2.3.2.5. БУРКУН

У практиці кормовиробництва широко використовується буркун (Melilotus). З усіх його видів найпоширеніші буркун білий (Melilotus albus) і буркун жовтий (лікарський) (M. officinalis). Це дворічні рос­лини. У природних умовах трапляються однорічні форми буркуну білого. Листя у буркуну трійчасте, зазублене по всьому краю. Серед­ня листкова пластинка, як і в люцерни, на черешку, бічні — сидячі. Прилистники невеликі, вузькі (нитко- й шилоподібні). Корені бур­куну могутні, розгалужені, проникають у ґрунт у дворічних рослин на глибину 4 - 5, у однорічних — до 3 м. У будь-якій фазі розвитку рослина має характерний для буркуну запах кумарину. Суцвіття — багатоквіткова пазушна китиця. Квітки білі, у жовтого буркуну — жовті. В культурі переважають буркун білий та його гібриди з жов­тим відтінком (у травостої частина квіток жовта або з жовтим відтін­ком). Боби одно-, двонасінні з коротким загостреним носиком, сітча­сто-зморшкуваті. Оболонка бобу, на відміну від еспарцету, в культу­рних сортів легко відділяється від насінини. Тому посівний мате­ріал — це переважно або повністю голе насіння, за формою воно кутасто-округле яйцеподібне, світло-жовте. Маса 1000 насінин (бо­бів) 1,9 -2 г.

У Європу і США завезений із Сибіру.

Буркун як бобова рослина поліпшує родючість ґрунту, оскільки інтенсивно засвоює азот з повітря, має розгалужену стрижневу ко­реневу систему, котра проникає в ґрунт на глибину до 3 — 4 м. Він залишає в ґрунті 120 ц/га за сухою масою кореневих і стерньових решток. Висота рослин від 80 см до 2 м, залежно від вологості ґрун­ту. В посушливих умовах буркун більш низькорослий. Стебла прямі, іноді розлогі, зелені, знизу червонуваті, добре гілкуються.

Буркун — дуже пластична рослина, росте на багатьох типах ґрун­тів. Кращим для нього є ґрунт добре дренований, не кислий (рН > 6). Але і на зв'язних важкосуглинистих ґрунтах, а також на ґрунтах, де материнською породою є маловодопроникні суглинки, він непогано росте. Після буркуну на таких полях краще розміщувати інші польові культури. Буркун добре росте на солонцюватих ґрунтах і солонцях, виконуючи роль фітомеліоратора.

Дворічний буркун, як і конюшину, в перший рік вирощують під покривом кукурудзи на зелений корм, однорічних ярих сумішей. Після збирання їх восени він нарощує отаву до 90 — 100 ц/га. В чис­тому безпокривному посіві в рік сівби буркун дає досить високий урожай (200 - 250 ц/га). Його можна зібрати для приготування сі­нажу, частково для годівлі худоби зеленою масою. Дворічний бур­кун у рік висівання не цвіте і не утворює насіння, це відбувається на другий рік, після чого рослини випадають.

У зеленій масі буркуну в період бутонізації міститься 18 — 22 % си­рого протеїну за сухою речовиною (160 - 190 г на 1 корм. од.) і 19 - 22 % сирої клітковини. У фазі повного цвітіння рослини грубіють, вміст клітковини у них збільшується до 32 — 34 %.

У фазі збирання буркун набуває солодкуватого аромату, який зумовлюється вмістом кумарину. Останній може відновлюватися до дикумаролу — речовини, яка стримує зсідання крові і може викли­кати у домашніх тварин «хворобу кровотечі».

При заготівлі кормів потрібно враховувати, що дикумарол утво­рюється із нешкідливого кумарину при приготуванні сіна, сінажу або силосу внаслідок перегрівання або псування сировини.

У насінні буркуну багато твердих насінин (60 — 80 %), тому перед сівбою його треба скарифікувати. Насінники буркуну краще розмі­щувати на запільних площах, за межами сівозміни, оскільки насіння буркуну достигає повільно, неодночасно і, легко висипаючись, засмічує ґрунт.

Буркун на корм доцільно висівати в чистому вигляді і в суміші з іншими культурами (еспарцетом), підсівати навесні вівсом або одно­річним райграсом, використовувати як сидерат. У такому разі бур­кун у перший рік у безпокривному посіві використовують на корм, а в другий — приорюють або збирають на високому зрізі, а стерню приорюють Можна також на другий рік навесні скосити зелену масу на корм, а відростаючу отаву приорати на зелене добриво.

Буркун використовують і як медоносну культуру. Сама його наз­ва меліолус означає медоносна культура (грецьк. meli — мед).

У господарствах України районовано сорти буркуну білого, зок­рема Верховинський. За останні роки в Інституті кормів УААН ви­ведено кілька сортів буркуну білого з низьким вмістом кумарину, наприклад сорт Антей.

Технологія вирощування. Однорічний буркун висівають перева­жно в сумішах з кукурудзою на силос і зелений корм. Дворічний буркун краще росте як парозаймаюча культура. Він є добрим попе­редником для озимої пшениці. Його сіють переважно під покрив інших культур — ячменю, ранніх ярих сумішей, кукурудзи на зеле­ний корм. Буркун позитивно реагує на осіннє фосфорно-калійне (Р60К60) і весняне (N60Р60К60) підживлення.

Біоенергетична й економічна ефективність вирощування дво­річного буркуну навіть перевищує ефективність люцерни, коню­шини й еспарцету. За один укіс одержують 360 — 440 ц/га зеленої маси, тобто стільки ж, як люцерни і конюшини, тільки за 2 — 3 укоси. Це дає змогу економити сукупні витрати енергії на скошу­вання, подрібнення, зачищення площ, післяукісні підживлення та боронування.