Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.3.3. Обряди та свята ісламу намаз (щоденна п'ятиразова молитва)

Мусульманин повинен п'ять разів на добу читати мо­литву: на світанку, ополудні, в другій половині дня, після заходу сонця та на початку ночі.

Існує мусульманське повір'я про те, що під час диво­вижної подорожі Мухаммеда на небеса Аллах заповідав йому молитись 50 разів на день, але пізніше скоротив кількість молитов до п'яти. Мабуть, звичай п'ятиразової молитви прийшов до мусульман від зороастрійців. Не ви­падково на означення слова "молитва" вживають арабсь­ке — "салят" та іранське — "намаз". Воно більш пошире­не саме в тому регіоні, де до ісламу панував зороастризм — у Середній Азії, Ірані, Афганістані.

Іслам має особливу форму повідомлення віруючих про час намазу. Кличе до молитви служитель мечеті — муедзин. Виходячи на балкон мінарету, він співучим голосом кілька разів зачитує вірші: "Аллах великий! Свідчу, що не­має Бога, крім Аллаха. Свідчу, що Мухаммед — посланець Аллаха. Підіймайтеся на молитву, йдіть до спасіння. Мо­литва корисніша від сну". Останнє речення вимовляється тільки перед ранковим намазом.

Перед намазом обов'язкове омивання обличчя та р> до ліктів, голови та ніг до щиколоток. Ісламу властива кралізація води, ставлення до неї як до чудодійної силі Вважається, що вода очищає не тільки від фізичного бруду, а й від моральної нечистоти. Омивання, наприклад,! необхідне після спілкування з іновірцями (гяурами).

Намаз здійснюють у будь-якому місці, де застав віруючого азан (заклик до молитви): у полі, біля верстата, у| кабінеті. Потрібно, щоб місце було чисте, а той, хто молиться, стояв обличчям до Мекки. Під час намазу промовляють славослов'я Аллаху, деякі сури Корану. Конкретних! прохань, звернених до Бога, молитва не містить.

Намаз супроводжують колінопреклоніння, низькі по­клони. Це дало привід мусульманським богословам ствер­джувати корисність намазу як своєрідної гімнастики. Здійснювати його слід на особливому молитовному ки­лимку. Араби називають його — саджада, турки — намаз-лик. У мечеті підлога вкрита великим килимом, перед входом взуття знімають. Голова мусульманина під час на­мазу повинна бути вкрита — тюбетейкою, фескою, чал­мою, беретом.

У великих містах Туреччини, Єгипту, Сирії, Тунісу ма­ло хто молиться стільки разів. Ритм сучасного життя зму­сив скоротити кількість намазів до двох — ранкового та вечірнього. Однак у селах цей звичай зберігся. Суворо до­тримуються його і в країнах, де іслам — державна релігія: Саудівській Аравії, Ірані, Лівії, державах Перської затоки. В Алжирі на фабриках, в установах є так звані "зелені ку­точки", в яких мусульмани творять намаз.

Існують й інші види спілкування мусульманина з Бо­гом: дуа — молитва, що містить якесь конкретне прохан­ня до Аллаха; маулід — подячна або поминальна молитва; нічні молитви під час посту. Полуденну молитву в п'ятни­цю слід здійснювати у мечеті; їй передує проповідь — хутба, яка трактує релігійні, моральні питання, проблеми політики.

 

ураза (піст)

Дотримуватися посту (саум, сийам) потрібно дев'ятого місяця за мусульманським місячним календарем, введе­ним Мухаммедом у 632 р. В арабських країнах його нази­вають рамадан, у Туреччині, Ірані, Афганістані, Пакис­тані — рамазан. Шаріат описує умови посту до найдрібніших подробиць.

