Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6. 4. Сполучені Штати Америки у другій половині XX ст

На відміну від інших західних держав США не лише не зазнали в другій світовій війні тяжких втрат, але, навпаки, отримали величезні виго­ди. США досягли грандіозної економічної і воєнної могутності. За 5 років

війни прибутки американських монополій склали 70 млрд дол. США зай­няли домінуючі позиції у світовому капіталістичному господарстві і домог­лися безумовних переваг над основними конкурентами. Після війни аме­риканці володіли приблизно половиною запасів золота несоціалістичного світу, а з 1944 р. американський долар замінив англійський фунт у ролі основної міжнародної валюти. Економічну гегемонію Америки ще більше посилювало те, що вона виробляла майже половину світової промислової продукції. 1945 р. збройні сили США нараховували 12 млн. чол., 114 авіа­носців, приблизно 3 тис. важких бомбардувальників. Влітку 1945 р. після успішного випробування атомного заряду США стали першою ядерною державою. Результат неухильно зростаючої економічної та військової мо­гутності США — посилення їх політичних позицій в світі.

Після смерті 12 квітня 1945 р. Франкліна Рузвельта, який 12 років був президентом США, вирішення усіх проблем лягло на віце-президента Гаррі Трумена. 1948 р. Трумен був обраний президентом США. У внутрішній політиці адміністрації Трумена було значною мірою продовже­но традиції "нового курсу" Рузвельта. Щоб уникнути соціальних потрясінь, що могли виникнути внаслідок демобілізації армії (армія була скорочена до 1,5 млн. осіб в 1947 р.), був прийнятий закон, що отримав назву Солдат­ського білля про права і який надавав демобілізованим пільги у сфері освіти, в отриманні кредитів на будівництво житла і відкриття свого бізне­су. Значна увага приділялася конверсії військової промисловості — пере­воду її на мирне виробництво. Хоч президентом був демократ, у Конгресі США більшість належала республіканцям, які прийняли низку законів правоконсервативного характеру. Особливо помітним був закон Тафта — Хартлі 1947 р. про трудові відносини в промисловості, за яким значно обмежувалося право профспілок на страйки, а в державному секторі вони взагалі заборонялися. Найбільш яскравим прикладом наступу правих на рубежі 40—50-х років став маккартизм. Сенатор Джозеф Маккарті у 1950 р. виступив із заявою про засилля комуністичних елементів у дер­жавному апараті. Владні структури, а потім керівництво установ, фірм та організацій почали масові перевірки працівників "на лояльність". Під підоз­рою опинилися всі ліві організації, зокрема Компартія США. Внаслідок діяльності комісії Конгресу по розслідуванню антиамериканської діяль­ності та аналогічних комісій в штатах тисячі громадян лівих поглядів втратили роботу і зазнали дискримінації. 1954 р. сенатори засудили екстре­містську діяльність Маккарті.

У зовнішній політиці діяльність адміністрації Трумена була підпоряд­кована "холодній війні"; 1947 р. проголошена доктрина стримування мож­ливої агресії з боку СРСР; протидія комуністичним силам в Європі — "доктрина Трумена"; створено НАТО (1949 р.); реалізація програми ре­конструкції європейських економік — план Маршалла (1948—1952 рр.); участь у корейській війні (1950—1953 рр.).

На президентських виборах у 1952 р. переміг Дуайт Ейзенхауер —

колишній генерал, колишній головнокомандувач об'єднаними силами союз­ників у Другій світовій війні. Після 20-річної перерви республіканець зай­няв Білий дім на 8 років (у 1956 р. він знову був переобраний). Ейзенха­уер, продовжуючи загалом попередній економічний курс, усе ж пом'якшив повне державне регулювання економікою, зокрема були скорочені податки, скасований контроль над цінами і зарплатами тощо. Проте адміністрація, спираючись на зміцнілу економіку, запроваджувала соціальні програми за рахунок федерального бюджету: здійснювалися плани шосейного, житло­вого і шкільного будівництва, розширювалася система медичного страху­вання і соціального забезпечення. Роки правління Ейзенхауера ввійшли в історію США як повоєнне процвітання, помітно зростав рівень життя на­селення (звичними стали телевізори, холодильники, кондиціонери).

