Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.23. Становище українського населення в Росії та в інших незалежних державах

Розпад СРСР і утворення Української держави актуалізували питання про долю українців близького і далекого зарубіжжя. Сьогодні майже тре­тина українців проживає за межами своєї країни. У далекому зарубіжжі проживає 5 млн. українців, а в близькому — майже 10 млн.. Однак якщо про так звану західну діаспору (США, Канада, Австралія, країни Латинської Америки та Європи) ми дещо знали, то про східну (діаспора в країнах колишнього СРСР) — практично нічого. А між тим у Росії вона 1989 р. нараховувала 4 млн. 363 тис. українців, Казахстані — 896 тис., Молдові — 630 тис., Білорусі — 291 тис., Узбекистані — 153 тис., Киргизії — 108 тис., Латвії — 92 тис., Грузії — 52 тис., Таджикистані — 41 тис., Туркменії — 36 тис., Азербайджані — 32 тис., Вірменії — 8 тис. За чисельністю націо­нальної діаспори в колишньому СРСР українці посідали друге місце після росіян.

Міграції українців на території, які входили до Російської імперії, а потім — Радянського Союзу, помітними були ще в XV—XVI ст. Ці пере­міщення українців були пов'язані з боротьбою Великого князівства Ли­товського за українські землі, Визвольною війною 1648—1657 рр., пересе­леннями в XIX — на початку XXукраїнського селян­ства, депортацією так званих антирадянських елементів, освоєнням цілин­них земель, газо- і нафтородовищ тощо. ст., розкуркуленням

Так, лише в 1947—1952 рр. з території західних областей та Ізмаїльської області було вислано 203 662 чоловік, зокрема членів родин учасників націоналістичного підпілля, "бандпосібників" — 182 573, "куркулів" та членів їх сімей — 12 135, ієговістів із сім'ями — 8694. 1954—1956 рр. у зв'язку з освоєнням цілинних земель в Казахстані поселилося 100 тис. українців. У російськомовному оточенні зберігати українську етнічність було або неможливо, або досить важко. Зумовлювалося це русифікаторською полі­тикою Російської імперії, а потім і Радянського Союзу. Кращою була ситуація 1920—1930 рр. Так, 1925 р. на Кубані існувало 125 українських шкіл, а наступного року — 600. У Казахстані 1932 р. українську мову можна було вивчати в 3070 школах. Тут функціонувало кілька педагогічних техні­кумів, виходило три українські газети.

Проте згодом ці острівці української етнічності повністю зникають. Розпад СРСР і виникнення нових незалежних держав, демократизація усіх сторін суспільного життя в цих країнах сприяли відродженню української етнічності. Хоча починати цей процес довелося практично з нуля. Прого­лошення Акта про незалежність України та розбудова нової держави ви­кликали і піднесення національної свідомості, і надію на свою державу.

Відбулося два всесвітніх форуми українців (1992, 1997) та перший Форум представників східної діаспори (1992). 1993 р. відбувся перший Конгрес українців Росії. Ці зібрання сприяли об'єднанню зусиль етнічно

свідомих або осіб українського походження громадян, збереженню україн­ської етнічності в сучасному світі, а також сприяли взаємозбагаченню досвідом в здійсненні цієї роботи.

Вже 1993 р. у Росії діяло близько 60 українських, товариств, що сприяли відродженню національної культури українців у місцях їх прожи­вання. Виникла єдина організація українських товариств — Об'єднання українців Росії. Ряд товариств набули доброї слави (Москва, Мурманськ, Воркута, Краснодар, Воронеж).

Хоча існує багато невирішених проблем: українці позбавлені націо­нальної школи, театру, кіно, телебачення, радіо тощо. В Казахстані менш численні національні меншини (корейці, уйгури та ін.) не позбавлені мож­ливості навчати своїх дітей рідною мовою, а українство має одну школу майже на 1 млн. українців. У Молдові кожен сьомий житель — українець, і, як зазначилося на Конгресі українців в 1992 р., тут немає жодної україн­ської школи.

Звичайно, поступово зростає кількість українських організацій і центрів. На жовтень 1994 р. існувало близько 120 таких товариств. Функціо­нує понад ЗО недільних шкіл, українська етнічність підтримується завдя­ки 12 періодичним і неперіодичним газетам.

Важливу роль в цьому процесі має відігравати і Українська держава, її постійна й ефективна підтримка східної діаспори. 1996 р. прийнята дер­жавна програма "Українська діаспора до 2000 року", яка заклала правову базу у стосунки держави і діаспори. Підписано ряд угод з сусідніми держа­вами про забезпечення прав національних меншин, формуються міжуря­дові комісії з питань національних меншин.

Всі ці заходи спрямовані не лише на відродження української етніч­ності на теренах Радянського Союзу, вони мають сприяти участі української діаспори в усіх сферах суспільно-політичного життя Української держави.