Під час посту цілий день не можна їсти, пити, палити, нюхати що-небудь з їжі або приємне на запах, навіть приймати ліки. Потрібно також утримуватися від усього, Що може приносити задоволення. Заборонено й процеду­ри, пов'язані з введенням в організм лікувальних препа­ратів — уколи, клізми та ін. Шаріат стверджує, що піст бу­де порушено, якщо навіть злизнути хоча б краплину дощу, Що випадково впала на губу, або зануривши голову у воду, Рятуючись від перегрівання. Статеве збудження чи дотик До жінки теж роблять піст недійсним. Вимоги що до посту  слід виконувати лише вдень. З настанням вечора до світанку піст тимчасово припиняється. Невипадково і са­ма назва посту у багатьох країнах походить від перського слова "руз" (день), "рузе" — в іранських мовах; "роза" — в урду; "ураза" — у мовах Середньої Азії. Інколи піст на­зивають за ім'ям місяця — рамаданом, або рамазаном.

Шаріат перелічує поважні причини, які дозволяють відійти від дотримання посту. Його не обов'язково вико­нувати хворим, старим та неповнолітнім. Від посту звільняються вагітні й матері-годувальниці. Обов'язок по­стити не поширюється на тих, хто подорожує, учасників бойових дій. Усі, хто не постив, за винятком дітей, людей похилого віку та невиліковно хворих, зобов'язані компен­сувати його, коли відпадуть поважні причини: відпостити в будь-який інший місяць чи сплатити певну суму грошей або роздати милостиню жебракам. Відшкодування нале­жить і тим, хто порушив піст. Це спокутується подвійним постом (каффара), тобто аналогічним утриманням протя­гом 60 діб. Спокутувальний піст можна замінити добрими вчинками: годувати цілий день жебраків або 60 діб — од­ного жебрака. В давні часи такою дією вважалося звільнення раба.

Крім тілесного посту, потрібне й моральне утримання: негоже сваритися, обманювати, зводити наклепи. Серед найтяжчих гріхів — блюзнірство, осуд Мухаммеда, образа духовної особи, які роблять піст недійсним і вимагають подвійного відшкодування. Піст передусім служить поси­ленню віри в Аллаха, релігійні догми ісламу. На це спря­мована уся культова обрядовість посту. Щодня перед світанком мусульманин повинен промовити сакрамен­тальну формулу (нійа), заявивши про намір постити й бла­гати Аллаха благословити його в цьому. Без цього піст недійсний. У вільний час потрібно читати Коран. У мече­тях вдень та увечері мулли читають проповіді. Колектив­ною нічною молитвою відзначається ніч з 26 на 27 рама­дана — ніч, коли, згідно з віровченням, з неба Мухаммеду зійшов Коран.

У провінційних містах посту дотримуються багато лю­дей, в селах — фактично всі. Вдень більшість закладів гро­мадського харчування зачинено. В Саудівській Аравії, Па­кистані, Ірані, Марокко, Судані, Лівії дотримання посту контролює поліція, яка здійснює рейди підприємствами громадського харчування, відправляючи порушників шаріату за ґрати на декілька діб.

Увечері про закінчення денного стримування оповіща­ють радіо, телебачення, іноді постріл з гармати. Влітку приблизно о восьмій, а взимку о п'ятій вечора почи­нається розговіння — іфтар. Усі, хто постив, починають трапезу, часто разом з родичами, сусідами, знайомими. У заможних родинах приймають гостей. Нерідко банкети тривають до світанку. Радіо, телебачення транслюють пе­редачі з молитвами та проповідями.

У містах вечори рамадану чимось схожі на новорічну ніч. З настанням темряви спалахує ілюмінація. Світлові написи закликають правовірних бути богобоязливими, до­брочесними, не скоювати гріховних вчинків. Після трапе­зи народ виходить на вулиці. Жваво йде торгівля різними стравами, фруктами, горіхами. Поступово нічне пожвав­лення стихає. Народ розходиться по домівках: треба відпочити і встигнути ще раз поїсти до світанку, особливо якщо наступного дня чекає праця.

