Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.5. Структура релігії

Структура релігії — складові, без яких неможливе існу­вання релігії, які у своїй єдності становлять релігію.

 

Проблема структури релігії має кілька аспектів. Пер­ший з них пов'язаний з релігійною свідомістю — особ­ливістю поглядів, уявлень, почуттів та переживань вірую­чих; другий — з культовою діяльністю; третій — з релігійними організаціями.

Більшість релігієзнавців вважає, що сутність релігії слід шукати у сфері релігійної свідомості, пов'язуючи релігію з вірою, оскільки в широкому обігу слово "вірую­чий" ототожнюється з поняттям "релігійна людина".

Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це "щось" не може бути предме­том віри незалежно від усвідомлення об'єктивної дій­сності. Не можна вірити в об'єкт як такий. А можна віри­ти тільки в певні уявлення про цей об'єкт (що він існує і наділений певними властивостями).

 

Віра — елемент людської свідомості, особливістю якої є бездоказове визнання істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту.

 

Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, понят­тя, теорії, надприродне, яке за твердженням віруючих, не підпорядковане законам навколишнього світу. Релігійна людина вірує у винятковий характер надприродних істот або сил, не застосовуючи до них звичайні критерії емпіричної вірогідності. Але не всі гіпотези стають пред­метом віри. Активне емоційне та оціночне особисте став­лення до нього охоплює вольовий процес, виявляється у поведінці особистості.

Віра як складова акту вольового вибору відображає стверджувальну силу духу. Вона служить людині в мобілізації її духовних та фізичних сил у проблематичних ситуаціях: за браком інформації, відсутності логічних до­казів, через сумніви.

Віра в надприродне є суттєвою ознакою будь-якої релігії. Для представників богословсько-теологічної думки монотеїстичних релігій — це віра в єдиного Бога. Поши­рена у ранніх формах релігії віра у духів, богів, дияволів та інші потойбічні сили, на їх думку, — це лише підготовча стадія до істинної віри в Бога.

Віру в надприродне та можливість установлення з ним певного зв'язку, яка є істотною характеристикою релігії, визнає й чимало світських релігієзнавців. Такий підхід до дослідження релігії зветься преформізмом.

 

Преформізм — учення, яке стверджує, що всі вищі фор­ми, яких досягають явища у процесі свого розвитку, за­роджуються та містять свої потенції у нижчих формах.

 

Деякі вчені тлумачать релігійну віру переважно як інте­лектуальний феномен, акцентуючи на змістовому харак­тері релігійних уявлень. Релігія, на їх погляд, є переважно міфологічною системою, а формування релігійної свідо­мості починається із зародження релігійних уявлень, які постають у чуттєво-зорових образах, їх джерелом є приро­да, суспільство, людина. На основі цих образів формують­ся розумові конструкції: поняття, судження, висновки.

Розходження у поглядах релігієзнавців починаються з тлумачення джерела цих почуттів (любов, страх). Бого­словсько-теологічна думка в релігієзнавстві пов'язує ці по­чуття з надприродним джерелом, "із зустріччю віруючого з божеством, священним". Представники психології релігії вважають, що питання про природне та надприродне дже­рело релігійних переживань не підлягає науковим методам пізнання. Прихильники атеїстичної течії стверджують, що

людські почуття можуть стати релігійними, якщо вони спрямовані на фантастичні істоти, зв'язки та відношення.

Проблема пріоритету раціональних та емоційних ас­пектів релігійної свідомості набуває нового звучання при розгляді взаємодії різноманітних рівнів цієї свідомості. Релігійна свідомість на концептуальному рівні існує у формі систематизованого віровчення, зміст якого розкри­вається й обґрунтовується у спеціальній галузі релігійних , знань — богослов'ї (теології). Воно є набором теоретичних та практичних дисциплін — апологетики, догматики, пас­тирського богослов'я та ін. Основне для теології — форму­вання ортодоксальних релігійних уявлень, інтерпретація основних положень віровчення згідно з інтересами церк­ви, боротьба з єретиками та різноманітними відхиленнями у поглядах.

Представники богословсько-теологічної думки напо­лягають на безумовному пріоритеті догматичного аспекту релігійної свідомості. А прихильники наукового релігіє­знавства вважають, що богословсько-теологічний аспект у будь-яких його формах є вторинним. Тому в розвинутих формах релігії головне не пріоритети будь-якого із рівнів релігійної свідомості, а їх взаємодія та взаємовплив.

Як і всі явища духовного життя, релігія є результатом психічної діяльності людини — розуму, почуття, волі. Складовими цієї діяльності є уявлення, світорозуміння, світовідчуття і ставлення до світу, які визначають основні структурні елементи релігії: релігійну свідомість, культ, організації.

 

релігійна свідомість (ідеї, уявлення, почуття)

Вона становить концептуальний аспект релігії, все те, що можна сказати про неї й що вона стверджує про себе. Сюди належать міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про надприродне, а також догмати, зміст священних книг, ле­генд, молитов тощо.

Релігійні почуття є індикатором щирості релігійних вірувань. Особливих релігійних почуттів не існує, це зви­чайні людські почуття, занурені в специфічну релігійну сферу, пов'язані з вірою в нереальний світ надприродно­го. У житті віруючий пізнає широку гаму звичайних людських почуттів, домінуючим серед яких є почуття стра­ху, потім — розчулення, катарсису (очищення).

