Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.2.7. Етика Котарбінського

Етика Котарбінським розумілася двояко: в широкому сенсі і вузькому [1948]. Етика в широкому сенсі або практична філософія вирішує задачі управління духовним життям людини і включає: науку про щасливе життя (евдаймонологію, феліцитологію) і науку про ефективність дій (праксеологію), а етика у вузькому сенсі, тобто власне етика (моральна деонтологія) є наукою про те, як жити так, щоб називатися порядною людиною. Котарбінський зауважує, що вживання терміну «наука» в застосуванні до практичної філософії може викликати ряд обмовок. Він старанно розділяє феліцитологію, праксеологію і власне етику від схожих міркувань описового характеру про способи досягнення щастя, ефективної практичної діяльності або не значущих з моральної точки зору вчинків. У випадку моральної проблематики Котарбінський описи називає наукою про звичаї. Практична ж філософія є сукупністю практичних наук, а окремі її підрозділи призначені для раціонального обґрунтування програм дій, направлених на задоволення життєвих потреб, ефективності і уміння.

Етикою Котарбінський почав займатися на самому початку свого творчого шляху. Його дисертація була присвячена утилітаризму в етиці Спенсера і Мілля. Утилітаризм був модною течією в етиці XIX ст., яка рекомендувала представляти благо у вигляді суми щастя всіх людей. Котарбінський звертав увагу на те, що рішення Мілля і Спенсера подається у надзвичайно загальних рисах і разом з тим воно погано узгоджується із спенсеровським біологізмом та арифметичним методом знаходження етичних оцінок. Ця юнацька робота, ймовірно, укріпила зацікавленість Котарбінського етичною проблематикою, але у цих занять були і інші, менш теоретичні спонукальні мотиви.

Достатньо рано відкинувши релігійний світогляд Котарбінський не приймав і релігійного обґрунтування норм моралі. Він помітив, що основний корпус моральних норм є спільним для різних світоглядів. Разом з тим він прийшов до висновку, що повинна існувати якась інша, відмінна від релігійної можливість обґрунтування моральних настанов. А оскільки він передбачав, що суспільне значення релігії як засобу виправдання вчинків у сфері моралі зменшуватися не буде, то знаходження незалежного від релігії базису моральних норм як для індивідуума, так і для суспільства він порахував надзвичайно важливим. Цікавим і достатньо парадоксальним феноменом є той факт, що Котарбінський ніколи з університетської кафедри не читав курс етики. Причини такої поведінки він пояснював таким чином: «Якими б постійно значущими не були і не залишаються такими для мене етичні дослідження, однак я не вибрав етику предметом своєї професійної, викладацької зосередженості. Дуже багато в мені скептицизму щодо можливості вироблення деталізованої системи директив життєвої мудрості, яка задовольняла б умовам інтерсуб'єктивної обґрунтованості. Причому професійне трактування навчання етики я сприймаю як щось незгідне з сутністю її проблем, хіба що замість властивих питань, які вимагають проспективних, вказуючих відповідей культивуватиметься історичне і соціологічне експлікативне ознайомлення історично даних стилів і схем моралі. Але це вже була б не етика, а якась science des moeurs, що у принципі виходить  за межі завдань, властивих кафедрі філософії» [1]

В питаннях обґрунтування етики Котарбінський звертався перш за все до історії і соціології. Тому він рекомендував у пошуках моральних критеріїв керуватися широко зрозумілою емпірією. Саме вона надає упевненість в тому, що існують загальні для всіх моральні свідоцтва, а вони передбачають очевидність елементарних норм і оцінок. Ця очевидність «споглядаєма" совістю, яка в питаннях моралі є судом в останній інстанції. Такий погляд можна пояснити впливом брентанізму на філософію Котарбінського.

Свою нормативну етику Котарбінський визначав як етику незалежну, маючи на увазі її незалежність перш за все від релігії. Релігія при цьому розумілася в повсякденному значенні. Але крім того незалежна етика повинна бути незалежною від будь-якого світоглядного обґрунтування, байдуже якого – онтологічного або епістемологічного.

