Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4. 5.1. Давні європейські релігії - Релігія давніх германців

Германські племена в епоху зіткнення з цивілізовани­ми народами античного світу ледве почали долати родові відносини, а їх релігія існувала в архаїчних формах: то­темізмі, лікувальній та попереджувальній магії, мантиці (гадання, ілюзорні засоби пізнання майбутнього, невідо­мого) тощо. Племена різнилися рівнем розвитку, силою впливу на них вірувань кельтів та римлян, а пізніше — християнства. Про єдину релігію давніх германців можна | говорити хіба що умовно.

Пробудження інтересу до германської язичницької | давнини у першій половині XIX ст. дало поштовх зарод­женню історії релігії як науки. У цьому руслі сформувала­ся перша класична для цієї галузі знань міфологічна шко­ла (Якоб Гримм, Вільгельм Шварц, Адальберт Кун та ін.). їй властиві однобокість, переоцінка фольклорного ма­теріалу як безпосереднього релікта давньої релігії та міфо­логії.

Тривалий час у давніх германців домінував культ богів-покровителів та святинь племені (найчастіше священних, дібров). Існував і загально германський пантеон великих богів, образи яких містили в собі різні за природою еле­менти. Найбільш містким був південно германський бог Водан (відповідає північно германському Одину). В ньому є елемент натур міфологічного образотворення: Водан — бог бурі, він і бог померлих, володар потойбічного царст­ва, хранитель душ. Можливо, в епоху воєнної демократії та постійних міжплемінних війн Водан (Один) був провідним | у сонмі богів. Північногерманський Один царствує у світлій Валгаллі; войовничі діви-валькирії приводять до нього душі хоробрих воїнів, полеглих у бою. Він — голо­вний бог, бог-воїн, мудрий чарівник, знавець священно-магічних рун. Образ Водана південно германці пов'язували з психічним життям людини — його вважали богом бурх­ливих душевних змін — сказу, божевілля, що свідчило про залишки шаманських уявлень.

У характеристиці інших великих богів теж переважа­ють натур міфологічні елементи. Скандинавський Тор (південно германський Донар) — бог грому, блискавки; Тиу (Циу) — бог сяючого неба; Бальдар — світле божест­во родючості, весни, рослинності; Фрейя — богиня вро­жаю та родючості. Більшість з них мала відношення до землеробства. Формування загально германського сонму богів було, як і в інших народів, відображенням, а інколи й засобом міжплемінного об'єднання.

Давньогерманські космогонічні міфи містять інфор­мацію про походження богів. В одній з пісень Едди йдеть­ся про те, що спершу народився велетень Бельбермир, чиїм батьком був Фрутгельмир, а дідом Аиргельмир, який постав з падаючих крапель "Великої хвилі". Не маючи дружини, Аиргельмир став батьком: його діти з'явилися з його пахвини. Так була вирішена проблема народження богів: усі боги і велетні виникли від єдиного предка.

Давньогерманських богів, згідно з міфологією, очіку­вав і природний кінець. Від старості їх рятувало вживання чудодійних яблук, які постачала богиня Ідун (як і Фрейя, покровителька родючості). Але це не рятувало богів від не­минучої космічної катастрофи, в якій вони повинні знай­ти свою смерть. Після загибелі світу настане його відрод­ження та оновлення — бог родючості Бальдр повернеться з царства мертвих, нове покоління богів та людей житиме в достатку та спокої. В цій есхатологічній (вчення про кінцеву долю) картині простежуються вплив християнсь­кої апокаліптики, давніх міфологічних уявлень про вмира­юче та воскресаюче божество родючості й дохристиянська ідея боротьби світлих і темних сил.

Основним джерелом давньогерманської міфології є Едда — книга міфів та легенд про динаміку світу. Едда — назва двох пам'яток літератури у народів Ісландії, Данії, Норвегії, Швеції. Старша Едда — збірка міфологічних і героїчних пісень VII —XIII ст. Молодша Едда — своєрідний підручник теорії поезії давньоісландських поетів-співців скальдів. Впорядкована 1222—1223 pp. Ісландським істориком Сноррі Стурлусоном.

Згідно з міфами, до правління богів існували надпри­родні істоти — гігантські велетні; боги вбили одного з них (велетня Іміра), а з його тіла створили землю і небо. Згодом вони створили людей з дерев: чоловіка — з ясеня, Жінку -— з вільхи. Боги (аси) поселилися в небесному Житлі Асгарді (аналог давньогрецького Олімпу), де насолоджувалися бенкетами та іграми. В міфах йдеться nj тривалу боротьбу асів з велетнями, які напали на них, а кож  з  богами   іншого  походження  —   ванами.   Оді дослідники стверджують, що вани — південно германські племена, інші — племена шведів, фіннів і навіть слов'ян.

