсюдити, враховуючи критерій інтерсуб'єктивності самого значення, оскільки сам тип думки, як і тип виразу ще не визначають власне значення, хоча воно і знаходиться в межах не тільки типу думки, але і межах типу речення. Розпізнавання речень здійснюється, як вже вказувалося, за допомогою директив розпізнавання, або директив значення, формулювання яких дане в [1934].[1]

Айдукевич виділяє три види директив значення, не претендуючи, втім на їх повноту: аксіоматичні, дедуктивні і емпіричні. Перші припускають безумовне визнання деяких речень мови J, наприклад, речення "А є А". Другі вимагають визнання деяких речень на підставі інших, раніше визнаних речень, наприклад, внаслідок правила відділення. І нарешті, емпіричні директиви значення постулювали прийняття деяких речень в залежності від певних пережитих вражень. Можливість встановлення для довільної мови директив значення визначається тією обставиною, що характеристика даної мови J вимагає не тільки встановленої лексики і синтаксичних правил, але і підпорядкування значень словам і складеним із слів виразам. Таке підпорядкування значень словам і складеним з них виразам Айдукевич вважає об'єктивним фактом і за допомогою цієї відповідності визначає директиви значення. Він пише: "Як здається, для кожної мови, в якій значення її виразів є однозначно обкресленим, можна встановити директиви, які вдається сформулювати відповідно до наступної схеми: тільки той пов'язує із словами і виразами мови J значення, підпорядковані ним за допомогою цієї мови, хто в ситуаціях типу L готовий визнати речення типу Z [...]. При цьому <X готовий в ситуації L визнати речення Z> значить лише те, що "якщо X в ситуації L відповість на питання із знаком запитання після речення Z, то він визнає речення Z". Далі, оскільки відповідь на питання із знаком запитання після речення Z може полягати тільки у визнанні або відкиданні речення Z, можна замість "X відповідає на питання із знаком запитання після речення Z" також сказати: "X визнає речення Z або X відкидає речення Z". Отже, наше розуміння цієї готовності ми можемо з'ясувати наступним чином: "X готовий в ситуації L визнати речення Z" значить тільки те, що "якщо X опиниться в ситуації L і при цьому або визнає речення Z, або його відкине, то X визнає речення Z". Останнє з'ясування абсолютно елімінує з цієї "готовності" міфологічне поняття психічної диспозиції". ([1934a], S.153) Необхідно підкреслити, що значення виразів мови визначають директиви значення, але не навпаки: "Значення слів і виразів деякої мови визначають [...] директиви значення, які вимагають від кожного, хто користується цією мовою, певної поведінки відносно визнання речень цієї мови в деяких ситуаціях." (S.154)

Кожній директиві значення відповідає деяке відношення, тобто область, кообласть і множина пар значень відповідної директиви. Областю визначення аксіоматичної директиви є клас речень, визнання яких вимагає ця директива. Областю визначення дедуктивної директиви значення є впорядкована пара речень (або пара <клас речень, речення>), якщо між членами цієї пари має місце відношення, яке визначається даною директивою. Для емпіричної директиви значення областю є множина чуттєвих даних, кообластю – множина речень, а областю визначення цього відношення - пара <чуттєві дані, речення>, якщо між членами цієї пари має місце відношення, яке відповідає цій емпіричній директиві. Аксіоматичні і дедуктивні директиви значення сумісно Айдукевич називає дискурсивними директивами значення, а мови, в яких виконуються тільки ці директиви, наприклад, "мови чистої логіки і чистої математики" називаються дискурсивними мовами. Якщо ж крім вказаних директив виконуються також емпіричні директиви значення, то такі мови називаються емпіричними.

Однак наведена класифікація мов не знайшла розвитку в подальшій творчості Айдукевича.

