Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.2.25. Початок християнства на українських землях - Хрещення України-Русі

Християнство утверджувалося на українських землях протягом багатьох століть. Історичні джерела засвідчують його присутність у заселених греками містах Північного Причорномор'я ще на початку нашої ери. Звідси воно знайшло собі шлях до Східної Європи. "Повість минулих літ" містить апокрифічний сюжет (інших підтверджень немає), за яким апостол Андрій Первозванний благословив гори, на яких був заснований Київ, а на місці, де те­пер Андріївський собор, поставив хрест. За іншими пере­казами, поширював християнство на наших землях і учень апостола Петра Папа Климент IV. Є свідчення, що ук­раїнських теренів на початку 60-х років IX ст. сягали й до­роги солунських братів Кирила і Мефодія.

Більш-менш системне освоєння християнством при­чорноморських земель у VI—VII ст. пов'язують з геополітичними інтересами до них візантійських імператорів. Певний вплив на цей процес справили військово-полі­тичні й торговельні зносини наших предків зі своїми хри­стиянізованими сусідами.

Але не тільки в Причорномор'ї знали його в ті часи. При археологічних розкопках поблизу Чернівців було знайдено формочку для відливання натільних хрестиків, датовану IV ст. Це дало підстави стверджувати, що уже тоді там жили й християни.

Побутують версії, що хрещеним був князь Кий. А вперше офіційний акт запровадження християнства в Київській державі відбувся за князя Аскольда, який хрес­тився у 860 р. Тоді у списку Константинопольського патріархату з'явилася ще одна єпархія — Руська. Значила­ся вона під номером 61.

У 882 р. внаслідок державного перевороту, здійснено­го противниками християнізації країни, владу в Києві за­хопив Олег. На Русі почалася антихристиянська реакція. Але церковна організація збереглася, а після смерті Олега (912) значно зміцнилася.

Договір князя Ігоря з греками (944) свідчить про те, що на Русі сусідили язичництво і християнство. Діяли уже церкви. Після Ігоря княжила його дружина Ольга, яка бу­ла християнкою. Під час суперечок з Візантією Ольга зверталася до імператора священної Римської імперії Оттона І (959), щоб він прислав єпископа, та згодом відмо­вилася від опіки римської церкви. Вона до кінця життя підтримувала християнську церкву.

Новий етап християнізації Русі настав за князювання онука Ольги Володимира. Наприкінці X ст. Русь уже зна­ла й іудейську та мусульманську релігії. Але в силу бага­тьох обставин Русь частіше спілкувалася з християнськи­ми державами, що й обумовило вибір київських князів прийняти християнство. Більш до душі був Володимирові і християнський обряд у східному його варіанті. До того ж християнство у багатьох державах виявилося ефективним

чинником у вирішенні внутрішніх справ. А в Русі на той час родоплемінний лад і його язичницька релігія пережи­вали кризу, утверджувалися феодальні відносини. Панівні верстви більше влаштовувала релігія, яка повчала низи ко­ритися своїм хазяїнам, ніж соціальне нейтральна племінна релігія. До того ж, християнство пропонувало гуманнішу мораль, ніж язичницькі вірування. Християнська віра в царя небесного та його намісника на землі — князя, ца­ря — більше сприяла централізації держави, ніж язич­ницька релігія з її місцевими культами. Про це свідчила ситуація у державах, де християнство стало панівною релігією. До запровадження християнства на Русі спонука­ла й потреба розвивати економічні, політичні та культурні зв'язки з сусідніми християнськими державами. А язич­ницька релігія цьому певною мірою перешкоджала.

Відносини великого київського князя з Візантією були тоді дуже складними. У 986 р. візантійський імператор Василій II, який опинився в скрутному становищі після по­разки в Болгарії, звернувся до Володимира з пропозицією укласти воєнний союз між Візантією і Руссю, попросив на допомогу військо з Києва. Володимир на союз погодився, проте зажадав руки грецької царівни Анни, сестри імпера­тора. Василій IIйому відмовив.

Влітку 987 р. проти Василія II виступив його воєвода Варда Фока, який проголосив себе імператором Візантії. Володимир вирушив у Крим — тодішню візантійську ко­лонію і облогою взяв місто Херсонес (Корсунь). Василій II змушений був погодитися на шлюб Володимира з Анною, за умови, якщо він прийме християнську віру.

