Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.4. Основні теорії походження релігії

Люди здавна замислювалися над сутністю, походжен­ням, розвитком релігії. На рубежі II і III тисячоліть окрес­лилося декілька підходів щодо тлумачення поняття "релігія": богословський, філософський, соціологічний, біологічний, психологічний та ін.

Більшість віруючих і духовенства, не обізнаних з бого­словськими тонкощами, стверджує, що релігію Бог пода­рував людству, вона є вічною і незмінною, саме їхня релігія істинна і не потребує знань щодо її походження. Але, попри це, існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної з них. Відомості про давні релігії дійшли до нас з глибин століть. Про релігійні уявлення людей у давнину свідчать численні історико-культурні па­м'ятки.

теологічні теорії

Низка теорій ґрунтується на твердженнях про надпри­родні причини та обставини походження релігії —- тео­логічні теорії (традиціоналістка, теїстична, православно-академічна).

традицюналістська теорія

Вона ґрунтується на тому, що відкрив людям безпосе­редньо Бог. У християнстві це викладено в біблійній оповіді про спілкування перших людей Адама і Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея, інших біблійних персонажів. Базуючись на беззасте­режній вірі, вона не спирається ні на які аргументи, не апелює до розуму.

Такий підхід властивий давній філософії. Так, давньо­грецький мислитель Платон (428-—348 до н.е.) вважав, що існують реальний світ речей і світ ідей, які відображають ці речі. Світ ідей сповнений ідеєю Єдиного. Воно є особ­ливою субстанцією всього світу, його витоком і основою, не має ні початку, ні кінця, жодних ознак, не потребує  простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а Єдине — незмінне. Релігія є наслідком споглядання людською ду­шею ідеї Єдиного, яке втілює у собі Бога. Отже, людська душа, сповнена ідей Бога, згадує про нього в матеріально­му світі, що і є основою релігії. Цю теорію походження релігії пізніше розробляли мислителі, яких церковна історія назвала святими отцями церкви. У православ'ї це Афанасій Олександрійський (прибл. 295—373), Іван Злотовуст (прибл. 350—407), Іван Дамаскін (прибл. 675—753), у католицизмі — Августин Блаженний (354—430) та ін. До них належать і видатні богослови Корігена (185—245), Тертулліана (прибл. 160 — після 220), Фома Аквінський (1225—1274). Ця теорія доступна для сприйняття, не по­требує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Тому вона набула значного поширення у християнському богослов'ї. Стосується вона тільки християнства. Щодо інших релігій християнство допускає будь-які пояснення їхнього поход­ження.

теїстична теорія

Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істо­ти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто над­людської й надприродної. Вона є джерелом усього, а отже, і релігії. Усі варіанти теїстичної концепції єдині в голов­ному — релігія є результатом розумового розвитку людст­ва. Ця теорія теж виходить із беззастережного визнання існування Бога, її сповідувало багато визначних мисли­телів, особливо у XVI—XIX ст.

концепція вроджених ідей

Згідно з нею, ідея Бога притаманна людині від її наро­дження. Уявлення про Бога як найдосконалішу істоту пе­редбачає визнання його існування: людина мислить про Бога, отже він існує. А мислить вона про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує в н свідомості від народження і виявляється як пізнання Бо­га. Найпомітнішим представником цієї концепції був Французький вчений Р.Декарт (1569—1650).

Богословський раціоналізм

На думку його засновника, німецького філософа Г.-В.Лейбніца (1646—1716), розгортання декартівських— єдиної релігії одкровення. вроджених ідей починається під впливом досвіду, емпіричних знань. Завдяки цьому людство прийшло до християнст­ва

споглядальний теїзм

Започаткувавши його, німецький філософ І.-Г.Фіхте (1797—1879) вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, народжених усвідо­мленням людиною скінченності свого буття. З цього наро­джується благоговіння.

МІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

Спільне в них — визнання надприродного походження релігії. Згідно з ними виникнення релігії є наслідком од­кровення, але не раз і назавжди даного першим людям безпосередньо Богом, а результатом постійного впливу Божества на дух людини, що діє вічно. Яскрава постать се­ред містиків — німецький письменник, філософ-раціоналіст Ф.-І.Якобі (1743—1819). Він вважав, що знан­ня Бога людині дають лише її внутрішні почуття, вони є джерелом релігії. Людина споглядає Бога внутрішнім зо­ром, не тілесними, а духовними очима. Це споглядання виникає за певних специфічних умов і потребує не розу­му, а віри. Богослови, які оперують логічними категоріями і науковими даними, до містичних концепцій ставляться стримано.