У скандинавській міфології діють й інші дві сили, по­роджені давніми велетнями: з одного боку — вовк-чудовисько Фенрір, повелитель вогняного світу Суртр, похму­ра богиня смерті Хель, страшний пес, який стереже вхід в її підземне царство, Гармр, велетенський дракон Фафнір, чорні карлики Альфи, народжені від черв'яків, які руйну­вали тіло убитого Іміра. З іншого — боги та герої, які ве­дуть безперервну боротьбу із злими силами. Серед героїв особливо відзначається Сігурд (Зігфрід) подібний до Геракла.

Серед інших міфологічних персонажів — богині долі (сестри Урд — минуле, Верданді — нинішнє, Скулд — майбутнє); восьминогий кінь Одина — Слейпнір, а також священні атрибути богів та героїв — предмети, що мають імена: молот Тора — Мьольнір, меч Сігурда — Грам. Едда подає загальний образ скандинавського Олімпу, населено­го богами та богинями. Вони б'ються з велетнями, лають­ся між собою, порушують обіцянки, обманюють. Відрізня­ються один від одного фізично і характерами. Вони — пер­сонажі драми, яка починається зі створення світу, народ­женого в тумані з льоду і вогню, що безперервно рухається до катаклізму, хаосу, де загинуть і боги, і люди.

Особливе місце відведено дереву, якому поклоняються в священних дібровах. Ідея Всесвіту в міфології германсь­ких народів, як і в міфології шумерів, втілена в дереві фан­тастичних розмірів і незвичайних властивостей. Цим дере­вом є священний ясен Іггрдрасіль. Під його віттям розта­шований весь світ, його вершина підтримує світ, а коріння, заглиблене в землю, сягає підземного царства.

Три корені Іггдрасіля, згідно зі Старшою Еддою, стягаються до царства мертвих (велетнів і людей), або, згідно з Молодшою Еддою, — до богів, велетнів і до країни! мороку. Біля Іггдрасіля — головне святилище, де боги вершать свій суд.  Під корінням — джерела Урда,  Міміра, Хвейгельміра. Біля Урди живуть норни, які визначаюті долі людей, зрошують джерельною вологою дерево. вяне джерело Міміра теж годує дерево: Іггдрасіль вкритий медвяною вологою, а коза Хедрун, що їсть його листя, годує медвяним молоком воїнів (ейнхеріїв), які загинули  бою. Вічнозелене дерево життя Іггдрасіль насичене жи­вильним медом, тому його називають ще медовим дере­вом, яке годує Всесвіт.

Іггдрасіль з'єднує небо, де знаходиться місто Асгард, землю з містом Мітгард і підземний світ. Події, що відбу­ваються в Асгарді та Мітгарді, є втіленням поглядів на сто­сунки богів і людей. У давньогерманських мовах ставлен­ня людини до богів означало не "вірити", а приносити первісну криваву жертву. Вона повинна була додавати сил божеству.

Ставлення людини до божества ґрунтувалося на прин­ципі "даємо, щоб повернули". Богів "зміцнювали" кров'ю і м'ясом принесених у жертву. Вважалося, що бо­ги германців мали користь з людських жертвопринесень, коли душі цих жертв були в їх розпорядженні. Саме вони зміцнювали богів (йшлося про військову міць).

Германські вожді та князі мали не тільки загони дру­жинників — вільних людей, а й формування невільників з колишніх військовополонених. Ймовірно, що саме їх ви­користовували для людських жертвопринесень божеству, чию милість намагалися заслужити. Такі жертвопринесен­ня присвячували Водану.

У германській міфології існують казкові істоти, які не належать ні до божественних асів чи ванів, ні до людсько­го племені. Вони породжені бурхливою фантазією, уяв­ленням, що усе в природі має свого духа-покровителя. Так постав казковий світ ельфів, русалок, лісовиків, велетнів, тролів, кобольдів та ін. Вони наділені індивідуальними фізичними і психічними якостями — веселі й похмурі, швидкі й неповороткі, доброзичливі й ворожі до людини.

Улюблене місце ельфів (малих духів) — луки й дібро­ви, галяви та місця біля джерел. Це гарні, світлі, добрі творіння. Вони живуть спільнотою, якою керує власти­тель, захоплюються азартними іграми й танцями, вночі танцюють на лісових галявах до світанку. Простий смерт­ний, зачарований їх красою, приєднується до хороводу і зникає назавжди. Тому германці побоювалися їх, хоча ель­фи й належали до добрих духів.