Однак наявність у людській свідомості релігійних ідей, уявлень та почуттів ще не є свідченням існування релігії. Надприродні істоти можуть фігурувати у творах мистецтва як художні образи, людина може ґрунтовно знати релігійне вчення і не бути віруючою. Річ у тім, що надприродне релігією сприймається як справді існуюче, з ним віруючий прагне встановити зв'язок як з реальним об'єктом.

 

релігійний   культ

Це — основний елемент релігії, що відрізняє її від інших форм суспільної свідомості, соціальних інститутів. Його специфіка виявляється не в особливих характерах, предметах, об'єктах вірування, а в тому, що релігійні уяв­лення, образи, що належать до культової системи, набува­ють у ній символічного змісту і функціонують у соціальній взаємодії.

 

Релігійний культ — реалізація віри у діях груп, людей, індивідів.

 

Культова система є сукупністю певних обрядів, які ви­ражають особливості релігійного культу.

 

Обряд — сукупність символічних індивідуальних або ко-лективних дій, зумовлених звичаями, традиціями соціальної спільноти, що символізують певні ідеї,  норми, ідеали та уявлення  і спрямовані на  встановлення  певних взаємовідносин людини з надприродними об'єктами.

 

Важливою ознакою обряду є його символічний харак­тер, головні елементи якого — знак (рухи, які мають певне смислове навантаження) і символ (умовне позначення змісту предмета, явища). Знак і символ мають аналогічну структуру, яка передбачає: матеріальну форму; заповнений (позначений) предмет; певне значення або зміст. Знак — штучне утворення, яке не відтворює об'єкт, а лише його позначає. Таке позначення має зовнішній формальний ха­рактер, є зовнішнім процесом вияву оформленого змісту. А символізація значною мірою має змістовий характер, оскільки є здатністю свідомості за допомогою цілісних чуттєво сприйнятих об'єктів образно відтворювати інші об'єкти або явища дійсності. Обряд теж можна розглядати як різновид символу. Мета його полягає не у самих діях, а в ідеальному змісті, втіленому в ньому.

Еволюція релігійних обрядів відбувалася шляхом їх спіритуалізації (одухотворення), завершившись появою молитви. Як вербальний (словесний) компонент, вона

спершу входила до обряду жертвопринесення. Згодом відокремилася від нього, ставши важливим компонентом культу багатьох релігій.

 

Молитва — вербальне (словесне) звертання людини до об'єкта своєї віри.

 

Молитви бувають колективні та індивідуальні. Від­правлення їх здійснюється під час богослужіння у храмах, молитовних будинках, на цвинтарях. Богослужіння супро­воджуються читанням священних книг, хоровим співом, проповідями. Значну роль у культовій системі відіграє ес­тетичний чинник. За допомогою культових дій у свідо­мості віруючих відтворюються релігійні образи, внаслідок чого негативні емоції трансформуються в позитивні.

РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

Релігійні організації — об'єднання людей, груп на основі спільних вірувань та інтересів щодо відправлення ре­лігійних культових дій.

 

Культові дії не можуть відбуватися спонтанно, потре­бують упорядкованості, організованості. На їх базі фор­мується релігія як соціальний інститут, виникають релігійні організації. Першою їх ланкою є релігійна група. У давні часи в культових діях брали однакову участь всі члени первісної спільноти. Згодом в релігійних групах ви­окремилися спеціалісти з проведення культових дій: чак­луни, шамани, утворивши своєрідну професійну групу, зайняту організацією та здійсненням обрядів.

Важливою метою релігійних організацій є вплив на їх членів, формування у них відповідних мети, цінностей, ідеалів. Реалізація цілей досягається виробленням систе­матизованого віровчення, формуванням системи його за­хисту та виправдання, здійсненням та керівництвом куль­товою діяльністю, контролем та здійсненням санкцій щодо виконання релігійних норм, підтримкою зв'язків із світськими організаціями, державним апаратом.

Формування релігійних організацій зумовлене розвит­ком процесу інституціоналізації, посиленням системних якостей релігії, виокремленням стійкої соціальної верст­ви — служителів культу. Вони очолили релігійні інститути, зосередили у своїх руках діяльність щодо генерування, трансформації релігійної свідомості та регуляції поведінки віруючих.

Релігійна організація є складним соціальним інститутом. Відомо чотири основні типи релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ та деномінація.

Церква — релігійна організація зі складною, суворо цен­тралізованою та ієрархізованою системою взаємодії свя­щеннослужителів і віруючих.

Основні її функції: вироблення, збереження та переда­ча релігійної інформації, організація, координація релігійної діяльності, контроль за поведінкою людей.

Секта — течії, об'єднання віруючих, опозиційні щодо пев­них релігій.

Виникає вона внаслідок відокремлення від церкви час­тини віруючих та священнослужителів, їй притаманне специфічне тлумачення традиційних догматів пануючого або найпоширенішого віровчення, відмова від деяких тра­диційних обрядів, проповідь винятковості своєї релігійної доктрини (істинного шляху до спасіння).

Харизматичний культ — різновид секти, учасники якої вважають, що завдяки дотриманню певного морально-етичного кодексу і ритуальних приписів вони отримають харизму (особливу силу, дар Божий).

Властивий він католицизму і православ'ю. Право на лідерство в ньому визнається за особою, наділеною особ­ливою здатністю до керівництва.

Деномінація — перехідний тип релігійної організації, який залежно від характеру виникнення та спрямованості еволюції має риси церкви та секти.

Отже, релігія є складною структурою, яка складається з релігійної свідомості, культової діяльності та релігійної організації.