Військо Володимира розгромило заколотників у Ві­зантії, а влітку 988 р. він був охрещений в церкві св. Яко­ва в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа князь повернувся до Києва, маючи намір зробити христи­янство візантійського обряду вірою своєї держави (є відо­мості, що Рим схиляв Володимира до християнства за ла­тинським обрядом). Хрещення киян, за літописом, відбу­валося 14 серпня 988 р. в Києві на р. Почайні, притоці Дніпра. У перший по хрещенні день Володимир велів ски­дати, рубати й палити ідолів. Перуна прив'язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра, б'ючи його залізом. Коли ідола кинули в ріку, князь наказав: "Як де пристане, від­бивайте його од берега, аж перейде пороги — тоді лишіть І його". Перун затримався далеко за порогами. Пізніше це [ місце назвали Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли  богів, побудували християнські церкви, їх ще називали божницями.

Запрошені Володимиром візантійські священики по­чали хрестити інші міста й села Русі. Це був болісний про­цес. Відомі виступи проти християнізації в Новгороді, Ярославі, інших містах, які Володимир жорстоко приду­шував. Християнство як державна релігія Київської Русі остаточно було закріплене силою державної влади у 988— 991 pp. Але населення ще довго наверталося до нової віри.

Проповідниками християнства, першими священика­ми були греки, болгари. Пізніше духовенство почали фор­мувати з місцевих людей. У ті часи священик та особи, які виконували певні обов'язки або яких церква прийняла під свій захист, жили при храмах. Називали їх церковними людьми; вони не підлягали світському судові, судив їх єпископ. Згідно з церковним уставом Володимира, до них належали ігумен, піп, диякон, попадя, ігуменя, чернець, черниця, проскурниця, паломник, лічень, прощеник, за­душний чоловік, прибічник, сліпець тощо. Сини свяще­ника ставали також священиками; попович, який не вчив­ся і не висвятився на попа, залишався ізгоєм, людиною без стану. Від духовенства вимагали вміння читати, писа­ти і знати церковні обряди.

Згодом сформувалася централізована релігійна ор­ганізація на чолі з митрополитом, якого традиційно при­значав константинопольський патріарх, а затверджував імператор Візантії. Київська митрополія вважалася части­ною Константинопольського патріархату. Після смерті митрополита-грека в 1051 р. князь Ярослав Мудрий без погодження з імператором і Константинопольським пат­ріархом уперше призначив митрополитом руського свяще­ника Іларіона, автора відомого "Слова про закон і благо­дать". Другим — ученого-книжника, філософа Клима Смолятича. Це були спроби вивести руську церкву з-під прямого впливу Візантії. Але згодом Константинополь відновив своє право присилати митрополитів до Києва.

Оскільки тривалий час християнство існувало на ук­раїнських теренах поряд з язичництвом, прибічники яко­го нелегко розставалися зі своїми богами, еволюціонуючи в бік нової віри, це породило своєрідний релігійний фено­мен — двовір'я. Воно виражалося у перенесенні особливо­стей, функцій язичницьких богів на Ісуса Христа, святих мучеників, у наданні язичницькій побутовій звичаєвості християнської символіки, у паралельному виконанні християнських і язичницьких обрядів, поєднанні свят. Двовір'я відоме багатьом народам — єгиптянам, герман­цям, римлянам. Цей термін в Україні вперше застосував Феодосій Печерський (XI ст.).

Хрещення сприяло об'єднанню Русі в єдину феодаль­ну державу, дало поштовх розвиткові економіки, освіти, духовності й культури. Русь зрівнялася з монотеїстичними державами в цивілізованому світі, зріс її міжнародний ав­торитет. Про це свідчать, зокрема, династичні шлюби: князь .Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведсь­кого короля, сестра Ярослава стала королевою Польщі, три його дочки — королевами Угорщини, Норвегії та Франції. А київський митрополичий престол обіймали у XI—X ст. ієрархи то греко, то латинофіли. Тоді ще хрис­тиянський схід і захід співіснували відносно гармонійно. Та в другій половині наступного століття між ними роз­почалася боротьба за поширення впливу на Русь.