До цієї категорії відносили й карликів (гномів), що на­селяли підземний світ: гроти, печери, гірські ущелини. Во­ни міцної статури (хоч і незграбні), з гострим розумом, за­повзятливі, доброзичливі до тих, хто ставиться добре до них, і мстиві, якщо їх принизити. Боги навчили гномів ко­вальському та ювелірному мистецтву, в чому їм не було

рівних. Саме вони витворили скарби, якими вихвалялися! боги: молот Тора, спис Одина, намисто Фреї, візок Фрейра. Допомагали вони й людям.

Світ велетнів населяли могутні за розмірами та фізич ною силою, але убогі розумом та слабкодухі істоти. Ви­никли вони раніше від богів та людей, зберегли суворість і грубість первісного світу — льоду і мороку (у Скандинавії їх називали тролями, звідти це ім'я перейшло в інші мо­ви). Тролі — втілення безтямних і могутніх стихій приро­ди (землетрусів, вулканів, сильних вітрів, жорстоких мо­розів). Вони ненавидять богів, що витіснили їх в Йотун-хейм — країну в кінці світу, далеку від Асгарда, домагають­ся реваншу, і тому боги час від часу вдаються до прибор­кування їх.

Особлива роль у давніх германців відведена жертво­принесенням і ворожбі. Жертвопринесення були особли­во жорстокими: жертвували військовополоненими. У міжусобних війнах ворогуючі племена іноді заздалегідь прирікали одне одного на жертву божествам, і тоді пере­можена сторона підлягала цілковитому знищенню. Свя­тилищ та храмових споруд германці не мали — місцем культу були священні діброви, де знаходилися жертовни­ки. Не було зображень богів, окрім грубих обрубків дере­ва, що служили ідолами. Обходилися вони і без служи­телів культу.

Зіткнення з римлянами прискорило процес розпаду об­щинно-родового укладу германців. Вже через 150 років після Цезаря германські жреці були особливо впливовими. Вони мали вищий авторитет, ніж вожді племен, воєначаль­ники. В їхніх руках був суд, де воші виступали від імені богів, могли засудити до страти, інших покарань. Жреці розпоряджалися і всіма справами культу богів, жертвопри­несеннями, ворожбами, керували племінними зібраннями.

Особливу роль у громадському та релігійному житті відігравали жінки. "Вони думають, — писав Таціт, — що в жінках є дещо священне й віщуюче, не відкидають зне­важливо їх порад і не залишають без уваги їх віщування". Дуже вшановували деяких віщунь, які впливали на гро­мадські справи. Найвідоміша серед них — Діва-провидиця j Велнда з племені бруктерів, яка відігравала значну роль під час повстання Цивіліса 69—70 pp. Дещо раніше таке місце займала Альбруна, а згодом — Ганна, які уособлювали жіноче шаманство.

Своєрідним було в давньогерманському релігійном)

мисленні поняття про долю. Вона була персоніфікована в норнах — найнижчих жіночих божествах, які визначають долю людини при народженні. Частково з ними споріднені валькирії, які визначають долі воїнів у битвах. У Молодшій Едді згадано три норни — Урд (доля), Верданді (становлення) і Скулд (обов'язок), які живуть біля джерела Урн в коренях світового дерева Іггдрасіль, щоден­но зволожуючи його з джерела. Норни під час народжен­ня героя прядуть нитку його долі, віщують славетне май­бутнє. За основними функціями норни аналогічні мойрам (паркам) з античної міфології, мають аналоги в міфології інших народів.

Своєрідність давньогерманського розуміння долі поля­гає в тому, що герой діє свідомо, знаючи про неминучу за­гибель (йде назустріч своїй долі). Для королів, вождів, хо­робрих дружинників та інших, чиї дії служили взірцем, та­ка поведінка вважалась обов'язковою. Щоб зберегти свій соціальний статус і престиж, вони повинні бути готовими до небезпечних для них вчинків. Підкорялися долі й боги.

Релігія давніх германців зробила великий внесок у роз­виток європейської культури. Багато мотивів їх міфології увійшло в літературу та мистецтво епохи романтизму. Творчість німецьких романтиків увібрала в себе релігійні ідеї, уявлення з їх стійкою символікою і мисленням давніх германців. Сюжети й мотиви давньогерманської релігії простежуються і в творчості видатного німецького компо­зитора XIX ст. Р. Вагнера (опери "Лоенгрін", "Парси-фаль", "Тристан та Ізольда", тетралогія "Кільце Нібелунгів", "Золото Рейна", "Валькирія", "Зігфрид" і "Заги­бель богів"). Наприкінці XX ст. отримали нову інтерпре­тацію скандинавські міфи про богів всегерманського пан­теону, небесне місто Асгард.