Останні дні рамадану присвячені генеральному приби­ранню в помешканнях, установах, на вулицях. Усе це свідчить про підготовку до свята розговіння, яке завершує місячний піст. Воно припадає на перші три дні шавваля — десятого місяця за мусульманським місячним календарем, які є вихідними. Це свято має різні назви: в арабських країнах — "ідуль-фітр" (свято розговіння), "аль-їд ус-сагір" (мале свято). Малим його називають у Туреччині — "кючук байрам", а в Середній Азії — «ураза-байрам".

Під час свята розговіння традиційними є обмін пода­рунками, придбання нових речей та вживання різно­манітних ласощів. Турки називають це свято "солодким" (шекер-байрам). Друзі й знайомі ходять у гості один до од­ного, підлеглі роблять візити до керівництва, обов'язково з подарунком. В останній день свята відвідують цвинтарі та згадують померлих родичів. Благодійні установи допо­магають нужденним.

 

ХАДЖЖ (ПАЛОМНИЦТВО ДО СВЯЩЕННИХ МІСЦЬ ІСЛАМУ)

 

Кожен повнолітній мусульманин, якщо він не хворий і має кошти, повинен здійснити хоча б раз за життя хаджж — відвідати Мекку, священне місто ісламу. Після того він отримує право на поважний титул "хаджжи". Літня чи хвора людина може відправити замість себе кого-небудь іншого, забезпечивши фінансово його мандрівку.

До Мекки вирушають на початку дванадцятого місяця, тому він і має назву "зу-ль-хаджжа". Святе місто ісламу можна відвідати й іншого місяця. Цей вид паломництва називається умра — мале паломництво. Але воно не в такій шані, як хаджж. Перебування в Мецці триває до де­сяти діб.

Історія цього звичаю започаткована 631 p., коли Му­хаммед відвідав це місто після десяти років перебування у Медині. Тоді ж він і здійснив ритуал поклоніння Каабі (те­пер це головне святилище ісламу, споруда в центрі За­повідної мечеті в Мецці) та іншим місцевим святиням, чим канонізував язичницькі звичаї, ввівши їх до культу Ісламу.

Територію Мекки вважають священною. Паломник виконує омивання усього тіла (гусль), одягає особливі речі (іхрам) — одяг з двох шматків тканини, один на стегна (щось подібне до спідниці), другий накриває груди, ліве плече. Кінці цієї тканини зав'язані на правому боці. Обид­ва шматки не повинні мати швів. Подібний одяг існував в арабів ще до ісламу, він схожий на одяг євреїв. Взувати можна тільки сандалії. Голова залишається непокритою. Заборонено голитися, стригти нігті, користуватися парфу­мами.

Разом з чоловіками хаджж можуть здійснювати їх дру­жини, що має бути засвідчено документально. Одяг па­ломниць повинен повністю прикривати їх фігуру, волосся також має бути прикрите. Відкритими залишаються тільки руки й обличчя. До прийому прочан готуються не тільки влада, духовенство, а й усі мешканці Мекки. На час хаджу місто перетворюється на гігантський постоялий двір. Оскільки готелів не вистачає, прочан приймають у приват­них оселях. На околицях з'являються міста з наметів. До Мекки з'їжджаються і представники мусульманського ділового світу.

Прочани збираються в центрі міста біля Заповідної ме­четі. У дворі її, крім Кааби, знаходиться священне джере­ло Замзам. Тут хаджжи слухають проповіді, творять молит­ви, обходять сім разів довкола Кааби. Кожен намагається поцілувати Чорний камінь чи хоча б доторкнутися до ньо­го рукою. Потім починається біг між пагорбами Сафа та Марва (за легендою, мати Ісмаїла Хаджар (Агарь) бігала тут в пошуках води для свого сина). Церемонії хаджжу тривають декілька днів. Дев'ятого дня паломники йдуть у долину Арафат, де відбувається головний обряд хаджжу —перебування біля скелі Арафат, де стояв пророк під час ос­танніх відвідин Мекки. Тут можна сидіти, лежати, стояти, ховатися від спеки під наметами, але не ходити. Цього дня прочани повинні постити. Постять і віруючі, які не беруть участі у хаджжі.

