Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.1.3. Філософський аспект теорії істинності і концепція загальної семантики А.Тарського

Раніше вже згадувалося, що питання про природу істини у філософському аспекті вже згадувалося у львівському періоді існування Школи. Отже у Тарського були попередники і перш за все Котарбінський [1929] і Леснєвський [1913a], за посередництвом яких він був пов'язаний з творчістю Твардовського [1900]. Однак у львівському періоді Школи пунктом прикладання зусиль в питанні про істинність було судження, сформульоване, звичайно, в природній мові, та до того ж не був зжитий і психологізм. Цими чинниками частково може бути пояснена етична складова теорії істинності.[1] Не дивлячись на те, що етичний чинник в логічних дослідженнях, як правило, затушовували, його вплив на вибір позиції ученого був безперечний. Наявність етичної складової пояснюється тим, що з нею пов'язується перш за все діяльнісний, процесуальний аспект предмету вивчення, наприклад, судження, тоді як в логіці, а особливо в ідіогенічній теорії суджень, був важливий результат, з яким той же ж Твардовський пов'язував істиннісне значення. Неважко переконатися, що оцінка, будучи результатом дії судження, має об'єктивний характер тоді, коли сказане знаходиться у згоді з фактами; оцінити ж саму дію як правильну або неправильну з огляду смислу, а тому таку, що провадить до істини або хибності, вельми важко: позиція зовнішнього спостерігача виявляється суб'єктивною позицією, а позиція діючого агента, котрий є суб'єктом судження, приводить до антиномії, наприклад, брехуна. Тому задачею Тарського було збереження об'єктивного характеру істинності і одночасно належало виробити такий погляд зсередини на дію, наприклад, судження, щоб жодним чином не змінити реальність, а тим самим перебіг подій, що відбуваються в ній, або інакше - не деформувати предметну область. Початковою умовою в рішенні поставленої задачі стала умова формалізації мови, до якої потім додалося обмеження на багатство виразних можливостей у вигляді розділення мови-об'єкту і метамови.

Приступаючи до визначення поняття істини у формалізованих мовах Тарський писав: "Відзначу [...], що у всій цій роботі мене турбує виключно вираз тієї інтуїції, яка міститься в т.зв. "класичному розумінні" істинності, тобто в того вигляду розумінні, за яким "істинне" - це то саме, що й "згода з дійсністю" (на відмінну, наприклад. від "утилітаристського розуміння", згідно якому "істинне - це з деякої точки зору вживане".  ([1933], S.2) Ця позиція Тарського протягом часу не зазнала змін. Він також не приховував можливих філософських висновків зі своєї теорії, вважаючи, що зроблені ним уточнення класичної концепції істинності замінять формулювання Аристотеля. Він писав: Буду "радий, якщо дана робота переконає читача, що згадані засоби вже зараз становлять необхідний допоміжний апарат навіть при розгляді питань суто філософського характеру. [...] Її центральне питання - конструкція дефініції істинного речення і з'ясування наукових підстав теорії істини - належить сфері теорії пізнання і навіть іноді залічується до головних проблем цієї гілки філософії. Тим самим я розраховую на те, що цією роботою зацікавляться в першу чергу теоретики пізнання, що - не відсахнувшись від місцями важкого апарату понять і методів, які до теперішнього часу не використовувались в культивованій ними області знань - вони критично проаналізують результати, які містяться в цій роботі, і зможуть їх використовувати в подальших дослідженнях у цій області".  ([1933], S.115)

