Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Господарське значення. У лісостепових і степових районах Укра­їни еспарцет за врожайністю нерідко переважає інші бобові трави. За даними Інституту кукурудзи УААН, вихід сіна люцерни при дворіч­ному використанні становив 50 — 70, еспарцету 62 — 85 ц/га. На Ула-дівській дослідній станції (Вінницька область) врожайність сіна су­міші конюшини з тимофіївкою за два роки використання становила 88,1, з еспарцетом і тимофіївкою — 106, 3 ц/га. Значні переваги має еспарцет порівняно з іншими травами при вирощуванні на схилах. У дослідах О. І. Зінченка в південному Лісостепу середня врожайність люцерни за 3 роки на південному схилі була 328 ц/га, еспарцету пі­щаного — 348, суміші люцерни з еспарцетом — 401 ц/га.

За кормовою цінністю еспарцет не поступається люцерні: 100 кг його сіна, як і сіна люцерни, відповідають 50 - 53 корм. од. На одну кормову одиницю зібраного без втрат листя сіна еспарцету припа­дає 180 - 200 г перетравного протеїну. При згодовуванні зеленої ма­си його тваринам вони не хворіють на тимпанію (здуття).

Еспарцет — цінна медоносна культура. З 1 га його посіву одер­жують 200 кг високоякісного меду.

Еспарцет, як і інші багаторічні бобові трави, є добрим поперед­ником для озимих хлібів. Урожайність озимої пшениці, висіяної піс­ля еспарцету на один укіс, майже не поступається її урожайності по чистому пару.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Є понад 60 видів ес­парцету. В країнах СНД трапляються майже всі види, найбільше — на Кавказі. Більшість дикоростучих видів еспарцету — цінні кормо­ві рослини. У виробництві в Україні поширені три його види: посів­ний (Onobrichys viciafolia), піщаний (O. arenaria) і закавказький (O. transcancaseae) (рис. 80). Еспарцет — давня культура. У Вірменії його вирощували за 1000 років до н. е.

Коренева система еспарцету добре розвинена, окремі корені про­никають у ґрунт на глибину 3 — 4 м, а іноді й більше. На відміну від інших бобових культур, основна маса його коренів розміщується в орному шарі, завдяки чому він добре використовує поживні речови­ни не більш глибоких шарів ґрунту, як конюшина, а на глибині 40 — 100 см. За даними колишньої Миронівської селекційної станції, в орному шарі на глибині до 25 см у конюшини червоної міститься 78,9 %, у люцерни синьої 53,5, а в еспарцету звичайного — 4,8 % ма­си коренів, в горизонті 51 - 75 см — відповідно 3,7 %, 8,6 і 44,2 %.



 


Стебло еспарцету реб­ристе 60 - 120 см зав­вишки. Листки складні, непарноперисті. Квітки рожеві, суцвіття китиця. Запилення перехресне. Плід — однонасінний біб із сітчастою поверх­нею. Насіння ниркопо­дібне, блискуче, зелено-жовте. Насіннєвим ма­теріалом є боби. Маса 1000 насінин (бобів) ес­парцету посівного 18 - 22, піщаного 14 — 16, закав­казького 18 - 20 г.

Еспарцет добре засвоює поживні речовини з важкорозчинних сполук ґрунту. Вважалось, що еспарцет малочутливий до внесення органічних і мінеральних добрив порівняно з люцерною та коню­шиною. У дослідах в Уманській ДАА (О. І. Зінченко) на змитих схи­лах еспарцет добре реагував на суміш азотних і фосфорних добрив, які вносили поверхнево під боронування навесні (N60Р60). Післядія

добрива зберігалася протягом усього вегетаційного періоду. Внесен­ня одних фосфорних (Р60) і фосфорно-калійних туків (Р60К60) не да­вало помітного ефекту.

Еспарцет посівний відзначається зимо- і посухостійкістю. Досить поширений в Україні. Походить з Прибалтики. Одноукісний. Рос­лина озимого типу. Період використання — до 5 років. Менш посу­хостійкий, ніж еспарцет піщаний. За один укіс дає 150 - 300 ц/га зе­леної маси, 30 — 60 ц/га сіна.

