Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.1.1. Фізико-географічні та історико-політичні особливості

Європа — частина світу, її площа становить 9,9 млн км2, разом з Азією утворює материк Євразія. У Європі проживає по­над 800 млн чол., тобто щільність населення досить висока. Європу омивають Атлантичний і Північний Льодовитий океани та їх моря.

У Європі переважають великі рівнини — Східно-Європейська, Середньоєвропейська, Середньо- та Нижньодунайська, а також Паризький басейн. На гори припадає 17 % території, основні — Альпи, Піренеї, Карпати, Апенніни, Урал, гори Скандинавського та Балканського півостровів. Діючі вулкани є в Ісландії та в Серед­земномор'ї. Активним є відомий вулкан Етна, виверження якого були зареєстровані у 122,1169,1329, 1536, 1669, 1928,1964,1971, 1986 та 1992 роках. У горах час від часу трапляються землетруси, інколи катастрофічної сили. Зокрема, у 856 році н. є. у Греції під час землетрусу загинуло 45 тис. чол. У 1755 р. землетрус у Ліса­боні забрав 70 тис. людських життів. Землетрус у районі Неаполя (Італія) у 1980 р. спричинив смерть 4,5 тис. чол. У серпні 1999 р.

великий землетрус стався поблизу Стамбула, загинуло понад 12 тис. чол. і було знищено 70 тис. будинків.

На більшій частині території Європи клімат помірний, на За­ході — океанічний, на Сході — континентальний, на північних островах — арктичний і субарктичний, у Південній Європі — середземноморський.

На островах Арктики та вздовж узбережжя Північного Льодо­витого океану розташовані арктичні пустелі й тундра, далі на південь — лісотундра, тайгові, змішані та широколисті ліси, лісо­степи, степи, субтропічні середземноморські ліси та чагарники; на південному сході — напівпустелі.

Природно-кліматичні умови Європи загалом не можна вва­жати ідеальними, але ці умови цілком задовільні для господар­ської діяльності. На європейське узбережжя не насуваються цу­намі, землетруси та виверження вулканів трапляються не скрізь і не часто, відсутні руйнівні тропічні урагани. Температура по­вітря та режим опадів взимку і влітку сприятливі для еконо­мічної діяльності. Рельєф здебільшого не заважає спорудженню шляхів сполучення та об'єктів економіки, веденню сільського господарства.

Історичний розвиток Європи

Печери у Франції та Іспанії зберегли сліди кроманьйонців, які проживали там за 50-10 тис. років до н. є. Цивілізація в Європі почала розвиватися у районі Середземномор'я — мінойська куль­тура (3000-1400 pp. до н. є.) на острові Крит і мікенська куль­тура (1400-1200 pp. до н. є.) на материковій Греції. Згодом до Греції прийшли племена еллінів, іонійців та дорійців. Особливо процвітала Греція протягом 500-400 pp. до н. є. Цар Македонії Філіпп II підкорив Грецію у 338 р. до н. є. Його син Александр Македонський створив величезну імперію.

Етруски поселилися на Апеннінському півострові у VIII ст. до н. є. Римляни повстали проти них і утворили у 509 р. до н. є. республіку. До 300 р. до н. є. римляни завоювали весь півострів. Вони витіснили карфагенян з острова Сицилія під час першої Пунічної війни (264-241 pp. до н. є.). Перемогли Іспанію у другій Пунічній війні (218-201 pp. до н. є.). Рим повністю підкорив

Грецію у 146 p. до н. є. і на початок II ст. Римська імперія займала велику територію.

Християнство у 313 р. стало офіційною релігією Римської імперії. У 395 р. ця імперія розкололася на Західну Римську імперію та Східну Римську імперію (Візантія). Західна імперія була завойована племенами вандалів і вестготів у 476 p., вони також захопили Іспанію. Інші германські племена — франки та бургунди — підкорили Галлію. Сакси, англи та юти заволоділи у V ст. Британськими островами. Королівство франків розрослося протягом VI-VIII ст. У 800 р. його короля Карла Великого було короновано імператором. Після його смерті у 814 р. імперія фран­ків розпалася. У 962 р. король германців Отто заснував Священну Римську імперію.

Маври захопили Іспанію у VIII ст. Загарбницькі рейди вікінгів припадають на VIII-XI ст. Феодалізм у Європі поширився про­тягом ІХ-ХІ ст. У 1096-1270 pp. західноєвропейські феодали і католицька церква організували хрестові походи на Близький Схід, загарбницька мета яких прикривалась релігійними гаслами боротьби проти "невірних".

Першим католицьким папою вважається Святий Петро — один з 12 апостолів Ісуса Христа (Іван Павло II був 265-м Рим­ським Папою). Найбільшої могутності папство досягло у середні віки. У подальшому папська влада поступилася першістю світській владі монархів.

У XIV ст. економічний розвиток Європи серйозно загальмува­ла епідемія чуми. Упродовж 1337-1453 pp. Англія та Франція вели Столітню війну за території, що належали Англії і були втрачені у XIII ст. Оттоманська імперія, захопивши у 1453 р. Константинополь, знищила Візантію. Епоха Відродження припа­дає на XV-XVI ст. У середині XV ст. було винайдено друкар­ський верстат. З відкриттям Христофором Колумбом Америки (1492 p.) почалась епоха Великих географічних відкриттів. Євро­пейці почали колонізацію нових територій.

