3.4. ДЖЕРЕЛА і ПРИМІТКИ

ДЖЕРЕЛА і ПРИМІТКИ

1 Сучасні дослідники відзначають, що більш звична формула "Москва — Третій Рим" є неісторичною за своєю суттю й істотно збіднює первісний зміст ідеї, оскільки лише асоціацією щодо долі світових столиць обмежує його, в той час, як формула "Третій Рим" поняття більш широке і стосується одночасно і царства. —Див.: Сини-цина Н.В. Третий Рим. Истоки и эволюция русской средневековой концепции. — М. — 1998. —С. 325.

2 Цит. за: Синщина Н.В. Зазнач, праця. — С. 327.

3Див.: Синщина Н.В. Зазнач, праця. —С. 306—317.

4ВУР. — Т. 2. — С. 188. 177

5              Белокуров С.А. Арсений Суханов // Чтения в Обществе истории и древностей
российских. — Кн. 1—2. — М., 1894. —Кн. 2. —С. 89—101.

6              Цит. за: Фаизов С. "Где Москва, где восток, где запад?" Географическая поле­
мика между крымским ханом Мухаммедом IV и царем Алексеем Михайловичем в
1655—1658 гг. (Стаття готується до друку).

7              Там само.

8              Каптерев Н.Ф. Патриарх Никон и царь Алексей Михайлович. — Т. 2. —
С. 141—142.

9              Про це досить повно: Грушевський М.С. Історія України—Руси. — Т. 9. —
4.2.—К., 1998.

10            Цит. за: Фаизов С. "Где Москва, где восток, где запад?"...

1' Ґудзяк Б. Православні мандрівники XVI століття на шляху з Османської імперії до східних земель // Марра mimdi... — С. 223; Фаизов С. "Где Москва, где восток, где запад?"...

12            Вельми цікавим, на наш погляд, є й те, що Паїсій, будучи свідком урочистої зу­
стрічі гетьмана Богдана Хмельницького після переможного походу в Галичину, під
час якої полководця називали "Мойсеєм руським" (Див.: Воссоединение Украины с
Россией: Документы и материалы (далі — ВУР). — Т. 2. — С. 109), прибувши до Мос­
кви, так же величає й Олексія Михайловича — "новим Мойсеєм".

13            Каппелер А. Россия — многонациональная империя. Возникновение, история,
распад / Перевод с нем. — М., 2000. — С. 26.

14ВУР.— Т. 3.—С. 121, 122.

15 Заява І. Виговського, зроблена в середині 1651р., переконливо спростовує при­пущення російського історика Л. Заборовського стосовно того, що ідея відправлення до Москви в першій половині 1654 р. свого повноважного посольства, очолюваного С Богдановичем-Зарудним і П. Тетерею, виникла в Б. Хмельницького лише в січні 1654 р. після відмови голови російської делегації в Україну боярина В. В. Бутурліна скласти перед Військом Запорозьким присягу від імені царя Олексія Михайловича. — Див.: Заборовський Л. Переяславская Рада и Московские соглашения 1654 года: проб­лемы исследования // Россия — Украина: история взаимоотношений. — М., 1997. — С. 44.

16ВУР. — Т. 3. — С. 120.

17            Там само. — С. 425.

18            Там само. — С. 426.

19            Там само. — С. 442. Щоправда, 27 грудня посольство отримало повідомлення,
що відправлені їм прапор та текст промови Бутурліна по дорозі зазнали пошкодження
і цар наказав виготовити новий прапор. Останній до рук посла потрапив уже на укра­
їнській території 1 січня 1654 р.

20            Плохій С. Крила протекції: до визначення правового змісту Переяславської
угоди 1654 року // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. - К., 1995. -
Т. 4.-С. 78.

21            ВУР. — Т. 3. — С 414.

22            Німецький історик А. Каппелер, порівнюючи практику взяття України під про­
текцію царя з аналогічними практиками, що мали місце перед тим або були зафіксова­
ні згодом у стосунках російського монарха з різними кочовими союзами південного
сходу Європи чи Середньої Азії, проводив паралель між ними, стверджуючи, що в цих
випадках цар запрошував своїх контрагентів як військових союзників на службу для
охорони кордонів своєї держави, гарантуючи за це збереження їхньої автономії. —
Каппелер А. Россия — многонациональная империя. — С. 52.

23            Там само. — С. 20.

24            Полное собрание законов Российской империи. — СПб., 1830. — Т. 1. —
№ 447.

25            Ширше про це див.: Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII-XVIII
віках. —Варшава, 1934. —С. 100.

26            Акты ЮЗР. — Т. 9. — С. 938.