6.21. Зовнішня політика

Розпад СРСР змінив становище Росії на міжнародній арені, її полі­тичні й торговельно-економічні зв'язки із зовнішнім світом. Пріоритетни­ми завданнями зовнішньополітичної концепції Росії стають збереження територіальної цілісності і незалежності, забезпечення умов для розвитку ринкової економіки і входження в світове товариство. Необхідно було досягти економічної і фінансової допомоги з боку західних держав у про­веденні курсу реформ. Зовнішньоекономічні зв'язки насамперед повинні були допомогти подолати господарську кризу в країні.

Визнання Росії як нової держави розпочалося з кінця 1991 р. Перший свій візит президент нової держави здійснив до ФРН. Про визнання суве­ренітету Росії заявляли не лише окремі країни, а й міжнародні організації. Про перехід до неї прав і обов'язків колишнього СРСР заявили країни Європейського співтовариства. 1993—1994 рр. були підписані угоди про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом (ЄС) та Росією. Як й інші країни, які виникали після розпаду СРСР, Росія приєдналася до запропонованої НАТО програми "Партнерство заради миру", однак висту­пила проти вступу країн, що утворилися після розпаду СРСР, до НАТО. Антинатівський курс Москви надає неконструктивного, ризикованого ха­рактеру інтеграційним процесам в європейському регіоні.

Було домовлено з великими банками Заходу про відстрочення пла­тежів за борги колишнього СРСР. Росія увійшла до складу Міжнародного Валютного Фонду. Важливе значення мав вступ країни до Ради Європи, до якої входять практично всі європейські країни. В компетенцію Ради вхо­дять питання прав людини, культури і освіти, захисту навколишнього середо­вища тощо. При підтримці світового співтовариства Росія поступово інтегру­ється в світову економіку.

В умовах руйнації народногосподарських зв'язків між республіками ко­лишнього СРСР і розпаду так званої системи соціалізму величезного зна­чення набула переорієнтація зовнішньополітичних зв'язків як з країнами далекого, так і близького зарубіжжя. США після довгої перерви надали Росії режим найбільшого сприяння. Цивілізованих форм набуло співробітництво Російської Федерації з великими країнами у вирішенні конфліктних ситуа­цій у світі (колишня Югославія, Ірак). Налагоджується не лише торгово-економічне, а й воєнне співробітництво Росії з країнами Заходу і США. Закінчення "холодної війни" дозволило значно скоротити збройні сили.

Складніше встановлюються відносини з країнами, які утворилися на географічному просторі колишнього СРСР. Розпад СРСР зруйнував тра­диційні економічні зв'язки між колишніми республіками. Значно знизився товарообмін з державами СНД. Гостро постало питання про розділ майна колишнього Союзу між новими державами, про умови перевезення ван­тажів, транспортування нафти і газу їх територіями за кордон. Велись гострі дискусії з Україною щодо поділу Чорноморського флоту і володіння Крим-

ським півостровом. Так звані економічні і стратегічні інтереси Росії в Таджикистані і Молдові стали причинами її участі в збройних конфліктах у цих регіонах. Конфлікти з урядами викликались невирішеністю терито­ріальних питань, невизначеністю статусу російського населення і вартості збитків, яких завдала радянська влада цим країнам.

Фактично нові незалежні держави змушені "врівноважувати" свою незалежність з характером взаємовідносин з Москвою. Визначеність, якої набула російська зовнішня політика, відзначається гіперболіза­цією її інтересів. Опозиційність Росії до загальноєвропейських, інтегра­ційних процесів, її прагнення визначити характер співробітництва в рамках СНД деформують зовнішню політику ще не досить самостійних нових держав. Це перешкоджає відновленню органічної єдності кон­тиненту, фактично протиставляє пострадянську інтеграцію євро­пейській. І хоча зовнішня політика залишається предметом гострої дискусії в Росії, фактично її принципові положення цілком визначили­ся і підтримуються фактично всіма політичними силами. Політика Росії відбиває її небажання відмовитися від особливих прав і ролі, особливо серед нових незалежних держав близького зарубіжжя. Проте остання війна Росії в Чечні викликала в європейської громадськості недовіру до її політики. Парламентська асамблея Ради Європи позба­вила Росію права голосу доти, поки вона не припинить воєнні дії в Чечні і не розпочне мирні переговори з урегулювання конфлікту.