Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.4.3. Взаємовплив культури права і науково-технічного прогресу

Однією з характерних рис правового регулювання відно­син, пов'язаних з НТП, зокрема у контексті управління соціальними системами, є широке використання соціаль­но-технічних та техніко-юридичних норм. Теорія права по­в'язує появу цих норм з потребою мати правила взаємодії людей з предметами та засобами виробництва як відобра­женням науково-технічного прогресу. У технічних нормах на перший план висуваються виробничо-технічні вимоги, використовувані у взаємовідносинах людей та природи, що надає їм характеру соціальних. Соціальне значення техніч­них норм посилюється у зв'язку з підтримкою їх з боку дер­жави, в результаті чого забезпечуються дотримання і засу­дження протиправних дій. Такі норми можуть фіксуватися в актах відповідних органів управління соціальними сис­темами, нормативно-правових актах.

Соціально-технічні норми визначаються рівнем розвит­ку науки та техніки, безпосередньо впливаючи на форму­вання та реалізацію виробничих сил суспільства. Порушен­ня технічних норм тягне за собою невигідні, а часто вкрай шкідливі наслідки для людини і суспільства. Тому є по­стійна необхідність забезпечення таких норм правовими, організаційними, моральними та іншими засобами.

Правового значення технічні норми можуть набувати внаслідок включення технічного правила до юридичної норми як 'її диспозиції. Це відбувається також тоді, коли технічна норма стає додатком до інших юридичних норм культури суспільних відносин. Наприклад, коли технічні вимоги, що містяться в технологічних чи метрологічних інструкціях або інших нормативно-правових документах, розроблених спеціальними інженерно-технічними струк­турами, беруться під державний захист. Прикладом може слугувати прийнятий у 1994 р. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах".

Щодо інформатизації відповідні державні органи повинні оцінювати практичну доцільність нових технічних правил і залежно від оцінки надавати їм офіційного правового зна­чення. При цьому державні органи повинні активно сприя­ти впровадженню прогресивних технічних норм у соціаль­них відносинах, сприяючи прискоренню впровадження досягнень науково-технічного прогресу в широку практи­ку. Прикладом можна назвати Закони України "Про Кон­цепцію Національної програми інформатизації" та "Про Національну програму інформатизації" (1998 p.).

Слід зазначити, що виділення техніко-юридичних норм в окремий вид соціальних норм має суттєве практичне зна­чення. Адже порушення цих норм неминуче буде розгля­датись як правопорушення (юридичний делікт), що веде до певних юридичних наслідків (юридичних санкцій). Але для цього потрібно визначити відповідну функцію для відповідної соціальної структури чи створити відповідну організаційну структуру, яка компетентно буде реалізову­вати державну гарантію щодо реалізації норми права.

Дослідження практики свідчить, що науково-технічний прогрес значно розширює частку техніко-юридичних актів у законотворчості, що сприяє як розвиткові досягнень нау­ки та техніки, так і впровадженню їх у традиційні суспільні відносини, зокрема у сферу управління соціальними систе­мами.

Помітного поширення набули техніко-юридичні акти у зв'язку зі створенням та впровадженням державних, галу­зевих та глобальних автоматизованих (комп'ютерних) інформаційних систем, на зразок Інтернету, в тому числі для реалізації соціального управління. За змістом техні-ко-юридичний акт має бути затверджений компетентним державним органом. У публічно-правовому статусі цей акт є цільовим комплексом науково обґрунтованих правових норм, приписів, що взаємодіють, спрямованих на безпосе­реднє регулювання відносин суб'єктів як між собою, так і щодо об'єктів їхньої діяльності. Реалізація такого норма­тивно-правового акта забезпечується як юридичною відпо­відальністю, так і матеріальним (економічним) стимулю­ванням.

Зазначимо, що на відміну від техніко-юридичних нор­мативно-технічні (юридико-технічні) акти не мають пра­вового характеру, оскільки, як правило, не забезпечують­ся правовими санкціями. Таким чином, створюються умо­ви для розвитку науково-технічного прогресу, зокрема че­рез стимулювання нових здобутків у інформатиці, теорії управління тощо.

Наприклад, якщо старий технічний стандарт не відпо­відає новим можливостям, досягненням науки, то відповід­ний суб'єкт ініціює його скасування і встановлення нового технічного стандарту.

Техніко-юридичні акти (організаційні стандарти, за-гальногалузеві методичні й метрологічні матеріали та ін.) містять одночасно і технічні, і правові приписи. Вони ма­ють такі ознаки, як нормативність та юридична сила, оскіль­ки затверджуються відповідним державним органом. Технічні норми та приписи, що входять до складу певного акта, відображають низку специфічних характеристик: як ставлення людей до машин та механізмів, так і засоби різноманітної діяльності людей щодо удосконалення ма­шин та механізмів.

На відміну від нормативно-правового акта, що регулює стосунки суб'єкт — суб'єкт (поведінка людей), техніко-юридичний акт регулює відносини суб'єкт — об'єкт. Він спрямований на регулювання відношення (діяльності) лю­дей до знарядь та засобів праці, організації трудових про­цесів.

У когнітивному аспекті зміст техніко-юридичного акта відповідає на запитання "що і як потрібно робити для того, щоб", а зміст нормативно-правового акта відображає логіч­ну структуру, "якщо..., то інакше".

У ході науково-технічного прогресу техніко-юридичні акти нерідко є правовою формою регулювання процесу впровадження новацій. Ці акти широко використовують при побудові автоматизованих (комп'ютерних) інформа­ційних систем, їхніх функціональних та забезпечуючих підсистем, а також у відносинах взаємозв'язку з іншими, зокрема інформаційними, системами інших органів управ­ління.