Еспарцет піщаний—рослина ярого типу, дво-, трирічна. Більш поширена в культурі за інші види, відрізняється від еспарцету посів­ного більшою довговічністю, вищою врожайністю, зимо- і посухо­стійкістю. За рік дає два укоси, але стебла в нього грубі, менш облист-нені, нижні листки на довгих, верхні — на коротких черешках. Су­цвіття — довга (14 — 16 до 20 см) тонка китиця. Плоди дрібніші, ніж у звичайного еспарцету.

Еспарцет закавказький малопоширений в Україні. Рослина яро­го типу, двоукісна. Висота стебла 60 — 70 см і більше, добре облист-нена. Листя знизу на довгих, вгорі — на майже сидячих черешках, довгасте, загострене. Квітки яскраво- і блідо-рожеві, зібрані в щіль­ні китиці. Боби напівкруглі.

Особливості будови кореневої системи еспарцету та його підви­щена потреба в кальції визначають його розміщення. Сіють еспар­цет переважно на схилах, змитих і малопродуктивних ґрунтах Сте­пу і Лісостепу, у верхньому шарі яких достатньо кальцію. На корін­ні розвиваються бульбочкові бактерії.

Разом з корінням еспарцет накопичує у ґрунті 100 - 200 кг/га азоту. Щороку на стрижневому корені, як і на надземній масі, наро­стає нова коренева система, а попередня мінералізується і збагачує ґрунт на елементи живлення та органічну речовину.

Для проростання насіння потребує вологи в 1,5 раза більше за свою масу. Насіння починає проростати при температурі ґрунту 3 — 5 °С. Оптимальною є температура 10 — 12 °С на глибині ґрунту 3 — 4 см. За таких умов сходи з'являються на 7 — 10-й день.

Еспарцет більш посухостійкий, ніж конюшина червона і окремі сорти люцерни. Він також більш зимостійкий, крім закавказького. Проте для одержання високого врожаю еспарцету потрібна достатня забезпеченість ґрунту вологою, особливо його нижніх шарів.

У господарствах України найпоширеніші такі сорти: Піщаний 1251, Південноукраїнський, гібриди Дніпровський, Південнокав-казький двоукісний, Кримський 36. Потенційна продуктивність усіх сортів еспарцету коливається від 250 до 500 ц/га зеленої маси та від 40 до 80 ц сіна з гектара, 120 - 200 ц/га сінажу.

Технологія вирощування. Норми і строки внесення мінеральних добрив приблизно такі самі, як і під люцерну. Як уже зазначалося, еспарцет добре реагує на азотні добрива. Їх вносять навесні до 60 кг/га д. р. по тало-мерзлому ґрунту або заробляють культиваторами на глибину 10 — 12 см. Останній спосіб, особливо на схилах, ефекти­вніший.

Сівба. Як і люцерну, еспарцет можна сіяти навесні під покрив ранніх ярих і кукурудзи на зелений корм, післяукісно. В післяукіс­них посівах його можна сіяти як без покривної культури, так і підсі­вати під кукурудзу на зелений корм. Післяжнивно його сіють без покривної культури. Норма висіву 6 — 8 млн схожих насінин на 1 га, або 100 — 120 кг/га. Висівають насіння, дотримуючись міжрядь 15 см, звичайними зерновими сівалками на глибину 3 — 4 до 5 см. Після сівби ґрунт обов'язково коткують. На зайнятих парах добрі резуль­тати дає поєднання еспарцету з буркуном білим. Це підвищує вихід корму, оскільки еспарцет (особливо піщаний) у перший рік нерідко менш урожайний, ніж конюшина та буркун. Зелену масу викорис­товують на зелений корм і виготовлення сінажу.

Догляд за посівами полягає в осінніх фосфорно-калійних (Р60К60) та весняних (N60Р45К45) підживленнях і весняному боронуванні се­редніми боронами. Хороші густі травостої немає потреби обробляти гербіцидами та пестицидами. Останні інколи використовують на насінних площах.

Збирання. Оскільки еспарцет — добрий медонос, його збирають у фазі повного цвітіння. Згодовують переважно великій рогатій худо­бі, вівцям, коням. Не слід скошувати за один прийом всю площу. При пересушуванні еспарцет втрачає листя, яке дуже легко обламу­ється. Треба скошувати таку площу, з якою можна впоратись за день. Сіно обов'язково досушують під накриттям активним венти­люванням, а ще краще — прив'ялюванням у валках і використову­ють для приготування високоякісного сінажу.

Біоенергетична й економічна ефективність вирощування еспар­цету приблизно така сама, як люцерни й конюшини при вирощу­ванні на незрошуваних площах.