Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.4.3. Основні шляхи розв'язання глобальних проблем

Основні риси екологічної кризи. У середині 70-х ро­ків почалася екологічна криза, яка означає різке загост­рення суперечностей між людиною та природою, їх кон­флікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин внаслідок панування приватнокапіта­лістичної власності, істотного деформування соціально-економічної системи в країнах колишнього СРСР та Схід­ної Європи, а також господарської діяльності людей, ір­раціональних процесів народонаселення тощо. Найважливішими ознаками цієї кризи є: 1. Глобальні зміни клімату та виникнення парнико­вого ефекту. Внаслідок безпрецедентних масштабів впли­ву людини на навколишнє середовище (потужність світо­вої індустрії нині подвоюється кожні п'ять років), вихо­ду людської діяльності за межі планети в космічний про­стір, втягнення у процес виробництва всіх елементів біо­сфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озонний шар планети знищується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодів Арктики, затоп­лення значної частини заселених районів Землі, до зрос­тання руйнівної сили ураганів, тропічних циклонів, штормів. Щороку на нашій планеті відбуваються майже 10 тис. повеней, зсувів, ураганів, тисячі землетрусів, сот­ні вивержень вулканів, тропічних циклонів. За останні 20 років внаслідок цих природних катаклізмів загинуло до 3 млн.. осіб. Якщо екологічна криза загострюватиметь­ся, кількість жертв від природних катастроф зростатиме.

Нині у повітря викидається щорічно до 6,3 млрд.. т вуглекислого газу. Руйнують озонний шар планети польо­ти літаків з надзвуковою швидкістю. Якщо концентрація вуглецю і металу відбуватиметься такими темпами, то в XXI ст. температура на планеті підвищиться на 5° С (ка­тастрофічним є підвищення на 1—2° С).

Наслідком неоколоніальної політики в країнах, що розвиваються, зокрема політики «ножиць цін» на сиро­винні ресурси, є масове знищення лісів, передусім тропіч­них, що робить неможливим їх відтворення і призводить до розширення пустель. За даними Інституту світових ре­сурсів, життя понад 1 млрд.. людей періодично руйнується через повені, недостатність деревного палива, виснаження ґрунтів та водних джерел, зниження сільськогосподар­ського виробництва, спричинених прямо або опосередко­вано втратою тропічних лісів.

2. Проблема відходів. До відходів належить все те, що викидає людина в процесі виробничої діяльності, нера­ціональних форм організації відпочинку: промислові та побутові вихлопні гази, пластики, хімікати, гній з тва­ринницьких ферм, побутове сміття та ін. За рік у світі нагромаджується 300—400 млн.. т небезпечних відходів. Особливо шкідливі радіоактивні відходи, радіоактивні нукліди. Якщо до природних нуклідів живий світ при­стосовувався упродовж усього процесу еволюції і вони не накопичуються в рослинах і тваринах (наприклад, у рос­линах від 10 до 100 разів менше природних радіонуклі­дів, ніж у ґрунті), то радіонукліди ядерної енергетики за­своюються рослинним і тваринним світом. Внаслідок цього у деяких сільськогосподарських рослинах їх кон­центрація у 70—100 разів вища, ніж у ґрунті, у рибі та водяних рослинах — у десятки й сотні разів вища, ніж у воді. Найнебезпечніші для людини серед радіоактивних нуклідів — стронцій-90 і цезій-137, які добре засвоюють­ся рослинами й тваринами і, потрапляючи з їжею в орга­нізм людини, випромінюванням руйнують його. Крім то­го, радіонукліди ядерної енергетики змінюють хімічний склад речовин у біосфері, нагромаджують у навколиш­ньому середовищі нові шкідливі джерела випромінюван­ня. Навіть якби не було такої глобальної катастрофи, як

Чорнобильська, ядерна енергетика безперервно опромі­нює населення, що спричиняє зростання онкологічних та генетичних захворювань, особливо серед дітей та вагіт­них жінок.