Далі Айдукевич вводить деякі "термінологічні пояснення". Так директива значення охоплює дане речення А, якщо А належить до області визначення аксіоматичної директиви значення або області (кообласті) дедуктивної (емпіричної) директиви значення. Директива R стосується виразу А, якщо А належить до речень Z, які охоплюються директивою R. Директива R неістотна для виразу А тоді і тільки тоді, коли R не стосується А, або ж коли область визначення R не змінюється після заміни виразу А у всіх реченнях Z, що охоплюються R, довільним реченням A`, і навпаки, тобто що А і A` мають один і той же логічний тип. Директива R істотна для А, якщо вона не є неістотною для цього виразу. Вирази А і A` знаходяться в безпосередньому зв'язку їх значень в мові J, якщо А і A` належать до однієї і тої самої області деякої директиви значення R. Якщо можна утворити скінчену послідовність, яка складається щонайменше з трьох виразів, першим членом якої є вираз А, останнім - B, і якщо між кожними двома наступними один за другим членами існує безпосередній зв'язок значень, то між А і B існує опосередкований зв'язок значень. І нарешті, Айдукевич підкреслює, що директиви значення стосуються не тільки виразів, але також й синтаксичних форм.

Наведені термінологічні домовленості Айдукевич використовує для побудови концептуальної моделі мови. Її побудову він починає з питання: чи з необхідністю зміна якої-небудь директиви значення призводить до зміни відповідності слів мови і їх значень? Відповідь дається ствердна, але з обмовкою, що значення визначає всю сукупність директив. У зв'язку з цим об'єднання областей визначення різних директив не обов'язково відмінні при різних способах об'єднання цих областей. Тому характерна для даної мови відповідність значень окреслює об'єднання областей визначення окремих директив, причому отриману область можна видозмінювати двояко. По-перше, можна впровадити речення, які не належать області визначення директив і, звичайно, ці речення містять вирази, котрі дотепер не належали мові. По-друге, область визначення можна змінити не вводячи нові вирази, а єдино маніпулюючи способами об'єднання.

Для опису змін, викликаних можливим збагаченням мови новими виразами, Айдукевич вводить розрізнення мов відкритих і замкнених, а також зв'язних і незв'язних. Розглянемо дві мови J1 і J2. Припустимо, що кожному простому або складному виразу мови J1 відповідає еквіморфний (або такий, що однаково звучить) вираз мови J2, але не навпаки, і крім того, еквіморфні вирази взаємно перекладаються. Мова J1 є відкритою мовою щодо мови J2, якщо існують вирази A1 і B2, які належать мові J2, а також вираз B1, який належить J1, такий, що вираз B1 є перекладом A1, вираз A1 безпосередньо зв'язаний по значенню з виразом A2, а A2 не перекладається на J1. Назва "відкрита мова" виражає той факт, що деяку мову J1 можна доповнити до мови J2 за допомогою додавання нового виразу. З визначення відкритої мови виходить, що в розширеній мові J2 вирази мови J1 зберігають свої старі значення. Мову, що не є відкритою, Айдукевич називає замкненою. В певному сенсі замкнена мова є семантично насиченою.

Хай J1 - замкнена мова і J2 - мова, що виникла унаслідок приєднання до J1 нового виразу B. Тоді в об'єднанні областей визначення значень J2 містяться всі вирази з J1, а також вираз B, який знаходиться або не знаходиться в безпосередньому зв'язку значень з колишніми виразами. Якщо B знаходиться в безпосередньому зв'язку, то колишні вирази вже не можуть мати тих же значень, що в мові J1, оскільки це суперечило б припущенню, начебто J1 є замкненою мовою, або B не перекладається в один з колишніх виразів. З цього виходить, що колишні вирази можуть мати в новій мові J2 ті ж значення, які вони мали в мові J1 тільки тоді, коли B перекладається в один з колишніх виразів, або тоді, коли B не знаходиться в безпосередньому зв'язку значень ні з одним з колишніх виразів, а тоді B не залишається з цим виразом і в опосередкованому зв'язку значень. Оскільки B безпосередньо не пов'язане ні з одним з колишніх виразів, то вираз B не знаходиться ні в якому зв'язку значень з виразами мови J1. Це означає, що в мові J2 існує непорожній, ізольований по значенню клас виразів. Мова, що містить таку ізольовану частину називається незв'язною мовою. Таким чином, мова J є незв'язною тоді і тільки тоді, коли існує такий клас К виразів цієї мови, що кожний елемент цього класу К не знаходиться в якому-небудь зв'язку значень з виразами мови J поза класом К. Мова, що не є незв'язною мовою, називається мовою зв'язаною. Тоді термін "семантично насичена мова" означає, що замкнена мова після її збагачення стає незв'язною, оскільки колишні її вирази зберігають свої значення, а нові не перекладаються в жоден з колишніх виразів.