На світанку десятого зу-ль-хаджжа пілігрими відвіду­ють долину Міна, де у давнину знаходились язичницькі ідоли, кидають каміння у місця, де вони стояли. Після цього святковим різанням жертовних тварин починається найбільше мусульманське свято — жертвопринесення. Після його закінчення прочани підстригають волосся та нігті (жінки відрізають невелике пасмо) й закопують їх у землю. Це ритуальне діяння починає вивільнення від ста­ну іхраму. Потім всі повертаються до меккської мечеті, об­ходять Каабу, пагорби Сафа і Марва. Хаджж закінчено.

Багато прочан відвідують й Медину, щоб поклонитися гробниці Мухаммеда. Додому вони повертаються у зеленій чалмі, арабській бурмусі або білій довгополій туніці. Цей одяг символізує вчинення хаджжу. Коли прочанин пере­ступає рідний поріг, у домі ріжуть жертовного барана, вла­штовують святкову зустріч.

Оскільки не всім мусульманам доступний хаджж, було прийнято кульмінаційну частину паломництва — жертво­принесення — здійснювати за місцем проживання або там, де застане правовірного десятий день зу-ль-хаджжа. У жертву приносять якусь худобу. Готують м'ясні страви, влаштовують багатолюдні трапези.

Цей обряд пов'язаний з давньою легендою, за якою прабатько арабів Ібрагім був настільки відданий Богові, що виконував усі його веління. За волею Бога Ібрагім виг­нав у пустелю улюбленого сина Ісмаїла та його матір — ра­биню Хаджар (Агарь). Аллах, щоправда, не дав їм загину­ти від спраги: у пустелі вони знайшли колодязь з водою — Замзам. Навколо нього і виникло згодом місто Мекка. Але Бог послав ще одне випробування Ібрагіму: звелів прине­сти в жертву Ісмаїла. Коли Ібрагім заніс над сином ножа, Аллах дозволив замінити цю жертву вбивством ягняти. Згодом Ібрагім з Ісмаїлом збудували у Мецці храм — Каа­бу, де зберігався Чорний камінь, що впав з неба. Мораль цієї легенди в тому, що людина повинна підкорятися волі Всевишнього, і тільки тоді матиме його благословіння. Легенда символізує і відмову від людських жертв, які при­носили предки арабів.

Напередодні свята в мусульманських країнах відбуваються ярмарки тварин, їх продають на спеціально відведе­них площах, у Туреччині, наприклад, забивають мільйон голів. У Саудівську Аравію, країни Перської затоки, де місцеве скотарство неспроможне задовольнити потреб, доставляють тисячі баранів й овець з Австралії та Нової Зеландії.

Худобу приносять у жертву не тільки в свято. Мусуль­манин, зарізавши ягня, роздає м'ясо правовірним, сподіваючись, що в нагороду за це Аллах допоможе йому владнати свої справи. Коли заможну родину відвідує бажа­ний гість, теж ріжуть ягня, а його кров'ю змащують лоба гостю. І перед початком спорудження будинку мулла при­носить у жертву ягня, повернувши його головою до Мек­ки, а кров'ю змочує фундамент.

Чим більше жертв принесе мусульманин за життя, тим простіше йому буде потрапити до раю.

В ісламі багато свят та пам'ятних дат відзначають у нічний час. Це ніч присуду долі, ніч зачаття Пророка, ніч народження Пророка, ніч вознесіння Пророка на небо, ніч откровения Мухаммеду його пророцької місії. Місяці, на які випадає більшість нічних свят й пам'ятних дат — ра-джаб, ша-бан, рамадан, — вважають священними.