Вище вже згадувалося, що в сприйняті Котарбінського етика повинна відповісти на питання: як жити, щоб заслужити називатись порядною людиною? Це питання можна переформулювати як питання про основи життя, яке заслуговує пошани. Котарбінський пропонував розглядати випадки і таких ситуацій, в яких поведінка повинна кваліфікуватися заслуговуючою пошани, але скоювані вчинки заслуговують презирства. Узагальнено кажучи, можна виділити такі опозиції, членами яких, з одного боку, є тип поведінки, заслуговуючий пошани, а з іншого – презирства.[2] Таким чином, виявляється, що поважають тих, хто дотримується своїх принципів, не дивлячись на те, що через них страждають, і засуджують тих, хто через страх легко піддається погрозам; перші – це герої, другі – боягузи. Цінують людей жертовних, готових що-небудь зробити для інших, а засуджують егоїстів. Поважають справедливих людей, говорючих правду і дотримуючих слово, і негативно оцінюють тих, хто несправедливий. Самовладання є чеснотою, а недоліком – відсутність міри і слабовілля. Підводячи підсумки, одержуємо наступні члени опозиції: мужність – боязкість, жертовність – егоїзм, справедливість – несправедливість, володіння собою – безвілля. Котарбінський пробує знайти щось спільне в перших членах опозиції (мужність, жертовність, справедливість, самовладання). Відповідь така: ми тому поважаємо мужніх, жертовних, справедливих, володіючих собою і благородних людей, що на них можна розраховувати як на опікунів, тобто таких, хто завжди захищатиме тих, хто потребує захисту. Таких захисників Котарбінський називав опікунами, що викликають довір'я (spolegliwymi) . Метод визначення мужнього опікуна, який використовується Котарбінським, не новий і сходить до Сократа. Подібно Сократу Котарбінський каталогізує позитивні і негативні ситуації з тим, щоб окреслити узагальнений критерій етики.

Образ мужнього опікуна надзвичайно загальний, щоб в будь-якій житейській ситуації, яка вимагає прийняття рішення з моральної точки зору, служити путівником, зокрема в ситуації, коли виникає конфлікт цінностей. Котарбінський опирався моральній казуїстиці і не залишив розлогого викладу своєї системи етики, представленої у вигляді докладних вказівок. Він вважав, що кожний це може зробити сам і обмежився окремими елементарними поясненнями. Так образ опікуна, котрий викликає довір'я, важливий не тільки тоді, коли прийняті зобов'язання, які вимагають конкретних дій, але і тоді, коли хто-небудь потребує допомоги і в наших силах надати цю допомогу. Ще однією сферою застосування принципів опікуна, котрий викликає довір'я, є етика боротьби, яка наказує, відповідно до Котарбінського, не завдавати ударів понад необхідність.

Котарбінський був, поза сумнівом, моралістом. Відомо, що заклики моралістів лише тоді дієві, коли вони самі дотримуються проголошуваних принципів. У всіх сферах життя Котарбінський служив прикладом неподільності слів і справ. Його семінари були ілюстрацією етичних принципів опікуна, котрий викликає довір'я, щодо починаючих займатися наукою студентів. В численних рецензіях Котарбінський прагнув підкреслити достоїнства наукової роботи, яка оцінювалась, не дивлячись на вихідні світоглядні позиції автора, що часто не узгоджувались з його власними. Він захищав не тільки слабих і переслідуваних, але і тих, хто нападав на нього, часто підло і незаслужено. Після Варшавського повстання 1944  р. Котарбінського бачили в натовпі біженців. От як описує події серпня 1944 р. його тодішній учень, а потім асистент Є.Пельц [1994]: «[…] в натовпі поранених і змучених він виходив зі зруйнованого і палаючого міста, несучи на плечах стареньку, яка власними силами не могла пересуватися. У той час йому було 58 років, він був виснажений голодом і браком сну, змучений недавніми незручностями вимушеного знаходження поза домом, нарешті, він ніколи не відзначався фізичною силою.» (s.164) Проголошуваний Котарбінським ідеал опікуна, котрий викликає довір'я, не розходився із ділом: нерозривне єднання етичної системи і особистих вчинків принесло йому не тільки пошану, але наділило його непіддатливим сумніву моральним авторитетом в суспільстві. До нього часто зверталися за допомогою і ніхто не знав відмови. Така поміч врівноважувалася іншим етичним обов'язком – боротьбою із злом. Адже якщо допомога і опіка у важких ситуаціях є обов'язком, то прагнення зробити щасливого ще більш щасливим ні в якому разі таким не є. У різнім підході до етичних оцінок можна побачити відмінність незалежної етики Котарбінського від утилітаризму: незалежна етика постулювала боротьбу із злом, а утилітаризм – примноження щастя. Важливо також і те, що опікун, котрий викликає довір'я, не повинен чекати винагороди, подяки і навіть похвали.

Незалежна етика була критикована. Перш за все нею були незадоволені ті, хто вважав основою моралі релігію. Інші звинувачували етику Котарбінського в мінімалізмі, який полягає в тому, що опікунство бореться із злом, але не творить добро. Нарешті, не зовсім зрозуміло, як бути в тих випадках, коли немає можливості показати себе опікуном, котрий викликає довір'я, але і не скоюються вчинки, що можуть бути осудженні.



[1] Kotarbiński T. Obraz rozmyślań własnych./ Fragmenty filozoficzne. Seria III. S.10.

[2] Kotarbiński T. O etyce niezależnej// Kronika, 21/1956. Передруковано в: Kotarbiński T. Sprawy sumienia. Warszawa. 1956.