Адміністрація Ейзенхауера в липні 1953 р. припинила війну в Кореї, але зовнішня політика США у цей період відзначалася ще більшою антико­муністичною спрямованістю, аніж у його попередника. Велику роль у цьо­му відігравав держсекретар адміністрації Джон Фостер Даллес. Конфрон­тація США з СРСР на всіх можливих напрямках, виготовлення водневої бомби (1952), міжконтинентальної балістичної ракети (1955) спричинило загострення міжнародної обстановки. 1957р. після Суецької кризи 1956 р. була проголошена "доктрина Ейзенхауера" — програма силового і еконо­мічного втручання США на Близькому Сході. 1959 р. були започатковані серйозні зміни в політиці США щодо СРСР. Вперше в історії США відвідав з офіційним візитом радянський керівник М.С. Хрущов.

1960 р. на президентських виборах перемогу здобув сенатор-демократ Джон Кеннеді. Його перемога привела до активізації реформаторської діяльності, названої програмою "нових рубежів". Це була програма стиму­лювання економічного зростання за рахунок значних капіталовкладень у науково-технічний прогрес, освіту, в підвищення кваліфікації робочої сили, зростання рівня зайнятості населення. Підвищення економічного, науково­го, технологічного потенціалу країни, зростання добробуту населення по­винні були вивести США на "нові рубежі" як лідера вільного світу. Кен­неді запропонував космічну програму "Аполлон", метою якої було висаджен­ня американців на Місяць; ця мета була досягнута в 1969 р.

У зовнішній політиці Кеннеді виявив готовність йти на компроміси з СРСР, що було сприйнято М. Хрущовим як слабкість. Це призвело до гострого американсько-радянського протистояння на Кубі в 1962 р. Мир­не розв'язання Карибської кризи сприяло підписанню Вашингтоном Мос­ковського договору про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сферах.

22 листопада 1963 р. Кеннеді під час візиту в м. Даллас (штат Техас) було вбито. Віце-президент Ліндон Джонсон приступив до виконання обов'язків президента. Джонсон поставив завдання побудувати "велике суспільство". Головним у цьому була програма "боротьби з бідністю". Були здійснені заходи з професійної підготовки молоді, яка не мала змоги вчити­ся чи працювати, професійної перепідготовки дорослих безробітних. Вели-

ка увага приділялася заходам боротьби із злиденністю у сільських райо­нах. Близько 40% федерального бюджету було виділено на соціальні про­блеми. В 60-ті роки небаченого розмаху досяг рух за громадянську рівно­правність. 1963 р. у Вашингтоні була проведена 230-тисячна демонстрація за расову рівноправність. Цей рух збігається з піднесенням молодіжного, студентського руху, направленого проти цінностей суспільства споживан­ня. Боротьба за перебудову і демократизацію системи освіти переросла в рух проти в'єтнамської війни. Прагнення США захистити уряд Південного В'єтнаму від зовнішньої та внутрішньої комуністичної загрози призвело країну до втягнення з 1964 р. в широкомасштабну агресію в Індокитаї. Так 60-ті роки стали часом широкого суспільно-політичного піднесення. Обстановка в країні була надзвичайно напруженою. Відбулася серія полі­тичних вбивств. 1968 р. були вбиті лідер руху проти расової дискримінації Мартін Лютер Кінг, сенатор Роберт Кеннеді.

Невдоволення політикою демократів привели до перемоги на прези­дентських виборах республіканця Річарда Ніксона. Військово-політичні невдачі США у В'єтнамі та пов'язана з ними активізація антивоєнного руху наприкінці 60-х років примусили адміністрацію Ніксона оголосити про поетапне виведення американських військ із Індокитаю. Але повільність цього процесу у поєднанні з посиленням бомбардувань з повітря спричи­нили до зростання антивоєнної активності, зокрема масових акцій громадської непокори. У січні 1973 р. в Парижі США підписали угоду про припинення війни у В'єтнамі. Після першого візиту Ніксона в Москву у травні 1972 р. і підписання важливих радянсько-американських договорів (особливо щодо обмеження стратегічних озброєнь) розпочався процес розрядки напруже­ності у відносинах між США і СРСР. Внутрішнє життя США ускладнюва­лося економіч-ними кризами, спричиненими надмірними витратами на війну і розвиток НТР. Найгострішою була паливно-енергетична криза 1974— 1975рр., викликана стрибком цін на нафту в 1974 р.

У червні 1972 р. під час передвиборної кампанії до штаб-квартири Демократичної партії в отелі "Уотергейт" проникли політичні конкурен­ти з Республіканської партії, щоб встановити підслуховуючу апаратуру. Вони були викриті й арештовані, виник "уотергейтский скандал". У ре­зультаті розслідування президент Р. Ніксон змушений був у 1974 р. піти у відставку. Його місце зайняв віце-президент Джеральд Форд. Престиж Республіканської партії упав, і на президентських виборах 1976 р. перемо­гу здобув демократ Джиммі Картер.

