Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

20.1. Держава в ринковій економіці


У системі сучасного менеджменту важли­ва роль належить методам ринкового регулювання як одній з найважливіших підсистем механізму регулювання національної економіки в його широкому розумінні. В той же час у сучасній вітчизняній економі­чній літературі явно переоцінюється роль і значення ринкових методів регулювання економіки й відповідно недооцінюється роль інших неринкових (державних, суспільних, корпоративних і ін.) методів. Більшість авторів вважає, що після завершення ринкового реформування вітчизняної економіки всі найголовніші економічні проблеми будуть розв'язані самі собою, автоматично, на основі певної дії ринкових регуляторів і важелів. Таку оцінку ролі ринку ми вважаємо явно односторонньою і гіпертрофованою, такою, що явно не підтверджується світовим досвідом функціонування класичних ринкових національних економік.

Ринкова система регулювання економіки навіть у її найчисті­шому й класичному вигляді (хоча, відзначимо, чистої ринкової системи регулювання національної економіки ніколи не було й

немає тепер) впливає на функціонування національної економіки двояко й неоднозначне, можна сказати, ЇЇ дія має суперечливий характер. З одного боку, вона володіє певними достоїнствами, інакше кажучи, ефектами. Під останніми ми розуміємо позитив­ний вплив ринку на функціонування економічної ситеми. З іншого боку, ринкова організація виробництва супроводжується і поро­джує явища, що негативно впливають на результати функціону­вання економіки, тобто, містить у собі певні дефекти (недоліки). Ця друга, так би мовити, "негативна" сторона ринку як основного регулятора економіки недостатньо досліджується в економічних публікаціях, особливо у вітчизняній літературі, що зумовлено здебільшого суто емоційними причинами, певною ринковою ейфорією, що зараз панує в нашому суспільстві.

Щоб певною мірою врівноважити наш аналіз і нашу оцінку ефективності функціонування ринкової системи регуляції націона­льної економіки, зробити їх більш об'єктивними і всебічними (в іншому випадку ми знову перемістимося з однієї крайності в іншу), почнемо характеристику ефективності ринкової ситеми регуляції економіки з її ефектів, тобто переваг чи достоїнств. На нашу думку, позитивний вплив ринку на функціонування еконо­міки може бути відображений через систему його основних ефек­тів.

Ефект 1. У західній (а також у вітчизняній) економічній літе­ратурі загальновизнаною є точка зору, згідно з якою вважається, що за допомогою ринкових механізмів співвідношення між попи­том і пропозицією можна найкращим чином і найефективніше здійснити розподіл ресурсів між виробниками. Виробники, результати від використання певних ресурсів (трудових чи матері­альних) яких будуть найбільшими (тобто ефективність викорис­тання ресурсів виявиться найвищою), спроможні будуть далі купувати ресурси за більш високою ціною (тобто оцінюватимуть їх за вищою шкалою), і навпаки. Таким способом через ринкову конкурентну цінову систему здійснюватиметься ефективний розподіл основних ресурсів виробництва між окремими виробни­ками і сферами (секторами) економіки.

Ефект 2. В ринковій економічній системі не тільки найефек­тивнішим чином здійснюється розподіл ресурсів між виробниками, але й найправильніше і точно здійснюється оцінка результатів виробництва. Через механізм вільного ринкового ціноутворення й балансування основних конкурентних сил на ринку ми маємо можливість найоптимальніше визначити ціни на основні елементи

національного виробництва - робочу силу, підприємницькі здібнос­ті, товари, капітали, гроші, валюту, цінні папери тощо.

Ефект 3. Класична ринкова система будучи елементом будь-якої сучасної змішаної ринкової системи, дозволяє також належ­ним і досить ефективним способом здійснити розподіл доходів між основними агентами економічної діяльності. Через механізм ринкової конкуренції більші доходи отримують ті виробники, які вкладають у виробництво більше уречевленої і живої праці й організація трудової діяльності яких є кращою. Ринкова система розподілу доходів знаходить свою матеріалізацію у величині економічного (чи чистого, як його інакше називають) прибутку. Величина цього чистого прибутку є економічним індикатором, який свідчить про те, що має місце розподіл доходів від націона­льного виробництва в найефективніші його галузі.

