1.3.1. Суть економічної системи та її основні елементи
1. Суть економічної системи та її основні елементи
У попередній темі розглянуто суть і зміст таких базових в економічній теорії понять, як економічні потреби, економічні інтереси, фактори виробництва, без яких неможливе задоволення потреб людини та суспільства, деякі проблеми їх ефективного використання в умовах реальної обмеженості кожного з них, питання цілеспрямованості в економічній діяльності та інші.
Але об'єктивні закони та логіка економічного розвитку створюють умови, за яких жодна людина, жоден економічний процес не існують, не функціонують без взаємозв'язку з іншими, породжуючи величезну кількість взаємовпливів, результатом яких є формування механізму координації та реалізації потреб, інтересів певних організаційних форм господарської діяльності, структур народного господарства, системи соціально-економічних відносин.
Сучасна економічна наука визначає економічну систему як сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих у ньому майнових відносин і організаційних форм.
Структурними елементами в будь-якій економічній системі виступають:
1. Продуктивні сили, які включають предмети праці, засоби праці, науку, інформацію, робочу силу, їх рівень визначається рівнем розвитку науки і техніки під впливом НТП, професійною та
кваліфікаційною структурою робочої сили, науково-технічним потенціалом, розвитком інформаційних технологій тощо.
2. Соціально-економічні відносини, що ґрунтуються на певній формі власності на засоби виробництва. Власність характеризує відносини між людьми щодо присвоєння засобів і результатів виробництва. Відносини власності є визначальними у структурі економічної системи, оскільки вони зумовлюють соціально-економічну специфіку даного суспільства. По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство; по-друге, вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів; по-третє, вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством; по-четверте, вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб'єктів.
3. Техніко-економічні відносини, які визначаються рівнем розвитку техніки і технології та характеризують поділ праці і взаємовідносини людей у процесі виробництва. Вони є матеріально-речовим змістом виробництва і передбачають існування певних форм та методів організації праці на рівні окремих підприємств.
4. Організаційно-економічні відносини - це відносини, що стосуються встановлення ефективних форм організації економічних зв'язків між підприємствами, які проявляються у процесах спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації виробництва.
5. Господарський механізм — це сукупність форм, методів та систем управління господарством на макрорівні на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.
6. Тип економічних зв'язків між господарськими суб'єктами. Цей елемент показує, яким чином переважно встановлюються економічні зв'язки: або через систему цін і ринків, або через адміністративно встановлені структури, або через довгострокові угоди, що укладаються між партнерами.
Ці елементи певною мірою присутні у кожній економічній системі. їх специфіка якраз і визначає суть певного типу економічної системи.
У праці "Японська економіка перед вибором: процвітання або занепад", що побачила світ в 1986 році в Токіо, відомий японський економіст Наохіро Амая сформував суть основних форм управління, притаманних тій чи іншій економічній системі. Зокрема, він виділяє "модель Рікардо", основу якої складає абсолютна роль ринкового механізму при нульовій ролі держави; "модель Сталіна", для якої характерна нульова роль ринку при абсолютній ролі держави; "проміжну модель" з її нескінченною різноманітністю співвідношень між частками держави та приватного підприємництва у прийнятті рішень, їх змінність, рухливість.
Сучасна економічна теорія визначає два критерії приналежності до певного типу економічної системи:
1) форма власності на засоби виробництва;
2) спосіб координації дій економічних суб'єктів.
За цими критеріями виділяються такі типи економічних систем:
1. Традиційна економіка.
2. Ринкова економіка вільної конкуренції. 3. Командна економічна система.
4. Змішана економічна система.
5. Перехідна економічна система.
Як правило, ці два критерії взаємообумовлені і передбачають один одного. Наприклад, за державної форми,власності має існувати Централізоване планування як основний механізм координації економічних суб'єктів, а дрібна приватна власність передбачає ринковий механізм регулювання. Хоч можна навести і деякі винятки, зокрема економіку фашистської Німеччини та югославський ринковий соціалізм. У Німеччині за умови переважання приватної власності існувала тоталітарна система, спрямована на підготовку до війни, а в Югославії за радянської влади допускалася приватна власність та ринкові стосунки в сільському господарстві.