Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.4.1. Сутність правового забезпечення формування інформаційної культури

Актуальність правового аспекту інформаційної культу­ри визначається тим, що всі соціальні процеси — еко­номічні, психологічні, інформаційні, технологічні та ін., що виникають, відбуваються і припиняються в суспільстві, державі потребують правового регулювання. Ці процеси з'являються, розвиваються, удосконалюються і відмира­ють чи ліквідуються у правовому середовищі (правовому полі), на його базі. При цьому виникає потреба урегулю­вання суспільних відносин з урахуванням необхідності визначення правил поведінки людей, співвідношення їхніх, потреб та інтересів з потребами та інтересами окремих со­ціальних корпорацій, суспільства, держави, міжнародно­го співтовариства.

З розширенням меж публічно-правового регулювання суспільних відносин відбуваються істотні зміни характеру і змісту правового регулювання. У науці та практиці з'я­вилося поняття "правове забезпечення суспільних інфор­маційних відносин".

Правове забезпечення суспільних інформаційних відно­син — це діяльність відповідних суб'єктів суспільних відносин щодо формування комплексу норм правил по­ведінки, прав і обов'язків учасників у сфері суспільних інформаційних відносин.

Правові норми забезпечують відповідній соціальній сис­темі нормативно-правовий статус, регулюють розробку, впровадження, ефективне функціонування та подальший розвиток суспільних інформаційних відносин згідно з по­ставленою метою.

Зазначимо, що право як регулятор суспільних відносин можна охарактеризувати під різним кутом зору, з різних підходів, у різних аспектах. Категорію "право" можна роз­глядати у кількох аспектах: як інституціональний норма­тивний регулятор, як соціальну цінність, як управлін­ський засіб тощо.

Але слід пам'ятати, що право в соціологічному аспекті перш за все є регулятором поведінки людей. Тобто, вихо­дячи з положень теорії гри, право визначає роль кожного учасника конкретної соціальної одиниці: людини, групи людей (корпорації) та інших соціальних утворень. Прак­тична роль права полягає в тому, що воно є мірою юридич­не дозволеної правомірної поведінки людей у конкретних соціальних утвореннях (сім'я, громада, колектив, суспіль­ство, держава та ін.).

Відображаючи співвідношення потреб особи, суспіль­ства, колективу (як форми корпорації), право є масштабом потрібної, бажаної поведінки, масштабом суспільної і дер­жавної дисципліни, об'єднувачем співвідношення потреб усіх членів суспільства в процесі життєдіяльності.

Право також визначає юридичні умови підтримання та охорони встановленого в державі правопорядку. Такі вла­стивості права, як нормативність, інформативність, чітка визначеність, висока матеріальна і фінансова забезпе­ченість з боку держави, дають змогу широко використову­вати його як засіб організації суспільних відносин. При реалізації суспільних відносин є потреби використання права, юридичних форм для розв'язання найрізноманітні­ших суспільних (економічних, політичних, культурних та ін.) проблем. До найважливіших проблем правового ре­гулювання належать захист безпеки конституційного ладу як основи реалізації інтересів особи, суспільства, держави від будь-яких посягань, у тому числі у сфері інформаційної безпеки особи, суспільства, держави, світового співто­вариства.

Щодо загальноорганізаційного значення права, то цей його аспект як засобу забезпечення суспільних інформа­ційних відносин постійно зростає і зростатиме. Інформаційні суспільні відносини зумовлюють рівень всебічного розвит­ку виробничих сил, зрілості культури суспільних відно­син, налагодження культури господарського механізму, що є критеріями визначення рівня сучасної інформаційної цивілізації певної країни. У комплексі це має утворювати зміст напрямку стратегічного курсу держави на перспек­тиву і не може бути здійсненим без досконалого, науково обґрунтованого механізму правового регулювання.

Правове забезпечення електронно-обчислювальних (комп'ютерних) інформаційних систем як складових сис­тем вищого порядку — соціального управління — вирішує взаємопов'язані й водночас відносно самостійні завдання.. Серед цих завдань визначають такі:

• збирання та систематизація правової інформації щодо регулювання суспільних відносин у межах умовно визна­чених підсистем;

• визначення функцій, що мають виконуватися систе­мою органів соціального управління;

• обсяг правової регламентації процесів створення, впро­вадження, експлуатації та удосконалення комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем тощо.

Неврахування у минулому цих положень викликало низ­ку проблем не тільки правового, а й організаційного та інженерно-технічного характеру.

На рівні правової доктрини у нашій країні визначено, що правові відносини в умовах інформатизації регламен­туються як республіканськими органами державної влади, так і органами управління інших рівнів, у тому числі установ, організацій, підприємств.

У науковому і практичному аспектах значущість тако­го юридичного підходу зумовлена тим, що є можливість змістовніше зрозуміти роль права у використанні досягнень науково-технічного прогресу в різних сферах суспільної діяльності. Також є можливість побачити типове, універ­сальне у складі правового забезпечення будь-якої галузі суспільних відносин.

Нерідко правове забезпечення ігнорують, створюючи та розвиваючи автоматизовані (комп'ютерні) інформаційні системи в державному управлінні. У результаті, особливо у разі зміни кадрів, виникають проблеми забезпечення функціонування цих систем. Трапляються випадки, коли такі системи просто виключаються з інформаційних про­цесів державного управління. Система управління "ско­чується" до примітивних (паперових та ін.) технологій інформаційного забезпечення. Говорити сьогодні про якість функціонування такої системи управління марно.

Правовий аспект державного управління соціальними системами у контексті державної інформаційної політики складається, серед іншого, з визначення таких провідних компонентів:

• напрямків функціонування та розвитку соціальних систем;

« цілеспрямованого й упорядкованого формування їх.

Публічна врегульованість і порядок як такі необхідні для будь-якого соціального процесу, особливо, якщо він має набути суспільної стійкості та незалежності від простого випадку (маргінального фактора) чи свавілля окремих індивідів. Не є винятком й інформаційні правовідносини в умовах формування кіберцивілізації.

В основі правового регулювання як процесу лежить низ­ка закономірностей, що виявляють себе як тенденції удос­коналення регулювання суспільних відносин. В юридичній літературі обґрунтовано звертається увага також на те, що кожне історично визначене суспільство з метою уникнен­ня можливих негативних для соціальної системи наслідків (неорганізованості чи надмірної регламентації) потребує чітко визначеної міри юридичного врегулювання. Таким чином, через право у соціальних процесах поряд з підви­щенням конкретності та визначеності збільшується роль інформативності нормативного регулювання. Тобто через право орган управління соціальною системою інформує суб'єктів суспільних відносин про те, що необхідно роби­ти, як робити, кому робити тощо.

Отже, розвиток соціального регулювання супрово­джується формуванням відносно незалежних (від економіч­ного базису, матеріального виробництва) регулятивних механізмів, які ускладнюються й удосконалюються у міру необхідності узгодження задоволення економічних, куль­турних та інших потреб, які виникають під час розвитку суспільства в цілому.