Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.14. Німеччина у 1918-1939 рр

У результаті Листопадової революції Німеччина стала республікою. 1918 р. у Берліні відбувся з'їзд Рад народних уповноважених, який прий­няв рішення про скликання Установчих зборів. Першочерговим завдан­ням новоутвореної республіки було укладення миру зі своїми переможця­ми. Німецька делегація прибула на Паризьку мирну конференцію (1919 р.), де вирішувалася доля країни, але до вироблення тексту договору не була залучена. Вручаючи німецькій делегації умови миру, лідери Паризької кон­ференції обмежили їх обговорення в уряді і Рейхстазі коротким терміном (2 тижні). У разі непідписання договору союзники погрожували ввести свої війська на територію Німеччини. 28 червня німецька делегація поста­вила підпис під Версальським мирним договором. Німеччина була змуше­на поступитися територіями на користь сусідніх держав, вугільні шахти Саару передавались Франції на 15 років, Східна Пруссія відокремлювалася від Німеччини "польським коридором", втрачала всі заморські колонії, відда­вала Ельзас і Лотарингію Франції, повертала всі землі, захоплені на сході в результаті поразки Росії. Західна частина Німеччини вздовж обох берегів Рейну перетворювалася на демілітаризовану зону, де заборонялось тримати німецькі війська, чисельність солдат і офіцерів не повинна була перевищувати 100 тис. чоловік, заборонялось мати підводні човни, військо­во-повітряні сили. На Німеччину покладалася одностороння вина за розв'я­зання світової війни і на неї накладалися великі репарації для відшкоду­вання воєнних збитків союзникам, головним чином Франції.

Консервативні сили, невдоволені капітулянтською позицією соціал-де­мократів, з одного боку, і ліворадикальних сил, керованих Карлом Лібкнех-

том та Розою Люксембург, з іншого, здійснювали тиск на уряд соціал-демократів. За таких умов уряд в особі міністра Носке звернувся до вищих чинів армії із закликом навести в країні порядок. У 1919 р. військові частини увійшли в Берлін. Лібкнехт і Люксембург були вбиті, Листопадо­ва революція задушена. Рішуче були придушені спроби утвердити радянську владу в Баварії навесні 1919 р., а також збройні виступи робітників у Бремені, Дрездені, Гамбурзі.

У серпні 1919 р. набула чинності прийнята Установчими національними зборами у м. Веймар нова конституція. За Веймарською конституцією Німеччина проголошувалася демократичною республікою. Тепер державу мав очолювати президент, якого обирали терміном на 7 років. Президент призначав канцлера і міністрів, діставав повноваження, коли він отриму­вав вотум довір'я від парламенту. Рейхстаг обирався терміном на 4 роки і діяв на партійній основі — приймав загальнодержавні закони, контро­лював політику уряду.

Республіка набувала статусу федеральної держави, оскільки кожна з колишніх союзних монархій стала називатися автономною землею, якою управляв місцевий уряд, призначений земельним парламентом (ландта­гом). Федеральний парламент складався з двох палат: Рейхстагу, що оби­рався шляхом загальних виборів, і Рейхсрату, куди кожна земля делегувала обраних ландтагами депутатів. Новою конституцією було введено загальне, пряме, рівне виборче право для усіх громадян, які досягли 20 років.

Після війни Веймарська республіка опинилася в скрутному економіч­ному становищі. У зв'язку з втратою вугільної та металургійної бази німецькій промисловості гостро бракувало сировини і матеріалів. Заборо­на виробництва важкого озброєння вразила машинобудівну й металургій­ну промисловість. Скорочення промислового виробництва викликало ма­сове безробіття, зниження заробітної плати. До того ж Німеччина мала виплатити країнам-переможницям репарацій в обсязі 132 млрд золотих марок. Усе це посилювало в країні соціальну напругу.

1920 р. після перших виборів до Рейхстагу до влади прийшов уряд з представників буржуазних партій. У 1922 р. у Рапалло було підписано договір між Німеччиною і Радянською Росією.

Протягом 1919—1929 рр. Німеччина перебувала у стані хронічної кризи та політичної нестабільності.

1923 р. комуністи Гамбурга підняли повстання, а восени 1923 р. наци­сти, очолювані Адольфом Гітлером, генералом Е. Людендорфом, Г. Герінгом, спробували вчинити переворот у Баварії, відомий як пивний путч. По­встання комуністів було придушене, а путч штурмовиків розігнаний полі­цією. Гітлер потрапив за грати.

Незначне економічне піднесення в другій половині 20-х рр. було наслід­ком того, що Німеччина отримала фінансову допомогу у розмірі 20 млрд марок згідно з планами Дауеса та Юнга. З обранням президентом П. Гінденбурга (1925 р.) стабілізувалася і політична ситуація в країні.

У Німеччині економічна криза 1929—1933 рр. виявилася особливо гостро. Обсяг промислового виробництва скоротився майже на 50 %, ре­альна заробітна плата становила половину офіційного прожиткового мініму­му. Чисельність безробітних перевищувала 7 млн. чоловік. Уряди були неспроможні подолати економічні та соціальні наслідки кризи.

