Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.20. Політична криза 1993 р

Вихід із політичної кризи Єльцин став шукати на неконституційній основі. Президент вирішив своїм указом створити "міні-парламент" — Раду Федерації, в який увійшли б по два представники від кожного суб'єк­та Російської Федерації. Ця Рада розглядалася Єльциним як дійовий засіб ліквідації двовладдя, тобто нейтралізації Верховної Ради і З'їзду народних депутатів. Верховна Рада, у свою чергу, почала підготовку активного контр­наступу на виконавчу владу. Влітку 1993 р. були "поховані" всі урядові законодавчі пропозиції, призупинені президентські укази про механізм при­ватизації, підготовлені закони, які брали під контроль законодавчої влади засоби масової інформації. Все голосніше звучали вимоги про ліквідацію посади президента.

Проте президент першим завдав удару. 21 вересня він оголосив про припинення повноважень З'їзду народних депутатів і Верховної Ради. За­конодавці звинувачувалися в прямій протидії соціально-економічним ре­формам і волі виборців, оскільки урядовий курс був схвалений на референ­думі. На 11—12 грудня призначалися вибори в новий парламент Росії — Державну думу. На цей час мала завершитися робота з підготовки нової Конституції.

Верховна Рада рішуче відмовилася виконувати Указ президента, іден­тифікувавши його як державний переворот. У ніч з 21 на 22 вересня зако­нодавці привели до присяги нового президента — О. Руцького, який зай­мав посаду віце-президента. Служба охорони Білого дому, в якому розмі­щувалася Верховна Рада, почала роздавати зброю цивільним особам. Озбро­єні прихильники Верховної Ради намагалися захопити штаб Об'єднаних збройних сил СНД, внаслідок чого пролилася перша кров.

27—28 вересня розпочалася блокада Білого дому. Два дні йшли.перего­вори між сторонами. З—4 жовтня законодавці здійснили рішучі дії для усунення від влади Єльцина. Штурмом була взята будівля московської мерії, криваві сутички відбулися біля Центрального телебачення в Останкіно і в його студіях. Єльцин оголосив дії Білого дому "збройним фашистсько-ко­муністичним заколотом", і розпочався танковий обстріл Білого дому. Уве­чері 4 жовтня він був взятий, а його керівництво на чолі з Р. Хасбулатовим і О. Руцьким заарештоване. В той же день в Москві була введена комен­дантська година, яка продовжувалася два тижні, призупинені випуск опо­зиційних уряду газет і діяльність організацій, що підтримували Білий дім.

У цих трагічних подіях з обох сторін загинуло 150 чоловік. Президент­ська сторона всю відповідальність за криваві події поклала на Верховну Раду і законодавчу владу. Історичний зміст трагічних подій, за оцінкою президентських сил, полягав у руйнації системи Рад і радянської влади, яка після відходу з політичної арени КПРС залишалася останньою тверди­нею тоталітаризму й основним бар'єром на шляху прогресивних соціаль­но-економічних і демократичних політичних перетворень.

Антипрезидентська сторона, навпаки, всю відповідальність поклала на виконавчу владу і президента, дії Білого дому і його захисників оголошу­валися подвигом, який мав врятувати систему розподілу влад, конституційній устрій і законність. Між цими двома оцінками розмістилися різні проміжні судження. Відомі російські дисиденти, не відкидаючи консервативного ха­рактеру Верховної Ради і з'їзду, доводили, що дії президента були злочин­ними. Інша "серединна" оцінка полягала в тому, що обидві сторони кон­флікту продемонстрували відсутність політичної культури і здатності зна­ходити вихід з кризи, які притаманні цивілізованим країнам.

Драматична розв'язка конфлікту супроводжувалася закріпленням пе­ремоги виконавчої влади. Припинилась діяльність органів радянської вла­ди. Згідно з президентським указом всенародне голосування за проект нової Конституції повинно було відбутися одночасно з виборами до Феде­ральних зборів. Блоки і політичні партії основну увагу зосередили на ви­борах до нижньої палати Державної думи. І хоча прихильники президента на виборах до Думи не здобули більшості, але компенсували це схвален­ням на референдумі нової Конституції.

Конституція дійсно значно зміцнювала позиції президента. Президент одночасно ставав главою держави і головою уряду, наділявся важливими законодавчими повноваженнями. В цілому російська конституція створила державну модель, в якій президент користується найбільшими прерога­тивами порівняно з главами інших президентських республік. Проте й опозиція президенту не збиралася відступати. Нова Державна дума пока­зала своє ставлення до жовтневих подій і до президента. Вона прийняла постанову, яка проголошувала амністію тим, хто перебував під вартою у зв'язку з жовтневими подіями 1993 р. Розстановка політичних сил приму­шувала президента та його команду коригувати свій курс.