Хай тепер мова J буде відкритою. Якщо додати до J нові вирази B, то колишні вирази зберігають свої значення, а мова J+B не обов'язково стає незв'язною. В цьому випадку об'єднання областей визначення директив мови J є підобластю області визначення директив значень мови J+B. Таким чином, якщо область визначення директив значень деякої мови J змінюється унаслідок додавання нових виразів B, то властиве мові J підпорядкування значень міняється так, що нове підпорядування значень виразам мови враховує додані вирази B. Зміна значень мови J неможлива в трьох випадках, коли: а) нова мова незв'язана; б) впроваджений вираз має переклад на один з колишніх виразів мови; в) мова J відкрита щодо мови J+B. (Відкритість мови є властивістю відносною, тобто J відкрита щодо якоїсь відмінної від J мови.)

Хай дано дві мови J1 і J2. Доповненням J1 до J2 називається процедура додавання до J1 нових виразів доти, поки області визначення директив значень J1 і J2 не співпадуть; обернена процедура є відкриттям J2 щодо J1. Якщо J2 є замкненою мовою, то доповнення J1 до J2 є остаточним замиканням. Припустимо, що J1 є відкритою мовою, а J2 і J3 - мовами зв'язаними і остаточно замкненими J1. Якщо J2 і J3 виникли з J1 так, що J2=J1+B1, а J3=J1+B2 і B1, B22 і J3 також взаємно перекладаються. Айдукевич задається питанням: чи завжди дві зв'язні мови, які є остаточно замкненими щодо деякої відкритої мови, взаємно перекладаються? Відповідь на це питання Айдукевич випереджує розглядом умов рівнозначності або синонімічності двох виразів однієї і тієї ж мови J. Необхідною умовою синонімічності двох виразів є збереження області визначення директив значень, тобто область не повинна змінюватися в результаті підстановки B1 замість B2, і навпаки. Поняття рівнозначності може бути застосовано також до виразів з різних мов, наприклад, J1 і J2. Оскільки вираз B в мові J1 має те ж значення, що і вираз С в мові J2, то B є перекладом С в J1, і навпаки; відношення перекладу рефлексивне, симетричне і транзитивне. взаємно перекладаються, то, очевидно, J

Хай С буде перекладом B (з J1) в мову J2, і хай B знаходиться в деякому зв'язку значень з іншими виразами з J1. Якщо ці зв'язки є безпосередніми зв'язками значень, то якщо B залишається в безпосередньому зв'язку значень (в J1) з виразами B1,...,Bn, то С залишається в аналогічних зв'язках значень (в J2) з виразами C1,...,Cn, причому вирази B1,...,Bn і C1,...,Cn взаємно перекладаються. Останнє зауваження необхідне, оскільки можуть розглядатися і відкриті мови. Для замкнених мов описана залежність може бути виражена таким чином: якщо С є перекладом B, то всі елементи об'єднання областей визначення директив мови J2, що містять вираз С, можна отримати з елементів об'єднання областей визначення директив мови J1, які містять вираз B, таким чином: вираз B скрізь замінюється виразом С, а елементи директив значень мови J1, що залишилися, замінюються їх перекладами в мові J2.

Переклад Айдукевич розуміє вельми ригористично, тобто "як переклад досконалий або дослівний". Дві мови він називає такими, що взаємно перекладаються, тоді і тільки тоді, коли кожному виразу однієї мови відповідає один або декілька виразів іншої мови, які є його перекладами з однієї мови на іншу, і vice versa." ([1934a], S.166)

Основне твердження Айдукевича, що стосується зв'язних і замкнених мов, таке: якщо мови J1 і J2 зв'язні і замкнені, і якщо в мові J2 існує вираз С, який є перекладом виразу B мови J1 на мову J2, то обидві мови взаємно перекладаються. Умова перекладу вже в тому полягає, що один з виразів мови J12. З цього виходить, що відкрита мова не може бути остаточно замкнена в результаті доповнення до двох зв'язних мов і таких, що взаємно не перекладаються. має свій переклад в мову J