Значної шкоди здоров'ю завдають викиди під час ви­пробування ядерної зброї. Проблема викидів особливо гостра в умовах панування монополістичної власності та деформації соціально-економічної системи в країнах ко­лишнього СРСР. Так, у США підприємці в 1987 р. похо­вали майже 10 млрд.. кг шкідливих речовин, причому про 25% з них навіть не повідомили. Закони про стан­дарти екологічно чистої атмосфери ще досить недоскона­лі, деякі шкідливі хімічні речовини не віднесені до небезпечних. Експорт отруйного сміття з промислово розвинутих капіталістичних країн у слаборозвинуті що­річно перевищує 2 млн.. т. Якщо в Україні на одного жи­теля у 1980 р. припадало 240 т накопичених відходів, то у 1997 р. — понад 400 т. Загалом техногенний тиск на території України у 6—7 разів вищий, ніж у розвинутих країнах світу.

Значні відходи нагромаджуються й у Світовому океа­ні. Океанський планктон щорічно поглинає до 50 млрд.. т вуглекислого газу, значна частина якого (майже 33%) осідає на дно. Щороку до Світового океану потрапляє від 1,7 до 8,8 млн.. т нафти. Цей процес істотно впливає на вміст СО2 в атмосфері планети. Так, експорт отруйних відходів становить нині понад 3 млн.. т на рік.

Неоколоніалістська політика імперіалістичних країн у країнах, що розвиваються, призводить до отруєння значної частини території цих країн небезпечними для життя речовинами. Скажімо, американські фірми щоріч­но експортували у слаборозвинуті країни понад 150 млн.. т отрутохімікатів, використання яких на території США було заборонено. Цей процес триває.

Паливно-енергетична та сировинна проблеми. Вико­ристання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на нашій планеті зростає значними темпами. Так, щорічне споживання енергії у світі сягнуло нині понад 10 млрд. т умовного палива, а в 1950 р. становило приблизно 2,5 млрд. т. Внаслідок цього зростає енергоозброєність безпосередніх виробників. Нині промисловий робітник у процесі праці озброєний енергією приблизно у 1000 кін­ських сил. На кожного жителя планети припадає майже 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину. Тако­го показника досягнуто лише у деяких найрозвинутіших країнах світу. Внаслідок цього, а також через подальше зростання населення планети, нераціональне використан­ня енергії, сировини, нерівномірний розподіл паливно-енергетичних та сировинних ресурсів серед різних регіо­нів країн світу та інші фактори, їх виробництво та спо­живання і надалі зростатимуть.

Водночас енергетичні ресурси планети не безмежні. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані у першому деся­тиріччі XXI ст. Але якщо витрачання енергії відбувати­меться на рівні енергетики теплового бар'єру, то всі запа­си невідновлюваних джерел енергії згорять за 80 років. Найвірогідніший варіант, що енерговиробництво зроста­тиме протягом 75 років до досягнення бар'єру, а далі за­лишатиметься на досягнутому рівні, тоді всі види викори­стовуваного палива будуть вичерпані через 130 років.

Тому основною причиною загострення паливно-енер­гетичної проблеми з погляду речового змісту є зростання масштабів залучення природних ресурсів у господарсь­кий обіг та їх обмежена кількість на нашій планеті. З по­гляду суспільної форми такою причиною є відносини ка­піталістичної, насамперед монополістичної, власності, які зумовлюють хижацьку експлуатацію природних ре­сурсів.

Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніалістською політикою імпері­алістичних держав, зокрема «політикою дешевої сирови­ни», яка знекровлює економіку країн, що розвиваються. Так, якщо 15—20 років тому для придбання одного трак­тора країни, що розвиваються, повинні були продати приблизно 11т цукру, то нині — понад 150 т. З 200 млрд.. дол., які споживачі розвинутих капіталістичних країн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише до ЗО млрд.. дол.

Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце в затратній економіці колишнього СРСР та країнах Схід­ної Європи. У країнах СНД на виробництво одиниці на­ціонального доходу витрачається в середньому удвічі більше сировини, ніж у розвинутих країнах Заходу.

