Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4. 6.3. Вірування інків

У цивілізації інків (Перу) панівною була геліоцентрич­на релігія, яка ґрунтувалася на служінні Інті — богу Сон­ця, чий культ наполегливо насаджувався державою. Боже­ственного Інті зображали у вигляді золотого (золото — "метал, що належить сонцю") диска з яскравими проме­нями, спрямованими в усі боки, на якому зображено об­личчя чоловіка.

Інті, як й інші боги пантеону інків, є мешканцем неба. Його дружиною і водночас матір'ю інків була Кілья —- бо­гиня Місяця. В храмі інків — Кориканчі в Куско — Міся­цю було присвячено одну з каплиць. Усі стіни цього свя­тилища були оздоблені срібними пластинами. Прикраша­ло каплицю і зображення Місяця у вигляді срібного диска із жіночим обличчям. Небесна мати інків (Кілья) водночас була і покровителькою всіх жінок.

Третій житель небозводу — бог Ільяпа, який уособлю­вав грім і блискавку, що несли землеробу очікувану воло­гу. Тому Ільяпа, як колись мати-земля Пачамама, піклу­вався про родючість полів. Його уявляли ставним воїном, одягненим у золоту кольчугу та озброєним палицею.

Важливу роль для інків відігравав храм Кориканча, прикрашений золотим легендарним диском — образ Сон­ця, викрадений невігласом-конкістадором і програний ним у карти. Одразу за храмом був розташований знаме­нитий золотий сад інків. Кориканча є символом Сонця, уособленням релігії, в основі якої — служіння божеству Інті. Він символізував об'єднуючу роль "сонячної" віри та "сонячної" ідеології, які були опорою держави інків.

Кориканча був і резиденцією Верховного жерця "со­нячної" релігії Вільяка Уму ("провісник"). Цей сан був довічним. Верховний жрець стежив за дотриманням со­нячного культу, коронував нового правителя імперії, здійснював церемонію його одруження. Крім верховного жерця, було ще десять "атун вільяк" ("єпископів"), які ке­рували релігійним життям провінцій. До верхівки духовен­ства належали й духовні наставники (головні жреці провінційних храмів Сонця). На честь священного Інті їх обов'язково повинні були зводити в кожній провінції. Нижче духівництво відправляло обряди здебільшого на­родної, а інколи й офіційної релігії. Простолюдинів сповідали жреці; еліта, верховний інка сповідалися перед Сонцем. Інколи після такої "сонячної" сповіді знатні вельможі вчиняли омовіння в гірських ріках, сподіваю­чись, що швидка течія забере із собою їхні провини. За уявленнями, існування гріха допускалося, але грішник по­винен спокутувати його сповіддю.

Грішники, які вчинили тяжкі провини і втаїли їх на сповіді, після смерті потрапляли в підземелля (подібне до пекла), де страждали і гризли каміння. Тих, хто в земному житті не скоював гріхів, після смерті очікував рай, що зна­ходився поблизу Сонця, сповнений радощів і вічного спо­кою. Вельможі потрапляли туди автоматично. Рай був до­ступний усім, незалежно від соціального становища. Пек­ло призначалося тільки простолюдові.

Служителі культу, крім здійснення сповіді, брали участь в актах жертвопринесення (людські бували надто рідко) і поховальних ритуалах.

Існував обряд муміфікації тіла володаря після його смерті. Мистецтво муміфікації досягло високого рівня — тіла бальзамованих імператорів виглядали, як живі. Нут­рощі захоронювали в храмі неподалік від столиці імперії, камені його були скріплені розчином з розплавленого зо­лота і бітуму. Коли помирав імператор або головний вель­можа, найбільш віддані слуги й улюблені дружини кінча­ли життя ритуальним самогубством або дозволяли похова­ти себе живцем.