Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.5.5. Соціальна робота з правопорушниками

Виходячи із ситуації, що склалася у сфері бо­ротьби зі злочинністю, на передньому краї опинились соціальні пра­цівники. Ідея реабілітації поступово відроджується в іншій іпостасі, що передбачає не соціальну ізоляцію правопорушника, а його перебу­вання у суспільстві. При цьому вважається за необхідне забезпечува­ти життєдіяльність правопорушника у суспільстві, а паралельно з цим розв'язувати соціальні проблеми, що свого часу підштовхнули люди­ну на скоєння правопорушення. Подібні програми намагаються підси­лити шляхом впровадження пробаційних (випробувальних) технік, спрямованих на активне заохочення про-соціальної поведінки. Розгля­немо компоненти, які сьогодні вважаються запорукою успішної со­ціальної роботи з правопорушниками.

Не знайшовши підтримки у власних країнах, хвиля невдах від пенології, криміно­логії та юриспруденції у вигляді представників різноманітних громадських органі­зацій дійшла до України, де вони намагаються втілювати свої недостатньо обгрун­товані проекти (профінансовані некомпетентними меценатами) навіть на держав­ному рівні. Це дає їм змогу отримувати тут надзвичайно високу платню (як правило, тільки 15—20 % суми проекту реально залишаються в Україні), а у випадку успіху, маючи імідж реформатора, врешті-решт зробити кар'єру вдома. Вони добре розумі­ють, що навіть невдале застосування проекту можна завжди обгрунтувати корум-пованістю нашої судочинної, виконавчої та пенітенціарної систем. На думку автора, такі проекти (фіктивні або недостатньо обгрунтовані) приносять Україні більше шкоди, ніж користі.

Головним аргументом на користь соціальної роботи з поперед­ження правопорушень є можливість проведення значно більшої кількості реабілітаційних програм, ніж це можливо зробити в закри­тих закладах. Тут можна говорити про справжню індивідуалізацію покарання. Відомо, що підготувати засудженого до життя на волі в умовах в'язниці дуже складно через ізольованість закладу від сус­пільства. Крім того, покарання без позбавлення волі об'єктивно має певні переваги:

1)   санкції, що застосовуються до правопорушника протягом періо­
ду пробації, вважають більш адекватним покаранням за незначні зло­
чини, що складають в середньому близько 70 % загальної їх кількості;

2)   пробація сприяє реабілітації злочинця у звичних для нього умо­
вах, до того ж немає потреби його реінтегрувати в суспільство після
відбуття покарання;

3)   пробація потребує значно менших витрат, ніж ув'язнення;

4)   такий підхід приводить до зменшення кількості ув'язнених, що, у
свою чергу, збільшує кількість платників податків. Засуджені, як пра­
вило, особи працездатного віку. Наприклад, середній вік ув'язнених в
Україні — 29,4 роки;

5)   після проходження пробації рівень рецидиву значно менший,
ніж після позбавлення волі.

У світовій літературі, присвяченій особистості закоренілих зло­чинців, завжди виокремлюються їхні імпульсивність та недорозвинуте абстрактне мислення як основні риси характеру, а процес сприяння "дорослішанню" особистості розглядається як основний засіб запо­бігання злочинності. У зв'язку з цим розробляють програми, що спри­яють зниженню імпульсивності та розвитку логічного мислен­ня* . Метою подібних технік (reasoning based approach) є навчання імпульсивної особи тому, як зупинитися і подумати, перш ніж почати діяти, як передбачити можливі наслідки своїх дій для себе і оточу­ючих, а також розглянути альтернативні способи поведінки. Але аналіз досить відомої у Британії програми "STOP" показав, що такий підхід може бути досить успішним у зниженні рецидивізму тільки тоді, коли ця робота не ускладнюється "спробами допомогти [правопорушнику] у розв'язанні проблем повсякденного життя в реальному світі" [19].

Іншими словами, як тільки соціальний робітник або офіцер пробації намагається втручатися в соціальне життя піднаглядного і контролю­вати його особисті контакти, програма стає приреченою на провал. Тут ми підходимо до проблеми соціального оточення як необхідної складової будь-якої спроби попередження та реабілітації.