Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.15. Франція в 1918-1939 рр

Перемігши головного ворога — Німеччину — Франція (як і Англія) стала провідною країною Західної Європи. Вона повернула собі високороз-винені індустріальні райони Ельзас і Лотарингію, отримала контроль над німецькими і частково турецькими володіннями (Того, Камерун, Сирія, Ліван тощо). Але війна завдала Франції величезних втрат: 1,3 млн. чоловік, з країни-кредитора вона перетворилася на боржника, рівень промислового виробництва в 1921 р. становив 55% порівняно з 1913 р.

Франція разом з Англією, США, Японією була одним із організаторів інтервенції проти Радянської Росії. Перебування французьких військ у Росії протягом 1918—1919 рр. справило революціонізуючий вплив на солдатів і моряків, які, повернувшись у Францію, сприяли піднесенню на батьків­щині революційних настроїв.

На парламентських виборах у листопаді 1919 р. перемогли партії На­ціонального блоку, що виступали з ультрапатріотичних позицій: неухильне дотримання умов Версальського договору, захист соціального миру і рес­публіканського ладу, відбудова зруйнованого війною господарства, захист прав ветеранів та інвалідів війни тощо. Ці гасла відповідали настроям більшості населення країни, наляканого страйковим рухом.

Сподівання Франції на регулярні репараційні надходження з Німеччи­ни не справджувалися, оскільки через кризу в економіці й суспільстві Німеччина не могла та й не поспішала їх сплачувати. У січні 1923 р. французькі війська спільно з бельгійськими окупували Рурську область Німеччини. Франція розраховувала не лише добитися виплати репарацій, а й встановити свій контроль над німецькою економікою. Проте ця акція була осуджена світовою громадськістю, тому війська були виведені з Рура.

Протягом 1924—1926 рр. при владі перебував Лівий блок на чолі з Е. Еріо, до якого входили радикал-соціалісти і соціалісти. Він безуспішно намагався реформувати фінансову і податкову системи, офіційно визнав СРСР, придушував повстання у колоніях — Марокко і Сирії.

1926 р. після розпаду Лівого блоку до влади прийшла коаліція правих партій, що проголосила політику національної єдності. Уряд очолив Рай-мон Пуанкаре. За темпами піднесення промислового виробництва Франція випередила Англію і Німеччину. Найбурхливішими темпами розвивалися важка, сталеплавильна, автомобільна галузі промисловості. Проте це було перервано світовою економічною кризою, яка у Франції набрала затяжно­го характеру. Так, падіння виробництва, що розпочалося наприкінці 1930 р., тривало до середини 1935 р. Темпи стабілізації були настільки повільними, що рівня 1929 р. не було досягнуто і в 1939 р. Різко скоротилася зовнішня торгівля.

Небачена економічна криза, зростання безробіття і злиднів спричини­ли невдоволення широких верств населення; авторитет традиційних пра­вих партій упав — з 1929 р. до 1932 р. змінилося 8 урядів. У країні

активізувалися екстремістські, фашистські та профашистські організації ("Вогняні хрести", "Патріотична ліга", "Французька дія"). На відміну від німецьких та італійських фашистів французькі екстремісти не користува­лися підтримкою середніх прошарків населення — власників дрібних підприємств.

Значна частина робітників орієнтувалася на комуністів. За таких умов спроба реакційних сил організувати путч у лютому 1934 р. для того, щоб ліквідувати республіканський лад, наштовхнулася на опір лівих сил. По всій країні прокотилася хвиля демонстрацій і мітингів.

1934 р. представники комуністичної та соціалістичної партій, до яких згодом приєдналися прогресивні радикали та діячі інших течій ліберально­го спрямування, домовилися про спільні дії проти фашизму. Під час муні­ципальних виборів навесні 1935 р. ліві сили здобули значних успіхів. Влітку 1935 р. комуністи, соціалісти, радикали, об'єднані в Народний фронт, провели демонстрацію. 1936 р. французька преса опублікувала програму Народного фронту, що передбачала державний контроль за розвитком економіки з метою стабілізувати ціни та фінанси країни, а також розширен­ня соціальної допомоги населенню за рахунок бюджету, гарантування де­мократичних свобод і заборону фашистських угруповань, активну міжна­родну діяльність для забезпечення миру у світі.

На парламентських виборах 1936 р. партії Народного фронту перемог­ли праві партії. Новий уряд сформував лідер соціалістів Леон Блюм. Національні збори прийняли понад 130 законів реалізації програми На­родного фронту, проте для її здійснення необхідно було чимало коштів, у той час коли надходження в бюджет скорочувалися. Уряд був змушений робити великі позички. Економіка країни поступово дестабілізувалася. Уряд Блюма вимагав надати йому надзвича-йні повноваження, але сенат від­мовив.

У зовнішній політиці Франції домінувало прагнення утвердити вплив у післявоєнній Європі та забезпечити виконання Версальського договору. Франція намагалася обмежити реваншистські прагнення Німеччини шля­хом створення системи колективної безпеки в Європі. Важливим кроком у цьому напрямі було підписання в Парижі в 1928 р. Паризького договору про заборону війни як засобу національної політики, що осуджував війну і пропонував для врегулювання суперечок лише мирні переговори. Пакт передбачав колективні дії з боку його учасників проти будь-якої країни, що стане на шлях агресії. Французька дипломатія на початку 30-х рр. зробила спробу зблизитися з Німеччиною, прагнучи зберегти статус-кво в Європі та обмежити німецькі військові витрати, але Німеччина відмовила­ся від угоди. 1932 р. між Францією та СРСР було підписано договір про ненапад один на одного.

Французький уряд безуспішно протестував проти англо-німецької мор­ської угоди (1935 р.), за якою Німеччина отримала право на будівництво флоту. Але Франція, як і Англія, нічого не зробили, щоб змусити німецькі

війська залишити Рейнську демілітаризовану зону. Франція визнала анш­люс Австрії.

1935 р. у Парижі було підписано договір про взаємну допомогу між Францією і СРСР. Учасники договору зобов'язувалися у разі нападу будь-якої європейської держави негайно надати один одному підтримку. Фран­ція і Англія, проголосивши політику нейтралітету, фактично сприяли агре­сивній політиці Німеччини та Італії, їх втручанню в громадянську війну в Іспанії. Франція була учасником Мюнхенської угоди 1938 р. Франція та Англія, стурбовані непередбаченим ними розвитком подій, звернулися до СРСР з пропозицією про надання гарантій допомоги європейським держа­вам у разі агресії з боку Німеччини. СРСР у відповідь запропонував укла­сти пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією та Радянським Со­юзом з одночасним наданням гарантій усім прикордонним з СРСР дер­жавам. Однак домовленості не було досягнуто через взаємну недовіру і небажання сторін йти на компроміси.

У сорокових роках Німеччина вже була готова до реваншу.