Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5. 4. Внутрішня і зовнішня політика Тимчасового уряду

До сформованого 2 березня 1917 р. Тимчасового уряду увійшло 12 чоловік: 6 кадетів, п'ять октябристів і один соціаліст. Зовнішню політику визначав Павло Мілюков, воєнну — Олександр Гучков, міністром юстиції став Олександр Керенський.

Керівництво Петроградської ради підтримувало Тимчасовий уряд. У країні стало функціонувати два політичних центри — утворилося дво­владдя. Від березня до початку липня 1917 р. уряд вимушений був узгоджу­вати свої дії з Радою робітничих депутатів, що мала значну підтримку широких мас.

У липні—жовтні 1917 р. у країні встановилося єдиновладдя Тимчасо­вого уряду у формі коаліції лібералів (кадетів) з поміркованими соціалі­стами (меншовики й есери). Уряд очолив Керенський.

Уряд обіцяв запровадити політичні свободи, провести амністію, підго­тувати вибори до Установчих зборів, скасувати смертну кару, заборонити будь-яку станову, релігійну і національну дискримінацію. На місцях губер­натори замінювалися комісарами, створювалися нові органи правопорядку

(міліція). Проте зберігалися основні органи центрального і місцевого управ­ління (міністерства, міські думи, земства). Були заарештовані цар і його сім'я. До закінчення війни було відкладено введення 8-годинного робочого дня, здійснення аграрної реформи. Уряд використовував війська для приду­шення селянських виступів. Матеріальне становище мас погіршувалося, зростало безробіття, процвітала спекуляція.

Однак програма Тимчасового уряду "просунула" країну по шляху кон­ституціоналізму і демократизму. Навіть лідер більшовиків Володимир Ленін визнав, що Росія лише за кілька місяців за політичним устроєм наздогнала передові країни світу. З підпілля вийшли всі політичні партії, виникали нові організації та спілки, було скасовано цензуру на пресу і літературу.

Перша урядова криза, спричинена соціальною напруженістю в країні, вибухнула вже у квітні, її каталізатором стала нота Мілюкова, в якій він звернувся до союзників із запевненням про рішучість Росії довести війну до переможного кінця. Це обурило народ, розпочалися масові мітинги та маніфестації з вимогами негайного припинення війни.

На початку травня Тимчасовий уряд і Виконком Петроградської ради домовилися про створення коаліції, і до складу нового уряду увійшло шість меншовиків і есерів. Програма нового уряду проголошувала подальшу демократизацію країни, прискорення розробки аграрної реформи, встанов­лення державного контролю над виробництвом і досягнення загального миру. Ідею порозуміння всіх політичних сил підтримали практично всі партії (крім більшовиків).

Проте внутрішня і зовнішня політика першого коаліційного уряду ви­кликала новий вибух незадоволення. Воно досягло значного розмаху в червні 1917 р. у зв'язку з підготовкою нового наступу на фронті. Уряд думав, що успіх наступу стабілізує внутрішнє становище в країні. Але все закінчилося панічним відступом російських військ.

Події на фронті збігалися з подіями в столиці. Із складу уряду вийшли міністри-кадети в знак незгоди з визнанням крайової влади в Україні — Генерального секретаріату Центральної Ради.

Провал наступу на фронті і загроза кадетів розвалити коаліцію виклика­ли нову загальнополітичну кризу. В Петрограді 3—4 липня відбулися ма­сові демонстрації робітників і солдатів, сутички між демонстрантами і вірни­ми уряду військовими частинами. Червневі події засвідчили зростання впливу ліворадикальних партій, особливо більшовиків. Тому розпочалися репресії проти більшовиків і лівих есерів, було розгромлено редакцію газе­ти більшовиків "Правда", лідерів більшовиків обвинувачено в шпигунстві на користь Німеччини. Перестав існувати перший коаліційний уряд.

24 липня було проголошено склад другого коаліційного уряду на чолі з Керенським, який закликав до примирення всіх суспільних сил і політич­них партій. Новий головнокомандувач Лавр Корнілов пропонував кон­солідацію консервативних сил для припинення "революційної анархії". Його метою було встановлення військової диктатури.

25 серпня він розпочав наступ на Петроград, що примусило Керенсько-го звернутися за підтримкою не лише до народу, а й піти на співробітниц­тво з більшовиками. Практично всі соціалістичні партії, ради і загони робіт­ничої Червоної гвардії виступили проти Корнілова, що і вирішило долю корніловського заколоту.

Провал корніловського заколоту черговий раз змінив політичну ситуа­цію і співвідношення сил; зменшив авторитет правих і посилив вплив більшовиків. Для більшовиків відкрились перспективи захоплення влади. Розпочалася більшовизація рад, а Петроградська і Московська ради заяви­ли про взяття всієї повноти державної влади.

Напередодні проведення Всеросійської демократичної наради за учас­тю представників політичних партій, земств і дум 1 вересня Керенський проголосив Росію республікою. На самій нараді 14 вересня було створено Передпарламент.

Розвиток політичної ситуації "працював" на ліворадикальні сили. Невдоволення внутрішньою політикою урядів і продовженням війни викликало страйковий рух, селянські бунти, посилювався національ­но-визвольний рух. Розвалювався фронт, дезертирство набуло масо­вого характеру, країна стояла напередодні нової кризи.