1930 р. відбулися вибори до Рейхстагу. На них Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) уперше заявила про себе як загаль-нонімецька політична сила, вона зібрала 6,5 млн. голосів. На виборах у 1932 р. нацисти одержали майже 14 млн. голосів.

1932 р. президентом Німеччини вдруге був обраний Пауль Гінден-бург. Уряд сформував Ф. фон Папен.

Політична криза в країні загострювалася. Кожна із трьох основних політичних сил (нацисти, комуністи і соціал-демократи) закликала своїх прихильників "на вулиці". У 1932 р. відбулися нові вибори до Рейхстагу, на яких комуністи здобули 6 млн. голосів, а кількість нацистів і соціал-демократів у парламенті дещо скоротилася. Комуністи спільно з соціал-демократами могли сформувати коаліційний уряд, але вони не довіряли один одному.

1933 р. президент призначив канцлером Адольфа Гітлера. При­йшовши до влади, нацистська партія розпочала будувати унітарну держа­ву: землі позбавлялися федерального статусу, ландтаги так само, як і Рейхстаг, втрачали право контролювати виконавчі органи. Відповідно до закону про перебудову імперії ліквідувалися всі земельні виборні органи, а землі підпорядковувалися безпосередньо імперському кабінету. З усіх міністерств і відомств усувалися нечлени нацистської партії. Було прий­нято закон "Про забезпечення єдності партії та держави". 1933 р. Гітлер ліквідував багатопартійну систему. Першою була заборонена комуністична ^партія. Для цього Гітлер організував підпал Рейхстагу і на лейпцигсько-му судовому процесі звинуватив у ньому комуністів. Після заборони СДПН він змусив "добровільно розпуститися" усі буржуазно-ліберальні та консервативні партії. Така ж доля спіткала й німецькі профспілки. Було створено Німецький трудовий фронт, що об'єднав усі без винятку профспілки під керівництвом НСДАП, молодіжні організації Тітлерюгенд", Союз німецьких дівчат, "Юнгфольк", що виховували молодь на засадах фашистської ідеології.

У країні були створені таємна поліція (гестапо), концентраційні табори для утримання небажаних режиму осіб, були скасовані основні політичні права громадян — свобода слова, зборів, недоторканність житла, таємниця листування.

У серпні 1934 р. помер президент Гінденбург. Того ж дня, спираючись на підтримку військового міністерства і командування армії, Гітлер прого­лосив себе фюрером і рейхсканцлером, а також головнокомандувачем зброй­ними силами. Так було завершено формування нацистського режиму.

Протягом 1933—1935 рр. було прийнято ряд законів, що встановили державне регулювання економікою. Створювалися "імперські групи" з управління промисловістю, енергетикою, торгівлею, транспортом, банківською справою. Різко зросла мілітаризація країни. У 1936 р. було прийнято 4-річний план розвитку німецької індустрії, підпорядкованої військовим цілям.

Зовнішньополітична програма нацистів з самого початку була спрямо­вана на перегляд Версальського договору.

На час приходу нацистів до влади Німеччина вже не платила репа­рацій, була учасником Локарнських угод, що гарантували стабільність в Європі, членом Ліги Націй. Однак у 1933 р. Німеччина вийшла із Ліги Націй.

У країні були наявні всі ознаки мілітаризації: створювалася військова авіація ("люфтваффе"), запроваджено загальну військову повинність, військові частини увійшли на територію демілітаризованої Рейнської зони.

Все це було порушенням Версальського договору, але не зустріло опо­ру з боку Англії й Франції.

Зміцнивши військовий потенціал, Гітлер поставив за мету добитися змінення кордонів для входження до складу Німеччини всіх регіонів, де мешкали німці. Першою жертвою вже відвертої агресії стала Австрія. Навесні 1938 р. відбувся аншлюс — приєднання її до Німеччини. Після цього Гітлер висунув претензії до Чехословаччини, вимагаючи приєднання до Німеччини Судетської області, де переважно жили німці. Проте Чехо-словаччина мала боєздатну армію і договори про співробітництво з Фран­цією і СРСР. Тому Гітлер вирішив досягти відокремлення Судет з допомо­гою Англії та Франції, шантажуючи їх загрозою нової війни. Англія й Франція пішли на це.

Підписана в 1938 р. у Мюнхені угода, що зобов'язувала Чехословач-чину передати Судети Німеччині, фактично була перемогою Німеччини. Навесні 1939 р. Гітлер окупував Чехію і Моравію. Словаччина проголоси­ла себе незалежною державою. Через тиждень німецькі війська окупували частину литовської території (м. Клайпеда). Англія й Франція, намагаю­чись спинити експансію Німеччини, надали Польщі гарантії, що у разі на­паду на неї Німеччина опиниться у стані війни з ними. Міжнародні відно­сини різко загострилися.

1936 р. Німеччина і Японія підписали угоду про спільну боротьбу про­ти Комінтерну (реально — проти СРСР). 1937 р. до них приєдналася Іта­лія. Особливо інтенсивно розвивалися німецько-італійські відносини. Німеч­чина та Італія домовилися про розподіл сфер впливу на Балканах, уклали Договір про військовий союз.

Німеччина перетворилась у найсильнішу європейську державу: за промисловим виробництвом випереджувала Англію і Францію, мала найсильнішу армію в Західній Європі. Це стало підвалинами початку нової війни.