Шляхи розв'язання глобальних проблем. Основними шляхами розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду речового змісту суспі­льного способу виробництва є:

1) швидкий розвиток і використання таких основних видів відновлюваної енергії, як сонячна та вітрова, океа­нічна та гідроенергія річок; 

2) структурні зміни у використанні існуючих невід­новлюваних видів енергії, а саме: зростання частки ву­гілля в енергобалансі та зменшення газу і нафти, оскіль­ки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їх­ня цінність для хімічної промисловості набагато більша;

3) створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це ви­магає більших витрат держав на природоохоронні цілі. Але якщо у США та ФРН на ці заходи витрачалося 2% ВНП, в Японії — 3, то в колишньому СРСР — 1,2%. Значно скоротилися вони в останні роки в Україні. Кра­їни колишнього СРСР ще не мають екологічно чистої ву­гільної енергетики, а в США вона вже створена;

4) розробка всіма країнами конкретних заходів щодо дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чи­стоти повітря, водних басейнів, раціонального споживан­ня енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

5) вивчення запасів власних ресурсів з використан­ням найновіших досягнень НТР. Як відомо, нині розвіда­ний відносно неглибокий шар земної кори — до 5 км. То­му важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану;

6) інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, в тому числі перероб­них галузей сировини. Для розв'язання проблеми голоду у цих країнах треба розширювати обсяг посівних площ, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктив­не тваринництво, високоврожайні культури, ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо;

7) пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд.. осіб в середині XXI ст.;

8) припинення надмірного вирубування лісів, особли­во тропічних, забезпечення раціонального лісокористу­вання, коли кількість посаджених дерев значно переви­щує кількість вирубаних;

9) формування в людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всі економічні, політичні, юри­дичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питан­ня як у межах окремих країн, так і на міжнаціонально­му рівні насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріо­ритету екологічних проблем.

Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду суспільної форми (відносин економічної власності):

1) встановлення національної народної власності на всі природні ресурси. Це певною мірою послабить процес пограбування імперіалістичними державами та ТНК па­ливно-енергетичних і сировинних ресурсів країн, що роз­виваються;

2) істотна зміна механізму ціноутворення на природ­ні ресурси. Так, ціни на них у слаборозвинутих країнах, по суті, диктують гігантські ТНК, які зосередили у своїх руках контроль за природними багатствами. За даними експертів ЮНКТАД, від трьох до шести компаній конт­ролюють 80—85% ринку міді, 90—95% ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, какао, кави та грейпфрутів, 70—75% ринку бананів, 60% рин­ку цукру. ТНК за допомогою політики «поділяй і волода­рюй» домагаються неузгодженості між країнами — експортерами природних ресурсів. За такими цінами сві­тового ринку продавав колишній СРСР свої паливно-енергетичні та сировинні ресурси. Якщо у США в цій си­туації віддають перевагу імпорту природних ресурсів, заощаджуючи свої значні корисні копалини, то СРСР розбазарював їх за мізерні кошти. Це породжувало вар­варське ставлення загальносоюзних міністерств і ві­домств до природних ресурсів республік;

3) протиставлення об'єднаній силі розвинутих країн стратегії об'єднання дій країн-експортерів паливно-енер­гетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегія має сто­суватися як обсягу видобування всіх видів ресурсів, так і квот їх продажу на зовнішніх ринках;

4) списання всіх боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищила 2,5 трлн дол. Для виплати лише відсо­тків за ці борги не вистачає коштів, отриманих від імпе­ріалістичних держав за експорт сировинних ресурсів. У 1988 р. загальна сума допомоги розвинутих капіталістич­них держав країнам, що розвиваються, становила 90 млрд. дол., але за цей же рік виплати останніх у раху­нок боргу і відсоткових платежів були на 50 млрд. вищі. Це найбільше за всю історію переливання капіталу з бід­них країн до багатих;