Адміністрація Картера у внутрішній політиці намагалася подолати енер­гетичну кризу першої половини 70-х рр. Незважаючи на значні зусилля у боротьбі з інфляцією, економічний стан країни на межі 70—80-х рр. по­гіршився: зростав дефіцит федерального бюджету, збільшувалося безро­біття. 1980 р. в США виникла чергова економічна криза. У внутрішньопо­літичному житті США активізувалися праві неоконсервативні сили. Най-прикметнішою рисою діяльності Картера стала політика захисту прав люди-

ни у світі. Незважаючи на продовження діалогу між США і СРСР (у червні

1979 р. був підписаний другий договір про обмеження стратегічних озбро­єнь — ОСО-2), відносини між ними погіршувалися; особливого загострен­ня вони набули після того, як у грудні 1979 р. Москва направила в Афгані­стан свої збройні сили. Вашингтон відмовився від ратифікації ОСО-2, згор­нув двосторонні відносини, бойкотував Олімпійські ігри в Москві влітку

1980 р. Критичне ставлення американців до економічної політики адміні­страції Картера, до провалів у сфері зовнішньої політики (як слабкість США розглядалася неспроможність адміністрації звільнити американських дипломатів, захоплених 1979 р. у Тегерані як заручників) привело до пере­моги на президентських виборах 1980 р. республіканця Рональда Рейгана (1984 переобраний на другий термін).

Внутрішня політика адміністрації Рейгана будувалася на переконанні, що нація буде процвітати, коли приватний сектор економіки буде звільне­ний від надмірного державного контролю й втручання. Збільшення витрат американців на споживання, заощадження та інвестиції Рейган намагався досягти шляхом значного скорочення податків на прибуток. Одночасно суттєво зменшувалися соціальні витрати, вводилися нові пільги для підприємців. Спочатку безробіття зросло майже вдвоє, але інфляція була зупинена, а з 1983 р. розпочалося економічне піднесення країни; з 1982 р. до 1987 р. в американській економіці було створено 13 млн. нових робіт­ничих місць. Одночасно адміністрація здійснила найбільшу для мирного часу програму переозброєння. З 1980 р. до 1986 р. військовий бюджет США зріс на 50%. У 1986 р. розпочалася робота над створенням проти­ракетної оборони США з елементами космічного базування ("Стратегічна оборонна ініціатива" — СОЇ). Антикомуністична риторика в дусі 50-х років супроводжувалася загостренням протистояння з СРСР у різних регіонах світу. Проте Рейган виявився достатньо гнучким політиком, щоб сісти за стіл переговорів з радянським лідером Михайлом Горбачовим у 1985 р. і відкрити нову сторінку в американсько-радянських відносинах, що врешті-решт привело до завершення "холодної війни". Найбільш значними стали угоди США з СРСР у грудні 1987 р. про ліквідацію ракет середнього та меншого радіуса дії і домовленість про подальше обмеження стратегічних озброєнь. 1988 р. президентом був обраний Джордж Буш, який 8 років до цього займав посаду віце-президента. Буш загалом продовжив внутріш­ню і зовнішню політику свого попередника. США і СРСР підписали 1989 р. Угоду про знищення і невиробництво хімічної зброї, 1990 р. — Договір про безпеку і співробітництво в Європі, 1991 р. — Договір про скорочення стратегічних озброєнь. США і СРСР координували свою зовнішню політику в подоланні агресії Іраку проти Кувейту в 1990— 1991 рр. Попри зовнішньополітичні успіхи, республіканська адміністрація зазнала критики через економічний спад та інші внутрішні проблеми і на президентських виборах 1992 р. зазнала поразки. Президентом був обра­ний представник Демократичної партії, губернатор штату Арканзас Вільям