Ефект 4. Ринковий механізм дає можливість найоптимапьніше визначити галузеву й продуктову структуру економіки і найкраще задовольнити практично необмежені суспільні потреби в умовах певної обмеженості ресурсів. Реалізація вказаної функції ринку також здійснюється через конкурентну цінову систему. Процес розширення й звуження галузей (входу і виходу фірм у галузі чи з галузей) і окремих фірм здійснюється під впливом змін динаміки конкурентних ринкових цін на відповідні продукти (чи товари) й величини чистого прибутку. Виробництво певних товарів збільшується, якщо ринкові ціни на них зростають, і зменшується, якщо знижуються.

Ефект 5. Ринкова економічна система забезпечує найсправед-ливіший в суто економічному розумінні розподіл виготовленого суспільного продукту між членами суспільства. Чим більший внесок певної особи в створення суспільного багатства (суспільного продукту), тим більшим буде його особистий доход (при інших рівних або незмінних умовах) і, значить, тим більшою буде його частка в суспільному багатстві.

Перераховані вище п'ять основних пози­тивних наслідків ринкової регуляції економі­ки проявляють себе далеко не в повному обсязі, а лише частково, в тій чи іншій мірі. Така часткова реалізація ефектів класичної ринкової системи обумовлена наявні­стю в ній і відповідних дефектів, які ми розглянемо нижче. Ці дефекти можуть при певних економічних і історичних умовах не тільки гальмувати, знижувати результативність позитивного впливу ринку на економіку (що вони майже всюди здійснюють), а й деколи функціонування національного ринку (і економіки в цілому) роблять зовсім неефективним (світова практика показує, що негативний вплив ринку на національну економіку за своєю силою та інтенсивністю перевищує його позитивний вплив прибли­зно в 2/3 країн з тією чи іншою системою ринкової організації економіки, і лише в 1/3 країн інтенсивність дії ефектів ринку вища, ніж його дефектів). Зокрема, економічні та історичні умови розвитку української національної економіки зараз якраз такі, що в сукупності приводять до негативного результату функціонування національного ринку, а зміна цих умов - справа надто довгостроко­вого порядку. Які ж основні дефекти притаманні ринковій системі саморегуляції економіки?

Дефект 1. Неправильно вважати, що ринкова система завжди за всіх умов і по відношенню до всіх видів продукції здатна тільки найефективнішим (оптимальним) чином розподіляти основні ресурси виробництва між виробниками (окремими виробниками, галузями чи сферами економіки в цілому). Є галузі і сфери еконо­міки, по відношенню до яких ринковий метод розподілу ресурсів є або малоефективним чи зовсім неефективним, або навіть і таким, який не можна ні в якому разі використовувати. З точки зору ефективності використання ринкового методу розподілу ресурсів, національну економіку можна умовно поділити на три великі сфери. Сфера 1. Це так званий приватний сектор (сфера) еконо­міки в його класичному розумінні, в якому виготовляються так звані індивідуальні блага чи товари. Індивідуальні блага чи товари - це такі товари, виробництво яких є сильночутливим на Індивідуальний попит з боку окремих споживачів. Виготовляються вони в тому випадку, коли існує певний грошовий попит на них, бо саме попит і є індикатором наявності потреби. Сфера 2. Це так звана квазісуспільна56 сфера (сектор) економіки. В ній виготовля­ються блага, що є вже слабо (або, в усякому разі, менше) чутли­вими на індивідуальний попит. Такі блага називаються квазісуспі-льними. Виробництво цих благ у класичному приватному секторі економіки можна здійснювати лише частково. Сфера 3. Це так звана суто суспільна сфера економіки, в якій виготовляються не квазісуспільні (як у попередній сфері), а суто суспільні блага. На відміну від індивідуальних чи квазісуспільних благ ці останні зовсім не реагують на індивідуальний попит. Тому приватний сектор на їх виробництво не буде виділяти ніяких ресурсів.