православно-академічна теорія

Сформувалася в другій половині XIX ст. у російському богослов'ї. Засновником її був професор Московської ду­ховної академії Ф.Голубинський (1797—1854). Його учень В.Кудрявцев-Платонов (1828—1891) виникнення релігії пояснював дією двох джерел: 1) об'єктивного, що існує поза людиною і виявляється у впливі Бога на дух людини; 2) суб'єктивного, яке залежить від людини, від засвоєння нею цього впливу. Аргументуючи цю точку зору, він поси­лався на теорію вродженого знання: свідомість містить знання, яке існує, коли душа ще до народження тіла спо­глядає сутності поза межами фізичного світу, тобто Бога.

Оскільки вроджені ідеї є результатом Божественної волі, вони повинні містити ідею Бога. Ці ідеї є релігією. Але наявність великої кількості невіруючих у світі дове­деться пояснювати відсутністю у них вроджених ідей про Бога. Щодо цього В.Кудрявцев вважав, що не слід припу­скати, ніби вроджена ідея Бога із самого початку існує у свідомості людини як уявлення чи поняття. Вона існує навіть не як здатність утворювати поняття про Бога, а як вроджене прагнення до нескінченного, потреба здобуття знань про Бога.

Одкровення, за В.Кудрявцевим, має дві передумови: 1) безмежні здібності Бога; 2) процес людського пізнання. Під впливом Одкровення і людської розумової діяльності твориться релігія.

Академічний теїзм використовує наукові аргументи і тому до певної міри удосконалює богословські теорії по­ходження релігії. Але він визнає абсолютний пріоритет віри і не переходить межі, за якою починається справжня наука. Він просто прагне досягти сучасного рівня розвит­ку людського мислення, осучаснити релігію.

наукові теорії

ПОЛГГИКО-ДЕРЯСАВНА ТЕОРІЯ

Започаткована у V ст. до н.е. грецьким філософом Крітієм (460—403 до н.е.), який висловив припущення, що релігія є вигадкою законодавців, її поділяв Лактацій (250— 225 до н.е.), який вважав засновником релігії другого римського царя Помпілія. Цю гіпотезу розвинули гу­маністи та енциклопедисти XVII—XVIII ст. Релігію вони вважали ошуканством, вигадкою, результатом неуцтва, свідомої нечесної змови для досягнення чиїхось інтересів чи загального суспільного спокою.

ЄВГЕМЕРИЗМ

Його автором був грецький філософ Євгемер (340—260 до н.е.), який гадав, що релігія бере початок з вшануван­ня й обожнювання найдавніших царів.

натуралістична (матеріалістична) концепція

Будучи сучасницею євгемеризму, ґрунтувалася на то­му, що все духовне, зокрема релігія, виникло під час роз­витку матеріального світу як похідне від нього, її при­хильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей, їх ставлення до природи та взаємовідносин з нею. Серед мислителів цього напряму — грецький філософ-матеріаліст Епікур (342—270 до н.е.),  який висунув гіпотезу про атомістичну будову світу, що є вічним І нескінченним, і тому не міг бути створений бо­гами.

Тіт Лукрецій Кар (прибл. 96—55 до н.е.) писав, що уяв­лення про богів виникло зі спостережень за природою, а страх людей перед її могутніми силами спонукає їх на спо­рудження богам капищ. Одному з послідовників Епікура —- римському письменнику Петронію (прибл. 66 до н.е.) належить відомий афоризм "Перших богів на Землі створив страх". Так думав і засновник ма­теріалістичної лінії у філософії ДемокрітДіодор сицилійський (прибл. 90—21 р. до н.е.), письменник-атеїст із сирійського міста Самосата — Лукіан (прибл. 120-180). (460—361 до н.е.), за часів якого було поширене твердження, що релігія ви­никла у давніх єгиптян від страху перед природою, у них її запозичили інші народи. Про це писали й історик

Натуралістична концепція походження релігії прижи­лася в численних теоріях як матеріалістів, так і не матеріалістів. Серед її прибічників — англійські філософи Д.Юм (1711-1766), Т.Гоббс (1588-1697), представники німецької класичної філософії — Г.-В.Ф.Гегель (1770— 1831), Ф.Ніцше (1844—1900), засновник "філософії жит­тя", Л.Феєрбах (1804—1872), представник марксистської філософії Ф.Енгельс (1820—1893) та ін.

МІФОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ

її сповідував англійський лінгвіст М.Мюллер (1823— 1900), який, вивчаючи мови давніх народів, зробив припу­щення, що релігія бере початок з міфу про Сонце, з обо­жнювання Сонця. Це було ударом по теологічній кон­цепції, бо певною мірою заперечувало надприродне похо­дження релігії. Та концепція Мюллера мала хитку науко­ву основу, оскільки не вписувалася в історію виробництва. Міфи про Сонце відображали перехід окремих племен до землеробства, а релігійні уявлення існували задовго до цього.

анімістична теорія

Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. За­сновником її був англійський етнограф, релігієзнавецьТайлор (1832—1917). Він вважав, що релігія сформува­лася від віри в духів і в душу Цю віру він назвав   анімізмом, який пізніше було доповнено іншими релігійними уявленнями. Так сформувалася система ре­лігійних уявлень і почуттів. Е.

Англійський філософ і соціолог Г.Спенсер (1820— 1903) виводить походження анімізму з ідеї "двійника": первісна людина бачила свого двійника чи двійника іншої людини уві сні або у мареннях, і в неї з'являлася думка про подвійну сутність людини. Німецький історик-соціолог Г.Кунов (1862—1936) вважав, що анімізм виник завдяки прагненню первісної людини до самопізнання у філо­софському самозаглибленні. Анімістична теорія спонука­ла до високої оцінки розумових здібностей первісної лю­дини.

З критики анімізму постала також концепція пре-анімізму. Англійський вчений Р.Маретт (1866—1945) вва­жав, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності та фізичних властивостей, не пов'язана з матеріальними тілами, яка, однак, виявляється в них.

 

теорія аніматизму

її висунули критики анімізму. Згідно з нею, анімізму передувала ідея одухотворення речей, всієї природи. Вва­жалося, що кожна річ, кожне явище має "свого хазяїна", "свій голос". Це був примітивний пантеїзм (обожнювання природи). Цю теорію активно поглиблювали етнографи В. Богораз (1865—1936) і Л.Пштернберг (1861 — 1927).

теорія прамонотеїзму

її автор католицький монах і етнограф А.Ланг (1841 — 1912) переконував, що люди споконвіку визнавали існу­вання єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань первісної людини щодо своєї творчої діяльності та з тра­диції батьківської влади в родині. Ланг пов'язував зарод­ження релігії з періодом розвинутого патріархату, але історія свідчить, що вона існувала ще за часів матріархату.

магічна теорія

Є спробою наукового пояснення походження релігії англійського етнографа, історика, релігієзнавця— обидві мають впливати на волю надприродних сил. Д.Фрезера (1854—1941). Духовний розвиток людства він розглядав як процес, що проходить три стадії: магії, релігії, науки. Ос­нову первісної релігії становить магія, у них є спільна ри­са

Людина спочатку намагається боротися за свій добробут з допомогою магічних засобів, але, впевнившись в їхній не­спроможності, вдається до релігії, яка виникає з магічних образів. Переконавшись згодом у безсиллі релігії, людина "винаходить" науку. Звідси випливає, що магія, релігія і наука рівні за значенням, є ланками єдиного ланцюга. На­справді — це різні галузі мислення і діяльності людей.

 

психологічна теорія

Пояснює зародження релігії особливостями природи людини, її започаткував австрійський психолог 3.Фрейд (1856—1939) —- автор теорії психоаналізу. Релігія, за Фрей­дом, є наслідком психологічних переживань людини в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини подібний до світорозуміння душевнохворого, бо він, як і первісна людина, вірить у силу своїх ідей. У Фрейда психічне передує соціальному, цілком визначає його, а то­му психологічне сприйняття світу первісною людиною зу­мовлює релігійне світорозуміння.