Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.27. Насильницька колективізація

Індустріальний стрибок негативно відбився на селянських господар­ствах. Надзвичайне оподаткування викликало незадоволення селян. Влада штучно підвищувала ціни на промислові товари та занижувала закупівельні ціни на зерно, що ускладнило хлібозаготівлю, постачання зерна державі.

Хлібна криза кінця 1927 р. погіршила економічну ситуацію в країні і поставила під загрозу план індустріалізації. Для виходу з кризи окремі економісти і господарники пропонували змінити взаємовідносини між містом і селом. Проте для ліквідації хлібної кризи було обрано інший курс.

Після повернення з інспекційної поїздки до Сибіру взимку 1928 р. Сталін проголосив: при хорошому врожаї продаж зерна відставав від пла­ну, що було оцінено як саботаж з боку куркулів. Не менш важливою була й інша теза: доки існують куркулі, існуватиме і саботаж хлібозаготівель. Звідси виходив і командний наказ: не жалкуючи сил і коштів, розгорнути організацію колгоспів і радгоспів.

У січні 1930 р. ЦК ВКП(б) приймає постанову "Про темпи колекти­візації, заходи допомоги держави колгоспному будівництву", що передбача­ла жорсткі терміни його проведення. В основних зернових районах країни (Середнє і Нижнє Поволжя, Північний Кавказ) її повинні були завершити до весни 1931 р., у Центральній Чорноземній області, Україні, на Уралі, в Сибіру і Казахстані — до весни 1932 р. А до кінця першої п'ятирічки колективізацію належало здійснити в масштабі всієї країни.

Паралельно з колективізацією здійснювалася політика ліквідації кур­куля як класу. Була навіть спущена квота, за якою від 3 до 5% селянських господарств пропонувалося вважати "куркульськими". Зразу ж розпоча­лося змагання на місцях за рекордно швидке створення "районів суцільної колективізації". Вже в березні 1930 р. у Білорусії в колгоспи об'єднали

63% господарств, в Україні і Російській Федерації — 58, Закавказзі — 50, Узбекистані — 46%.

Це об'єднання здійснювалося з порушенням елементарних норм доб­ровільності, що привело до антиколгоспних виступів. Лише з січня до бе­резня 1930 р. відбулося 2 тис. антиколгоспних повстань. Незадоволення селян вело до масового забою худоби. Швидко створені колгоспи почали розпадатися.

У лютому 1930 р. було прийнято закон про порядок ліквідації кур­кульських господарств. Куркулі поділялися на три категорії. До першої включалися організатори антирадянських і антиколгоспних виступів, які підлягали арешту і суду. Найбагатших куркулів — друга категорія — переселяли в інші райони. Всі інші куркульські господарства підлягали частковій конфіскації, а їхні володарі — виселенню на нові території. Під час розкуркулення було ліквідовано близько 1 млн. господарств (15% се­лянських господарств).

У виселених селян з'явилася нова "надійна прописка" — концтабори і селища, що мало чим відрізнялися від таборів. Паспортний режим адміні­стративною стіною відділяв село від міста, бо після введення паспортної системи паспорти одержували лише жителі міст і робітничих селищ. Пра­ця колгоспників не оплачувалася грошима.

Проте Сталін вважав, що політика партії себе виправдала. Валові збори зерна зменшилися, а державна заготівля збільшилася з 10 млн. тонн в 1928 р. до 22,7 млн. тонн в 1934 р. Справжній результат цієї політики був іншим. З осені 1932 р. багато районів країни охопив найжорстокіший голод, рахунок жертв якого йшов на мільйони, були навіть випадки людожерства. Супут­ником голоду став тиф, по країні прокотилися голодні бунти, різко збільши­лась чисельність безпритульних дітей. Режим у відповідь лише посилив репресії. Голодуючі райони оточили загороджувальними загонами, безпри­тульних людей забирали в спеціальні табори і посилали на важкі роботи.

Економічні негаразди не спинили проведення колективізації. На кінець другої п'ятирічки було організовано понад 243 тис. колгоспів. 1933 р. були запроваджені обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції дер­жаві. У колгоспів вилучали 70% врожаю, аж до насіннєвого фонду. Дер­жавні ціни на сільгосппродукти в кілька разів були нижчі за ринкові, що мало забезпечити швидкі темпи індустріалізації. Плани колгоспних засівів складалися керівництвом машинно-тракторних станцій, створених для тех­нічного обслуговування колгоспів, затверджувалися виконкомами район­них Рад і потім повідомлялися колгоспам.

Адміністративно-командна система управління колгоспами, ви­сокі розміри державних поставок, низькі закупівельні ціни на сільсько­господарську продукцію і фактично кріпосна праця селян гальмували економічний розвиток господарств. Це були результати генерального курсу партії на селі, суцільної колективізації сільського господарства, політики формування індустріалізації.