Дійсно, зацікавленість, викликана семантичною теорією істини, була великою і в першу чергу, звичайно, серед польських філософів. Значущість запропонованої дефініції була визнана Айдукевичем, Котарбінським, Кокошинською, Мельбергом, Чежовським; серед закордонних філософів (завдяки особистим контактам Тарського) вона була позитивно сприйнята Р.Карнапом і К.Поппером. Проте з'явилися і голоси, які заперечували філософську ангажованість семантичної теорії істинності і приписували їй роль конструкції виключно формальної. Так Д.Гільберт і П.Бернайс ([1982], С.337) писали: "Термін визначення істинності сам по собі не повинен спокушати нас. Ми не повинні чекати від такого визначення філософського пояснення поняття істини. Навпаки, в більшості випадків тут йдеться лише про деяке уточнення того розуміння формул, яке і без того лежить в основі звичайного використовування формалізму, і задача такого визначення полягає в тому, щоб виразити це розуміння в загальному виді, в його залежності від структури даної формули". З цього зауваження важко зрозуміти, що розуміють його автори під "філософським поясненням поняття істини". Очевидно одне - поняття істини як відповідність фактам їх не задовольняє. Ці сумніви можна навіть частково поділяти, маючи на увазі конвенцію Т, яка формулює умови часткового визначення істини. Річ у тому, що відповідність встановлюється між речами - висловами і фактами, до яких відносяться ці вислови. Ці речі різної природи, або кажучи інакше, з різних універсумів, що приводить до виділення семантичної метамови (метамова, в якій можна говорити про об'єктну мову, але не про факти, яких вона стосується, Тарський називає "семантичною"). Ось ця семантична метамова і є тим інструментом, за допомогою якого встановлюється відповідність. Обмеження на таку метамову є одночасно і обмеженнями часткового використання конвенції Т. Тоді як філософське пояснення претендує на універсальність, а поняття відповідності, яке припускає очевидність факту, таким бути не може, бо далеко не всі факти очевидні. В примітках до роботи "Про обґрунтування наукової семантики" [1936a] Тарський пише: "У вигляді закінчення додам, що через відсутність місця і часу в цьому повідомленні я не торкнувся питання про значення семантичних понять, особливо поняття істинності в методології емпіричних наук; покладаюся на те, що в майбутньому я знайду можливість висловити декілька зауважень, які виникають у мене в зв'язку з цим важливим питанням". (S.57) До цього важливого питання Тарський більш не повертався. Натомість його активно розробляв К.Поппер [1983], висновок якого був категоричний: "Старий науковий ідеал episteme - абсолютно достовірного, демонстративного знання - виявився ідолом". (С.229) Продовжуючи обговорення дефініції істинності Поппер виділяє два вельми важливих її аспекти: критеріальність і регулятивність. Він пише: "Одна з важливих переваг теорії об'єктивної або абсолютної істини полягає на тому, що вона дозволяє нам сказати [...], що ми шукаємо істину, але не знаємо, коли нам вдається знайти її; що у нас немає критерію істини, але ми натомість керуємося ідеєю істини як регулятивним принципом [...]; що хоча у нас немає загального критерію, який дозволяє нам відрізнити істину - виключаючи, хіба що тавтології, - існує критерій прогресивного руху до істини". (С.342)

Такий погляд, згідно з яким тільки посідання певних критеріїв дозволяє зрозуміти, що власне мається на увазі, Поппер називає "філософією критеріїв", справедливо відзначаючи, що метатеоретичне твердження Тарського про неможливість сформулювати універсальний критерій істини (універсалізм якого принаймні визначався б наявністю в цій теорії арифметики), це твердження встановлено за допомогою поняття істини, для якого у нас немає критерію. В термінах процесів і результатів поняття критерію є результат, який ще тільки належить отримати, а тому критерій істини дійсно не більш, ніж "регулятивний принцип" процесу встановлення істини. Тому аналіз дефініції істинного речення повинен проводиться в термінах процесу, окремим випадком якого є поняття виконання. Так зокрема, конвенція Т встановлює еквівалентність оцінки процесу вислову з результатом, яким є факт реальності, тоді як дефініція істинності є еквівалентністю процесів вислову і виконання; обмеження торкаються цих процесів, але не поняття істинності, особливий статус якого у відношенні до процесів може бути порівняний з поняттям предмету, який є summum genus, тобто істина також є найвищим родом, але для процесів, а не результатів. Причому характеризуючи процеси як правильні або неправильні, ми підкреслюємо абсолютну їх сторону, яка є ілюзорною унаслідок, якщо не безпосереднього, то принаймні імагинативного залучення спостерігача у процес. Спроба відгороджуватися від процесу шляхом іменування призводить або до його оцінки, або повної елімінації суб'єкту як спостерігача; використання ж імені оцінки завжди є непрямим, тобто згадується. Воістину немає іншого способу, як оцінювати результати: "По плодах їх пізнаєте їх."