Роль ринкової системи в розподілі ресурсів у три вищезгадані сфери економіки - приватну, квазісуспільну й суспільну - є різною.

'" Каті   уявний, несправжній

В деякі галузі приватного сектору економіки ринкова система може здійснювати або дефіцитне, або надлишкове (інфіцитне) виділення ресурсів. Інфіцитніз виділення ресурсів ринковою системою має місце в ті галузі чи окремі виробництва, в яких формуються так звані витрати переливу (побічні витрати), тобто, коли виробник товарів має змогу частину своїх реальних витрат для виробництва цих товарів перекладати на суспільство в цілому або на третю сторону ринкового процесу купівлі-продажу. Чим більші витрати переливу, тим більшу фінансову можливість має виробник певних товарів для розширення виробництва цих товарів (тобто, для надмірного використання ресурсів у своєму виробництві). Дефіцитне виділення ресурсів ринковою системою має місце тоді, коли при виробництві цих товарів (точніше, в процесі їх споживання) формуються так звані вигоди переливу (побічні вигоди чи побічні доходи), тобто вигоди, що не перетво­рюються в доход виробника (і в ньому не акумулюються), а висту­пають в якості певних вигод для суспільства в цілому, чи для третіх осіб (тобто не для виробника або споживача певних товарів).

Ринкова система дефіцитне (недостатнє) виділення ресурсів здійснює також у галузі квазісуспільного сектора економіки для формування в цих галузях великих вигод переливу. І зовсім ніяких ресурсів вона не в стані виділити в суто суспільний сектор економіки (управління, національна оборона і національна безпека і т. д.). Як бачимо, розподільча функція ринку діє з різною ефек­тивністю й силою в різних сферах національної економіки.

Дефект 2. Вище ми відзначили, що ринкова система здійснює ефективний розподіл доходів між агентами національної економі­ки. При цьому зауважили, що мали на увазі економічну сторону проблеми. Це правильно. Але з соціальної точки зору ринкова система не в стані оптимально здійснювати розподіл доходів. В умовах класичного ринкового регулювання економіки (при відсут­ності державного втручання в ці процеси) завжди матиме місце поглиблена диференціація доходів між різними групами населен­ня. Ця диференціація не обов'язково (що є дуже погано) відобра­жає зміну в участі членів суспільства у виробничому процесі, що зрештою приводить до поглиблення соціальної нерівності.

Дефект 3. Похідним від попереднього дефекту є дефект, існу­вання якого пов'язане з неефективним розподілом не тільки доходів, але й результатів виробництва (суспільного продукту). Правда, в даному разі неефективність слід розуміти не в економіч­ному, а в соціальному плані. Вона поглиблює соціальну нерівність членів суспільства в сфері споживання матеріальних благ (більші

можливості для споживання мають члени суспільства з більшими грошовими доходами, які не завжди в класичній ринковій системі правильно відображають рівень економічної активності й ступінь участі у виготовленні благ чи послуг).

Дефект 4. Одним з найсуттєвіших дефектів ринкової системи регуляції економіки є те, що вона не здатна найоптимальнішим чином визначити галузеву й продуктову структуру економіки. Виробництво одних товарів вона робить надмірним (тих, у процесі виготовлення яких формуються вищезгадані витрати переливу), інших - дефіцитним (квазісуспільних чи суспільних благ). Вироб­ництво деяких товарів чи послуг ця система регуляції взагалі не здатна запрограмувати (тобто, включити в суспільний, чи то краще сказати, ринковий "план" виробництва). Як ми вже відзначали вище, ринкова система зовсім не реагує на виробництво суспільних благ.

Дефект 5. Більшість вітчизняних авторів в останній період часу вважають, що ринок дає можливість досягти найвищого рівня ефективності національної економіки. Це правильно, але одночас­но він не дозволяє забезпечити ефективне використання всіх ресурсів суспільства. Досвід найрозвинутіших країн світу з ринко­вою економікою свідчить, що функціонування й регулювання національних економік через ринок супроводжується неповним (неефективним) використанням, по-перше, трудових ресурсів, по-друге, капітальних ресурсів. Цей недолік ринкової саморегуляції економіки має й великі соціальні витрати (а не тільки суто економічні), так як високий рівень безробіття (зверх його природ­ного рівня) негативним чином відбивається на соціально-психологічному кліматі суспільства.