 

ЗАКЯТ (СПЛАТА ПОДАТКУ)

До п'яти стовпів ісламу належить звичай збирання гро­шей у заможних членів мусульманської громади для роз­дачі їх бідним чи на користь мусульманського духовенст­ва. В Корані це називається — "очищення" (закят). Вважається, що у такий спосіб заможний очищається перед Аллахом за володіння надмірним багатством. Добровільне пожертвування — садак.

 

СУННАТ (ОБРЯД ОБРІЗАННЯ)

В ісламі існує обряд обрізання. Хлопчик має бути підданий йому від семи днів до 15 років. Але найчастіше обрізання роблять у 7—8 років, приурочуючи його до по­чатку шкільних занять.

Обрізанню передує підстригання волосся, перевірка на знання головних молитов. Хлопчика одягають у свят­ковий костюм зі стрічкою через плече, на якій написано

"машаллах" ("це те, що побажав Аллах"). Його садовлять верхи на коня, верблюда, у візок, в таксі й везуть до фахівця, який здійснює цю процедуру. Обрізання — вели­ке сімейне свято.

 

НІКАХ (ШЛЮБ)

Дуже важливий обряд у житті мусульманина. Молодят вінчає один із служителів ісламу. Найчастіше він читає четверту суру Корану, де викладено головні положення ісламу про місце, права та обов'язки жінки в сім'ї й суспільстві.

 

МІРАДЖ (СВЯТО ВОЗНЕСІННЯ ПРОРОКА НА НЕБО)

Відзначають його за місячним календарем у місяць ра-джаб. Мірадж (раджаб-байрам) постав у ранньому серед­ньовіччі. Для цього було використано легенду, за якою пророк Мухаммед, піднятий з ліжка ангелом Джебраїлом, здійснив на білій фантастичній істоті Бураці (від араб. — блискучий, блискавка) прогулянку в Єрусалим, а звідти — на сім небес до престолу Аллаха. Там він розмовляв з Ал­лахом, сказавши при цьому 99 тисяч слів. Усе це відбува­лося так швидко, що, повернувшись, Мухаммед переко­нався, що ліжко його ще тепле, а з перекинутої ним чаші не встигла витекти вода.

Легенда про мірадж є настільки фантастичною, що навіть у середньовіччі в шиїтському напрямі ісламу побу­тувала думка, наче подорож на небо Мухаммед здійснив уві сні.

 

ДЖИНАЗА (ОБРЯД ПОХОВАННЯ ПОМЕРЛИХ)

Зберіг багато з доісламських звичаїв. "Поспішайте ховати своїх померлих, — казав, згідно з легендою, Му­хаммед. — Вони скоріше досягнуть вічного блаженства, якщо були праведні в земному житті. А якщо мали гріхи, то тим скоріше віддаліться від них: осудженим горіти в полум'ї пекла". Мусульманина ховають протягом 24 го­дин від моменту смерті. Його обмивають, натирають роз­чином камфори, загортають у саван з білого полотна і несуть головою вперед на цвинтар. Перед похованням мул­ла читає молитву. Пам'ятників на могилі не ставлять, а тільки невеликий чотирикутний стовп.

Важливими мусульманськими святами є також Кур-бан-байрам — свято жертвопринесення, пов'язане з хадж-жем; Ураза-байрам — свято розговіння, пов'язане із закінченням місячного посту рамадану; Мавлюд — свято дня народження Пророка Мухаммеда.

В ісламі існує і низка заборон щодо їжі: не вживати м'яса померлих тварин, крові, свинини й того, що заколо­то без звертання до Аллаха, а також спиртних напоїв. Бра­ти їжу можна тільки правою рукою. Різати хліб ножем забо­ронено, його належить тільки ламати. Не рекомендується знімати шкірку з яблук, персиків, слив. Не схвалюється надмірне вживання води та ще й великими ковтками. Пе­ред початком і після вживання їжі треба молитися.