Об'єднання областей визначення директив мови J можна певним чином упорядкувати, утворюючи відповідні суми (об'єднання) директив: аксіоматичну, дедуктивну і емпіричну. Три перераховані суми директив значень утворюють т.зв. матрицю мов. Поняття матриці Айдукевич використовує для формулювання дефініцій перекладу і значення виразів. Ось ці дефініції:

Мови J1 і J2 взаємно перекладаються відповідно до відношення R тоді і тільки тоді, коли R є взаємно однозначним відношенням, яке кожному виразу з J12, і навпаки таким чином, що матриця мови J1 (J2) переходить в матрицю мови J2 (J1), якщо замінити в ній всі вирази виразами, відповідними їм, за допомогою відношення R. ставить у відповідність деякий вираз з J

Вираз А в мові J1 має то саме значення, що і вираз B в мові J2 тоді і тільки тоді, коли А належить J1, B належить J2 і існує відношення R, з урахуванням якого обидві мови взаємно перекладаються, а вираз А знаходиться у відношенні R до B.

Легко бачити, що наведені дефініції однозначно застосовуються тільки до мов зв'язних і замкнених. Саме такі мови Айдукевич вважає мовами в точному значенні цього слова, тобто власне мовами. Відкриті ж мови є по суті мішаниною власне мов, прикладом яких Айдукевич вважає мову етнічну.

Клас значень замкненої і зв'язної мови Айдукевич називає понятійним апаратом цієї мови. З наведених дефініцій виходить, що два понятійні апарати є або ідентичними, або не мають спільних елементів. Якщо ж два понятійні апарати мають хоча б один спільний елемент, то вони ідентичні. Тому можна сказати, що два різні понятійні апарати ніколи не перетинаються, а відкритим мовам властива суміш різних понятійних апаратів.

Отже, між матрицями мов і понятійними апаратами існує вельми проста залежність: матриця зв'язної і замкненої мови J і понятійний апарат цієї мови визначають один одного.

Описана концепція мови може бути названа "іманентною концепцією мови" (Dambska [1965]), оскільки Айдукевич визначає значення "усередині" мови. Я.Воленський [1985] цю концепцію називає "автономною концепцією мови", оскільки Айдукевич трактує мову як витвір, існуючий незалежно від користувача. Користувач мови є як би "вписаним" в мову і для того, щоб правильно поводитися в розмові і при написанні виразів мови він повинен прийняти значення, продиктовані директивами значення. Користувач може міняти значення виразів, але тоді він "вписується" в інший понятійний апарат. Ці зауваження не слід розуміти так, що користувач є пасивним споживачем мови, і Айдукевич не твердить, що мови незалежні від людських діянь. Йдеться про те, що Айдукевича абсолютно не цікавить генеза мови і він сприймав її як готовий витвір, тобто як результат людської діяльності. Воленський [1985] справедливо підкреслює, що теза про автономію мови має сенс лише в тому випадку, якщо пам'ятати про розрізнення процесів і результатів у дусі роботи К.Твардовського [1912]. Свою концепцію Айдукевич викладає виключно з використанням прагматичних понять (визнання або розпізнавання виразів) і синтаксичних понять (опис структури матриці мови). Прагнучи уникнути семантичних парадоксів, Айдукевич свідомо не використовує семантичних понять. Разом з тим концепція замкнених і зв'язних мов була створена Айдукевичем по аналогії з мовами дедуктивних систем.[2]



[1] В пізніших працях Айдукевич використовував також термін "правила смислу".

[2] Воленський [1985] вважає, що ця концепція є екстраполяцією властивостей дискурсивних мов на мови емпіричні, підтвердженням чого може слугувати релятивізація всіх понять, що використовуються для опису мови, до цієї ж мови – прийом, характерний для подібних досліджень у Львівсько-Варшавській школі. Бо ж Айдукевич говорить про директиви мови J, а не просто про директиви значень, про матрицю мови J, а не просто про матрицю. Це слушне зауваження історика Школи може бути доповнено наступним: "[...] створюючи свою концепцію мови Айдукевич підпадав під двоякий вплив: зі сторони Брентано і Твардовського (розрізнення процесів і результатів), а також зі сторони варшавської школи (теорія дедуктивних систем)." (S. 191/192)