Наявність "дефективного" впливу ринкової системи на функці­онування національної економіки змушує доповнювати методи ринкового регулювання (в більшій чи меншій мірі це залежить від специфіки розвитку тієї чи іншої країни) системою методів держа­вного регулювання, яке ставить перед собою двояку мету. По-перше, всебічно посилити позитивну ("ефективну") сторону впливу ринку на функціонування національної економіки. Ця мета реалізується в процесі проведення певної стимулюючої політики держави, спрямованої на посилення основних позитивних функцій ринку. По-друге, дещо (або значно) пом'якшити, згладити, аморти­зувати негативний вплив ринку, що здійснюється в процесі прове­дення так званої модифікуючої політики держави, зорієнтованої на усунення (часткове чи повне, частіше всього - перше) негатив­них наслідків саморегуляції ринкової економіки.

багатства, розкладання державного апарату й часом до витіснення монополією саморегульованої конкуренції57.

Практика показала, що виникла істотна розбіжність між теоре­тичною моделлю й реаліями ринку. Сьогодні на Заході фактично склалося декілька різновидів "ринкових економік" які дещо відрізняються одна від одної. Наприклад, США ближче, ніж інші, стоять до моделі "вільного ринку" (вплив держави на економіку дуже обмежений). Французька модель тяжіє до "державного дирижизму" (досить сильна роль держави в економіці). В Японії панує "корпоративний патерналізм". У Німеччині й Австрії отримала розвиток модель "соціального ринкового господарства".

Практика господарювання показала, що чисто ринковими ме­тодами забезпечити високу ефективність сучасного, великого за масштабами, складного та інтегрованого виробництва неможливо. Ринковий механізм у реальному житті все більше доповнюється державним регулюванням. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в еконо­мічні процеси. Спочатку це втручання було досить обмеженим і зумовлювалося необхідністю вилучення частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників державної влади, армії, поліції, судів тощо. Такі утриманські інтереси визначали пасивну роль держави в економіці, тому її іронічно називали "нічним сторожем". Активним регулятором економіки виступав ринок.

Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополі­зації й ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятись обмеження регулюючих можливостей ринкового механізму. За цих умов виникла об'єктивна необхідність активіза­ції ролі держави в регулюванні економіки. Особливо прискорила цей процес світова економічна криза 1929-1933 років, яка переко­нливо показала, що ринковий механізм без державного регулюван­ня неспроможний забезпечити макроекономічну стабільність" соціально-економічної системи.

Заперечення щодо оптимістичної віри А.Сміта в саморегулювання економічних пропорцій за допомогою лише конкуренції виникло давно. Так, Роберт Мальтус у тракта­ті "Досвід про закон народонаселення" (1798р.) доводив, що при відсутності спеціальних заходів з боку держави неконтрольоване зростання народонаселення приведе до перенаселення й зубожіння суспільства, до краху всієї економічної системи. А К.Маркс у своїй

теорії додаткової вартості довів, що механізм "вільної гри ринко­вих сил", до крайніх меж загострюючи внутрішні суперечності капіталізму, неминуче формує умови переходу до нового суспіль­ного ладу (соціалізму), де макроекономічні пропорції будуть формуватися свідомо.

Згодом, особливо після "великої депресії" 30-х pp., почали ви­никати цільні теорії державного регулювання ринкової економіки. Одним із визначних теоретиків регульованої економіки був англій­ський економіст Джон Мейнард Кейнс. У своїй головній праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" він обгрунтував об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулю­вання ринкової економіки. Його головним інструментом він вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом - ресурси інвестицій і процентні ставки. Кейнсіанська концепція зайнятості та стабілізаційної політики тривалий час домінувала в макроеко-номічних переконаннях більшості економістів, була покладена в основу багатьох моделей державного регулювання економіки країн західного світу в період після другої світової війни.