Тоді визначення істини, будучи семантичним процесом, може бути уточнено шляхом аналізу процесів, що містяться в цьому визначенні. На цьому шляху Тарський [1936a] узагальнив конструкцію семантичної теорії істини до теорії семантики. Семантику він розумів таким чином: "Терміном "семантика" ми тут користуватимемося в значенні дещо більш вузькому, ніж це звичайно роблять: під семантикою будемо розуміти всі міркування, що стосуються того виду понять, які, - кажучи у загальних рисах і не зовсім точно - виражають певні зв'язки між виразами мови і предметами, "про які в цих виразах йдеться". Як типові приклади понять з області семантики достатньо навести поняття позначення, виконання, визначення...". (S.50) Обґрунтування так зрозумілої семантики на думку Тарського можливо тільки для формалізованих мов: "Оскільки від ясності і обґрунтування опису залежить ступінь точності всіх подальших досліджень, то абсолютно точними методами вдається розвивати семантику єдино мов формалізованих". (S.52) Правда, дещо пізніше Тарський ([1944], S.347) висловить думку, що методи побудови семантики, які використовуються ним, з деяким наближенням вдасться застосувати до мов неформалізованих і, можливо, цей вислів послужив поштовхом для численних спроб застосування семантичних понять, наприклад, істинного речення в природній мові. Так К.Поппер [1983] пише прямо: "Думка про те, що його (Тарського - Б.Д.) теорія може бути застосовна тільки до формалізованих мов, мені здається помилковою. Вона може бути застосовна до будь-якої несуперечливої мови, у тому числі навіть до "природної мови [...]." (С.337) За використання методів Тарського в семантиці природної мови, та ще з використанням поняття "значення" ратує Д.Девідсон [1986]. (Семантика Тарського є т.зв. референціальною семантикою і безпосередньо не містить поняття значення.)

Ці і подібні спроби можна, як здається, пояснити виходячи з модусу використовування терміну "істина". Вище вже наголошувалося, що не тільки в теорії суджень, тобто в природній мові, але і в мовах формалізованих термін "істина" не використовується, а згадується. Ілюзії вживання можна добитися, якщо припустити, що всі імена об'єктів з прийнятого універсуму також згадуються, але операції, як синтаксичні, так і семантичні, зокрема виконання, замкнені, тобто не виводять за межі універсуму. Цей тотальний "переклад" термінів з модусу вживання у модус згадки і є центром кристалізації процесів, які приводять до формалізації. Результат цих процесів визначений заздалегідь, що рівнозначно його формалізації. Умова формалізації implicite закладена вже в лівій частині конвенції Т, коли індивідуальна назва речення береться в лапки, тобто згадується, як згадується і термін "істинно": "p" істинне тоді і тільки тоді, коли p. Тому формалізація являє собою обмеження перш за все у сфері інтралінгвістичній як зміна модусів використання імен, як якусь інтравертність - властивість, яка по своїй природі суперечить духу природної мови, повернутої до оточуючого її світу. Формалізація - це точність і платнею за неї послужило поняття інтерпретації, непотрібне при вживанні назв в природній мові. Тому в природній мові цілком допустимо часткове застосування визначення істинності у вигляді конвенції Т, тоді як універсальним характером поняття істини посідає тільки в мовах формалізованих.

Таким чином, першим етапом підготовки мови, яка підлягає семантичному дослідженню, є її формалізація. Другим етапом - побудова мови, в якій дослідження проводитиметься, тобто метамови. Центральним пунктом побудови семантики є оснащення метамови достатнім запасом засобів, необхідних для опису відношень між виразами об'єктної мови і предметами. Так в метамові повинні бути імена виразів об'єктної мови, імена класів таких виразів, імена відношень між виразами мови-об'єкту, тобто все те, що необхідне для опису досліджуваної мови в метамові. Терміни, за допомогою яких в метамові описується структура об'єктної мови, Тарський виділяє і відносить їх до розділу морфології мови. Тим самим семантика даної мови L досліджується в метамові ML, наділеній морфологічними і загальнологічними термінами. Третім етапом вивчення є уточнення умов адекватності семантичних понять; прикладом може служити побудова конвенції Т.

