Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4. 6.2. Вірування ацтеків

Протягом майже двох тисячоліть (від часів теотиуканців до іспанського завоювання) долина Мехіко була за­селена племенами — носіями культури нагуа. Воюючи між собою, вони почергово домінували на цій території. Кожен переможець переймав від переможеного народу мову, релігію, науки, мистецтво, літературу, ремесла і зви­чаї. Тому теотиуканська та тольтекська космогонія (уяв­лення про будову Всесвіту) і теогонія (сукупність міфів про походження та родовід богів) знайшли відображення в їх ацтекській версії. "Ацтекський календар" викладає ле­генду про два Сонця або чотири катастрофи, про народ­ження п'ятого Сонця, за якого живуть сучасні йому люди.

Вершину давньомексиканського пантеону посідала па­ра прабатьків — джерело всього існуючого, уособлення жіночого й чоловічого начал. Від центру відходили відповідно до сторін світу чотири сутності, наділені своїм кольором. На сході був червоний володар, на півночі — чорний, на півдні — блакитний, на заході — білий. У центрі знаходився найстарший з усіх божеств — бог Во­гню, або божество року. Місяць називали Мецтлі.

В ацтекській Мексиці існували дві ідеї божества, зу­мовлені двома релігійними традиціями нагуа: тольтекською традицією, пов'язаною з давнім минулим мекси­канських культур, і ацтекською, що не зберігала духу племінної ментальності. Білий володар — бог з надто складною міфічною біографією. В тольтекській традиції він є легендарним героєм, засновником тольтекської сто­лиці Тула, покровителем і вчителем мистецтв і ремесел, духовним пастором і моральним вождем, противником кривавого культу, що вимагав людських жертв. Для тольтеків він був передусім символом мудрості.

Бог Сонця і війни Упцилопочтлі — племінний бог ац­теків, який порятує світ від космічної катастрофи. Він ви­магав постійного принесення в жертву людей. Адже бога Сонця й інших богів, які беруть участь у вічній грі сил світла й тьми, ночі та дня, півдня і півночі, підтримують порядок у Всесвіті, потрібно було годувати гарячою кро­в'ю живих людей. Імперія інків вела жорстокі війни, ме­тою яких було принесення в жертву полонених воїнів інших племен. Бувало, не щадили і своїх дітей. Під час за­воювання конкістадорами (іспанські завойовники) імперії ацтеків у всіх містах було виявлено павільйони з десятка­ми тисяч людських черепів.

Дві ідеї божества немов протистояли одна одній: страшна ідея, що потребувала кривавих жертв, та ідея, втілена в ритуалах і актах віри, що символізувала існуван­ня трансцендентного (що знаходиться поза світом) бога. Це зумовило появу в ацтекській Мексиці жерців-мудреців, які намагалися послабити релігійний фанатизм в мо­ральній сфері.

Есхатологічне бачення світу особливо цінувало риту­альну смерть — полеглі в бою ацтекські воїни і принесені в жертву полонені потрапляли в особливий рай (небо Сто­лиці). Тут душі воїнів і жертв, які загинули, щоб напоїти бога Сонця власною кров'ю, одержували нагороду — участь у почті Сонця, що здійснює свою ходу небом. Після декількох років такого служіння душі поверталися на зем­лю, втілені в колібрі (емблема бога Сонця і війни) або в різнобарвних метеликів. Душі людей, померлих неприрод­ною смертю (утопленики, вражені блискавкою, епі­демією), потрапляли в Тлалокан (рай бога Тлалока), який відав дощами, і там серед буйної рослинності саду безтур­ботно проводили час. Перспектива такого потойбічного існування мала бути дуже привабливою для землеробів Мексиканського плоскогір’я, що знемагало від посух. Душі

мертвих немовлят потрапляли на небо, де росло "молочне дерево", що харчувало їх довічно.

Іншою була доля в потойбічному світі людей, які не мали змоги потрапити до почту бога Сонця: якщо померлі нічим не відзначилися за життя, їх душі відсилали в Миктлан, де вони розчинялися в небутті. Перш ніж потрапити туди, вони повинні були подолати незвичайні перешкоди: продирались крізь вузькі щілини між скелями, їм загрожу­вали небезпечні змії, ящери та ін. Тому, споряджаючи у потойбічний світ, поруч з померлими клали різноманітні предмети, що мали допомогти дістатися до Миктлана. За­бита з цією метою блідо-жовта собачка повинна була до­помогти переправитися на інший берег підземної ріки, яка перегороджувала шлях у царство мертвих.

Різноманітний одяг, прикраси, цінні речі — своє­рідний дарунок володарям підземного світу Миктланте-кутлі. Це дає підстави твердити, що ацтекська релігія з її уявленнями про існування людської душі після смерті, про потойбічне життя була релігією аристократичних верств імперії. Вона увібрала в себе концепцію ілюзорного світу, ефемерності життя ("все є сон"), властиву давньомексиканській культурі.

Головним для ацтекських мудреців був пошук засобів, що допомогли б людині відчувати надійність свого станови­ща у світі, в якому все нетривке. Вони запитували: "Чому творець життя нікого не робить безсмертним?", переймали­ся тим, що люди не вічні на світі, живуть тільки мить. За­мислюючись над мінливістю світу, мудреці розуміли життя, як сон. Сягаючи витоків й основ людського буття, дошуку­ючись істини та можливості осягнення її в земних умовах, дійшли висновку, що мистецтво ("квіти і пісні", його мета­фори і символи) відкриває можливість знайти цю істину.

Мистецтво, що фіксує витворені уявою образи, не підвладне часові, воно реальніше, ніж мінлива свідомість людини. Твори мистецтва виникають завдяки натхненню, є формою інтуїції, непізнаної навіть митцем. Можливо, джерелом творчого натхнення є бог: "З серця неба похо­дять чудові квіти, чарівні пісні". Мистецтво і є шляхом, Що наближає людину до найвищої суті, допомагає відчути зв'язок з Космосом, усвідомити реальність свого буття.

Митець долав довгий шлях ініціації, щоб, увібравши в себе традиції минулого, досягти найвищої посвяченості — Іолтеоль (буквально "серце, піднесене на божественні вер­шини"). Тоді він міг спілкуватися з Богом, відчути божественне натхнення, стати тим, хто надає речам божест­венних символів. Мистецтво вдосконалює сприймання й уяву людини, пов'язує ритм Всесвіту з її психічним жит­тям.

Для ацтекських мудреців шлях "кольорів і пісні" — синтез релігії та мистецтва, бо мистецтво є диханням Всесвіту, спробою пережити трансцендентне. Оперування символами повинне пробудити уяву, яка має відчути не­вловиме. Мистецтво створювало "уявну реальність", що давала змогу людині хоча б на мить відчути безсмертя. "Квіти і пісні" були одним із засобів подолання страху пе­ред смертю, надавали сенс людському існуванню.