(Білл) Клінтон, віце-президентом Альберт (Ел) Гор. 1996 р. вони були переобрані на наступний чотирирічний термін. Економічна програма Клінто­на будується на зменшенні урядових витрат (скорочення бюджетної забор­гованості країни), збільшенні податків на прибутки заможних людей при збереженні рівня податків на середній клас. Намагання адміністрації Клінто­на зберегти витрати на освіту, охорону здоров'я, охорону оточуючого сере­довища та інші соціальні сфери наштовхуються на опір республіканців у Конгресі, які голосують проти підвищення податків на монополії, збільшен­ня витрат на соціальні потреби. Ситуація ще більш ускладнилася, коли 1994 р. внаслідок проміжних виборів у сенаті і палаті представників Конгресу більшість здобули республіканці. Але всупереч розходженням між демократами і республіканцями щодо шляхів досягнення економічної стабілізації, економіка США в другій половині 90-х років розвивається. За даними Міжнародного інституту розвитку управління (Швейцарія), США протягом 1993—1997 рр. мають найбільш конкурентоспроможну економіку. Темпи зростання економіки США випереджають темпи країн "великої сімки", бюджетний дефіцит зменшився з 290 млрд дол. до 107 млрд, безробіття зменшилося до 4,8% в 1997 р., за період з 1993 до 1997 рік створено понад 12 млн. нових робочих місць. Для зміцнення своїх позицій в економічному суперництві з об'єднаною Європою США уклали угоду про утворення Північноатлантичної зони вільної торгівлі (НАФТА) з Канадою і Мексикою (вступила в силу 1995 р.)

Зовнішньополітична діяльність адміністрації Клінтона пройшла склад­ну еволюцію пристосування до нової міжнародної ситуації, викликаної поразкою СРСР у "холодній війні" та його розпадом. Пріоритетне значен­ня у зовнішній політиці надається збереженню лідерства США у світі, збе­реженню вигідної для Заходу геополітичної карти Європи, збереженню НАТО як гаранта європейської безпеки. Америка усе ще радикально не скоротила свій військовий бюджет і утримує свої військові бази в різних регіонах Європи та Азії, пояснюючи це можливим відродженням росій­ського імперіалізму. 1994 р. Клінтон виступив ініціатором програми "Парт­нерство заради миру", що пропонує співробітництво, а в майбутньому член­ство в НАТО колишнім країнам "соціалістичної співдружності", насампе­ред Польщі, Угорщині, Чехії. Це викликало ускладнення між США і Росією, яка рішуче виступила проти розширення НАТО на Схід. Адміністрація Клінто­на розгорнула широку миротворчу діяльність на Близькому Сході, втрути­лася в боснійську кризу, підтримавши Хорватію і змусивши боснійських мусульман і сербів погодитися з запропонованим мирним планом, норма­лізувала відносини з В'єтнамом, Китаєм. Одночасно адміністрація здійснює односторонні, переважно силові, акції проти небажаних їм політичних ре­жимів і окремих політиків. Приміром, Вашингтон наклав санкції на неаме-риканські компанії, що підтримують ділові стосунки з Кубою, Іраном, Лівією; узяв на себе санкціонування ООН право карати Ірак, завдавши по його території ракетні удари (останній раз у вересні 1996 р.). Це свідчить, що із

зникненням опозиції наддержави в особі СРСР у правлячих колах США посилилися неоглобалістські настрої.

Зв'язки США з українським народом мають давні традиції. Ще у 80-ті роки XIX ст. розпочалося масове переселення українців до США. Нині українська етнічна громада в США нараховує близько 2 млн. чоловік, більшість яких (80%) там і народилися. Найвідомішим центром українознавства в США є діючий при Гарвардському університеті Український науковий інститут, що досліджує історію та культуру України. Дослідницькою і видавничою діяльністю займаються Українська академія мистецтв і наук, Український соціологічний інститут, Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка.

США визнали незалежну Україну 25 грудня 1991 р., дипломатичні відносини були встановлені в січні 1992 р. Перші 2—2,5 роки існування української держави Вашингтон фактично блокував політичні й економічні контакти з нею. Україна була об'єктом неприкритого американського тиску, щоб змусити її відмовитися від ядерної зброї. В січні 1994 р. відбулася зустріч тодішнього президента України Л. Кравчука з президентом Б. Клінто­ном, літак якого на шляху до Москви приземлився в Борисполі. 14 січня 1994 р. США, Росія й Україна підписали тристоронню угоду, за якою Украї­на зобов'язувалася вивезти зі своєї території зброю. Клінтон дав запевнення про гарантії безпеки України та обіцяв надати їй відповідну фінансову допомогу на ядерне роззброєння. Під час візиту Л. Кучми до США в листопаді 1994 р. було підписано Хартію американсько-українського парт­нерства, дружби й співробітництва. Новим кроком у розвитку відносин між США й Україною став офіційний візит президента Б. Клінтона в Україну в травні 1995 р. 1996 р. Україна вийшла на третє місце (після Ізраїлю й Єгипту) серед отримувачів фінансово-економічної допомоги США. Україні надано статус країни найбільшого сприяння в торгівлі з США. США розглядають Україну як наріжний камінь у системі безпеки нової Європи.