5) відмова від диктату міжнародних капіталістичних організацій, насамперед МВФ. Він полягає в тому, що на­дання «допомоги» країнам, що розвиваються, здійсню­ється за умов виконання практичних рекомендацій при проведенні внутрішньої соціально-економічної політики. До таких рекомендацій належить програма жорсткої еко­номії, яка значно скорочує внутрішнє споживання найбідніших верств населення, підриває державний сектор економіки, але не зачіпає інтересів еліти цих країн, при­зводить до нерівномірного розподілу багатств у них. Та­ка політика імперіалістичних держав, транснаціональ­них монополій та міжнародних організацій зумовила те, що країни «третього світу», де голодує майже 1 млрд. на­селення, субсидують економіку розвинутих капіталістич­них країн, що призводить до економічної, паливно-енер­гетичної та сировинної криз;

6) ліквідація тягаря гонки озброєнь у країнах «тре­тього світу». Військові витрати цих країн досягають чверті витрат всього світу. Загалом країни, що розвива­ються, витрачають 5,0% свого ВНП на озброєння порів­няно з 1% на охорону здоров'я і менше 3% на освіту;

7) нарощування випуску готової продукції країнами, що розвиваються, оскільки розвинуті країни і ТНК нама­гаються здійснювати в них лише первинну обробку міне­ральної сировини. Це дало б змогу навіть за нинішньої кон'юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту;

8) виділення розвинутими капіталістичними держава­ми (які десятиліттями грабували природні ресурси слабо­розвинутих країн, внаслідок чого загострилися проблеми голоду, енергетичної, екологічної, сировинної криз) кра­їнам «третього світу» значних фінансових, людських та технічних ресурсів для розвідування, розробки природ­них ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими (трансформованими) цінами з метою значного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету над своїми ресурсами. За ра­хунок цих коштів слід інтенсивно розвивати сільське го­сподарство, долати нераціональну монокультуру;

9) здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідування неоколоніальних форм аграрних від­носин: розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробницт­ва; монополізація поставок сільськогосподарської техні­ки та реалізація продукції сільського господарства; вико­ристання поставок продовольства з метою економічного та політичного тиску тощо;

10) об'єднання зусиль усіх країн для розв'язання гло­бальних проблем, значне збільшення витрат на подолан­ня насамперед екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь, зменшення військових витрат. Нині ви­трати на охорону довкілля у світі більш як у два рази нижчі від мінімального рівня, необхідного для стабіліза­ції екологічної обстановки на планеті. Доцільно створити

за рахунок країн, які завдали найбільшої шкоди плане­ті, своєрідний фонд екологічної безпеки для ліквідації най загрозливіших для навколишнього середовища дже­рел небезпеки;

11) взяття на себе усіма державами, незалежно від їх­ньої належності до певної соціальної системи, основної відповідальності за збереження природи і за допомогою адміністративно-економічних та правових важелів сти­мулювання виробництва таких автомобілів, техніки, еле­ктростанцій і т. ін., які б не забруднювали довкілля, за­безпечували економію всіх паливно-енергетичних, сиро­винних ресурсів, розширення лісових насаджень, змен­шення відходів тощо;

12) активізація діяльності різних громадських органі­зацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем, створення нових організацій, голов­ним завданням яких було б збереження життя на Землі, створення адекватних з погляду сутності людини умов іс­нування на планеті;

13) застосування комплексу економічних важелів управління якістю навколишнього середовища, в тому числі субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чис­тої продукції, за виконання державних екологічних, про­ектів; екологічних платежів за всі види забруднення нав­колишнього середовища; виплат за збереження і поліп­шення екологічних результатів; пільгове або дискримінуюче кредитування, оподаткування і ціноутворення; еко­логічне страхування та ін. У країнах ОЕСР використову­ється, зокрема, понад 150 різних економічних важелів у цій сфері, в тому числі понад 80 різноманітних штрафів, понад 40 видів субсидій.