На початку XVI ст. в Європі почалась Реформація — широкий громадський рух, що мав антифеодальний характер і набрав форми боротьби проти католицької церкви. Реформація призвела до рел­ігійних війн у Німеччині, Франції та Нідерландах. Після них спа­лахнула Тридцятилітня війна (1618-1648 pp.), що велася като­лицькими і протестантськими коаліціями держав Європи.

Наймогутнішими європейськими державами у XVI ст. були Іспанія та Португалія. У наступному столітті пальму першості перехопили Нідерланди і Франція. Своїми війнами король Луї XIV знесилив Францію, і провідною державою Європи на початку XVIII ст. стала Англія. У середині XVIII ст. в Англії відбулася промислова революція. Могутність Оттоманської імперії ослаблю­валася, а Росії та Пруссії — посилювалася.

Протягом 1789-1799 pp. у Франції відбувалася буржуазна революція. За часів правління Наполеона, який став імператором у 1804 p., Франція перетворилася на наймогутнішу державу Євро­пи. Наполеонівські війни помітно змінили політичну карту Євро­пи. У битві під Ватерлоо у 1815 р. Наполеон зазнав поразки, яка завдала нищівного удару французькій імперії.

Революційні заворушення відбулися в Неаполі та Іспанії (1820 p.), Бельгії та Франції (1830 p.), Австрії, Угорщині, Італії, Франції, Німеччині (1848 р.). У результаті воєнних і політичних кроків були об'єднані Італія (1861 р.) і Німеччина (1871 p.). З метою протистояння національно-визвольному руху балкан-ських народів у 1867 р. була утворена Австро-Угорщина.

У 1861 р. в Росії було скасоване кріпосне право. Поразка Росії у війні з Японією призвела до революції 1905-1907 pp., внаслідок якої відбулися певні демократичні реформи.

Наприкінці XIX ст. у Європі інтенсивно розвивалась промис­ловість. Між провідними європейськими країнами розгорнулася боротьба за переділ колоній. Логічною розв'язкою суперечностей стала Перша світова війна (1914-1918 pp.). Більшовицька рево­люція у Росії та Перша світова війна сприяли появі на карті Європи нових держав.

Під час економічної депресії і періоду кризи капіталізму (1929-1933 pp.) в Італії та Німеччині виник фашизм. Експансіоніст­ська політика фашистських режимів призвела до Другої світової війни (1939-1945 pp.). Після війни СРСР став гегемоном Східної Європи. Західна і Східна Європа після закінчення війни розви­валися у протилежних напрямках (поділ Німеччини, план Мар­шалла, Рада Економічної Взаємодопомоги, НАТО, Варшавський договір, ЄЕС тощо).

Європа покінчила з диктатурами у Португалії (1974 p.), Греції (1974 p.), Іспанії (1975 р.) і соціалістичних країнах. На початку 90-x років об'єдналися обидві Німеччини, розпалися СРСР, Юго­славія, Чехословаччина. Європейське економічне співтовариство у 1992 р. переросло в Європейський Союз.

У 90-х роках і на початку XXI ст. пороховою бочкою Європи залишаються Балкани, де тривають кровопролитні міжетнічні конфлікти. Відбулася збройна інтервенція НАТО. Дехто вважає албанських вояків-сепаратистів у Сербії та Македонії терориста­ми, хтось — бійцями національно-визвольного руху.

За формою правління країни Європи є республіками або кон­ституційними монархіями, де глави держав "царствують, але не правлять". За устроєм вирізняють унітарні (наприклад, Ірландія), федеративні (Німеччина) і навіть конфедеративні держави. Яскра­вим прикладом конфедерації є СНД. Історія свідчить, що конфе­дерації довго не існують. Вони або розпадаються, або перетворю­ються на федерацію. У назві Швейцарії присутнє слово "конфеде­рація", але насправді вона є федерацією.

Давня освоєність Європи, відсутність серйозних географічних перешкод та інші чинники зумовили те, що Європа порівняно донедавна була ареною глобальних збройних конфліктів. Саме у Європі почалися дві світові війни XX ст. Якщо природа, зага­лом, берегла результати людської праці і не надсилала часто на Європу стихійних лих, то європейські народи своїми воєнними кампаніями завдавали господарству цієї частини світу великих збитків. Війни впродовж десятиліть і століть були неодмінним супутником Європи. Цикл "війна — мир — війна" здавався нескінченним.

Після Другої світової війни минуло понад півстоліття. Такого тривалого мирного періоду Європа ще не знала. Основним га­рантом миру у Європі вважається процес економічної та полі­тичної інтеграції, що почався невдовзі після Другої світової війни. Коли нації добровільно об'єднуються, тоді гармати мовчать. Коли ж вони роз'єднуються і намагаються підпорядкувати собі інші держави, тоді починають говорити гармати, що завдає шкоди еко­номіці та навколишньому середовищу. Зокрема, під час Першої світової війни, щоб запобігти просуванню німецьких військ на Францію, у приморських місцевостях Бельгії були зруйновані за­хисні греблі і морська вода затопила значні площі бельгійської території.

Економікам європейських країн і населенню тісно у націо­нальних межах. Тому саме тут почалася економічна інтеграція, що передбачає вільний рух через державні кордони товарів, по­слуг, робочої сили і капіталів.

На жаль, Європа не є спокійним континентом. Локальні збройні конфлікти тривають. Час від часу загострюються відносини між Туреччиною і Грецією. Балкани і далі залишаються складним регіоном.