Слід зазначити, що господарський механізм, який поєднував у собі і ринкові, і державні форми господарювання, дав досить відчутні результати. Вони можуть бути проілюстровані за трьома основними напрямами. 1.Відносно високими темпами йшло економічне зростання. Так, щорічно ВНП у країнах Західної Європи зростав у період 1961-1973 років в середньому на 5%. 2.Відбулися істотні якісні зміни в економіці. Капіталізм за цей період перейшов від екстенсивного до інтенсивного шляху розвит­ку, досяг серйозної економії усіх видів матеріальних ресурсів. Різко зросла продуктивність суспільної праці. Почалася велика структурна перебудова господарства на основні засвоєння досяг­нень НТР. 3.Відбулася певна стабілізація соціальних відносин. І саме тому, що держава стала могутнім господарюючим суб'єктом в економічному процесі, її питома вага в національному доході в більшості промислове розвинутих країн досягла 50%.

Проте з середини 70-х - початку 80-х pp. у більшості країн з ринковою економікою склалася принципово нова господарська ситуація. Розгорнулися процеси інфляції, сили економічного зростання втратили динамічність. Це привело до скорочення інвестицій, падіння продуктивності праці й виникнення масового безробіття. Інфляція та безробіття посилили соціальне напруження в суспільстві. Здавалося б, саме держава, яка набрала силу в попередній період, повинна розрядити цю ситуацію. Проте відбуло­ся несподіване: держава виявилася неспроможною подолати проблеми, що виникли. В капіталістичному суспільстві настало глибоке розчарування державою, і в цьому проявилася своєрідна діалектика розвитку господарського механізму капіталізму. В минулому причиною нестабільності були дефекти ринкової системи координації. Тепер же з'ясувалось, що джерелом нестабільності виступила сама держава. Це викликало недовіру до теорії Кейнса й призвело до виникнення альтернативних макроекономічних концепцій, зокрема монета раз му, теорії раціональних очіку­вань, теорії економіки пропозиції.

Істотне розходження кейнсіанських і монетаристських поглядів існує в питанні внутрішньої стабільності економіки. Монетарис-ти вважають, що гроші відіграють набагато більшу роль для визначення стану ринкової економіки й відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції. На їхню думку, державне регулюван­ня лише посилює диспропорції в економіці. Для реалізації грошо­во-кредитної політики монетаристи пропонують "монетарне прави­ло", згідно з яким грошова пропозиція збільшується лише відповідно до довгострокового зростання реального обсягу вироб­ництва. Елементи монетаризму можна спостерігати в економічній політиці Росії, а також України.

Теорія раціональних очікувань набула поширення з середини 70-х pp., коли в економіці одночасно виникли високі рівні інфля­ції й безробіття, тобто стагфляція58. Ця теорія виходить з того, що всі ринки є високонкурентними, рівноважні ціни швидко присто­совуються до нових ситуацій, зарплата й ціни можуть як підвищу­ватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводяться раціона­льно, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, теорія раціональ­них очікувань стверджує, що коли люди реагують на очікувані результати стабілізаційної політики, то ефективність її зводиться до нуля.

Теорія економіки пропозиції пояснює стагфляцію державним втручанням в економіку, зростанням податків, що негативно впливають на стимули праці. Спираючись на класичну теорію "вільної гри ринкових цін", представники теорії "економіки пропозиції" виступають на підтримку великих скорочень податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Роглянуте переконує в тому, що вільний ринок через свої супе­речності в реальному житті не існує. Спроби побудувати його схожі на спроби сконструювати вічний двигун. Відстоювати новий ринок

**  Стч.'фляція   -   стан  економіки    коли   іастін  або скорочення   виробниціва  поєднується   і Інфляційним проносом.

у сучасних умовах, за словами відомого американського економіста Д.Гелбрейта, можуть лише люди з психічними відхиленнями.

Ринок, особливо сучасний, 'регулюється державою. Чим це зу­мовлено? В яких межах державне регулювання допустиме? Якими методами і в яких формах воно здійснюється?