5.29. Укладення договорів із фашистською Німеччиною

Влітку 1939 р. Друга світова війна стала реальністю. Переговори СРСР з Англією і Францією про взаємодопомогу закінчилися безрезультатно. У радянської сторони не вистачило витримки, вона виявила незвичайну поспішність, недооцінила можливості західних країн укласти угоду з фашист­ською Німеччиною і ступінь ворожості їх до СРСР. Західні держави недо­оцінювали економічний і воєнний потенціал СРСР.

Берлін запропонував Москві відкриття кредиту в 200 млн. марок для закупівлі німецьких товарів в обмін на постачання сировини на ту ж суму. Цей демонстративний жест повинен був довести Заходу, що він не має права на монополію у відносинах з СРСР. Для Гітлера надто важли­вим було не допустити воєнного співробітництва між західними держава­ми і Москвою.

У серпні 1939 р. Москва повідомила Берлін про згоду прийняти його пропозицію про економічні та інші питання. 20 серпня Гітлер безпосередньо звернувся до Сталіна з особистим посланням про підписання німецько-радянського пакта. На переговорах у Москві міністру закордонних справ Німеччини Ріббентропу були поставлені вимоги про відмову від планів на зразок "Великої України", про визнання інтересів СРСР на Балтиці, у Півден-но-Східній Європі. Задоволення цих вимог німецькою стороною відкрило шлях до підписання угоди. Головним у змісті договору було те, що сторони утримуються від нападу один на одного і не будуть підтримувати треті держави в нападі на одну із сторін.

У принципі договір не суперечив нормам міжнародного права. Проте ні при його підписанні, ні при ратифікації не розкривався той факт, що одночасно з угодою було підписано секретний додатковий протокол, яким розмежовувалися сфери інтересів сторін від Балтійського до Чорного морів, від Фінляндії до Бессарабії. Протокол був відступом від норм міжнарод­ного права, нехтував суверенітетом і незалежністю Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії, Польщі. Він був підписаний таємно від радянської громадськості, ' а наступний раптовий поворот від боротьби з фашизмом до співробітниц­тва з нацистською Німеччиною значно дезорієнтував сили, які виступали проти агресії війни і фашизму. Вступ радянських військ на територію За­хідної України і Західної Білорусі викликав ворожу реакцію в польсько­му суспільстві, не кажучи вже про наступну депортацію з цих територій поляків, а потім і репресії проти них.

Другий договір з Німеччиною Москва підписала 28 вересня 1939 р., за ним частково змінювалися сфери інтересів двох держав. До нього дода­валися три протоколи, із яких два — таємні. Вони стосувалися переселен­ня німців, які проживали у сфері радянських інтересів, уточнювали кордони цих інтересів на окремій мапі, проголошували заборону польської агітації проти сторін договору. Договір 28 вересня називався не тільки договором

про кордони, а й про дружбу, що давало підґрунтя говорити про дружні відносини СРСР з Німеччиною, деформувало установки на боротьбу з фа­шизмом, мало тяжкі наслідки для Польщі і СРСР.

Елементарним нормам міжнародного права суперечила заява більшо­вицького режиму про ліквідацію польської держави, яка була оприлюднена на засіданні Верховної Ради СРСР. Тим більше, що Польща як суб'єкт міжнародного права визнавалася її союзниками і третіми нейтральними державами. Міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов зне­важливо заявляв, що, мовляв, ще недавно правлячі кола Польщі пишалися силою своєї держави й армії, проте достатньо було одного удару з боку німецької, а потім Червоної армій, щоб нічого не залишилося від цього "потворного дітища Версальського договору". Це була протиправна й об­разлива заява щодо суверенної держави, яка до того ж ставила в одну площину гітлерівську і радянську агресії.

Радянсько-німецькі договори і протоколи до них у порушення мир­них договорів 1920 р. і договорів про ненапад 1926—1933 рр. дали мож­ливість сталінському режиму насильно включити до СРСР Латвію, Литву, Естонію, розпочати війну проти Фінляндії, окупувати Бесса-рабію. Ставши на шлях поділу здобичі з Німеччиною, Сталін почав розмовляти з сусідами мовою ультиматумів і погроз, особливо, з неве­ликими країнами.

Напередодні війни СРСР мав право шукати спосіб виграти час для зміцнення економіки й оборони. Проте головним мотивом була не сама угода з Німеччиною, а саме те, що стало предметом секретних, про­токолів, тобто окупація сусідніх держав. Центральним мотивом до­говору були імперські амбіції. Негативні наслідки для СРСР домовле­ності з Німеччиною з економічних питань полягали в тому, що в 1939— 1941 рр. СРСР забезпечував німецьку економіку власною сировиною, зокрема і стратегічного значення. Вже падали бомби на радянські міста і села в червні 1941 р., а в німецьких портах ще розвантажува­лися радянські сухогрузи, а деякі знаходилися на шляху до них.

Восени 1939 р. Польща вела справедливу війну проти Німеччини. Вона відхилила німецькі пропозиції про спільний "хрестовий" похід на Схід і першою чинила опір гітлерівським агресорам. Вона зазнала поразки, не одержавши допомоги Заходу і СРСР. Радянський Союз став, у свою чергу, жертвою фашистського нападу в червні 1941 р. і головною силою анти­фашистської коаліції.