В побудові семантики Тарський бачить два шляхи: один з них долається аксіоматичним методом, інший - методом визначень. Перший метод полягає у введенні семантичних понять до складу первинних понять метамови, що характеризуються системою відповідних аксіом, з яких потім виводилися б "семантичні твердження". Цей шлях Тарський вважає сумнівним з кількох причин. Він пише: "В цьому представленні семантика є самостійною дедуктивною теорією, для якої логічним фундаментом є морфологія мови. Цей метод здається легким і простим, натомість по суті обтяжений низкою труднощів і викликає всілякі сумніви". ([1936a], S.54) По-перше, відсутні об'єктивні критерії вибору аксіом і вони можуть носити "до певної міри випадковий характер, залежний від різних другорядних чинників, наприклад, від актуального стану знань в даній області". По-друге, "важко з психологічної точки зору визнати природним такий метод побудови науки, в якому роль первинних понять, - а отже понять, зміст яких ніби зрозумілий сам по собі і не вимагає подальших з'ясувань - виконують того роду поняття, які у минулому були неодноразово джерелом плутанини і непорозумінь." (S.54) По-третє, Тарський побоюється, чи вдасться аксіоматичне представлення семантики узгодити з постулатами фізикалізму і єдністю знань, бо "було б нелегко погодитися з таким широким розумінням фізики, при якому ще й семантика розташовувалась би в її межах." (S.54)

Тарський вибирає метод дефінітивної побудови семантики, використання якого можливо тільки тоді, коли метамова є мовою більш високого рівня, ніж предметна мова. "Головний результат" Тарський формулює таким чином: "Тоді і тільки тоді можна сконструювати в метамові формально правильні і предметні по суті визначення семантичних понять (і на цьому шляху обґрунтувати семантику мови як розділ її морфології), коли метамова наділена змінними більш високих логічних типів, ніж всі змінні мови, яка є предметом дослідження". (S.55) Семантична теорія істини є прикладом такого визначення. Іншим прикладом може служити наступна дефініція позначення: термін t позначає даний об'єкт тоді і тільки тоді, коли цей об'єкт виконує пропозиціональну функцію "x ідентичне з t". На думку Тарського, ці приклади показують, що задачу обґрунтування "наукової семантики" на базі морфології мови "можна визнати абсолютно вирішеною".

Вельми важливим використанням концепції семантики є конструювання Тарським дефініції логічного слідування [1936b]. Як і у випадку з істинністю Тарський звертається до інтуїтивного розуміння слідування, яке може бути виражено таким чином: X логічно слідує з класу речень К тоді і тільки тоді, коли неможливо, щоб всі речення з класу К були істинні, а речення X - хибне. Визначення логічного слідування через вивід за допомогою сукупності правил, на думку Тарського, не може допомогти в реконструкції вищенаведеного інтуїтивного виразу, бо, згідно твердженню Гьоделя про неповноту, можна завжди побудувати речення (наприклад, в арифметиці натуральних чисел), яке не виводиться, хоча до нього і застосовано інтуїтивне поняття слідування. Усе-таки поняття логічного слідування вдається сформулювати точно, використовуючи семантичні поняття. Так, поняття виконання дозволяє визначити поняття моделі, а за допомогою цього останнього Тарський пропонує наступну дефініцію: Речення X логічно слідує з речень класу К тоді і тільки тоді, коли кожна модель класу К є одночасно і моделлю речення X.

Результат Тарського показує, що слідування в семантичному сенсі (логічне слідування) не перекривається поняттям слідування в синтаксичному сенсі, тобто виводимістю: якщо X виводиться з класу К, то X логічно слідує з класу К, але не завжди вірно обернене. Цей результат може служити підтвердженням того факту, що семантика "багатше" за синтаксис, а одним з головних результатів "ідейних робіт" Тарського [1936a], [1936b] можна вважати обґрунтування тези, що семантику мови ніколи не вдається повністю занурити в її синтаксис (за винятком простих мов).

І нарешті, відзначимо сам підхід до семантичного аналізу, що використовується Тарським при побудові "наукової семантики". Зайнята ним позиція - це, як правило, просте і інтуїтивно ясне формулювання (класична теорія істинності, поняття виконання), яке потім удосконалюється за допомогою точних логічних понять. Цього становища дотримувались в Школі в усі періоди її існування усі її лідери – від Твардовського до Тарського.



[1] Як приклад достатньо нагадати заключні рядки монографії Лукасевича "Про принцип суперечності у Аристотеля" [1910], які наводилися вище. Див. також в зв'язку з цим Твардовський [1896], [1906].